ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Публіцистика
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
07.03.08
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію