Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вячеслав Семенко (1945)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Axenos Pontos. Негостинне море - початкова грецька назва Чорного моря.
    Непривітне, як списи данайців,
    катаклізмами повне, як хвилями, море,
  •   Майже, як в людей.
    Вели коня старого на забій
    крізь ранній сон байдужого села.
  •   Вперше
    Він прийшов серед ночі
    дощем, наче шепотом,
  •   Льодохід
    Навпіл розірвані вітрила
    і знову жодного рядка.
  •   * * *
    Ялівець -- темна пазелень серед руїн,
    у задумі, як піна суха -- жасмин.
  •   * * *
    Півострів криє голубого дня сувій,
    спекотний небозвід осліплює промінням.
  •   * * *
    У Європи -- зима. У неволі асфальту поля
    порозтріскувались, як каштану засохлого шкурка.
  •   Вірш про любов №2
    Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
    Небеса, на яких заборони печать,
  •   Вірш про любов №1
    Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
    уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
  •   Ніч
    Вітрилами на хвилях трав
    тополі луками пливли,
  •   Згадка
    Вечір, перегнавши час,
    увірвався набуянив,
  •   * * *
    Поволі усміхнись, і - в дім. Такий розлив
    глухої темряви навкруг, що сліпнуть очі.
  •   Учитель
    Я знову тут - під обстрілом очей.
    Стіл, крісло, дошка, крейди біла грудка.
  •   Балада про помилку
    Вже звечоріло. Поховала.
    До цвинтаря вели сусіди.
  •   Балада про звалене дерево
    Звалило дерево буревієм
    з могутнім тілом, зеленим зіллям.
  •   Делакруа Delakrus
    З Томаса Венцлова
  •   Hidalgo Ідальго
    Санчо, брате, руку дай з екрану -
    важко встати в нинішній добі.
  •   Оптимістичне
    Туман підступно криє повороти,
    лягає сиво на долоні площ.
  •   Я вишиваю...
    Я вишиваю ниткою безсоння
    цнотливий ранок, знову наче вперше.
  •   Двоє на пероні
    Сьогодні дотліють мости,
    лід у твоїх очах.
  •   З Новим Роком, Поетична Майстерне!
    Коли зима, ступивши на поріг,
    наблизила нам Новорічні свята,
  •   Різдвяне
    Білозубо виблискує степ під святковим обрусом,
    тихопружно прозорить чекання Різдвяного чуда.
  •   Дівчина з Поділля
    Спить солдат,
    поволі догоряє свічка,
  •   Добробати
    Нам повістки не йшли з військкомату,
    не за славою, не за грошІ.
  •   В чотири рядки.
    Ні шквал новин, ускладнення застудні
    вже не страшать. У плетиві доріг
  •   ТОТОЖНІСТЬ
    Якщо три музи разом скласти,
    цікава явиться тотожність -
  •   Напиши...
    Напиши мені в світи, чи ще росте
    черешнева пісня в мами на городі,
  •   БЕЗ СЛІВ
    Намарне Україну не обожню,
    вона, як жінка - мудра і проста.
  •   ВІДОБРАЖЕННЯ
    Все відбиває дзеркало ставкове -
    далеку зірку і тремтіння осоки,
  •   А НАМ НА ОСІНЬ ПОВЕРНУЛО...
    Лезом пам"яті з намулу днів
    повертаєм радощі і втрати,
  •   НА КРУГАХ СВОЇХ
    Колись ще буде це, бо так щороку
    передчуттям невідворотних втрат
  •   АБИ НЕ РОЗГУБИТИ...
    Нас літаки розносять крізь тумани,
    і потяги під нами стугонять.
  •   Напівсон
    Я не люблю поламаних замків,
    беззахисних дверей із протягом забави.
  •   * * *
    Угорі ще останні зірки не розтанули,
    і куди зачарованим оком не кинь -
  •   Погляд з іншого виміру.
    Для П.Н.
  •   Цвинтар нездійснених надій.
    Що блукаєте, ваша величносте, поміж горбками
    поховань недосягнутих цілей, уламків надій?
  •   Про борщ і не тільки...
    Сотворіння борщу я б назвав ворожінням,
    щоб листок до листочка, все вчасно і все до смаку.
  •   * * *
    Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,
    легкий подих зітхання майнув попід віями.
  •   Місто.Ніч.
    Виявляється, що я утаємничено
    у буденностях щодня чекаю вечора
  •   Вовчі сентименти
    Живеш серед вовків - то вий по-вовчому.
    Я чую цю пораду і промовчую,
  •   Потаємне
    Не приведи, Господь, відчутись переможеним
    чи звіром, чи людиною, чи випадковістю.
  •   Сентиментальне ретро
    Ми не встигли.
    Посварилися вітер із лісом,
  •   Неепітафія
    В пам"ять про Я.С Ю.
  •   Постзимова мелодрама. Пісня.
    Він падав із чорного неба,
    такий березневий і пізній,
  •   Любі
    як дзвенять, напружено й гостро
    струни-рядки
  •   Відвертість
    Природа одночасно - і актор і критик,
    не визнає надмірностей і зайвини.
  •   * * *
    Музо моя, не дивися на мене примружено,
    хоч в громадянському шлюбі з тобою,
  •   Амазонка
    Місячно.
    Тіні гіллясто мережать галявину.
  •   Осіння мелодрама
    Діва стара, запізніла, розгублена осінь
    сум розтуманила свій по садах і городах.
  •   ЗА ТИЖДЕНЬ ДО РОЗСТРІЛУ
    Там, угорі - мій світ, розтятий на клітини,
    полощеться на вітрі, б"є крильми, як птах.
  •   А у віконних тінях...
    Вслухаюся,як нескінченностопним ямбом
    віршує сталь коліс про долі мандрівничі
  •   Дубно.Ніч.В котрий раз...
    Не торкаючись трав, не лишаючи слід в порохняві доріг,
    уникаючи поглядів вікнами розокулярених міст,
  •   Цей нестримний Дон
    Скільки літ присудив тобі світ, Дон Жуане?
    Скільки раз твою руку стискав кам"яний Командор...
  •   Романс про романс
    Переклад.
    З Б.Ахмадуліної
  •   Ноктюрн
    Долоня вітру,пестячи грайливо,
    завісу білопінну вигинає,
  •   Погляд з срібного періоду
    Прочитав по очах- "Я тебе не тримаю...",
    і пішов у сиру нерозгадану ніч.
  •   Дежавю
    Наш приземлений розум ніяк зрозуміти не хоче
    чорноти нескінченність - це грізне мовчання над нами ,
  •   З Дениса Давидова
    Не відроджуй , знову не відроджуй
    ні безумств,ні примх моїх шалених-
  •   Шукачі бурштину
    "... в четвертом часу мы поедем в местную
    книжную лавку,где двенадцать приятелей
  •   Кроки Командора
    За Вецлова Томасом
    KOMANDORO ZINGSNIAI
  •   Вітер
    З Арсена Тарковського
  •   LA BAIGNEUSE
    Переклад
    Венцлова Томас
  •   Адамо
    Я сьогодні не один --
    Адамо і лезо свічки.
  •   В передчутті ранку
    Влада ночі
    диктує свій лад і закони.
  •   Дитя Лотарінгії
    Повзе Руаном із майдану
    чорний дим,
  •   Зустріч
    Дно клепсидри , стіни - скло,
    Як ілюзія свободи .
  •   Луновідгук
    "Чорні сутінки бару просякнуті димом і
    дивом
  •   "... в Росії вечори."
    " Как упоительньі в Росии вечера..."
    Які чарівні вечори в Росії-

  • Огляди

    1. Axenos Pontos. Негостинне море - початкова грецька назва Чорного моря.
      Непривітне, як списи данайців,
      катаклізмами повне, як хвилями, море,
      де строфою сапфічною б'ються об берег
      хвилі солоні.

      так і він* у далекім краю, може бути,
      під оливою спить і уже не проснеться,
      так і не дочекавшись на човен феаків
      та Невзикаї**.

      Ми не віримо, що він колись повернувся,
      позабувши всі межі заради Ітаки,
      де снігами з вершини порізано Понту
      виючий берег.

      Де нема ні добра, ні кінця, ні початку,
      де по ночах богів в невагомій безодні
      наче знову руно золоте в піні моря
      плещуть Плеяди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Майже, як в людей.
      Вели коня старого на забій
      крізь ранній сон байдужого села.
      Цвіла ще памороззю ковила
      над путівцем, що вів на водопій.

      Не порошив іще замерзлий шлях,
      ще промінь пробивався крізь туман.
      День у село заходив крадькома,
      ступаючи нечутно по полях.

      Хвилини-кроки кованих копит
      стискали тишу обручем тривог.
      Буденно починався епілог
      по-зимньому холодної доби.

      Ворота. Повід, кинутий на цвях
      і коридор, що вів у темний хлів.
      Розумний кінь зненацька зрозумів,
      куди привів давно знайомий шлях.

      У ніздрі вдарив крові терпкий дух,
      стиснув свідомість жах передчуття.
      І над селом, як заклик, прозвучав
      протяжний крик і на леваді вщух.


      Лишився ремінця обривок на гвіздку,
      галоп по вулиці - як волі гімн!
      Лиш вітер листям кинув навздогін,
      мостом пробарабанив за ріку.

      Шукали попід лісом допізна.
      Знайшли, коли зійшов останній сніг.
      Знемогою виснаги збитий з ніг,
      лежав і, наче насміхався з нас!

      2019 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Вперше
      Він прийшов серед ночі
      дощем, наче шепотом,
      легкий подих зітхання майнув попід віями.
      І від нього, такого незнаного, теплого,
      незборимим жаданням кохання повіяло.

      Потягнулась до нього
      крізь сон кожна гілочка.
      Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
      Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
      Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

      Ледь торкався кори
      бігунками-струмочками,
      не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
      Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
      у одному акорді злились, наче струноспів.

      То пручалась,
      то прагнула знову лавину ласк,
      поки сон переміг у змаганні з повіками.
      ... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
      і засяяла вперше рожевими квітами!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Льодохід
      Навпіл розірвані вітрила
      і знову жодного рядка.
      Поламаного неба брили
      несе від берега ріка.

      Під тягарем гріхів забутих,
      які згадав і пережив,
      серед снігів брудної смути
      та нагромадження крижин.

      Хоч дозріває він щорічно,
      вода у забуття несе,
      як у віршотворінні вічнім
      прихований словами сенс.

      Німотно у воді буремній,
      у руслі тане висота,
      гуркоче медом полуденним
      попід опорами моста.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Ялівець -- темна пазелень серед руїн,
      у задумі, як піна суха -- жасмин.
      Для метеликів саме час --
      тільки вранці. Потім тверда
      у глибокім водокруті стане вода
      і природа забуде нас.

      За човном біла піна хвостом біжить,
      на відливі мушля співуча лежить,
      відійшов далеко прибій.
      Погляд моря зненацька зловив на бігу
      силует людський, склепіння дугу,
      значно краще, ніж мій, чи твій.

      Флейта Марсія повна гарячих нот,
      важко дихати, гірко судомить рот,
      болем скроні дратує жар.
      Але віриш, вона пропасти не дасть,
      сила чар у словах відведе напасть,
      що ховається у віршах.

      Завершився високим звучанням агон,
      десь у небі його поглинає вогонь,
      розчиняє повітря слова.
      Поклик флейти високо піднявся з ним,
      небозвід кам'яніючий заполонив,
      дальнім птахом він заспівав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Півострів криє голубого дня сувій,
      спекотний небозвід осліплює промінням.
      Усе навкруг -- будівлі, вежі та склепіння,
      молекули вогню, що світять у траві,

      піски -- усе наповнене безладдям звуків.
      Німіє пам'ять. Мовою рослин і риб
      земля нуртує, прагне вирватись з-під брил
      і переважити слова людські і руки.

      Колодку з'їла сіль. Природа наступає.
      Маяк трубить у млі, як ангел в судний ріг.
      І ось пісок гуде і лізе на поріг,
      важка завіса хмар на суходіл лягає.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      У Європи -- зима. У неволі асфальту поля
      порозтріскувались, як каштану засохлого шкурка.
      Марнославством ніколи тут не похвалялась земля,
      це -- півострів Берлін. Арматура, картон, штукатурка.

      Бачим небо навиворіт. Попід стіною -- мотор.
      патруля пильне око асфальт відбиває блаватно.
      Вся стіна у латках. Міцно змотана нитка в моток --
      перепона в світи. Над Європою -- сніг синюватий.

      Стільки літ у дорозі, що часом уже не з руки
      здогадатися де ти тепер -- в Єрихоні, чи в Мітте.
      Та біблейську трубу не заміниш на шепіт глухий...
      Карту міста шматує із хрускотом натовп термітів.

      Оглянись, загляни з учорашнього в завтрашній сон --
      там побачиш -- людина на кризі брудній замерзає.
      І не знає -- нізвідки іде паперовий вагон,
      з підземелля на станцію "Халленес Тор" виповзає.

      2019 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Вірш про любов №2
      Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
      Небеса, на яких заборони печать,
      вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
      Але простір лишився моїм назавжди,
      хоч поріг підмивають потоки води,
      віддзеркалена в ній перекинута вежа.

      Хай три виміри, наче кольчуга, скриплять
      їх до вечора відблиски світла скроплять.
      І в оселі пустій,замість гостя і ямба
      запанує травнево-червнева імла.
      Чи коротке життя, якщо підступи зла
      розжене переможно приліжкова лампа.

      Ти не квапся. У нас неполічені дні.
      Чорний дах. немовля у чудовому сні.
      Зав'язь літа. Ще заводі в ріках холонуть.
      А коли наші сни розминуться і в них
      розминуться світи без надуманих лих,
      ми, збудившись, забудем про всі перепони.

      Форм туманно-розпливчата рать,
      я покличу тебе -- ти прийди і порадь,
      при свідомості ми, чи в надуманих мандрах.
      Але, наче каміння, тіла ще лежать,
      а за вікнами -- чітко фортеці межа
      і байдуже нам -- що там побачить Кассандра...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Вірш про любов №1
      Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
      уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
      вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
      народиться голос тендітно високий і світлий.

      Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
      воскресла краплина уперте каміння підточить,
      розгорнутим форте оркестр завершить епілог,
      який вже ні форми, ні зайвих розмов не захоче.

      Мусоном холодним зволожить чоло океан,
      стече на пожадливі губи солона краплина.
      Уламком у просторі став прибережний майдан,
      де відстань закоханість, наче в піску розчинила.

      На віях твоїх одинока зоря мерехтить,
      у темних зіницях блищить віддзеркалено всесвіт.
      Все те, що тобі довелось у житті зберегти --
      слова, що колись прозвучали, гіркі чи облесні.

      Назад озиратись в дорозі -- марнота марнот.
      Підлеглі ми примхам стихій -- чи земних, чи небесних.
      Ми прагнем у цьому житті християнських чеснот,
      а все випадає дорога, що друга, то -- хресна...

      Усе повертається -- назви забутих поем,
      будинків окреслення сірі, німі і безсонні.
      Та знову рука через втому стерно поверне,
      напнеться вітрило життям на морському осонні!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Ніч
      Вітрилами на хвилях трав
      тополі луками пливли,
      у відблисках нічних заграв
      котився грому перелив.

      Шмагали блискавки по склі,
      спливали за струмком струмок
      лавини недвозначних слів
      і ризикованих думок.

      Неначе пам'яті провал
      у долі. Сядь і охолонь.
      Зродилась істина нова
      на звивинах твоїх долонь.

      Про рев війни, про куль потік
      забути так і не зумів...
      Про все, чого ти не хотів,
      лише відмовитись не зміг!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Згадка
      Вечір, перегнавши час,
      увірвався набуянив,
      з диким воєм перебіг
      поміж стін.
      І завчасну чорну тінь
      гонить низько над полями...
      Передмістя вже стріча
      громобій.

      Над Тернополем -- гроза,
      і все ближче гуркіт грому,
      змії-блискавки між хмар
      раз-по-раз.
      Кулі-краплі по дворах
      пробивають оборону,
      скло -- неначе у сльозах
      поміж рам.

      Блискавично світла мить,
      а за склом -- дівочі очі,
      і у їхній глибині
      йде війна.
      В них горить Донеччина,
      обрій танками гуркоче...
      І забутий страх бринить
      ніби в ній.

      Ще у шафі поміж плать
      вже, неначе, недоречно,
      камуфляж на вішаку
      спочива.
      Залишилася жива
      в грозовий гарячий вечір...
      Було рано помирать
      на віку!

      Там виблискує медаль,
      де заштопано від кулі.
      Чи згодиться ще колись
      у житті?
      Вже за гранню почуттів
      незабутні дні минулі
      у міжгроззі пронеслись
      десь у даль...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Поволі усміхнись, і - в дім. Такий розлив
      глухої темряви навкруг, що сліпнуть очі.
      Та перших рим ознаки у строфу лягли
      під час найдовшої у цьому році ночі.
      Спроквола усміхнись. Рівнинний круговид
      під кригою озер, під співом сніговиці.
      Десь одинокий потяг з ночі заблудив
      і крик його у цій порі неначе сниться.

      З-під крану краплі відсікають кожну мить,
      невпинний стукіт, як мелодія чекання.
      Мій телефон такий ображений лежить -
      він до країв наповнений твоїм мовчанням.
      Манить прихована за цифрами межа,
      як блудного мандрівника вогні досвітні.
      Яким би смутком камінь в грудях не лежав,
      я голос твій знайду у мережі всесвітній.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Учитель
      Я знову тут - під обстрілом очей.
      Стіл, крісло, дошка, крейди біла грудка.
      Спинити час,що так злітає прудко
      нікому не вдалося ще.

      У цих очах - мовчазне запитання -
      який ти, світе, що ти нам несеш?
      Вони вже не дитячі, але все ж...
      Життя для них ще на світанні!

      У крейди на кінці освітню сутність
      посіємо на дошки рівне поле,
      щоб запліднилося шкільництво смаглочоле
      насінням перемог майбутніх.

      Ще буде все - поразок гіркота,
      лукавих друзів метушня зрадлива,
      і свято щире, як весняна злива,
      уквітчана словами привітань.

