Поет – барометр епохи.
Очима серця він живе.
І бачене навкруг потрохи
Спліта в словесне протеже.

На терезах буднів зважую життя,
А воно спливає, як вода рікою.

І не нарікаймо на біжучість змін...

Слова й слова, як та полова,
Що зносить вітер увсібіч.
І губиться свята основа,
Затоптана в бігах сторіч.

...Щоб на серці чорні плями
Не знали заміни.

Так було і буде так,
Бо і син такий мастак.

Тікай від мене, зрадо,
Допоки я терплю,
А то усім на радість
Візьму тебе – і вб’ю.
І. П. Збірка “На терезах буднів”

Ніщо людське йому не по фіґ*!
Поет, почухуючи Же,
Зазирить, візьме щось потроху й
Спліта в словесне протеже.

На терезАх чи на терЕзах? –
Шукав у слові втіху я
Й поволі збірку намережив,
В якій немає… О моя

Біжучості свята осново,
Що зносить вітер увсібіч!
Мої слова як та полова,
Затоптана в стежках сторіч.

Нехай на серці чорні плями
Цвітуть, не знаючи замін!
Бо я мастак між мастаками,
А ще такі ж – онук і син.

І каже Муза: “Згинь, заразо!
Очима серця ти живеш.
Тебе й обухом, віршомазе,
Усім на радість не уб’єш!”

______
*Плюралістичне різночитання автор пародії тільки вітатиме. – А. К.