від мого̀ моря –
до твого̀ миру…
від моєї зливи –
до твого̀ – зліва
сло̀ва… твоя жало̀ба
вичитана спідлоба
на могильному камені
данністю близнюка мені…

…це інакша природа
інакша порода –
ні роду ні племені
пломенем повниться
мовою мові молиться
варварами вривається
за сухими окрайцями…
у човнику долоні
гріється вода спраглому
мрійцю білої гавані
з прагненням долюбити…
долю вбити…
віє війною
Вієм витягує душу –
вщерть висушує…

у дзеркалі змутнілої води
відбитку знерухомлена подоба
і лиш рука не віднята від лоба
«о Господи, по мріях – не суди!»…
лиш зупинитись мовчки край Ріки
не збурити ні воду ні мовчання…
утопленики – віхи і віки…
вода… вода… і перша і остання…

приходять холоди… лягають сивиною…
і пустота часів відміряна не мною
збирати – кѝдати – лише каменепад
ні плеску хвиль… ні гомону цикад…
цикута вилита у пам’яті провали…
на вербах лишені закинуті кимвали…
рішає смерть – чи прѝйде хто назад
і тільки голос «Каїн, де твій брат?»…