1

Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".

Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.

Несуться в небуття крихкі години,
Вклонився люду втомлений актор.
І, не почувши оплесків фурор,
Життя отруту цідить по краплині.
Душа болить, бо я - жива людина.

2

Відбиток долі - фуга соль мінор,
Забута розчарованим органом.
Сварюся з часом, злим та невблаганним,
Далеку пісню ставлю на повтор.

Васал колишній - відтепер сеньйор!
Безбожник може стати капеланом!
Відбиток долі - фуга соль мінор,
Забута розчарованим органом.

Мій всесвіт прошиває метеор,
А я стою, захоплений туманом.
Мабуть, лишуся назавжди незнаним...
І ляже тінь на поминальний хор -
Відбиток долі, фуга соль мінор.

3

Забута розчарованим органом,
Душа потоне у тяжкій журі.
Всі ронделісти, всі сонетярі
Не знають, я був добрим чи поганим.

Моє життя обмежилось парканом,
За мене укладається парі.
Забута розчарованим органом,
Душа потоне у тяжкій журі.

В якийсь момент пішло все не за планом...
І судить упереджене журі
Моїх надій нечутне попурі.
Проте, мої надії - це омана,
Забута розчарованим органом.

4

Душа потоне у тяжкій журі,
А серце - у сонаті загадковій,
Бо сутінки лишаються у слові,
Коли горять вечірні ліхтарі.

Прошу тебе, мовчи! Не говори
Про залишки якоїсь там любові!
Душа потоне у тяжкій журі,
А серце - у сонаті загадковій.

Лунає вальс дитинства: раз, два, три...
Не перервати нашу з ним розмову!
Вже є потрет. Мій погляд гоноровий
Відворюватимуть каменярі.
Душа потоне у тяжкій журі.

5

А серце - у сонаті загадковій
Розчинеться акордом назавжди.
Не віднайти чіткі земні сліди
В нашесті зрозумілої полови.

Можливо, я нарешті вже готовий
Впустити в душу вічні холоди.
А серце у сонаті загадковій
Розчинеться акордом назавжди.

Мій небосхил прозоро-бірюзовий
Мелодією кличе: "Йди сюди
І забирай усі свої світи!"
Іду. Та залишаюсь принцом крові.
А серце - у сонаті загадковій.

6

Розчинеться акордом назавжди
Моя сльоза у непохитній зливі.
А вірші - що? Лише слова красиві!
Кудись ведуть, та загадка - куди?

Хворіє на нестачу доброти
Цей світ розбещений, несправедливий.
Розчинеться акордом назавжди
Моя сльоза у непохитній зливі.

Живу від середи до середи,
А в серці - тільки п'ятниці курсиви.
Іде до влади літо норовливе...
Рожевої фантазії мости
Розчиняться акордом назавжди.

7

Моя сльоза у непохитній зливі -
Лише прозора крапля на очах.
А душу огортає темний жах
Та не дає повірити у диво.

У натовпі базарно-галасливім
Живе самотність, ніби чорний птах.
Моя сльоза у непохитній зливі -
Лише прозора крапля на очах.

І знов світанку золотава грива
Освітить мій крихкий уявний дах.
Я залишуся словом у рядках...
Та зникне з поля зору об'єктиву
Моя сльоза у непохитній зливі.

8

Лише прозора крапля на очах
На вічне існування має право.
Навколо - весняні легкі октави
Лунають на кульбабкових альтах.

Хоча й вписався травень в альманах,
Що вкотре виданий життям лукавим, -
Лише прозора крапля на очах
На вічне існування має право.

Журба стоїть на всіх моїх стежках,
Неначе бабця немічна й кульгава.
Готує дивакам отруйні страви.
А констатує світу повний крах
Лише прозора крапля на очах.

9

На вічне існування має право
Рукопис, не прочитаний ніким.
Там натяку нема на псевдонім,
Палає тільки щирості заграва.

Ніхто йому гучне не крикне "Браво!"
У залі, де густий сценічний дим.
На вічне існування має право
Рукопис, не прочитаний ніким.

Воскресли запашні зелені трави,
Благословенні квітнем осяйним.
Самітником блукає пілігрим...
Душа, яка спізнилась на виставу,
На вічне існування має право.

10

Рукопис, не прочитаний ніким,
Відкриє багатьом нові канони.
Можливо, хтось у ньому і потоне,
А хтось врятується красою рим.

Є вибір: стати зрячим чи сліпим,
Брехню почути, а чи правди дзвони?
Рукопис, не прочитаний ніким,
Відкриє багатьом нові канони.

Порине в душу вітерцем легким
Яскравий травень. І теплом бездонним
Порушить сіру згубу монотону.
Та зневажає маски, грубий грим
Рукопис, не прочитаний ніким.

11

Відкриє багатьом нові канони
Похмурий, об'єктивний реаліст.
Він може бути гостем інших міст -
Та після мандрів серцем охолоне.

У буднях, несмачних та несолоних,
Так рідко, хто знаходить мудрий зміст.
Відкриє багатьом нові канони
Похмурий, об'єктивний реаліст.

Розріже серце місяцем Юнони
Невидимий чаклун-спеціаліст.
Від спеки висохлий та мертвий лист,
Беззахисний, зомлілий, безборонний,
Відкриє багатьом нові канони.

12

Похмурий, об'єктивний реаліст -
Завжди чужий на пафосному святі.
Пишається він скрипкою Аматі,
Навколо всі танцюють модний твіст.

Під куль залізних невгамовний свист,
Під нескінченні танці на гарматі
Похмурий, об'єктивний реаліст -
Завжди чужий на пафосному святі.

Добро всесвітнє втратило свій хист,
Тепер - твій вихід, безпринципний татю!
Не маєш ти ні гідності, ні статі...
Та підпалив уже твій хибний міст
Похмурий, об'єктивний реаліст.

13

Завжди чужий на пафосному святі,
У вічній тиші спокій віднайду.
Багато знав собі я на біду,
Душа моя горіла у багатті.

Мене штовхали бідні та багаті...
Шукав, знаходив. І весь час - не ту!
Завжди чужий на пафосному святі,
У вічній тиші спокій віднайду.

Я пропущу повз очі дні строкаті,
Зустріну осінь, мрійницю руду.
(До неї на побачення прийду).
Їй присвячу освідчення крилаті,
Завжди чужий на пафосному святі.

14

У вічній тиші спокій віднайду.
Душа болить, бо я - жива людина.
Моя сумна римована стежина
Забути змусить мрію молоду.

Підкорювати вкотре висоту
Не бачу сенсу. Бережу хвилини.
У вічній тиші спокій віднайду.
Душа болить, бо я - жива людина.

Давно впустив у серце я сльоту,
А тіло вже під шаром ґрунту-глини.
Над обеліском біла хуртовина
Несе мою мелодію просту.
У вічній тиші спокій віднайду.