- …А будемо гратися у біль, Петрику?
- Будемо, Маринко. Треба казати правду мамі з татом, щоб нам боляче було.
- Ти скажеш татові, що розбив його чашку з “Близнюками”. Тато тобі по шиї надає, бо це його улюблена чашка.
- Так, я скажу, що то я насправді розбив, бо тато думає, її кіт зі столу скинув.
- А я візьму ножиці і поріжу мамині пухнасті тапинки, які тато привіз зі Львова. І скажу мамі, що то я зробила.
- А тобі боляче буде?
- Боляче. Мама мене трохи поб’є по руках, а ще налає…
- Чого це ти плачеш, Петрику?
- Ой, як я не хочу, щоб мені боляче було. Давай, я скажу татові про чашку, а він тебе одлупцює.
- Стривай! Я з осінніх листочків зроблю ракету, полечу на Місяць. Там Правда живе.
- Ти скажеш Правді про нашу гру?
- Я її попрошу, щоб нам боляче не було. Ми татові з мамою усю правду казатимемо, а вони нас бити і лаяти не будуть.
- Я Правду чаєм пригощу, що його мама купила учора. І халви візьму з холодильника.
- Може, Правді гірчиця до смаку?
- Ні, від гірчиці в роті пече. А халву всі люблять – вона солодка.
- Ой, лети, Маринко, на Місяць скоріше!..

2007