      Ще у дорослість продзвенить дзвінок,
      життя відкриє день уроком новим.
      "Домашнє завдання. Хто не готовий?"
      Важлива річ _ цей перший крок!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Балада про помилку
      Вже звечоріло. Поховала.
      До цвинтаря вели сусіди.
      Стояла, наче скам'яніла.
      Заупокійну відспівали,
      розплився біль по хмарах сірих.

      Лише тоді здригнулась мати,
      коли по цинку домовини
      загуркотіло перше груддя.
      Майор звелів не відкривати,
      отець сказав - це не провина,
      нехай сусіди не осудять.

      З тих пір минуло часу досить.
      Сорокадення відтужили,
      вже зеленню укрились верби.
      А мати біль у серці носить,
      що не відкрили домовини,
      не бачила його померлим.

      Чи наречена, чи вдовиця,
      дівча постукає у двері.
      Посидять мовчки, склавши руки,
      дістануть з верхньої полиці
      листи солдатські між паперів,
      як свідків вічної розлуки.

      За ніччю - день, за тижнем - тиждень.
      Картопля в полі достигає,
      курчата вивелись нівроку.
      До осені ще літо вижде
      дощами теплими над гаєм.
      Душа гоїться крок за кроком.

      Був знову вечір. Чередою
      корівку гнала з пасовища,
      селом вертали з поля люди.
      Вже рідна хата за рікою,
      за вербами, все ближче, ближче...
      У мить зайшлися криком груди!

      На сходах ганку тихо, мирно
      сидів солдат. Наплічник збоку.
      Кришив скоринку хліба курям.
      Стояла, милувалась сином,
      ні слова, ні сльози, ні крику,
      вже під собою ніг не чула.

      Живий! Боялась, що примара,
      що видиво на раз розтане.
      Підвівся син, розвівши руки!
      Душа надіялась не марно
      на це спіткання нечекане,
      відживши від важкої муки!

      Ще буде - за страшну помилку
      майор приїде вибачатись,
      з очей щасливої дівчини
      стече непрошена сльозинка,
      новину рознесуть дівчата -
      він не загинув, не загинув!

      А зараз мить - синівські очі,
      синівські руки, Боже милий!
      У тих очах - незгасна пам'ять,
      у тих очах - відбиток ночі,
      якою жах смертельний квилив,
      ще й досі палить, палить, палить!

      Час непідвладний долю стерти,
      та лихові недовго скніти.
      Приходить за кінцем початок -
      подужавши загибель смертю,
      він повернувся з того світу
      могилу власну доглядати!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Балада про звалене дерево
      Звалило дерево буревієм
      з могутнім тілом, зеленим зіллям.
      Лежало, впершись руками-гіллям...
      Здіймався ранок над ним повільно.

      Ще вчора хмарами лоскоталось,
      гніздо плекав ще на ньому сокіл,
      сміялось сонце йому звисока,
      щось таємниче йому шептало.

      А там, внизу - прозаїчні будні,
      турбот житейських рутина сіра,
      полює в сутінках звір на звіра
      від днів вчорашніх, до днів майбутніх.

      Упало. Корінь сточила зрада.
      Живцем розірвані, жили- вени
      кричать над вирвою німо, щемно,
      ще кровоточить струмками рана.

      Вершини в небі байдужо зверхні
      не чують крику за шумом вітру,
      чужі, далекі і непривітні...
      А долом вогко заносить смертю.

      Гілля повалене кози топчуть,
      снують мурахи зів'ялим листям,
      та часом пташок у день імлистий
      крилом невидимим затріпоче.

      Та впало зріле, живе насіння,
      промінням теплим удень зігрілось.
      І в нім життя ожило несміло,
      неначе дерева воскресіння.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Делакруа Delakrus
      З Томаса Венцлова

      Патетика, здавалось, нам не знадобиться,
      та цей сюжет цікавить знов і знов -
      яку художник приховав тут таємницю,
      що як багаття палить полотно!

      Над барикадою з туману квітне заклик,
      у сяйві бою - світла пелена.
      Піти у забуття вона уже не здатна -
      жага смертельна, пристрасть і війна.

      Нехай закінчиться колись, як сон, ця драма.
      Капрал нам розповість історію Вандама,
      історію поразок і звитяг.

      Заграє знову кров, заб'ється серце швидше,
      прийдешня ніч, неначе пісня, заколише,
      розчинять міфи складності життя...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Hidalgo Ідальго
      Санчо, брате, руку дай з екрану -
      важко встати в нинішній добі.
      Лицарем з відомого роману
      я виходжу на нерівний бій.

      Тіло ще важке і безпорадне...
      Ми не розуміємо - чому
      доля нас розстрілює нещадно,
      давить танками майданів брук.

      Знаю - зловживали пустослів'ям,
      за любов померти кожен міг.
      Нагороду вітер нам розвіяв
      порохнявою уздовж доріг.

      Лицар, вмію грати й говорити,
      знаю кулеметів мову злу.
      Я не вперше буду знову вбитий,
      і не вперше знову оживу.

      2018 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Оптимістичне
      Туман підступно криє повороти,
      лягає сиво на долоні площ.
      Чому такий холодний він на дотик -
      цей дощ...

      Крізь сито хмар стікають покраплинно
      хвилинами години рік у рік.
      Вже не один із них за обрій сплинув,
      та я не звик...

      Не звикну до заплаканого неба,
      до монотону сірого буття.
      Байдужому дощу гріха не треба,
      ні каяття...

      Ні співчуття, ні жалю за минулим,
      за шляхом, що лишився за горбом.
      Та щось передбачає серце чуле
      не на добро...

      Не за добром летить в туман тривога,
      аби минути новий поворот
      і в гості не потрапити до Бога
      під крик ворон...

      Та промінь в далині темнобузковій
      розносить береги свинцевих хмар.
      І забуяла світом сонцеповінь
      як Божий дар!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Я вишиваю...
      Я вишиваю ниткою безсоння
      цнотливий ранок, знову наче вперше.
      Хоч місяць небом мандри не завершив
      і краплі ночі ще на підвіконні.

      У голку засиляю перший промінь -
      хрупкий, сором'язливий і тендітний.
      В чеканні чуда у порі досвітній
      стоять ліси, сумні і нерухомі.

      Рожеву нитку покладу на обрій,
      осоння ясно загаптую сріблом,
      по травах роси кину дрібно-дрібно,
      розсиплю заходом останні зорі.

      Розквітне небо вишитим обрусом,
      стече у безвість ніч за видноколо.
      Дістав ключі Дажбог золоточолий,
      розчісує ланам пшеничні вуса.

      Я вишиваю нитками...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    20. Двоє на пероні
      Сьогодні дотліють мости,
      лід у твоїх очах.
      Колір байдужості
      в сірім слові "прощай..."

      У цих привокзальних вогнях
      відповідь не знайдем.
      Кожен шукає свій шлях
      в новий прийдешній день.

      Чи небо їх перетне
      на перехрестях доль?
      Ти не пізнаєш мене -
      в мене вже нова роль...

      Хтось інший візьме за плече
      і поведе у світ.
      Ніби не було ночей,
      ніби не було слів!

      По рейках повзуть вогні,
      скрегіт вагонних коліс.
      Руку стискаєш мені,
      як вперше, давно колись!

      Цей потиск, як спогадів щем,
      гріховідпущення!
      Впала полуда з очей,
      наче одужання.

      Цей потиск - вина ковток...
      Що то за штука - любов!
      Зім'ятий на рейках квиток,
      потяг без тебе пішов!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    21. З Новим Роком, Поетична Майстерне!
      Коли зима, ступивши на поріг,
      наблизила нам Новорічні свята,
      ми оремо словесний переліг,
      щоб щастя друзям напророкувати.

      Під Новий рік ми згадуємо враз
      свою, приховану в душі, дитячість,
      яка поміж ялинкових прикрас
      у тиші дому нас очікує, неначе.

      Свічою догора минулий рік
      в гонитві днів і сподівань удачі.
      Залишаться у плетиві доріг
      досягнення і втрати необачні.

      І можна в цьому році тільки раз,
      відкинувши з лиця дорослу маску,
      у цей чарівний, неповторний час
      своїй сім'ї подарувати казку!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Різдвяне
      Білозубо виблискує степ під святковим обрусом,
      тихопружно прозорить чекання Різдвяного чуда.
      Кришталево ковил дзеленчить замороженим вусом,
      над безмежністю грається з вітром чаїна-приблуда.

      Та застигла краса козакового зору не вабить,
      біг коня випереджує думка, минаючи обрій.
      Їй зрадлива закутість річкового скла - не завада,
      поки кличуть і ждуть, не діждуться з вікон очі-зорі.

      Там із маком чекання в макітрі рука розтирає
      краплі літнього сонця - пшенично-медову посвяту.
      По стеблині дідух у куті душі вмерлих збирає,
      під липневий укіс роздухмянили хату дівчата.

      Мати гримає на дітлахів, бо вогонь - не забава,
      бабця "Бог ся рождає..."- терпляче сестер научає.
      ...А по заходу вже розлилась золотава заграва.
      Новородженого радо людність Христова стрічає.

      ...Кінь сахнувся, почувши ланцюг із слідів сіроманця,
      розігнавши намріяне зачарування від марень.
      Обіч шляху в ярах затаїлись хати-хуторянці,
      як задумані вдови, без диму, вогню, господарів.

      Серед поля чепігами плуг - як волання до неба,
      без гарячих долонь дичавіє, іржавіє жало.
      Чи героїлось тут, чи невільництвом пахне ганебно...
      Вже ні сліз, ні людей, до сухого все переридало.

      ...Кінь хропе, нетерпляче вудило гризе, б'є копитом.
      Ці горби вдалині зустрічають пізнаваним димом.
      Там - вогонь у печі, там - кутя і вино недопите,
      там вирує життя, наче Богом дароване диво!

      Прошу фахівців Майстерень дати характеристику віршу - правопису, тематиці, римуванню. Буду щиро вдячний за небайдужість і найсуворішу оцінку.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Дівчина з Поділля
      Спить солдат,
      поволі догоряє свічка,
      лиш дрижать метеликами вії
      Золота коса
      і жовто-синя стрічка.
      А на дворі вітер снігом віє.

      Все пройшла -
      і заборону військкомату,
      всупереч сльозам в очах родини.
      Як змогла
      вона у руки зброю взяти -
      дівчинка, недавно ще дитина ?

      Спить дівча,
      сирий бушлат і чорні берці,
      камуфляж в зелених візерунках.
      Зазвичай
      їй біле плаття би до серця,
      туфлі на високих закаблуках...

      Що вона
      юнацьким серцем відчувала,
      як в заграві бойового пекла,
      на плечах
      посеред вогняного шквалу
      рятувала хлопця з небезпеки?

      Не з добра
      надворі злий донецький вітер
      дівчині співає про Поділля.
      Про той край,
      жаданий, мирний, добрий, світлий,
      про садочок з вишнями на гіллях...

      Може в снах
      прийде закоханий хлопчина
      і насмілиться її поцілувати,
      як весна -
      запалить очі-намистини,
      через кров, вогонь, болючі втрати!

      По війні
      іде дівчина крок за кроком,
      затаївши страх, забувши втому.
      Хай у сні
      примариться їй мирний спокій
      в маминих долонях біля дому.

      Біль і гнів,
      переплавляючи у силу,
      піднялась вона над божевіллям...
      ...На війні,
      поки що, спить дівчина мила,
      дівчинка з далекого Поділля!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    24. Добробати
      Нам повістки не йшли з військкомату,
      не за славою, не за грошІ.
      Ми поповнювали добробати
      за велінням своєї душі.

      Ще чекали чогось генерали,
      поглядаючи скоса на схід.
      Добровольці ряди шикували,
      патріотів збираючи цвіт.

      Перевірені ми на Майдані
      у вогні від палаючих шин,
      гартувалася гідність повстанням,
      як свободи народу зачин.

      Ми згадаєм загиблих героїв
      і, у праведній вірі тверді,
      піднімаємо зброю до бою,
      коли наша країна в біді.

      Без наказу ми рили окопи
      від навали надійним щитом
      між ордою і світом Европи -
      "Правий сектор", "Донбас" і "Азов".

      І, пройшовши воєнні дороги,
      ми наблизимо день перемог -
      мирний день, без війни і тривоги.
      З нами віра, народ, з нами Бог !



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    25. В чотири рядки.
      Ні шквал новин, ускладнення застудні
      вже не страшать. У плетиві доріг
      боюсь хвилин байдужості до чуда
      народження ранкової зорі.
      *
      Я про любов не вмію голосно,
      лише краплинно по листочку, пошепки.
      Та зорі в небі підуть колесом!
      І кліпне Місяць, шепотом сполошений.
      *
      Попелюшка - казка, витвір генія,
      цей сюжет повторюється вічно -
      за важкі труди - неждана премія!
      ...Знати б, де згубити черевичок.
      *
      Намріялось щось незбагненно поетичне,
      високе, ніжне і по-філософськи вічне!
      Здавалось - зараз ангели з небес покличуть...
      ...А з кухні - "Ти сміття вже виніс, чоловіче?"



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. ТОТОЖНІСТЬ
      Якщо три музи разом скласти,
      цікава явиться тотожність -
      коханець вправний одночасно
      поет, музика і художник.

      Словами в"яжуться віночки
      барвистих ласк і обіцянок.
      І вже осиковим листочком
      блукає серце манівцями.

      Бринить гармонія міжзвуччя,
      таємний поклик між рядками.
      Все те, що крім кохання суще,
      в ранкових сутінках розтане.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    27. Напиши...
      Напиши мені в світи, чи ще росте
      черешнева пісня в мами на городі,
      чи наспівне слово, тихе і просте,
      поміж інших ритмів краю вже не в моді?

      Напиши, чи гра квітневих завірюх
      гостем шелестить у вікнах на світанні,
      чи байдужий час каштанами на брук
      похвилинно книгу осені читає.

      Тільки не пиши, що мами вже нема,
      що черешня всохла, а душа прозріла.
      Запізніло. І натягнута струна
      незагоєності в серці оніміла.

      Хмарить вечір небо сумом без причин,
      і солоністю спливає по листочку.
      Дощ? Чи шепіт з потойбічних далечин:
      "Ой, та чи не боляче тобі, синочку?"



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    28. БЕЗ СЛІВ
      Намарне Україну не обожню,
      вона, як жінка - мудра і проста.
      Та гіркотою стулює вуста,
      коли любов і галас утотожнять.

      Шляхи її - суцільні роздоріжжя,
      щоразу вибір, поміж зол - найменше.
      За кроком - крок та знову, наче вперше,
      черговий горб, а ми - біля підніжжя.

      Несе нас колія (від слова "коло"),
      пейзаж за вікнами - телеповтор.
      І від заїжджених, іржавих тор
      в світи нас розкидає відцентрово.

      Минулий досвід ейфорично вистиг -
      нам відчуття сталевих рук привабні.
      А на шляху старі чекають граблі
      від недовченого семінариста.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ВІДОБРАЖЕННЯ
      Все відбиває дзеркало ставкове -
      далеку зірку і тремтіння осоки,
      зажуру ночі, радість світанкову,
      перебіг вічності, миттєвість блискавки.

      Та ця краса байдужа та мінлива
      і відображення не знають глибини.
      Розвіє вітер, позмиває злива,
      на хвилі розітнуть мандрівники-човни.

      Заглянь у душу, як тремтливо й чітко
      відбилися на ній сліди пережиття.
      Рубці і виразки - безмовні свідки
      нечеканих падінь і радісних звитяг.

      Неначе лицар у важкому герці,
      випробуваннями гартується душа.
      Минаючи життєві перехрестя,
      ти без причини ран на ній не залишай.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. А НАМ НА ОСІНЬ ПОВЕРНУЛО...
      Лезом пам"яті з намулу днів
      повертаєм радощі і втрати,
      лист, що ми не встигли дочитати,
      а початок знаємо одні.

      В дзеркалі вже не розтануть зморшки,
      тепла ніч не принесе спокою.
      Нас одною ранило стрілою
      і одні нам стеляться волошки.

      На льоту пообпікали пір"я -
      линути над хмарами нелегко...
      І календарю еквівалентно
      заглядає в очі надвечір"я.

      Друзі нам не шкодували солі,
      та ми спільно рани лікували.
      Наче в дзеркалі в овалі рами
      на моїй твоя відбита доля.

      Те, що у минулому лишилось,
      нам негірко знов переглядати.
      А на фото крізь події, дати
      молодість усмішкою спинилась.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. НА КРУГАХ СВОЇХ
      Колись ще буде це, бо так щороку
      передчуттям невідворотних втрат
      зашелестить, закрутить листопад,
      і перетнуться між галуззям дати-строки.

      А поки ще земля в обіймах неба
      так віддано вагітніє теплом,
      і снить новонародженим зелом,
      по краплі сонце роздаючи стеблам.

      Зозуля вкотре збилася з рахунку,
      з похмілля джміль товчеться до вікна.
      Щороку метушлива новизна
      дурманить голову, туманить думку.

      Весняна акварель - прозора крапля
      стече між хмар і розмережить пруг.
      Блискуче лезо переверне грунт
      під перегуки грозового травня.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. АБИ НЕ РОЗГУБИТИ...
      Нас літаки розносять крізь тумани,
      і потяги під нами стугонять.
      Та білі плями ми шукаєм марно,
      в науці вже нема таких понять.

      Стомився світ народжувати диво,
      бо примхи розуму не мають меж.
      Ми знов женем коней понад обривом
      і прагнем екстремальностей. Та все ж

      ні шал новин, ускладнення застуди
      вже не страшать. У плетиві доріг
      боюсь хвилин байдужості до чуда
      народження ранкової зорі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    33. Напівсон
      Я не люблю поламаних замків,
      беззахисних дверей із протягом забави.
      Минуле клацає сталевими зубами,
      ховаючись у сутінках кутів.
      Навіяна чиясь невидима присутність
      на тишу дому накладає нову сутність.

      Коли минувшини неквапний крок
      з рипучим стогоном відтворюють мостини,
      зітхаючи, прошепотять старезні стіни,
      що в світі має все і час і строк.
      Здригнеться полум"я свічі на підвіконні,
      коли крізь шибу морок простягне долоні.

      Майне на сходах невиразна тінь,
      подоба людських рис прозоріє хмаринно,
      тремтячий заклик рук, розгорнутих, як крила-
      не спить душа у другому житті.
      Розтанула межа між дійсним і містичним.
      А дім старий мовчить про долі драматичні...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    34. * * *
      Угорі ще останні зірки не розтанули,
      і куди зачарованим оком не кинь -
      малахітовий степ. І крізь вранішню синь,
      наче клапоть хмарини, летить над отавами
      легкокрило-щасливий від дикості кінь.

      Грива-парус тріпочеться, вітром наповнена,
      терном чесана, вмита травневим дощем.
      Степові полини з ковилою товче
      розкуйовджена воля копитом некованим,
      під присвист батога не принижена ще.

      Сивий полиск на боках не витерся шлеями,
      до свободи розбіг не втинали віжки,
      і не зваблював хліб із чужої руки.
      Але час надолужить і доля нашле йому
      як ознаку прирученості - хомути.

      А господарські коні ішли, ніби, крадучись,
      поки в полі іржав неприручений біс.
      І ховали в очах неподолані заздрощі,
      витягаючи долі обридлої віз.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": 5.42

    35. Погляд з іншого виміру.
      Для П.Н.

      "Гіркоти солодкавої дим наколисує спогад
      світлоокої жінки у закутку темного бару.
      На столі філіжанки висвічуються жовтобарвно,
      на трояндах прозорить слізьми вечорова волога."
      Пасічник Наталя.

      Це було вже - і розчин густий диму, дива і звуків
      разом з кавою б'є хвилепульсом по скронях і венах,
      і розносить по залі пелюстки фантазій Шопена
      блідочолий маестро, розкинувши крилами руки.

      За вікном - довгогривий Адам і розкрилений ангел
      сотню літ не зійдуться ціною за бронзову ліру.
      Засинаючий день посилає останню офіру -
      усміхається їм, поки день поміж зір не розтане.

      ...А рука неуважно клопочеться над пелюстками,
      стигне кава. Для погляду сутінки стін - не завада.
      Недалеко на схід - і вже друга зоря понад ставом,
      руки сонного лісу в обіймах палких листопаду.

      Місто - самозакоханий красень на полі терновім,
      п'є кохання-вино, наче спраглий спекотного літа.
      Тут навчилось дівча і його і любов розуміти,
      і гармонію музики слів на віршованій мові.

      За прощаннями - зустрічі - калейдоскопом на сцені,
      що було - те було, вже не зміниш і не заперечиш.
      Пригадалось колишнє, можливо, тепер недоречне:
      "Залишилaсь барокова сутність лише на Музейній".



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Цвинтар нездійснених надій.
      Що блукаєте, ваша величносте, поміж горбками
      поховань недосягнутих цілей, уламків надій?
      Що посіяли ви, те й пожали своїми руками,
      а стерня буде тільки стерня, як би не нарікали,
      хоч і квилить душа, не загоєна після падінь.

      Пане Ліре! Ви так захотіли зрівнятися з Богом,
      (лиш йому підкоряється світ без фортець і багатств.)
      Та з пустими руками ви попанували не довго -
      залишилась дитяча любов неоплаченим боргом,
      і посіяне зло, як відлуння, вернулось до вас.

      Для душі ви, у розладі з нею, знайшли порятунок -
      скаламутивши розум, ви стали мудрішим стократ.
      Як офіра від долі, всемилостивий подарунок,
      як для невиліковного хворого - трунок,
      мить - і звільнення від непосильних умовностей - грат.

      Ваші гени в нащадках успішно витримують іспит
      на двуличний танок на костях благородних ідей.
      Ані біль від недуг, ні ворожожахаючі вісті,
      не порушать здорового глузду в уявах батьківських,
      як байдужа колодка на душах у власних дітей.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Про борщ і не тільки...
      Сотворіння борщу я б назвав ворожінням,
      щоб листок до листочка, все вчасно і все до смаку.
      Чари сонця й землі усмоктало коріння,
      щоб не втратили люди написане їм на віку.

      Із пестливих долонь землелюба-трипільця
      запліднилася нива зерном україноєства,
      і, заливши ріллю сонцекров'ю по вінця,
      уродила народом на тисячолітні жнива.

      Переможно верталися вої Олега
      з далини, зруйнувавши чужинську ворожість ущент.
      І княгиня, подякувавши оберегам,
      частувала його оксамито-червоним борщем.

      Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,
      до борщу стеребила під сльози іще часника.
      Підвивала, ридала, молилася стиха.
      Ніби знала вона, що востаннє годує синка.

      Манівцями у ліс у тривозі - Ганнуся,
      притискала у хустці ще теплий з борщем казанок.
      У пілотці під зіркою не промахнувся -
      страву й кров розчинив у долонці осінній листок.

      На Дністрі, чи на Прип'яті у вишивАнці
      в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука,
      і не зна...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. * * *
      Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,
      легкий подих зітхання майнув попід віями.
      І від нього, такого незнаного, теплого
      незборимим жаданням кохання повіяло.

      Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка,
      (юна яблунька цвіту ще зроду не відала).
      Звідки він, цей лякаючий шал, ці вогні в очах,
      ця бентежлива пристрасть, ця млість несповідана...

      Ледь торкався кори бігунками-струмочками,
      не минав ні горбочка цнотливої стрункості,
      не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
      у одному акорді злились, наче струноспів.

      То пручалась, то прагнула знову лавину ласк
      поки сон переміг у змаганні з повіками.
      Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
      і засяяла вперше рожевими квітами.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. Місто.Ніч.
      Виявляється, що я утаємничено
      у буденностях щодня чекаю вечора
      і не розгадаю, звідки він спливе щораз
      в чорно-білий світ рутинного і звичного.

      Поскидає маски, позмиває вдаване,
      витре білозубу цвіль нещирих посмішок.
      Замість них обличчя розфарбує старанно,
      а в очах запалить мерехтливу гру свічок.

      Барвами мінливими вогнів неонових
      розмальовує ця ніч двозначність поглядів,
      і вони, як постріли з театру поля дій,
      не вбивають ціль, а лиш туманять голови.

      Між парфумами жадань гірчить жіночістю
      незборима зваба Євиного яблука.
      Так чому розгублено дрижить твоя рука
      на краю поміж цнотливістю й порочністю?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вовчі сентименти
      Живеш серед вовків - то вий по-вовчому.
      Я чую цю пораду і промовчую,
      бо між вовками мало вити голосно,
      ще ікла шкірити і груди - колесом.

      І слід у слід за тим, хто йде попереду,
      по лезу долі, як по краю берега,
      не повернути на бігу, не схибити.
      На полотні морозу зорі вибито,
      здригаються у такт із хриплим подихом
      довкола рогу місяця-молодика.

      Пружна хода по снігу зашкарубливім,
      цей запах крові!
      Заповняє груди він.
      Чманіє зграя від невідворотності
      тріумфу.
      Як стріла під час польоту в ціль.

      Солодкий дух беззахистного відчаю
      і кроки жертви по життю полічені...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Потаємне
      Не приведи, Господь, відчутись переможеним
      чи звіром, чи людиною, чи випадковістю.
      Завчасно руки опускаючи знеможено,
      завершити сюжет посередині повісті.

      Чекання на губах гірчить невідворотністю,
      вже лихоманить нетерплячого суперника,
      та гру продовжую, хоч і не побороти цю
      примхливість долі вкупі з силами химерними.

      До другого приходить раптом з урочистістю
      тріумфу мить заквітчаними тостами,
      ерзац-вітаннями, позиченою щирістю,
      усмішками, наскрізно заздрістю порослими.

      Не перетни мій шлях підступною зневірою,
      що там, за пругом, він розтане у туманностях.
      І, наче птахові, що повернув із вирію,
      він несподівано намріється-примариться.

      І, марнослав"ям у польоті не поранений,
      білію вільно світом, як листок із зошита.
      Бо щастя не в досягненні мети, а в прагненні
      польоту в незавершеність у вічнім пошуку.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Сентиментальне ретро
      Ми не встигли.
      Посварилися вітер із лісом,
      небо хмари до ставу притисло
      і посипались краплі достиглі
      прямовисно.
      Ми сховали
      між вербовими косами пісню,
      бо у грудях їй було затісно.
      Блискавицями небо палало
      понад містом.

      А гітара:
      "Я ніколи тебе не забуду,
      я ніколи тебе не побачу."
      Залишилась нездійсненим чудом
      наша юність в долонях гарячих.
      Все намарно.

      Закрутили
      безпритульні вітри по дорогах,
      зневажаючи перестороги,
      між широтами напорошили
      перелоги.
      Відкарали
      ці дороги чужими краями,
      стрічку фінішну ми перетяли
      на підмостках життєвої драми
      манівцями.

      Наша лава -
      наче зморшки, облуплена фарба,
      щось вона нам нагадує звабно,
      і пір"їна на скроні сріблява,
      безпорадна.
      Все минає.
      Очі різні у наших онуків.
      Рук твоїх мені вже не торкнути,
      ти ніколи мене не впізнаєш...
      Час спокути.

      Вечоровість мій спогад остудить,
      проведу його поглядом вдячним.
      "Я ніколи тебе не забуду,
      я ніколи тебе не побачу."



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    8. Неепітафія
      В пам"ять про Я.С Ю.

      В кінці останнього рядка -
      багатокрапка...
      Недоговореність хитка
      тріпоче пташкою в руках
      в чеканні ранку.

      Блакить світанку над листом
      переливалась,
      недоговореність хрестом
      від незашторених вікон
      на стіл лягала.
      Ця тінь від рам знайшла листок,
      перехрестила,
      у небуття і ключ і код
      шлях до небачених висот
      оповістила.

      Це раптом доля розвела
      свої долоні.
      Життя скотилося. Не знав
      у чім була його вина
      аж до сьогодні.
      У тім, що знав таємний знак
      у межислів"ях?
      Стікала краплями весна
      з його пера, як із весла
      на рани сіллю.

      На нервах писаний рядок -
      кардіограма.
      Уривки плутаних думок...
      Поміж своїми - не пророк,
      ця вічна драма.
      Жив, як писав, писав, як жив -
      на грані зламу.
      Сіяч не дочекався жнив,
      і дав би Бог йому сто жил -
      було б замало.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Постзимова мелодрама. Пісня.
      Він падав із чорного неба,
      такий березневий і пізній,
      і знав, що його вже не треба,
      як ноти заспіваній пісні.

      Задумано і прямовисно
      він падав на стомлене місто.
      Приспів:

      І тільки мереживо сніг наснує,
      собі нагадає з ним кожен своє:
      хто білий обрус на святковім столі,
      хто саван на тілі останніх надій.

      Цей сніг не святий і не грішний,
      як чиста сторінка ця площа,
      на ній епітафію пише
      слідами байдужість дівоча.

      А сніг засипає і студить
      майбутнє, якого не буде.
      Приспів:

      І тільки мереживо сніг наснує,
      Собі нагадає з ним кожен своє:
      хто білий обрус на святковім столі,
      хто саван на тілі останніх надій.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Любі
      Чуєш,
      як дзвенять, напружено й гостро
      струни-рядки
      . на ладах
      . віршотворіння,
      стукають в пам"ять, як бажані гості,
      во ім"я твоє і пісні во ім"я.

      Знаю,
      стугонять не в такт і не в розмір,
      рвуть посторонки,
      . в боки
      . бризкають строфи.
      Лише для того, щоб березня розквіт
      спинив на бігу і роки і строки.

      Слухай,
      як у тебе сила з безсиллям
      так гармонійно
      . сплелись
      . у вічний поклик?
      Тільки б одного у Бога просив я -
      Що весни в тобі ніколи не змовкли.

      Бачиш,
      на долоні рОки, як квіти,
      як на екрані кіно,
      . чітко й виразно.
      Хочу одного у Бога просити,
      щоб ішли ми усіми світами разом.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Відвертість
      Природа одночасно - і актор і критик,
      не визнає надмірностей і зайвини.
      Так будь і ти - проста, прозора і відкрита,
      перед тобою я ні в чім не завинив.

      Я дім продав. Мої мости пішли за димом
      у весен рай, де панували почуття.
      Нікого навкруги. Лиш ти одна - єдина,
      і осінь ця тобі сьогодні до лиця.

      В краю, де ліс грабовий підпирає небо,
      над друзями - трава.І з мармурових плит
      за усміхом розгубленим ховають кредо -
      життя на цьому світі - наскрізний транзит.

      Поезію очей читати ми навчились,
      минуле крізь кришталь прозоріє до дна.
      П"ємо із келиха одного ніжну щирість,
      бо все, що є у мене - лище ти одна.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. * * *
      Музо моя, не дивися на мене примружено,
      хоч в громадянському шлюбі з тобою,
      то що з того?
      Те. шо загублено з часом-
      ми не надолужимо,
      але ще падають мрії із неба зірчастого.

      Кожного разу приходиш ти з новими примхами,
      часом чекаю на тебе,як ката - ув"язнений,
      часом біжу за тобою крижинами крихкими,
      часом лечу, відчуваючи крила за в"язами.

      Ти вже не дівчинка юна з тремтливими віями,
      вирізниш істину між метушнею й марноттями.
      Вітром уяви ми збіжжя-слова перевіяли,
      скільки віршів-діточок зачиналися ночами.

      Різні на вроду, як всі кольори веселковості,
      всупереч втіхам рожевим - бузковіють думами.
      Поміж рядками - життям закодовані повісті,
      дійсність жива і, неначе, не нами придумана.

      Музо моя, ти непевна і непередбачена.
      Все, що довкола творіння - усе меншовартісне.
      Вибач, бо може від цього і важче нам,
      Слово найперше було, і ми знову на варті з ним.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. Амазонка
      Місячно.
      Тіні гіллясто мережать галявину.
      у голубій непорушності ліс насторожений,
      часом розсиплеться
      шурхотом птах потривожений,
      зорі травневі прикриються хмарами млявими.

      Тиші не вір,
      бо ховає підступна гущавина
      стриманий подих,
      тремтіння руки нетерплячої.
      Травами росними
      слід срібним блиском означений,
      тут, наче кроком по кроку ступаючи,
      час минав.

      Та не стискається серце у дівчини-воїна-
      страх разом з кров"ю ворожою
      в полі іржавіє.
      Вершником у перегонах із вітром
      душа її,
      сім"ям звитяги на кінському поті настояна.

      Але ця ніч не для бою весною призначена,
      мозок туманиться
      пристрастями ще не знаними,
      тіло знеможене
      млосним чеканням поранене,
      серце тріпоче, утіхам кохання не навчене.

      Юний коханець -
      чужинець з ворожого племені,
      очі - листочки у ясеня,
      юністю зрошені,
      сіють прозору блакитність,
      неначе волошки з вій.
      дихання, руки, проміння і погляди сплетені.

      Зорі цікаві,
      у сірість ранкову пірнаючи,
      слухали пісню кохання-
      творіння жіночості,
      не розпізнавши таїну,
      приховану в ночі цій-
      до материнства їй
      подарувала весна ключі.

      ...Роки минали.
      Зустрілись два вороги віч-на-віч
      голубоокі.
      І схибила зброя у старості.
      Юнка пришпорила,
      ніби нічого не сталось.І
      в батькові очі ввійшла
      і лишилася вічною ніч.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Осіння мелодрама
      Діва стара, запізніла, розгублена осінь
      сум розтуманила свій по садах і городах.
      Золото взяли вітри, за негодами врода,
      краплями змита, струмками стекла при дорозі.

      Юнка оголена, яблуня простоволоса,
      плаття багряним шиттям шелестить під ногами.
      Тільки на самім вершку золотавіє досі
      вітром овіяний, мріє листок нездоланний.

      Марить далеким - весна, пелюсток білосніжжя
      в танці надій, сподівань на нескорену вічність,
      бруньок незайманих запах хвилююче-ніжний,
      біг по корі лоскітливо-пестливих потічків.

      Сон обірвався. Захоплює дух у польоті.
      Вітер на бубнах дахів розсимфонює ранок,
      соло листочок веде в одинокості гордій,
      це - фуете з усвідомленням самообману.

      Сіра слизотність осінньої меланхолії
      десь унизу. Каруселиться мить у нестримі,
      ніби ще трохи і з птахами разом у вирій,
      крок в позачасся, в четвертий, омріяний вимір.

      Та листопад у істериці бився недовго.
      Стомлено схлипнув в пусте, невагоме повітря.
      Пісня польоту завершується епілогом -
      нице падіння з долоні підступного вітру.

      Невідворотно зближається вогка байдужість,
      мить боротьби суперечностей - "бути, не бути..."
      переривається часу циклічна окружність.
      Осінь із книги викреслює слово "майбутнє".

      Ось і земля, це - морозом ціловане ложе,
      опіком перше торкання судини судомить,
      погляд останній угору (чи хто допоможе?).
      Марно.Над світом панує осіння утома.

      Перевернувся,зітхнув і здригнувся востаннє,
      він ще не порох дорожній, ще жовтий листочок!
      ...Новонароджений сніг закрутив на світанні
      і поховав драму тої осінньої ночі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. ЗА ТИЖДЕНЬ ДО РОЗСТРІЛУ
      Там, угорі - мій світ, розтятий на клітини,
      полощеться на вітрі, б"є крильми, як птах.
      Димком жовтавим між віконних рам хмарина
      з блакиті оксамитової загляда.

      Росою по стіні стікає тихий вечір,
      зоря червоно розмальовує вітраж.
      І марні були з прокурором суперечки,
      презумпція невинуватості - міраж.

      Суддя, відвівши очі, прочитав похапцем,
      і поїзд криком пісні зеків заглушив.
      Ворота клацнули, не залишивши шансів
      в прийдешньому для української душі.

      Вихрапує "смотрящий"- злодій у законі
      ненависне буття через тривожний сон.
      Мій біль водою у несправнім водогоні
      у ритмі крапель б"є по барабанах скронь.

      Крізь болоття тюремного жаргону,
      крізь мертву тишу мурів, дзвін колючих струн
      пером і словом я калиноньку червону
      підняти хочу, як зажурену сестру.

      А воля жайворонком над полтавським степом
      манила, звала в мандри за далекий пруг...
      ...Ридала у куті згвалтована Евтерпа,
      ховаючи розпуку у вінку із рук.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. А у віконних тінях...
      Вслухаюся,як нескінченностопним ямбом
      віршує сталь коліс про долі мандрівничі
      і з ними в такт здригається позавіконне
      кіно з банальним, передбаченим сюжетом -
      поля, горби ганяються один за одним,
      байдужі погляди селянок непорушних,
      поодиноко вкраплених в зелену повінь
      із сапами - зразком технічного прогресу.
      Поклавши голову на брус червоно-білий,
      про сенс життя свого розмислює кобилка
      і поглядом наскрізь пронизуюючи потяг,
      із тугою в очах вдивляється в минуле.

      Останні кадри і метелики жовтаві
      спинили біг на тлі нічного фіолету
      і хвиля часу розкололась на хвилини
      об берег довгожданий з назвою "Тернопіль"
      з лицем багатооким, незворушно-мудрим.
      А згусток метушливих зустрічей з прощанням
      від греблі-потягу, як повінь відкотившись
      струмками продзвенів по лабіринтах вулиць.
      Знайомі назви їх я п"ю і не нап"юся,
      цей запах кам"яний п"янить і гріє.
      Десь тут по тротуарах бродить моя юність,
      та я для неї вже чужий, незрозумілий.

      Блищить долоня театрального майдану
      зірками, змитими дощем з чола у ночі,
      і заздрять їм, поміж колон сховавшись, вікна,
      сліпі й німі, нездужають у міжсезоння.
      Затіяла забаву ніч із ліхтарями -
      сліпих метеликів із жмені випускає.
      А у Катедри руки в вічному молінні
      вознесені до хмар розмитого світіння...
      ...Я поспішаю повернути рік за роком,
      свою відсутність, наче плівку на початок
      відмотую. У кольоровості вітринній
      посилуетно час задкує у минуле.

      За рогом - двір. Гілками на балкон обпершись
      у скло вікон цікаві заглядають клени.
      З-поза дверей я чую голоси знайомі,
      під пальцем - пружність електричного дзвіночка...
      ...Та раптом відкриваю очі серед ночі,
      а у віконних тінях чужина глузує.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Дубно.Ніч.В котрий раз...
      Не торкаючись трав, не лишаючи слід в порохняві доріг,
      уникаючи поглядів вікнами розокулярених міст,
      у сідлі він летить і ніколи йому не завершити біг,
      поки знов на шляху не постане з віків той обпалений ліс.
      Стрічний вітер вплітає сваволю вуздечки у гриву коня,
      дно зіниць - зцементований відчаєм попіл зотлілих надій.
      Що шукає у світі живих, чи намарно когось доганя
      блудний син, нерозкаяний Богом, непрощений батьком, Андрій?

      У загублену шаблю сосновим корінням вгризається час.
      Тисне в плечі, як плата за зраду, чужинський жупан.
      Та удень і вночі знову кличе, зове блідочоле дівча
      за собою у ніч, у солодкий, знеможенохтивий туман.
      Кволі руки її розірвали братерства сталевий ланцюг,
      вірність серця зіткнулась із лезом обов"язку - антитіла.
      порятунок від батька - сльозами відточена крапдя свинцю
      на свитині козацькій розлитим червоним вином розцвіла.

      Ця краплина упала на терези, названі "пекло і рай",
      лиш здригнулись вони, а суддя зрівноважив і гріх і добро.
      Злочин зради і вірність коханню - нарівно закінчилась гра.
      Присуд: вічно летіти між брудом землі й чистотою зірок,
      на зчорнілих, беззвучних устах вічно нести полячки ім"я,
      лоскотати невидимим шовком волосся чекання долонь.
      Але знову вітри незборимо вертають "на круги своя"-
      Дубно. Ніч. В котрий раз кожен грає призначену Автором роль.

      Незбагненно - чи ніч, наче очі, чи очі, як стомлена ніч.
      Переплетення слів з невгамовністю губ - епілог в небутті,
      голубі переливи прозорості душ, що прийшли з потойбіч -
      невагомість туману з ознакою пристрастю сплетених тіл.
      Буде ранок. Обвуглений ліс і Тарас - чи людина, чи тінь...
      Краплі батькових сліз на долоні застигнуть блискучим свинцем.
      Недолюблених душ, недомучених мук, недожитих життів
      на останнім листку всемогутнє перо замикає кільце...

      ...А Петро угорі заховає ключі і відверне лице,
      перевернеться автор, пізнавши себе на границі світів.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Цей нестримний Дон
      Скільки літ присудив тобі світ, Дон Жуане?
      Скільки раз твою руку стискав кам"яний Командор...
      Лід і полум"я, пристрасті тінь, без кохання коханець,
      лезом шпаги примножуєш ти неповернутий борг.

      Ти без бою ключів від фортечних воріт не приймаєш,
      у облозі - терплячий, в атаці - навальний солдат.
      Неприступність.У мові твоїй цього слова немає
      і під чоботом стогне цнотливість уламками грат.

      Чистокровність ідальго, по жилах вогнем голубіє
      сік граната, настояний на поцілунках красунь.
      Із очима святого - гультяй (пам"ятаєш, Севільє?)
      по чужих квітниках оббивав світанкову росу...

      Із родинного глека дитя досхочу напивалось
      згірклим квасом повчань на мотив материнських чеснот.
      У сідлі, чи зі зброєю - вправно, з дівчатами - жваво
      тверднув м"яз,а на серці стиралися залишки цнот.

      Передчасний засів у дитинстві зерном філософій
      опадає у кошики долі цинізму плодом.
      Святість уз, наче дим над багаттям утопій
      не зупинить,якщо запалився настирливий Дон.

      Досконала галантність і вишукане лицемірство-
      поряд з ним Мефістофель - жартун і грайливий пустун...
      ...І розчавлює долі чужі,як піддатливе тісто,
      хто наступний? Чекає на вас Дон Жуан на посту!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Романс про романс
      Переклад.
      З Б.Ахмадуліної

      Чи не час нам коханню віддатись,
      припинити словесні бої ,
      солов"їно романсу звучати
      крізь його старовинний наїв ,
      квітне доля чи схил вже відчула,
      біг століть, наче день - ну то що ж ?
      Відчини мені фіртку в минуле,
      переспіваним час мій продовж.

      Пестить нас сьогодення й руйнує,
      та туманом бузок повиса,
      як мереживо присмерк заснує -
      віковічний, хтось сходить у сад ,
      У коханні він ніжно крилатий,
      о,накинь , відчини , поспіши ,
      можна все розгубить, змарнувати ,
      не залиш без кохання душі.

      Відблиском, чи творінням роялю
      усміх місяця - тайна очам.
      Та співець нам чутливо являє
      що до нього ще не зустрічав.
      На обличчі світанок вже квітне
      переспівом пісень рятівних.
      І куди б не покликала фіртка,
      подаруй, не жартуй, відчини.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Ноктюрн
      Долоня вітру,пестячи грайливо,
      завісу білопінну вигинає,
      щоб небо чорнолике, безголосе
      в кімнату поміж рам могло вливатись,
      і пити звуки, як вино червоне,
      які розбризкує фортепіано.

      У такт із форте полум"я лякливо
      здригається і ноти оживають.
      У дзеркалі відкинутої кришки
      метеликами пальці блідосвітлі
      легкосповільнено перелітають
      між чорними та білими квітками.

      І з цим польотом в лад слухняні струни
      то муркотіли ласкавим коханцем,
      то буревієм билися об берег,
      то щось оповідали непоспішно ...
      Зненацька безтурботний вітер
      здмухнув листок і полум"я погасло.

      Упала тиша. Лиш у рамці старовинній
      щось шепотів сердито композитор.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Погляд з срібного періоду
      Прочитав по очах- "Я тебе не тримаю...",
      і пішов у сиру нерозгадану ніч.
      Та я знаю -
      ти вітрильця , як чари з ромашки зриваєш,
      і піддатливий віск
      з догоряючих свіч
      таємниці ранкові тобі розкриває.

      Загадково у дзеркалі місяць всміхнеться,
      опівнічно зітхне засинаючий сад.
      І здригнеться,
      затуманіє Усмішка
      скельця - озерця,
      розітнувши збіжить - чи сльоза чи роса.
      І здається -
      земля під ногами хитнеться...

      Невсипущим чеканням,як знак запитання,
      біля скроні дівочиться твій завиток...
      До світання
      ця солодка у грішній цнотливості тайна -
      перший крок на хиткий і зрадливий місток,
      від незнаних бажань- незвабливе вітання.

      Між зірок мерехтіння - знайоме обличчя
      віддзеркалить поверхня чарівного скла.
      І все ближче -
      ці лякаючі очі,
      бентежні,незвичні...
      Перед тим ,як в зіниці опуститься мла -
      Тихо скрикнувши , ім"я моє ти покличеш.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. Дежавю
      Наш приземлений розум ніяк зрозуміти не хоче
      чорноти нескінченність - це грізне мовчання над нами ,
      але знову і знову вона нас хвилює і манить,
      ніби ми нетутешні , а з тої далекої ночі.

