Травень – місяць загострень. Усього. Сезони змінюються, те да се… Це вам будь-який дохтур скаже. А наш підтвердить. Не за здорово ж живеш він академіком став тут, на Майстернях…
А ще в усьому винні свята, які в травні вже втрачають усякий сенс, крім одного: вони стають приводом…
Як би там не було, але в травні на ПМ чітко виокремились декілька напрямів Антипоетичного змагання. А саме:

1) меланхолійно-еротичний (з венеричним ухилом)

***
Я в’язну тихо в меланхолії,
Розбавлена терпким вином...
А щойно билася в агонії
Між чистим небом й чорним дном...

***
для тебе навіть в пеклі рай
з-поміж розпечених коханців

***
на добу повернувшись із вирію
ти привіз італійський нежить
не обіцяла що вилікую
сколіоз Пізанської вежі

***
Поцілуї Марусини
От же і хороші.
На курорті поцілуї,
То ж коштують гроші.

***
я й досі у позі
а ніч у порозі

***
Притулюсь до неї.
Станемо в обнімку,
Так солодко стане
Як з чужою жінкою

***
Красавицы влюбленные,
От любви утомленные
Имейте придел.
Каждому в жизни
от судьбы удел

***
Згадаю кохання
І свою Марічку,
Повернусь в кімнату
Попрощаюсь з річку

***
Ти ніколи не прийдеш
І я вже не побачу тебе,
Мрії мої вщент розбив ти,
Коли сказав: «Все!».

***
Как одиноко потом в мире этом
Слепо искать неземную любовь,
Но все же есть на земле грешной этой
Тот, кто навеки подарен судьбой.

***
А тепер розчарування !
Не можу могти,
Не хочу хотіти.

***
Рожевий ранок, рожевий вечір,
рожеве листя...Його нема?
Ах тоочно! Здрастуйте! Ноги на плечі.
А очі мої дивились дарма

***
И в ритм под паранжей глаза звучали,
Темнее, чем смола, иль эбониты,
И животы их маршем выбивали
Свой танец под очерченные ритмы

***
Буду я брудом її обливати,
аби ти не міг її далі кохати,
бо хочу я, хочу бути твоєю…
А тоді хай вона мене кличе змією

2) істерично-патрійотичний

***
Моя Україно! І де б я не їздив,
І де б не блукав я (о мати, прости!),
Завжди проклинав я отих комуністів,
Що довго тобі не давали цвісти

***
Держава гарантує нам
Свій захист і права,
Тому всім серцем вірю я
У ці святі слова!

***
Поглянь на стіни
................«сталінок»,
...........................там ...й
давно обжився,
..............прикладів –
.........................багато

***
«Страна» пайків, субсидій, пільг
і черги до халяви,
з народом, який продасть за той пайок
свій голос виборів
і чорту.
…
А зараз вже країні дуже важко.
Народу важко.
Останнюю хлібину олігархи одбирають.
Все до Москви звезуть –
як борг за допомогу обдурити українця
на чорних виборах бандюг тих в депутат

***
Історія знову зможи повторитися
Вже наші князя за престол
Начинають битися.
Ділять Україну на ліву і право – бережну

***
Чому завжди ми прагнемо чужого,
Співаючи весь час пісні російські?
Скажіть же мені, люди, ради Бога:
Чого ми так поводимось по-свинськи?
…
Закрийте пельки клятим комуністам,
Зніміть кайдани тоталітаризму!
Наповнимо мерщій коханням чистим
Свою стражденну й втомлену Вітчизну!

***
та ми не всі діти...А діти кричім:
"Моя Україна,її я дитина,
дитина,що вік слово це берегтиме!"

***
Продажні наші «Регіони»,
продажна «Наша Україна»,
усе на гроші важать і на
чиновницькі погони

***
До чого докотилась, Україно?
До чого дожилились твої сини?
Твій подих затихає щохвилини,
У сутінках я чую дух труни.

Чому в свої козацькі чисті душі
Ми ллєм потік російського багна?

***
Показав нам Петлюра дороги
І Бандера проклав світлий шлях.
Лиш тоді всі ми станем на ноги,
Як воскресне Вітчизна в серцях!

3) втрати розсудку (через кохання або просто від нудьги)

***
в мене зриває кришу…. В мене зірвало кришу

***
Тумани шарами
на очі, на губи -
нічого не чути
і взір відвести.

***
Сяду вечерком
І вірша напишу,
Слова на папері
Для когось залишу.

***
Відкрив вікно,
Як би то сказати,
Кругом зеленіє
Важко передати.

***
Про шлях я розповім пізніше
Бо розум затопила тиша
Це значить треба відпочити
І трохи горло промочити

***
Наступна серія в думках.
І тихо їде набік дах…
І чи sapiens ще Homo -
Взагалі вже невідомо.

***
Ти впала у мене на очах, як сніг із неба.
Не гадано й не ждано я зрозумів - Ти ... ангел

***
Про собак, що у снах полетіли
В теплий край нанести нам яєчок,
Щоби вилізли дикі курчата,
Що видовбують очі собакам

***
Пісня солов’їна
Лине по гаях ,
Від покриття асфальту
Аж Потіє шлях

***
І звичні інші речі...
Думками обтяжені плечі.
(Надворі тихо,
Це так... До речі)

***
Я сиджу в кімнаті сам.
Вечоріє. День, як всі.
Дивлюсь на пустий стакан.
Сум зі мною, сум в мені.

***
Девочка девочке скажет всё
И мальчик мальчику тоже.
Девочка мальчику скажет всё
И мальчик девочке тоже.
Девушка девушке сказать может всё
И юноша юноше тоже.
Девушка юноше скажет не всё
И юноша девушке тоже.

