Фінал. Останній крок Лагіди

«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів

Римський офіцер стоїть на відстані удару меча. Він чекає, що я буду благати, чекає, що я впаду на коліна перед статуєю пишногрудої Богині. Але боги мовчать. Боги завжди мовчать, коли говорять мечі і сариси Клеопатри. Осквернене святилище замовкає. Жерці позаду падають на коліна.
Я роблю крок уперед, назустріч оголеній сталі. Я скидаю білий каптур жриці, дозволяючи легенькому ефеському вітру востаннє торкнутися мого обличчя. Нехай дивиться. Нехай бачить, як Рим убиває не безіменне дівча без роду й племені, не перелякану черницю біля підніжжя жертовного вівтаря, а останню Лагіду, вільну царицю Єгипту. Меч злітає, ловлячи спалах далекої блискавки на світанковому небі.
Холодна сталь пробиває тонкий льон на моїх грудях. Біль приходить не одразу – спочатку лише дивне тепло, що розливається по тілу, вимиваючи з мене роки вигнання, страху та образи. Я падаю на мармурові сходи, і моя кров повільно заповнює сніжно-білі рельєфи, різьблені візерунки Артемісіону – сцени божих любощів і полювання, залишаючи на холодному мармурі темно-багряні, густі, майже чорні сліди, схожі на химерні візерунки зів'ялих квітів.
…Єгипетські троянди, квіти моєї землі!.. Мої улюблені…
«Почуй мене, Діво срібного лука, що тримає в руках мою Долю! Нехай твій місячний диск освітлює мій шлях, а твоя стріла вразить кожного, хто прийде з мечем у твій дім!..» Переді мною відкривається Зала Двох Правд, що веде на Поля Іалу.
Я заплющую очі. На моїх губах знову смак солі – солоний подих Александрійської гавані, солоні сльози римського натовпу, солона кров моєї династії. Ти думаєш, що перемогла, Клеопатро? Ти купила свій трон ціною римської постелі, спочатку одного триумвіра, тепер іншого. Але твоє золото скінчиться, а твої римляни зрадять тебе, як зраджували всіх до тебе і після тебе. Історія запам'ятає тебе як коханку Риму, яка втратила все. А мене – як останню з роду Лагід, некороновану, що померла на сходах Храму неупокореною.
«… Я залишаю собі право і за горизонтом бути твоїм
незавойованим ворогом, Риме!..»
***
1-17 серпня 2026, Львів