А Ви скручуйтесь. Якщо у сонячну – то це не страшно, просто дозволить поглянути на світ під іншим кутом: трошки відсторонено, але з теплом у серці. А потім ця спіралька обов’язково розгорнеться, вивільнивши енергію для позитивного руху, може навіть з чорної полоси на білу зіштовхнути.:) Дякую за такий гарний відгук, мені дуже приємно, я до цього равлика два світанки бігала - милуватись...

Дякую. Коли я знайшла це диво, то виникло почуття, наче я повернулась в дитинство і розглядаю сніжинку на рукавичці або крапельку води на листочку: ось вони, є, а взяти в руки і понести комусь показати – неможливо… А ще почуття жалю, бо поряд не було нікого, хто б мене зрозумів : )

Підтексти? Підтексти… У сучасних людей, особливо з художнім мисленням, такий широкий асоціативний спектр, що навіть важко уявити, які підтексти вони можуть вкладати у той чи інший текст, іноді дуже дивуючи автора. : ) Я не належу до тих високорозвинених особистостей, що спілкуються ледь не виключно підтекстами, вибачте… Єдиний підтекст, який я здатна сюди вкласти - що таким «равликом» може бути дитина…

Як завжди, зауважу, що "людина", нмсд, з часом не міняється, як Образ і Подоба Всевишнього, тому що йдеться про найбільш якісне, що інше, аніж т.з. цивілізація і її споживачі... )
А підтексти є, як є крім основної властивості і безліч інших, менших...
Та нехай живе гармонійний у всіх своїх проявах равлик! )

Дякую, Кішечко, приємно чути від людини, що знається на дивах. :).

Ви мене трошки переоцінюєте.) Я не живу на Олімпі.))) Ще раз дяка за вірш.)))

Я б не сказала, що люблю їх, але вони є для мене своєрідним символом інтроверсії. :) Тут справа була не скільки у равлику, скільки у тому, що у вранішніх променях він наче світився зсередини. На жаль, мені не вдалось зробити такої фотографії, щоб вона передала це стовідсотково, а звертатись до послуг штучних ефектів мені не хотілось. Уявляєш, схід сонця і мармеладно-сонячний равлик на жовтих квітах.:)

Таких див навколо – і найбільшого таланту не вистачить все помітити і описати, не те що моїх невеличких здібностей. Очі у мене звичайні, справа, мабуть, у тому, що я трошки навчилась говорити «ні» суєті суєт і диктату «общєствєнного мнєнія». Хм, хотіла написати «громадської», чи там «суспільної думки», а воно не рулить – на українській мові це поняття з незаплямованою репутацією :) Як би там не було, та коли перестаєш його слухати – воно (мнєніє) починає слухати тебе. : ))

Так це ж не образ до твору, це твір - до образу:)Образ тут - не "також", а єдине диво. :)

Дяка за візит, Улянко, але я пишу коментарі щиро, не для того, щоб мене відвідували у відповідь. А щодо по-дитячому наївно, то я намагаюсь не втратити здатності бачити світ ось так, трошки по-дитячому, без дорослої зарозумілості. Отже, інколи це вдається. Дякую. :)

У моїй щирості теж, пані Тетянко, не потрібно сумніватися :)