***
Млинець у білім покривалі,
Обгризений нічним Бабаєм.
Так безсоромно позіхає,
Що аж у рота затягає

***
По голосу впізнають,
Між собою,
Всі лісній страхи
В симбіозі проживають
В лісі звірі, птахи.

А як ранок наступає
І минули страхи,
Співають кларнетом
усі в лісі птахи

***
Любви единственный откровенный лик...
А рядом выростет полынь-трава...
И снова резко у виска кольнёт
Иголкой памяти умалишённой,
Из уст полыни горечь перельёт
Стихов беспёрых перелёт
В мой черновик, в безумии сожжённый

4)Збочено-кримінально-суїцидальний

***
і сірий камінь твого серця спалахне
востаннє… вже в агонії передсмертельній.
…
і 33 останні грами крапнуть кров’ю...
зустрінемось у смерті, а не в наших снах...
де сірі камені наповняться любов’ю...

***
Нав"язливе бажання
пальці умочити
у молоко білків,
лизнути і скривитись -
бо солодке

***
Огризки людей на порожніх вулицях

***
Я бачу навколо уламки людей:
вагіни і фалоси, пари грудей

***
Я согрішила з Ра,
Мене чекає смерть

***
Щоб ти помер від гострої жалоби,
Щоб кров текла по ранених хрестах.
Я прагну вийти з темної утроби,
Вона ж мене тримає у руках...

Вже краще вмерти, ніж щодня кричати,
Щодня собі виколювати очі.
Відріжу руки, щоби не писати,
Відріжу дні, щоб більше не щоночі

5)Бестіарій

***
Упав метелик, наче вбитий кінь.
Жарить вогонь. І баобаб масніє

***
і поглядом ковзнувши кволо
слідів своєї перемоги
ти спиш мов самка богомола
опісля всього

Окремим і непереборним хітом місяця стала розвідка Нєбожителя про мандри Леніна по пеклу і раю (Перед ним постала Не розрішена дилема). Рішенням персоналу Нахкліники вона навічно занесена до історії ПМ…

....................................
Наприкінці травня із анабіозу прокинулись Їжаки. Довго відпльовувались від неїстівних грибів, зривалися на непристойний сміх і п’яний дебош…
…А ні проливні дощі Заходу, а ні несподівана спека Сходу не вчинили такого впливу на свідомість АНТИПО, як сказане зопалу Старшим Їжаком: «я вам покажу що значить настаящій мужик …» А хто б не зреагував? Але виявилося, що реакція не у всіх може бути адекватною… Чи то торішня амброзія так вдарила по гіпоталамусу, чи то члени затерпли від постійного лежання в кущах з перископом, але на захист солов’їної від «настаящіх мужиків» вийшов з відкритим забралом ЗАХИСНИК ЗАТЮКАНИХ ПАРТИЗАНІВ І ПОБОРНИК ЧИСТОТИ МОВИ. Злі язики тут же прозвали його ЦЕЛКОВИТИМ (хто зна, що вони мали на увазі). Не розуміють, дурні, що він же ш з найкращими намірами…

…Подивившись на все це, дохтур Нахман різко перервав прийом тих, хто прийшов до нього за рецептами від Їжаків, повісив на двері об’яву «УШОЛ В СЕБЯ» і закрився в кабінеті… І ще довго над ПМівською галявиною можна було чути його приємний баритон, який виводив спочатку «Тум-балалайку», потім казацьку пісню про кречета, а ще потім щось з репертуару «Піккардійської терції»…

Це не дєдушка Піхто,
це дев’ятий АНТИПО :))

http://maysterni.com/publication.php?id=21378

Ранок розпочався з ніжного щебетання, яке протягом дня переродилося в нескінченний пташиний гомін. На Майстерні налетіла солов’їна зграя. Певно, оті вчорашні звуки «ПС-ПС-ПС-ПСсссссссс» пташенята зрозуміли якось по-своєму.
Ні, солов’ї, звісно, не голуби, але ж продукти їх життєдіяльності так щільно заліпили АНТИПО, що… Але все по порядку…

17 квітня

09.16. Ранкова проповідь, майже шаманське замовляння.

І сказано: "Люби!"
І сказано: "Добро твори!"
Та підлого ти не зроби,
Лихого не наговори,
Щоб квітка - щастя,
Не зав*яла,
І аромат тобі віддала.

11.11 Знов ці містичні числа… І слова містичні…

Ти вчора мій ворог,
А нині мій друг,
Я тону, а в воду,
Лиш ти кинув круг.
Казала ніколи,
А сталося враз.
На думці у долі
Не те, що у нас.

12.32. Містика просто так не проходить. Слабкі організми не витримують. Уява стає спочатку фантастичною, потім хворою.

Наче колисанка розхитана Уява:
То чорне їй, то все на світі біле.
Плаче, мов дівчинка мала на ймення Слава,
Від щастя-яблука, яке постійно спіле,
Людська Фантазія, яка буває різна:
Крилата, фіолетова, прозора,
Бурхливо-збочена, земна, холодна, грізна.
Позаздрять їй і фауна і флора.

(Невідомо, як там фауна і флора, а от доктор Нахман позаздрив би точно!)

13.40. Солов’їний спів набуває нових ноток. Якщо вчора – ворог, а сьодні – друг, то май же совість, будь кращим, а то шо за толк?

Будь кращим сьогодні, ніж вчора,
Життя ж бо у нас лиш одне,
І в прірву не падай від горя,
Бо все в цьому світі мине.

16.11. Денне причастя. Як зручно! Тепер у серці солов’їному ще більше місця, через шо всі раді:

Як сповідь, причастя.
Горда пиха –
Змінилась на щастя.
В серці тепер
Побільшало місця:
Я волонтер
Для всього помістя!
Сила добра
Тримає в полоні.
Віри пора
Зворушує скроні.

(Треба запам’ятати про волонтера, може, стане в нагоді).

А у АНТИПО скроні вже давно зворушені, тому він тільки зойкнув, коли почув:

18.39
Через рядки сумної прози
Обличчя омивають сльози,
А серце крається і мліє,
Та вогник ще на дні жевріє.

Залишаться на сторінках,
На тих друкованих думках,
Сліди тихенької печалі.
Можливо, разом ми причалим,

(Так шкода пташечку, так шкода! Але на наших Майстернях відтепер відкрито швидкісні курси «Петінгу душі і тіла». Тому всє абіжєніє і аскарбл-ьоніє записуються безвазмєздно. Відповідальний за практику г-н З. З. із санітаром С.)

18.37. Вечірні меланхолійні причитання, черговий індійський серіал.

Я ніколи не забуду
Присмаку твоїх
Губ.
Він не покидатиме мене
Ані у гіркі,
Ані у солодкі
Миті.
Відчуватиму його
На побитих відстанню вустах,
Які сохнуть
Від кривавої розлуки.

18.12. І тут застукала думка: а чого причитати, коли можна бажати?

Нестерпна мить, коли горю бажанням
Торкнутись палко твоїх губ,
Коли впоїтись по вінця коханням
Розлука не дає до згуб,

Коли в обійми твої прагну впасти
Тепло розлити по тілах,
Тоді немає поділу на касти
І час летить не по літах.

Тож поки я втаю свої бажання
На дні безмежних моїх мрій,
Хоч відстань даруватиме страждання,
Та ми кричатимем «Постій!»

(Коварна ви, дєвушка! То «нестерпна мить», то «втаю»… Ви б вже визначились, а то так у хлопця і перегоріти все може).

18.28. Ні, не склалося. Казали ж вам дорослі люди: не тягни козу за хвіст! От тепер маєш…

Далекий вогник догорає,
Останній слід й надію забирає,
Самотність поглинає душу,
Без тебе знов стерпіти вечір мушу.

Спинився дощ, спинились сльози,
І нагадались враз страшні морози,
І моє тіло затремтіло,
Якби твоя любов мене зігріла.

Коханий, леле, я не можу!..
По книзі сумно поглядом проводжу,
Немає в ній тебе я знаю,
Та все одно з надією шукаю.

(На цьому місці АНТИПО заридав!!! Коханий, леле!!! Критусе, де ти?! Такого не чуєш!!!)

22.32. До курсів петінгу долучився мачо. І все зробив переконливо і професійно. Пташечкам сподобалося. І АНТИПО задоволений: може, людина хоч так вгомониться і перестане шукати, а знайде себе в іншому.

Шукаю все де друга половина,
Яка мені судилася дівчина,
Опитую знайомих я дівчат,
Кажуть вони, що заміж не хотять!

Питаю - "Як моя кандидатура?"
Чую у відповідь – "Потрібна фізкультура!"
Згадати треба, що таке є крос,
Качати прес, щоб гарним був мій торс!

А дехто каже, де твоє авто?
Нема авта, без нього ти ніхто,
Немає вілли, що там і казати –
Іди Віталік дівчат далі шукати!

(Слушна порада, хлопче!)

Я тільки з друзями по сто,
Не люблю клуб нічний,
Я не палю, не люблю дим,
Дівчат лише люблю.

Та знову носом крутить, що ж,
У нас різні шляхи,
Залишимося друзями з тобою навіки.

(Нє, несерйозний хлоп!)

22.30. Але мислить як знайомо. Пан Г. може на своєму постаменті спати спокійно: гідна зміна вже вирісла!

Минають дні, роки минають,
Ти щось зробив – тебе згадають!
Як, щось погане – вічно живий!
Отак історія зложилась.

Заглянувши у глиб віків –
Ми бачимо таку картину:
Диктаторів там тьмуща – тьма,
А миротворців там нема.

Той, хто, півсвіту підкорив,
Народу сотні положив,
Чужі загарбав землі –
Живе в історії, як пан.

...............
(Далі теж цікаво, але довго)

Давай же друже не смітити,
В історії сліди творити,
Щоб нас нащадки так згадали,
Нібито мир – ми здобували!

22.53. Нє, пане Г! Ви вже можете відпочивати, бо цей піде далі, от побачите!

Що коїться у нашому народі?
Куди пливе суспільство незбагнуть.
Ми копошимся, як мурашник у природі,
Самі не розумієм в чому ж суть.

Навіщо ми встаємо зпозаранку,
Сідаємо, хто в авто, хто в метро,
Крокуємо ми на робоче місце,
Та звідти зазираємо в вікно.

...............
Що з телебачення зробили на сьогодні,
Щоб подивитися, нічого і нема,
Реклама там засіла, як скажена,
Та спокою в ефірі не дає!

Не дивляться Тарковського з Гайдаєм,
Всю молодь збочують еротика і секс,
Свідомість підлітків вони заполонили,
Страхіть нема не вірять діти в бабая!

З таким от страхіттям переповзли на…

18 квітня

09.22. Нє, ну чому одразу з ранку? Ще ж навіть пташки не чирлінкають…

Коридори влади – делікатні справи,
В них таємні думи іншої держави,
Стратегічні дії, перспективні плани,
Нафти або газу прибуткові крани.
Так чому ще й досі в нашій Україні
Щедрих інвестицій не вкладають нині?
Може, ми багаті? Чи заможні й сильні?
Чи ми нерозумні? Чи ми вже невільні?!

(Гади, всі мерзенні гади!)

І запам’ятайте – наша Україна
Неподільна й вільна на віки країна!

12.18. Краще вже це слухати – це якось ближче до тіла.

Знав жінок багато,
але Ти не схожа
На жодну,жодну з них!
Зовсім не така Ти
Ти радість, Ти свято,
Як сонце – одна Ти
Як жити без Тебе міг?

