Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 7)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 7)
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча. Він чекає, що я буду благати, чекає, що я впаду на коліна перед статуєю пишногрудої Богині. Але боги мовчать. Боги завжди мовчать, коли говорять мечі і сариси Клеопатри. Осквернене святилище замовкає. Жерці позаду падають на коліна.
Я роблю крок уперед, назустріч оголеній сталі. Я скидаю білий каптур жриці, дозволяючи легенькому ефеському вітру востаннє торкнутися мого обличчя. Нехай дивиться. Нехай бачить, як Рим убиває не безіменне дівча без роду й племені, не перелякану черницю біля підніжжя жертовного вівтаря, а останню Лагіду, вільну царицю Єгипту. Меч злітає, ловлячи спалах далекої блискавки на світанковому небі.
Холодна сталь пробиває тонкий льон на моїх грудях. Біль приходить не одразу – спочатку лише дивне тепло, що розливається по тілу, вимиваючи з мене роки вигнання, страху та образи. Я падаю на мармурові сходи, і моя кров повільно заповнює сніжно-білі рельєфи, різьблені візерунки Артемісіону – сцени божих любощів і полювання, залишаючи на холодному мармурі темно-багряні, густі, майже чорні сліди, схожі на химерні візерунки зів'ялих квітів.
…Єгипетські троянди, квіти моєї землі!.. Мої улюблені…
«Почуй мене, Діво срібного лука, що тримає в руках мою Долю! Нехай твій місячний диск освітлює мій шлях, а твоя стріла вразить кожного, хто прийде з мечем у твій дім!..» Переді мною відкривається Зала Двох Правд, що веде на Поля Іалу.
Я заплющую очі. На моїх губах знову смак солі – солоний подих Александрійської гавані, солоні сльози римського натовпу, солона кров моєї династії. Ти думаєш, що перемогла, Клеопатро? Ти купила свій трон ціною римської постелі, спочатку одного триумвіра, тепер іншого. Але твоє золото скінчиться, а твої римляни зрадять тебе, як зраджували всіх до тебе і після тебе. Історія запам'ятає тебе як коханку Риму, яка втратила все. А мене – як останню з роду Лагід, некороновану, що померла на сходах Храму неупокореною.
«… Я залишаю собі право і за горизонтом бути твоїм
незавойованим ворогом, Риме!..»
***
1-17 серпня 2026, Львів
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча. Він чекає, що я буду благати, чекає, що я впаду на коліна перед статуєю пишногрудої Богині. Але боги мовчать. Боги завжди мовчать, коли говорять мечі і сариси Клеопатри. Осквернене святилище замовкає. Жерці позаду падають на коліна.
Я роблю крок уперед, назустріч оголеній сталі. Я скидаю білий каптур жриці, дозволяючи легенькому ефеському вітру востаннє торкнутися мого обличчя. Нехай дивиться. Нехай бачить, як Рим убиває не безіменне дівча без роду й племені, не перелякану черницю біля підніжжя жертовного вівтаря, а останню Лагіду, вільну царицю Єгипту. Меч злітає, ловлячи спалах далекої блискавки на світанковому небі.
Холодна сталь пробиває тонкий льон на моїх грудях. Біль приходить не одразу – спочатку лише дивне тепло, що розливається по тілу, вимиваючи з мене роки вигнання, страху та образи. Я падаю на мармурові сходи, і моя кров повільно заповнює сніжно-білі рельєфи, різьблені візерунки Артемісіону – сцени божих любощів і полювання, залишаючи на холодному мармурі темно-багряні, густі, майже чорні сліди, схожі на химерні візерунки зів'ялих квітів.
…Єгипетські троянди, квіти моєї землі!.. Мої улюблені…
«Почуй мене, Діво срібного лука, що тримає в руках мою Долю! Нехай твій місячний диск освітлює мій шлях, а твоя стріла вразить кожного, хто прийде з мечем у твій дім!..» Переді мною відкривається Зала Двох Правд, що веде на Поля Іалу.
Я заплющую очі. На моїх губах знову смак солі – солоний подих Александрійської гавані, солоні сльози римського натовпу, солона кров моєї династії. Ти думаєш, що перемогла, Клеопатро? Ти купила свій трон ціною римської постелі, спочатку одного триумвіра, тепер іншого. Але твоє золото скінчиться, а твої римляни зрадять тебе, як зраджували всіх до тебе і після тебе. Історія запам'ятає тебе як коханку Риму, яка втратила все. А мене – як останню з роду Лагід, некороновану, що померла на сходах Храму неупокореною.
«… Я залишаю собі право і за горизонтом бути твоїм
незавойованим ворогом, Риме!..»
***
1-17 серпня 2026, Львів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Іскри з погаслих багать. Антологія драми Стародавнього Світу""
• Перейти на сторінку •
""Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 6)"
• Перейти на сторінку •
""Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 6)"
Про публікацію
