Лобаті гарбузи під лопухами
(Що не лопух – то добрий капелюх!)
Такі козакуваті: ще мохами
Не поросли; іще бунтарський дух
Не вивітрили з них осінні бурі…
То є село, Вкраїна слобідська,
Означена здавен в літературі
Талантом Основ’яненка Грицька.

Я містом розкозачений до шкури,
Та маю, видно, добрий ще кістяк,
Тому й моєї справжньої натури
З мого нутра не вибити ніяк;
Тому й стовбичу перед гарбузами,
Вітаюся з химерним лопухом,
З гріхом, але здаю ще свій екзамен
Селу, мов розлучаюся з гріхом…
Просвітлений, бреду понад Сулою,
На вік помолоділий; признаюсь
Собі самому, що люблю село я
І вік скінчити в місті вже боюсь.
Та як в село вернутися – не знаю,
І це моя біда, а не вина:
До рідного колись не приростає
Моя сорокарічна чужина…

2001

(с) Низовий Іван Данилович
«В раю, скраєчку» (поезії останніх літ)
Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001. –
180 с., портр. – С. 54