15.45. О, радість яка! Знову чи то білочка, чи то кролик!

Как душу скрывая,
Цветок тюльпана свою середину
Лепестками закрывает.
И прячет тычинки и пестик

(АНТИПО каже своїм неконтрольованим асоціаціям: СТОЯТИ!!!)

17.08. Без коментарів.

Хвалім усі Творця і серцем і вустами!
Він творить чудеса і в нас, і перед нами.
З початку наших днів, тепер і повсякчас,
Зі щедрої руки Він все дає для нас.

17.28. І як можна після цього читати оцю метуш-ню:

Забавляються крейдою дiти
А дорослi розписують яйця
Всi стрiчають весну наче цяцю
I гадають що нового одiти

.............................................

Це було останньою краплею. АНТИПО схопився за голову і застогнав народну українську пісню, яку вітром принесло з далеких американських берегів:
найййййййййй-на наааааааааааа-нааааааа!

А десь зовсім неподалеку вирувало справжнє життя: дружно чапали вкотре перевернуті пінгвіни, пухнасті зайчики ховалися під землею від вовків, папір перетворювався в орігамі, розгорталися руни пам’яті, мудро і неспішно вершився Час… І над всім цим спостерігало нескінченно прекрасне і неосяжне в своїй величі Нічне Небо…

Це не лось, не кінь в манто,
Це ж наш восьмий АНТИПО!!!

http://maysterni.com/publication.php?id=21368

Омитий першими весняними дощами, виблискуючи під лагідними сонячними променями, АНТИПО навіть і не помітив, які зміни відбулися на галявині поетичних перегонів… Від екіпажу бригантини «АНахНамЕтоНада» сигналів не поступало, напевно, загубили пульт управління, а може, виміняли у туземців на конопельку місцевого виробництва… Нахклініка, перетворившись у тупо-ліклініку, зажила власним життям, хоча біля її зачинених дверей вже вишукувалася черга партизанів, яким Їжаки обіцяли глиняні ванни, щоб звикали до землі… Самі ж Їжаки переплутали сезони і вляглися на зимівлю, заткнувши вхід в криївку двома улюбленими постерами…
Між тим, паркан між Майстернями і морем було повалено, і всі наявні мешканці ПМ вільно пересувалися, змішувалися і асимілювали…
- Шось не те,- засумнівався АНТИПО,- якась нєтіпічна пастораль… Якби він тільки знав…

12 квітня

17.17. У цей містичний момент просто з неба роздався грізний голос небожителя, якому День космонавтики нагадав щось своє, наболіле:

Демократія з анархію
У клубок сплелись.
Появились ново – українці
Звідкіля взялись.

Не кинуті богом з неба,
Не куплені з акцизу.
Залишені у спадок
З комуни – більшовизму.

Акцизом не наїшся, а демоанархи не зігріють душу. Тільки коханнячко, тільки воно, солоденьке, може зібрати до купи всіх солов’яток, яких після Дня орнітології на ПМ стало, як в Раю…

14 квітня

12.15.
Кохання проблисків потік,
Що вже без реплік зрозумілі,
Що вже у пам'яті повік,
…
Ти не сказав, те що хотів.
Ти не сказав, бо я не дала,
Навіщо серденько пекти.
Я іншому його віддала,
Я іншого люблю, а ти…

Карочє, уйді, пра-а-а-тівний! Або ні, десь вже це було: «Но я другому отдана…»

14.26.
Якби Їжаки не дрихли так нахабно посеред свята поезії, вони б були розчулені: Але АНТИПО теж ніжно любить і абажаєт цю авторку (чи то білочку, чи то кролика).

Я ТЕБЕ КОХАЮ…

(з радістю про це заявляю,
і вголос собі говорю)

А якщо не помітив
Очевидного і без слів,
Тоді пішов ти до чортів!


15.00. Післяобідня тиха година супроводжується нє-члєно-раздєльними звуками ПС-ПС-ПС-ПС… Чи то людина так сопить уві сні, чи то до вітру вийшла… Було не зрозуміло, доки не з’ясувалося, що:

Поетом приречений стати письменник:
Стояти спиною, стріляючи перами…
Просто поранений сріблом суперник –
Символ поразки слова скласти парами.

15 квітня

23.50 Отак, складаючи слова парами, і дочекались…

Виросли дівчата
Порубали коси.

Лиш одна дівчина
Косу не рубає,
У красі пишається,
Як тополя в гаї.

16 квітня

12.00. На теренах ПМ відбулася реінкарнація. Дух зниклого пана В.Б. переселився у загартовану в битвах з па-а-азорними вовками душу пана Г. С.

Про дружбу і спільність
Мріяли люди.
Ту мрію людську
спаскудили юди.

Давні філософи
Хотіли добра.
Наука марксизму
О те є біда!

Маркс православним
Ніколи не був.
Учення Гегеля
Геть переверну.

Що від правнуків
Юди чикати?
Хіба що знову
Христа продавати!

Удмурт – іудейський метис
Іудейське гасло
В народи на... тис.

Грузин – осетинський
Це гасло схватив
Тюрму для народів
Він клятий зробив.

Симоненко і Вітренко
З цим гаслом носяться.
Здається у пекло
До Юди теж просяться.

(Є лише два питання. Шо таке в перекладі з чукотського «на…тис»? І чому досі Шевченківська премія не присуджена пану Г.?)

14.41. Після такого дєйства справжньою карамелькою здавалися дівочі зойки. А ви думаєте, не лячно вперше притулятися?


Я притулюся не спитавши,
І приголублю просто так.
Ця мить залишиться назавжди
В моїх думках, в моїх віршах.

(Може, не тра назавжди?)

