Ранок розпочався з ніжного щебетання, яке протягом дня переродилося в нескінченний пташиний гомін. На Майстерні налетіла солов’їна зграя. Певно, оті вчорашні звуки «ПС-ПС-ПС-ПСсссссссс» пташенята зрозуміли якось по-своєму.
Ні, солов’ї, звісно, не голуби, але ж продукти їх життєдіяльності так щільно заліпили АНТИПО, що… Але все по порядку…

17 квітня

09.16. Ранкова проповідь, майже шаманське замовляння.

І сказано: "Люби!"
І сказано: "Добро твори!"
Та підлого ти не зроби,
Лихого не наговори,
Щоб квітка - щастя,
Не зав*яла,
І аромат тобі віддала.

11.11 Знов ці містичні числа… І слова містичні…

Ти вчора мій ворог,
А нині мій друг,
Я тону, а в воду,
Лиш ти кинув круг.
Казала ніколи,
А сталося враз.
На думці у долі
Не те, що у нас.

12.32. Містика просто так не проходить. Слабкі організми не витримують. Уява стає спочатку фантастичною, потім хворою.

Наче колисанка розхитана Уява:
То чорне їй, то все на світі біле.
Плаче, мов дівчинка мала на ймення Слава,
Від щастя-яблука, яке постійно спіле,
Людська Фантазія, яка буває різна:
Крилата, фіолетова, прозора,
Бурхливо-збочена, земна, холодна, грізна.
Позаздрять їй і фауна і флора.

(Невідомо, як там фауна і флора, а от доктор Нахман позаздрив би точно!)

13.40. Солов’їний спів набуває нових ноток. Якщо вчора – ворог, а сьодні – друг, то май же совість, будь кращим, а то шо за толк?

Будь кращим сьогодні, ніж вчора,
Життя ж бо у нас лиш одне,
І в прірву не падай від горя,
Бо все в цьому світі мине.

16.11. Денне причастя. Як зручно! Тепер у серці солов’їному ще більше місця, через шо всі раді:

Як сповідь, причастя.
Горда пиха –
Змінилась на щастя.
В серці тепер
Побільшало місця:
Я волонтер
Для всього помістя!
Сила добра
Тримає в полоні.
Віри пора
Зворушує скроні.

(Треба запам’ятати про волонтера, може, стане в нагоді).

А у АНТИПО скроні вже давно зворушені, тому він тільки зойкнув, коли почув:

18.39
Через рядки сумної прози
Обличчя омивають сльози,
А серце крається і мліє,
Та вогник ще на дні жевріє.

Залишаться на сторінках,
На тих друкованих думках,
Сліди тихенької печалі.
Можливо, разом ми причалим,

(Так шкода пташечку, так шкода! Але на наших Майстернях відтепер відкрито швидкісні курси «Петінгу душі і тіла». Тому всє абіжєніє і аскарбл-ьоніє записуються безвазмєздно. Відповідальний за практику г-н З. З. із санітаром С.)

18.37. Вечірні меланхолійні причитання, черговий індійський серіал.

Я ніколи не забуду
Присмаку твоїх
Губ.
Він не покидатиме мене
Ані у гіркі,
Ані у солодкі
Миті.
Відчуватиму його
На побитих відстанню вустах,
Які сохнуть
Від кривавої розлуки.

18.12. І тут застукала думка: а чого причитати, коли можна бажати?

Нестерпна мить, коли горю бажанням
Торкнутись палко твоїх губ,
Коли впоїтись по вінця коханням
Розлука не дає до згуб,

Коли в обійми твої прагну впасти
Тепло розлити по тілах,
Тоді немає поділу на касти
І час летить не по літах.

Тож поки я втаю свої бажання
На дні безмежних моїх мрій,
Хоч відстань даруватиме страждання,
Та ми кричатимем «Постій!»

(Коварна ви, дєвушка! То «нестерпна мить», то «втаю»… Ви б вже визначились, а то так у хлопця і перегоріти все може).

18.28. Ні, не склалося. Казали ж вам дорослі люди: не тягни козу за хвіст! От тепер маєш…

Далекий вогник догорає,
Останній слід й надію забирає,
Самотність поглинає душу,
Без тебе знов стерпіти вечір мушу.

Спинився дощ, спинились сльози,
І нагадались враз страшні морози,
І моє тіло затремтіло,
Якби твоя любов мене зігріла.

Коханий, леле, я не можу!..
По книзі сумно поглядом проводжу,
Немає в ній тебе я знаю,
Та все одно з надією шукаю.

(На цьому місці АНТИПО заридав!!! Коханий, леле!!! Критусе, де ти?! Такого не чуєш!!!)

