09.03.08

Вихідний на галявині антипоетичних змагань
пройшов майже спокійно.
Щоправда, були таки полуночні спалахи образи
на непроханих гостей:

00.30
Госпожа Любовь, зачем ко мне пришли,
Порвали душу без того пустую?
Может незачем вы чусвтво принесли,
Зовёте вдаль безликую, немую...?

але після прощеної молитви начебто попустило,
і навіть тінь отця Гамлета намуркотіла симпатичний мотивчик
і закликала рятувати душі…

12.12 Сезонний розпродаж у Золотому секс-шопі…

13.06 Секс-шоп не залишив байдужим, навіть озадачив:
Ніжний поцілунок
з губ запам’ятали…

15.26 Сеанс тотемного вигнання смердючих вужей з душі,
шашелів-червів з розуму і духу…

20.01 Надихавшись парами натхнення,
притихлі перегонівці
зголосили мобілізацію. Почалося масове
поповнення «потєшних полків», перевірка зброї, як то:
шаблі, шашки, нагаї, списи і т. п. (Невже знову погром?!)
Залунали сакраментальні питання про запроданість,
супроводжувані роздиранням одягу і шкіри на грудях…

20.26 Підготовка до палкої ночі…(а чого так довго чекати?)

І любов йому даруєш,
Щоб вставало на світанку.

20.27 Тінь отця Гамлета поділилася спогадами про рай
(а і справді гарно у тому ідеальному світі!)

21.02 – 21.45 Киснева подушка у вигляді Є. Плужника
і М. Фішбейна (Шото пізно, РМ!)

22.41 Свято на галявині!!! До нас спустився нєбожитель
і зовсім навіть по-зємному почав скаржитися:
Наїхали москалі! Рятуйте!!!

Наїхали москалі,
Як вовки на стерво
І пророчили тоді –
"Козацтво померло."
23.24 Легкий стогін перед ніччю:

Не віднайдене щастя
Пропадає з туги
На забутих вже властях
Де неволі сади

І галявина поснула….

(Далі буде. Сьогодні ж.)

10.03.08

10.31 Ранок розпочався безхмарно, навіть мрійливо,
з намагання осмислення предмету під назвою «Поезія»:

слова не просто стоять в ряд
фантазій дух, душі польоти
і чистих дум легкий заряд.

11.35 Ближче до обіду спостерігалося напруження думок
у напрямі: «Ти хто? А сам ти хто?» з неодмінним у цьому випадку пошуком ворогів:

А, може, ми самі є дурні,
свої не платимо борги?
Шукаємо ту правду в урні
серед заклятих ворогів.

12.01 Важкий мислітєльний процес перервало веселе цокання коханого:

Тебе, любий, дорога чекає
Манить золотом, блиском підков

12.40 Нарешті прокинулися ополченці, і розпочався запис добровольців до Руху опору, майстерно замаскований під романтичний п’ятистопні строфи-максими:

Торую свій шлях безнадійно до мудрості витоків,
поклавши дошкульний язик на жертовний вівтар,
і мови моєї, віднині ще більш соковитої,
краплинами-сім’ям займаю незайманий пар.

Зійдуть, не зійдуть – не вагаюсь, як діва незаймана.
Роблю свою справу, мовчанням гартуючи дух.
Як діва, такій же за духом сакральне «Пізнай мене»
спроможний сказати душі я у плетиві рук.

НАХдохтур тут, правда, розгледів признаки панспермії… Йому видніше, на те й він док…

15.15 Посеред мобілізаційних дій кревний брат небожителя вирішив нагадати про вічне… Цікаво, артистом Вчителя ще ніхто не називав…

Ти не помер ти все живий
Артист ти за всі покоління
Родиш поеми нашіх мрій
А мрії це дубова скриня
Слово це кайдан падіння
Шумить лутить шукає надій…

15.23 У перегони вступають важковики.
І це вам не «ля-ля», «кроф-любофф».
Питання на рівні: Quo vadis? Камо грядиши?

Хто ми? Куди йдемо? Що там, за поворотом?

І далі, прямо по рейках передвиборчого соцреалізму…
Нє-нє, нам туди не треба, ми там вже були…

Наближалась фієста… Де ти, Золота???

(Далі буде. Ще сьогодні)

17.05. Гумореска……………………………
Ні, нічого… Просто я дала слово одній людині не чипати іншу людину… Намагаюся дотримати слова…

19.41 Золота запізнилася майже на 3 години. Скоріше за все, репетирувала повільне роздягання поглядом з маняками. А на маняків був кастинг…

22.24 Останній сплеск гормональної активності перегонівців, пов’язаний з масовим ураженням телепатією…

Відбій був раннім і похмурим. А у всьому винні знов таки ті знахабнілі Тварюки, у яких з’являється все більше риторичних запитань…

________________________________________________________

Байдужий Місяць розливав своє тривожне сяйво на галявину… Витоптана травичка, яку ще недавно пофарбували в зелений колір, під цим сяйвом здавалася багнюкою, в якій валялися списи, шаблі, нагаї, трещотки, пукалки і ще багато чого… Холодний нічний вітер ганяв уламки чогось, схожого на паркан… А за парканом гостро пахло морем. Свіжим, живим, справжнім… І чекала бригантина з Малиновими вітрилами (бо рожеві пішли на бинти)…

– А нах нам все це потрібно? – поставив і своє риторичне питання доктор Критус Нахман…