І хай це буде дуже звично –
Одне на двох життя.
Я на плече схилю обличчя
Й підслухаю серцебиття.

(Де ж в твого хлопця серце знаходиться, красуне?)

І байдуже, що нас не зрозуміють,
Я прошепочу тихо, що твоя…

(Знов індійське кіно… Хай вже на ПМі торгують носовичками, все ж дохід)

22.47. Але реінкарнований небожитель не піддавався менадним співам юних створінь!

Він встає з віків далеких
З попелу і грані.
І не перший з давнини
І не передостанній.

Його стріляли у фортеці,
Мотузкою душили.
Комуністи покоління
Голодом морили.

А він встає , молодіє
Гордий не покірний…

(Отаке члєноврєдітєльство робили… І з ким?!)

Після того, як Третій ангел проспівав, Майстерні провалилися у важкий, неспокійний сон… Поснув і АНТИПО… І ніхто навіть не очікував, що принесе із собою ранок…

(Далі буде)

24.03.08

Дистанційно управляємий з бригантини АНТИПО тщєтно намагався заснути. Яке там! Останні вчорашні рядки будоражили його механічний розум: І не тільки розум…

Та з'явилася Ти - і спокій минув
В екстази поринув - і сон проминув!

02.07 Не спалося не тільки АНТИПО. Почалися стихійні і неконтрольовані відлучки з галявини перегонів. Спіймали тільки на мості. І вчасно. Бо готувалась якнайменше диверсія проти стратегічного майна незалежної…ПМ.

Я на мості стою, тебе чекаю,
Чи міст той перейдем?
Чи стрибнем вниз?
Чи просто спалимо?


03.16 Перед світанком стало ще гірше. Незнайомці, як Алладини, розходилися юрбою на всі чотири сторони, і кожен при цьому намагався вигадати риму на –ою.

Пройшла весна, що була молодою,
Пройшла, як ти, Незнайомцю, юрбою.
Твій погляд наповнив мене журбою
Шкода, що незнайомці ми з тобою
Впав дощ на твої кучері росою,
На мене ж зблиснув срібною грозою,
Так, наче, ми не друзі із весною,
Що марить незнайомою красою...
Пройшов і ти надлегкою ходою
Пройшов і ти, не залишив спокою
Моїй душі, що рветься за тобою,
Що познайомилася з самотою...

(До речі, можна було запропонувати ще декілька рим на –ою, але тоді вже точно до ранку було не дотягнути).

10.45 Та краще і не дотягували б… Бо замість ранкової кави АНТИПО отримав душероздираючі докори сумління

Вогнем як днем ясним Прозорим
вітром як тим диким Димом
без вогню що душу Ранить
стрілою й кровоточить та Кричить
тривожним голосом Нестримним
та несамовито-різким Болем
голова щемить розколота Моя
розсіяна і втомлена Свідомість
що безслідно розгубила Совість

(Причому, якби залишити от те, що Великими, то докори б тільки виграли б)

12.59 Нарешті! Хоч щось світле і незиблеме…Правда, деякі моменти трохи дивують, як, наприклад, мовчазний пупок або один згин біля колін. Але то таке…

Жiноча сила - двi ноги
Як апетитнi пироги,
Широкi в стегнах, але в мiру,
Пружнi, без жодних складок жиру,
Стрункi i рiвнi, тiльки згин
Знайдеш один бiля колiн.
Пупок мовчить - спiвають груди,
А їхнi форми, амплiтуди...

13.45 Та шо ж за день такий! Одне слово «ТЬХУ!» Де ж ті Їжаки з їх шифрувальниками з чукотського?

Нести прапор в кольорі чорно-білім?
Іти в перед не знаючи шляху?
Спішитися, на скільки в грудях тьху…

14.09 Наші бійці невидимого фронту не дрімають. Вони попереджають:

Що розлилась загроза
Та їй нова сила

18.37 На галявині тим часом у міському клюбі, під звуки клаксонів розпочалася політінформація під гаслом:
«Що нам Пушкін, що нам барди,
У нас самих є бакенбарди!»

Спочатку йшлося про разнотрав’я сучасного політикуму і важку долю

Й ретельно (як той мавр) зробив він справу...

От тільки пригадується, що мавр таки придушив нещасну дівчину. Цікаво, на що натякає автор?

18.39 Під одноманітне лузгання семачок політінформація добігала кінця. Як водиться, із задором і оптимізом. Самого лектора. Бо слухачі геть нічого не зрозуміли: отой люмпен-пролетар – воно хороше чи ні?

Блажен, хто - певен я! - знесе
Найтяжчі лихоліття й біди,
Готов, щоб вижити, на все
І лиха з розуму не віда...
Їй-право, з ним Небесний Цар.
Блаженний люмпен-пролетар!


Після політінформації нікому вже смішно не було…
Всі меланхолійно стежили, як по спині галявини розповзаються тріщини, і в них одне за одним падають спілі осінні яблука…

Не потоплена (як би це комусь не хотілося) бригантина «АНахНамЕтоНадо» тихенько гойдалася у дружелюбних нейтральних водах, очікуючи, доки зійде повінь, щоб продовжити свої мандри до Мису Доброї Надії. Екіпаж разом з капітаном нудьгував. Підкрадалася тяжка хвороба НОСТАЛЬГІЯ. Доктора Нахмана нєудєржімо рвало на родину (тобто, на ПМ). Причому рвало кілька разів на день…
Іноді він забивався в куток і починав тихесенько наспівувати до болю рідні слова:

Світу шмат я обходив,
бував то там, то там,
смутило-тішило мене то те:
то те?!