22.32. До курсів петінгу долучився мачо. І все зробив переконливо і професійно. Пташечкам сподобалося. І АНТИПО задоволений: може, людина хоч так вгомониться і перестане шукати, а знайде себе в іншому.

Шукаю все де друга половина,
Яка мені судилася дівчина,
Опитую знайомих я дівчат,
Кажуть вони, що заміж не хотять!

Питаю - "Як моя кандидатура?"
Чую у відповідь – "Потрібна фізкультура!"
Згадати треба, що таке є крос,
Качати прес, щоб гарним був мій торс!

А дехто каже, де твоє авто?
Нема авта, без нього ти ніхто,
Немає вілли, що там і казати –
Іди Віталік дівчат далі шукати!

(Слушна порада, хлопче!)

Я тільки з друзями по сто,
Не люблю клуб нічний,
Я не палю, не люблю дим,
Дівчат лише люблю.

Та знову носом крутить, що ж,
У нас різні шляхи,
Залишимося друзями з тобою навіки.

(Нє, несерйозний хлоп!)

22.30. Але мислить як знайомо. Пан Г. може на своєму постаменті спати спокійно: гідна зміна вже вирісла!

Минають дні, роки минають,
Ти щось зробив – тебе згадають!
Як, щось погане – вічно живий!
Отак історія зложилась.

Заглянувши у глиб віків –
Ми бачимо таку картину:
Диктаторів там тьмуща – тьма,
А миротворців там нема.

Той, хто, півсвіту підкорив,
Народу сотні положив,
Чужі загарбав землі –
Живе в історії, як пан.

...............
(Далі теж цікаво, але довго)

Давай же друже не смітити,
В історії сліди творити,
Щоб нас нащадки так згадали,
Нібито мир – ми здобували!

22.53. Нє, пане Г! Ви вже можете відпочивати, бо цей піде далі, от побачите!

Що коїться у нашому народі?
Куди пливе суспільство незбагнуть.
Ми копошимся, як мурашник у природі,
Самі не розумієм в чому ж суть.

Навіщо ми встаємо зпозаранку,
Сідаємо, хто в авто, хто в метро,
Крокуємо ми на робоче місце,
Та звідти зазираємо в вікно.

...............
Що з телебачення зробили на сьогодні,
Щоб подивитися, нічого і нема,
Реклама там засіла, як скажена,
Та спокою в ефірі не дає!

Не дивляться Тарковського з Гайдаєм,
Всю молодь збочують еротика і секс,
Свідомість підлітків вони заполонили,
Страхіть нема не вірять діти в бабая!

З таким от страхіттям переповзли на…

18 квітня

09.22. Нє, ну чому одразу з ранку? Ще ж навіть пташки не чирлінкають…

Коридори влади – делікатні справи,
В них таємні думи іншої держави,
Стратегічні дії, перспективні плани,
Нафти або газу прибуткові крани.
Так чому ще й досі в нашій Україні
Щедрих інвестицій не вкладають нині?
Може, ми багаті? Чи заможні й сильні?
Чи ми нерозумні? Чи ми вже невільні?!

(Гади, всі мерзенні гади!)

І запам’ятайте – наша Україна
Неподільна й вільна на віки країна!

12.18. Краще вже це слухати – це якось ближче до тіла.

Знав жінок багато,
але Ти не схожа
На жодну,жодну з них!
Зовсім не така Ти
Ти радість, Ти свято,
Як сонце – одна Ти
Як жити без Тебе міг?

15.45. О, радість яка! Знову чи то білочка, чи то кролик!

Как душу скрывая,
Цветок тюльпана свою середину
Лепестками закрывает.
И прячет тычинки и пестик

(АНТИПО каже своїм неконтрольованим асоціаціям: СТОЯТИ!!!)

17.08. Без коментарів.

Хвалім усі Творця і серцем і вустами!
Він творить чудеса і в нас, і перед нами.
З початку наших днів, тепер і повсякчас,
Зі щедрої руки Він все дає для нас.

17.28. І як можна після цього читати оцю метуш-ню:

Забавляються крейдою дiти
А дорослi розписують яйця
Всi стрiчають весну наче цяцю
I гадають що нового одiти

.............................................

Це було останньою краплею. АНТИПО схопився за голову і застогнав народну українську пісню, яку вітром принесло з далеких американських берегів:
найййййййййй-на наааааааааааа-нааааааа!

А десь зовсім неподалеку вирувало справжнє життя: дружно чапали вкотре перевернуті пінгвіни, пухнасті зайчики ховалися під землею від вовків, папір перетворювався в орігамі, розгорталися руни пам’яті, мудро і неспішно вершився Час… І над всім цим спостерігало нескінченно прекрасне і неосяжне в своїй величі Нічне Небо…