- Поворожити? Та можу я тобі поворожити, тільки скажи мені спочатку: нащо тобі це треба? Тільки правду кажи, бо як нещирістю прикриєшся – біду на себе накличеш. Нещире слово правду не покличе, а з кривдою вони рука об руку ходять. Лихо оминути хочеш? Так лихо те мандрує світом навпомацки. Сліпе воно… і у кожного своє. Так уже світ влаштований: кожному своя біда і своє щастя. А тобі лиха буде більше, ніж щастя. Знаєш чому? Чекаєш ти його. Той, хто його чекає, хто хоче його передбачити – сам вказує нещастям шлях до себе… і право їм дає душею своєю володіти. Не чекатимеш - то може воно і заблукає, сліпеньке… Справжнє лихо може скалічити тіло чи долю знівечити. А от до душі йому без твоєї згоди – зась. А твоя душа ще до зустрічі скоритися згодна. Ти своїм очікуванням і свого горя не оминеш, і чужого у гості накличеш. Воно, горе те, не тільки сліпе, а ще й дурне й довірливе: де його чекають – туди й пнеться. Особливо оті маленькі, нікчемні неприємності – носить їх вітром, а вони долоньки розчепірили і тільки й шукають, у кого б вчепитися. І наче й не складне то вміння – відмахнутися, здмухнути їх з себе, та не кожному дається. У сирих душах, як от твоя, вони швидко коріння пускають, і тоді ой як боляче їх звідти по живому рвати. А без справжнього горя у цьому світі навіть дурні не живуть, тільки їхнє горе розумним не зрозуміле. І коли вже трапиться тобі зі справжньою бідою зустрітися – приймай, а от як – то вже твоя справа… А що очі так посмутніли? Кажу ж – сирá душа в тебе. То що, казати далі?.. Смерті боїшся? А ти не бійся, твоя смерть – то не твоє горе. Хочеш її усе життя чекати? Ні – то й не питай, коли… Чи буде тобі щастя? Так воно вже є. Усеньке, що тобі на роду написано. Доля рідко кому щастя недоважує. Тільки воно жменькою зерен лежить собі тихенько на денці твого серця. Його ще пророщувати треба, поливати-доглядати. Але ж ти так клопочешся думками про горе, що тобі на цю працю часу не вистачає. А лихові ще й подобається паростки нищити. Знищить там надію якусь, чи радість бодай маленьку – і моститься на їхнє місце. То що ти обереш: горе плекати, що не стало паростка, чи дякувати долі, що він таки був і нові зернятка пророщувати? Кажеш, будеш пророщувати? Не впевнена, кажу ж – сирá у тебе душа, за вітром хилиться, ти ж від мене хочеш, аби долю тобі напророчила, щоб жити і те пророцтво виконувати…