Після цього витирав скупу чоловічу сльозу розросшиміся пейсами… Атмосфера була гнітюча. І екіпаж не витримав, зібрав з якихось уламків пульт дистанційного управління і подивився на капітана з риторичним питанням в очах.
- А-а, була не була, гірше вже не буде! – махнув рукою Нахман.- Вмикай!!!
… І АНТИПО ожив…

___________________________________________________

23.03.08

00.38

ЇЖАКИ нарешті використали свій стоячий рейтинг за призначенням і виповзли на поверхню. Але чи то вимушене воздєржаніє дало себе знати, чи то нетльонки об’їлися, але переплутавши ліки від совісті з проносною мікстурою, випили все разом і, задоволено урча, знову забилися в нору, утягнувши рідні постери Палагеї і Варі…Бідні створіння… Сподіваємось, що їх живучий голчастий організм витримає, і наслідки психотропної зброї під кодовою назвою «Хто з нас кращий патріот» не дадуть себе знати…

03.02 Нічні кошмари прийшли на ПМ у загрозливих спалахах:

людині, як і будь-якому звірю
вогнем спроможний стати на стерню.

10.56 Руйнівний вплив психотропної зброї вже зранку почав викликати у людей якісь дивні, неприродні бажання:

Навчитися давно вже встигли ми
Буть канібалами.

Насторожує певна послідовність автора… Хто ви???

А обідрати з серця шкіру
І з неї скроїти жакет.

11.24 Страшний образ велетня-канібала не відпускає… У кого ще має бути такий шлунок, в який потоком ллється кава?

Ще вчора повінь, а тепер потік
Несе у море, як у шлунок каву.

12.32 Ось воно! Самокритично і весело… І правильно: нащо нам ті царі? Тільки біди від них…

Пісня божевільного

Усіх немає вдома -
Це саме, саме так
У далеч невідому
Летить самотній дах!
Царя давно немає
У голові моїй.
Зате по ній кружляє
Думок веселих рій.


Обідній час проходив на Майстернях у важких роздумах: хто кого куди послав, чи варто туди йти, а головне: ЗА ЧТО, ГЄРАСИМ?!

І ніякої кисневої подушки…

(Далі буде)

Минулої ночі екіпажу бригантини «АНахНамЦеНада» наснився кошмар. Як виявилось вранці, колективний…
Нібито у безхмарному небі над Поетичними Майстернями відбулося спільне Свято орнітологів і музикознавців. Десь у неоглядній височині гордо линули Соколи-Моцарти, які по-батьківськи радили дурнуватим півням-Сал’єрі робити те, на що вони тільки і здатні, тобто топтати курочок. При цьому в соколиному голосі відчувалася погано прихована заздрість. Не дивно, що Соколи почали підозріло придивлятися до павлинів…
У цей самий час десь низенько-низенько пурхали недоопєрівшієся пташечки взагалі без назви, в яких зліє люди (теж Сал’єрі) жбурляли каменюки, не даючи їм зрости до нормальних розмірів і набрати масштабу хоча б Гуно, щоб їх тоді можна було чесно, по-звірячому, замордувати гачком…
…Ніде не було помітно тільки лелек, яких, скоріше за все, Мінздрав перевіряв на якусь з пташиних хвороб, яку вони несли з Африки…
……………………………………………………….

Між тим, АНТИПО, залишений на березі десь між парканом, відділявшим ПМ і море і замаскований під ПОСТАМЕНТ НЄБОЖИТЕЛЯ, щоб його партизани не розтащили на запчастини до арбалетів, почав надсилати тривожні радіоповідомлення. Обстановка і правда була цікава. На галявині вже двічі виривали ті ж самі зуби, думаючи, що це смішно… Думки марширували самі по собі, шукаючи відповідь на питання: куди ж прямує майбутність…Кревний брат небожителя до того ж вмовляв чи то сам себе, чи то оточуючих: не годиться співати, краще мовчати»… Але, здається, його ніхто не чув.
Все це дійство називалось якимось дивним словом КОНСЕНСУС…
Їжаки, об’ївшись цього консенсусу або нетльонки, забилися в нору, утягнув за собою хфотку Варі Черезової…
І тільки вновприбулі три рухливі літери ПЕН-ЕПН щиро раділи проявам народної творчості…
А свіжий вітер з моря ганяв по галявині прозору оболонку мадам КУКУЙ…

09.03.08

Вихідний на галявині антипоетичних змагань
пройшов майже спокійно.
Щоправда, були таки полуночні спалахи образи
на непроханих гостей:

00.30
Госпожа Любовь, зачем ко мне пришли,
Порвали душу без того пустую?
Может незачем вы чусвтво принесли,
Зовёте вдаль безликую, немую...?

але після прощеної молитви начебто попустило,
і навіть тінь отця Гамлета намуркотіла симпатичний мотивчик
і закликала рятувати душі…

12.12 Сезонний розпродаж у Золотому секс-шопі…

13.06 Секс-шоп не залишив байдужим, навіть озадачив:
Ніжний поцілунок
з губ запам’ятали…

15.26 Сеанс тотемного вигнання смердючих вужей з душі,
шашелів-червів з розуму і духу…

20.01 Надихавшись парами натхнення,
притихлі перегонівці
зголосили мобілізацію. Почалося масове
поповнення «потєшних полків», перевірка зброї, як то:
шаблі, шашки, нагаї, списи і т. п. (Невже знову погром?!)
Залунали сакраментальні питання про запроданість,
супроводжувані роздиранням одягу і шкіри на грудях…

20.26 Підготовка до палкої ночі…(а чого так довго чекати?)

І любов йому даруєш,
Щоб вставало на світанку.

20.27 Тінь отця Гамлета поділилася спогадами про рай
(а і справді гарно у тому ідеальному світі!)

21.02 – 21.45 Киснева подушка у вигляді Є. Плужника
і М. Фішбейна (Шото пізно, РМ!)

22.41 Свято на галявині!!! До нас спустився нєбожитель
і зовсім навіть по-зємному почав скаржитися:
Наїхали москалі! Рятуйте!!!

Наїхали москалі,
Як вовки на стерво
І пророчили тоді –
"Козацтво померло."
23.24 Легкий стогін перед ніччю:

Не віднайдене щастя
Пропадає з туги
На забутих вже властях
Де неволі сади

І галявина поснула….

(Далі буде. Сьогодні ж.)

10.03.08

10.31 Ранок розпочався безхмарно, навіть мрійливо,
з намагання осмислення предмету під назвою «Поезія»:

слова не просто стоять в ряд
фантазій дух, душі польоти
і чистих дум легкий заряд.

11.35 Ближче до обіду спостерігалося напруження думок
у напрямі: «Ти хто? А сам ти хто?» з неодмінним у цьому випадку пошуком ворогів:

А, може, ми самі є дурні,
свої не платимо борги?
Шукаємо ту правду в урні
серед заклятих ворогів.

12.01 Важкий мислітєльний процес перервало веселе цокання коханого:

Тебе, любий, дорога чекає
Манить золотом, блиском підков

12.40 Нарешті прокинулися ополченці, і розпочався запис добровольців до Руху опору, майстерно замаскований під романтичний п’ятистопні строфи-максими:

Торую свій шлях безнадійно до мудрості витоків,
поклавши дошкульний язик на жертовний вівтар,
і мови моєї, віднині ще більш соковитої,
краплинами-сім’ям займаю незайманий пар.

Зійдуть, не зійдуть – не вагаюсь, як діва незаймана.
Роблю свою справу, мовчанням гартуючи дух.
Як діва, такій же за духом сакральне «Пізнай мене»
спроможний сказати душі я у плетиві рук.

НАХдохтур тут, правда, розгледів признаки панспермії… Йому видніше, на те й він док…

15.15 Посеред мобілізаційних дій кревний брат небожителя вирішив нагадати про вічне… Цікаво, артистом Вчителя ще ніхто не називав…

Ти не помер ти все живий
Артист ти за всі покоління
Родиш поеми нашіх мрій
А мрії це дубова скриня
Слово це кайдан падіння
Шумить лутить шукає надій…

15.23 У перегони вступають важковики.
І це вам не «ля-ля», «кроф-любофф».
Питання на рівні: Quo vadis? Камо грядиши?

Хто ми? Куди йдемо? Що там, за поворотом?

І далі, прямо по рейках передвиборчого соцреалізму…
Нє-нє, нам туди не треба, ми там вже були…

Наближалась фієста… Де ти, Золота???

(Далі буде. Ще сьогодні)

17.05. Гумореска……………………………
Ні, нічого… Просто я дала слово одній людині не чипати іншу людину… Намагаюся дотримати слова…

19.41 Золота запізнилася майже на 3 години. Скоріше за все, репетирувала повільне роздягання поглядом з маняками. А на маняків був кастинг…

22.24 Останній сплеск гормональної активності перегонівців, пов’язаний з масовим ураженням телепатією…

Відбій був раннім і похмурим. А у всьому винні знов таки ті знахабнілі Тварюки, у яких з’являється все більше риторичних запитань…

________________________________________________________

Байдужий Місяць розливав своє тривожне сяйво на галявину… Витоптана травичка, яку ще недавно пофарбували в зелений колір, під цим сяйвом здавалася багнюкою, в якій валялися списи, шаблі, нагаї, трещотки, пукалки і ще багато чого… Холодний нічний вітер ганяв уламки чогось, схожого на паркан… А за парканом гостро пахло морем. Свіжим, живим, справжнім… І чекала бригантина з Малиновими вітрилами (бо рожеві пішли на бинти)…

– А нах нам все це потрібно? – поставив і своє риторичне питання доктор Критус Нахман…

УВАГА! ВНИМАНИЕ! ATTENTION! AHTUNG!

У зв’язку із різким загостренням хворобливого стану
перегонівців антипоетичні змагання переносяться
безпосередньо в приміщення нашвидкоруч збудованої
Нахклінікі ім. Постбоєвого Сіндрома!

Намітились дві тенденції. Перша: особливо жваві
перегонівці починають поодинокі вилазки після
24 годин, тобто коли персонал клініки дозволяє
собі короткий нічний перепочинок. Друга: судячи
з кількості відвідувань (систему не обдуриш!),
зацікавленість процесом лікування неабияка,
але скромність бере своє. Воно й вірно:
не ровьон час, і самого загребуть під білі руці…

00.37 – 01.29 Ніч перед святковим днем у клініці
видалася майже спокійною, якщо не брати до уваги
сумнівну пародію і потойбічну напів-готику, напів-марення…

10.17 – 14.15 Головлікар при обході , напевно, забув,
нащо він тут знаходиться і почав сам видавати пародії,
перекидаючись при цьому у напіверотичний пінг-понг
з персоналом і випадковими перехожими.

15.20 У клініці гості! САМ вирішив заспокоїти менадними
співами знервований персонал і пацієнтів,
які тут нудьгують вже третю добу.

Між цими подіями на території клініки було помічено
присутність нєбожителя Ге (він же Жорж Антівовкпказорний),
який невідомо чого швидко зробив крилами.

16.43 Нахабні Тварюки, злісно порушуючи розпорядок дня,
ледь не довели Нахдохтура до неприємності з пупом, якої,
на щастя, не трапилося.

Отож, станом на 19.00 маємо таку картину в середньому
по клініці: антипоетична галявина скудєєт на очах!
Нічого навіть процитувати!!! Якщо так піде і далі, може,
прорветься справжня поезія?!

Зачекаємо…

19.53 Деяке пожвавлення у вигляді застарілої нав’язливої ідеї, яка вже перейшла у хронічну стадію:

А що ж за хмарами, -
Чи не летять лелеки?

23.12 Думка про птахів не відпускає. Прямо орнітологія суцільна:

З півдня летять до нас птахи
І все стає таке кохане

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
На нашого життя шляху
Пора відкинути погане
Хай злидні геть від нас ідуть
Весні пора віддати шану.

Запис у журналі медперсоналу:

З 20 до 24 несподівана гіперактивність пацієнтів змусила адміністрацію застосувати аміназин у вигляді вечірньої прощенної молитви, яка, втім, не подіяла. Збудженість наростала, почалося створювання групувань, складання пактів, роздирання сорочок на грудях з криками:«Банзай»… Цікаво, може повнолуння десь поблизу?

Киснева подушка затрималася на шляху до кліники. Тож подихати нею був спроможний тільки персонал… А жаль…

07.03.08
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості

07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…

9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:

Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,

10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:

І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:

Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.

11:14

Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.

………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.

(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)

11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:

При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.

11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:

Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.

Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?

Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…

11:49 Тьохканьє стає мінорним:

Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.

11:52 Ні! Ще не все потєряно!

Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя

(невже сталося?!)

11:55

В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.

12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!

Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.

12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…

Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.

12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:

З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.

Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.

12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???

12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)

12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…

Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.

13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.

13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?

13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:

Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?

13:21 Далі – ще цікавіше:

Не в місті лишив я свою пуповину…

15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:

Із пам"яті й серця – геть,

Що перемежалися речитативом

Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.

16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:

У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.

18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…

20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))

06.03.08

08:56 Ранок на ПМ розпочався трохи суєтно, навіть поспіхом:
ні собі сорочку, ні тварям божим чобіток:

Як завжди – нам з тобою ніколи
Бджолою милуватись босою…

09:38 Потроху приходить осмислення сьогодення
і постають небуденні питання:

ти робиш що можеш і те що не зміг
щоб бути хоч чимось допоки не зник

10:01 Тривога нависла над галявиною перегонів,
«там чудеса, там лєший бродит»:

Іде неспокій
Наче змій
Будь чужий сокіл
Життя триває

10:30 У філософське розмірковування вривається
гнівне звинувачування, обстановка накаляється,
у повітрі запахло смаженим:

А ти – не українець,
бо з храму вірі втік,

13:00 – 13:25 Киснева подушка у вигляді віршів Марії Матіос

13:26 Свіжий вітер неземного кохання роздмухує хмари:
всім гарно, всі отримали, що хотіли:

Це неземне блаженство, нагорода
За те, що в тебе я є, в мене ти.

І далі - без зупину соло аж до 16:32!
Просто Карлсон на батарейках!

15:03:
Прошу, не відхиляй мого бажання;

15:27
В своїх мріях тебе я лоскочу
І у райське кохання бреду.

Запанує між нами кохання.
Ти прекрасна й водночас проста.

15:52
І ти мені подобаєшся дуже
І я мабуть також люблю тебе.

(15:22 Галантний Ман’єрист не в змозі навіть своїми Стансами
зупинити цей потік з першої чакри)

16:25
Повз красивих дівчат я пройшов,
Та тому що ішов за тобою.

Ти десь звезла та твоя краса
У думках залишилась постійних.

16:32
Твої перса дівочі неначе плоди,
Наче грона мого винограду…

16:50 Останній акорд всеосяжного кохання
виявився небуденним:

Любов – у ній існує щастя;
Любов - це наймиліша праці;
Любов – веде людину у перед;
Любов – то найсолодший в світі мед.
Любов...

16:50 Хіба вистачить сил протистояти такому напору?
Тут і жінка від чоловічого імені заволає:

Как обожаю я тебя,люблю и восхищаюсь я,
Небесной красотой и нежностью твоей,
О, милый мой ты ангелок, я счастьем полон впрок,
Судьба тебя мне подарила, как солнцем душу озарила,
Подарок Бога и судьбы, все это ты, все это ты.

16:48 У другій половині дня приходить розуміння,
що все не так просто, підбиваються невеселі,
але самокритичні підсумки:

Возможно, весенняя давит пора,
Мозги закипают и варятся просто,
………………………………………..
Но все же прозренья в умах настает:
Мужчины, свою осознайте ничтожность,
Мы выглядим с вами, как стадо горил.

17:00 На ПМ фієста, five o’clock під солодкі
і звабливі співи Золотої Жінки.

17:02 Скільки б пташечка не пєла,
а вічні питання залишаються без відповіді:

Життя...Чомусь те слово так багато значить.
Чому?НЕ дасть відповіді на це уже ніхто...

17:22 Але учасники перегонів ні на мить не втрачають
ясності розуму, самокритика загострюється навіть у жінок,
які намагаються вибороти у чоловіків право на приматів:

у деяких вчинках ми все ще горили
і в очах первісний страх…

19:16 Відчувається вечір! Градус підіймається,
відвертість наростає:

Варю, не боронись! Ти віддайся бажанню!

21:25 Ну, не без цього, грип же в Україні:

А ми такі хворі, що нікого лікувати.
Лишилось – почати із себе.
Аби почати.

22:13 Але життя бере своє… Всі до роботи!

Не гай часу, мій принце, —
цілуй!

22:16 Не зважаючи на пізній час, виявилось чимало бажаючих допомогти:

І ми з тобою - до плеча плече!

22:19 Ні, нащо нам конкуренція? Розборки, домовленості, консенсуси…

Для чого я тобі?
Пусти мене, пусти

Я більше не беру
Того, що не моє.

А не твоє — пусти,

23:25 Остання пісня нічних дзвонариків

Ты мне чуждишься в темноте,
Ты мне каждешься в море лиц

… і на Майстернях розпочалася нова доба!

Пишіть, друзі! Перегони форева!!!

:))