      Ні кінця,ні початку - несхибна розміреність часу.
      Лиш політ в нікуди і ні звідки, без коми ікрапки.
      І розлякують коні миттєвості загнаним храпом,
      на Чумацькім Шляху сріблом напорошивши зірчасто.

      Там вчорашні секунди - уламки хвилин , як непотріб.
      Антисонця гігантська діра пережовує їх у минуле.
      Щоб в новому житті немовляти душа не пімнула
      і з нуля починала це пекло життя - уже в котре...

      Не прокліпнувши ми стоїмо перед чорним квадратом,
      перед надгеніальністю чорних глибин макросвіту.
      Розриваються шви від напруги у пам"яті-звідки
      це пізнаваності відчуття,передбачення втрати ?



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    23. З Дениса Давидова
      Не відроджуй , знову не відроджуй
      ні безумств,ні примх моїх шалених-
      у дзвінкій ажурності Шопена ,
      в сновидіннях сподівань тривожних.

      В мареннях ім"я це не повторюй,
      з пам"яті не клич життєві муки,
      наче вигнанцеві знов відчути
      краю співомову ілюзорну.

      Хай прикритість вій багатозначна-
      за байдужістю - забута пристрасть.
      І шепоче нам вино іскристе
      ці слова - чарівну необачність...

      Або ж ні ! Зриваємо покрови !
      Хай вже краще лихо божевілля,
      спалах,ніж облудливе жевріння,
      ніж удавана холоднокровність...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Шукачі бурштину
      "... в четвертом часу мы поедем в местную
      книжную лавку,где двенадцать приятелей
      своими скромными
      аплодисментами проводят его стихи ..."
      З авторського підстрочника "Дюни в Уотермилі"
      Вецлова Томас

      Сосни плакали й співали ,
      чи підспівували морю.
      Сонце сльози вигрівало ,
      покохавшись з раннім бризом.
      У піску солоні бризки
      запліднили прибалтійство,
      народивши Жямайтію .

      Поховалися у дюнах
      до пори соснові сльози.
      Незворушливий Нямунас
      лоскотав тим соснам ноги.
      А по ночах жовторогий ,
      як по росах небо зрідне,
      розсипав по хвилях срібло.

      Що це ? Кольори симфоній ?
      Віртуальність співу фарби ?
      Королі , свічки , долоні ...
      Нерозгаданий Чурльоніс -
      переплетення гармоній,
      співомовна бурштиновість
      безотвітної любові .

      Час кору з тих сосен злущив ,
      розрівняв пісок над ними ,
      золотаву жовтизну ще
      встигло сонячне проміння
      в полотно меланхолійне
      вмалювати.
      -------І лишило
      ------------дозрівати
      --------------------горошини...

      ...Просипаючи крізь пальці
      віковічну таємницю ,
      шепотів пісок прибалтський
      про кохання моря й сосен ,
      потім золотаві роси
      скочувалися з долоні
      поперек - по руслу долі .

      По якій котитись далі?
      Розділилося те русло ...
      Про які дороги дальні
      магія зірок мовчала -
      про човен біля причалу,
      збитого з канадських сосен,
      про чужих кленовість осен ?

      Між Лонг Айленду каміння
      не просієш бурштиновість,
      хмарочос - не Гедимінас,
      і Флоридна спеки хтивість -
      це не Паланги цнотливість,
      і приклеяна усмішка ,
      як медовості надлишок.

      Лиш оазою в пустелі
      ця книгарня. І дванадцять,
      як апостоли із келій
      п"ють долонями з джерела
      ностальгії п"яні зерна.
      Ніч і пляшка - як удома.
      Лабас нактіс , пане Томас!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Кроки Командора
      За Вецлова Томасом
      KOMANDORO ZINGSNIAI

      Поки погляд байдужо зсковзає з афіші ,
      опановуючи поступово строкатість
      і яскравість фойє,вже ,чим раз виразніше,
      між собою ведуть інструменти дебати.
      Між колон , у комірці змогла заховатись

      у мереживі вен кофеїну крупинка
      і прискорює пульс.Погасаюча люстра
      над партером вже бризки свої покропила.
      А над залом співзвуччя зплітаються в згусток,
      переконуючи , що у ложе Прокруста

      не вкладеться кохання.Воно ж невимірне,
      не означене чіткістю,без середини,
      і само лиш собі - зрозуміле і вірне.
      А мелодія - вітру політ гущавинний,
      чи у пастці підступно напнута пружина.

      Вже вливається в бронхи потік консонансів ,
      наче кисень бадьорістю голову кружить,
      чи прокашлює астмою звук дисонансів .
      Неспроможність бажання Господь надолужить
      подарунком із тіл , як митцю звукокружжя.

      Перегукуються заклопотані скрипки ,
      контрапункту суворість - межа лібертину.
      Він вже блудить в цілунках , закоханий спритник,
      чи Ельвіру,чи Анну, чи милу Церлину,
      захлинається в вирі інтриг безневинних.

      Як на фронті в Іраку , руйнуються плани,
      затягають вже зашморг тромбони і струнні,
      допомога від бубнів, за ними - ударні.
      Наближається форте і замість відлуння -
      несподіване морте і звуки поснулі.

      Де ж маяк , деж та гавань ? Ще й зал похилився.
      Метроном в дикім сказі свинець відгортає,
      чи піднявся у рай,чи у пекло звалився -
      швидше - зразу в обидва душа відлітає...
      тінь двохсвітної хмари по сцені блукає,

      над кріслами пливе , над берлінським кварталом.
      Порожніє доба. Календар усихає -
      наче склався буклет - половини не стало.
      Кажуть , що Командор у змаганні програє
      із коханням , бо сила того неземная.

      Свої груди наповни , як пам"ять про неї ,
      терпкуватим вином - чистотою повітря.
      Голубінь заспіва про спасіння на небі
      і здійсниться намріяне, щось заповітне.
      Але сумнів ще хмариться - вірте , не вірте...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Вітер
      З Арсена Тарковського

      Душа моя між ночі затужила,

      а я любив розтерзану множинно,
      в шматки роздерту вітром темноту,
      зіркове мерехтіння на льоту -
      метелики з незрячими очима
      садами вересневими вогкими.

      І на циганській масляній ріці
      на мості - жінка,хустка на руці
      звисала над повільною водою,
      сплітались руки,як перед бідою.

      Здавалося вона була жива,
      жива,як і раніше, та слова
      з вологим "Л" тепер не визначали
      ні щастя, ні бажання, ні печалі,
      вже думка не пов"язувала їх,
      як повелось на світі у живих.

      Слова, як свічі на вітрах, палали
      і гасли, ніби плечі ті тримали
      все горе всіх часів. Ми поряд йшли.
      А та поверхня - як гіркий полин
      землі уже стопами не торкалась
      і вже мені живою не здавалась.

      Було і в неї десь,колись ім"я.
      ...До мене вітер у помешкання
      вдирається - то клацає замками ,
      то до волосся приторкається руками



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. LA BAIGNEUSE
      Переклад
      Венцлова Томас

      Не впевнений, бУло життям це чи ні.
      Чи маренням снило над морем мені...
      Та від узбережжя вузького пасмом
      посипана сріблом поверхня води -
      південного сонця гарячі сліди.
      Човен, підпираючись довгим веслом,
      канал розриває тупим лемешем
      і берег під міст підкладає плече.
      Від гнутих мостів - до крапчастих дахів
      це місто - достиглий, розколотий плід
      під оком небес на забрудненім склі,
      лиш тиша облизує дошки бортів.

      Неквапно повзе наполеглива тінь,
      долає затоку, бароковість стін,
      полотна синіють на них навскоси,
      по цеглі червоній лишайник поріс.
      ФарбІв потемніння,розпливчастість рис.
      І Гварді прошили вітрами часи.
      Calli;campi;campelli.Вже почорнів
      в камінні застиглий історії спів.
      Від пензля лагуни волого блищить
      лице аркатури.Зір Кліо в пітьмі
      прогледіла обриси стін кам"яні.
      І погляд у неба із інших століть.

      Цим стінам - загроза в прийдешній імлі -
      намула, припливи, тяжіння землі,
      бо місто, як човен із діркою в дні.
      І паща морська - негодований змій,
      ковтає у черево мирних стихій,
      скорочує вічність у роки і дні.

      У просторі й часі, мов річкою в брід
      бреде по коліна, лиш піниться слід.
      Фасад мармуровий? Морський гобелен?
      Від піни - машинні мастила і гниль.
      А там, на долоні у височини
      пливе білогриво задуманий лев.

      З ним книга життя, наймудріша із книг,
      наповнений жалем до мертвих й живих,
      бо присуд відкритий йому, а не нам
      по волі Творця. І миттєвостей біг,
      і ангел святий, і земний трилобіт,
      фронтону поколота раковина -
      підвладні Його і рукам і словам.
      Ще острів, де кості покрила трава
      в чеканні ще ненаступаючого
      Господнього ранку. Мереживо стін
      шматує сіроко в густій спекоті,
      маскує лице (хоч нема вже його),

      затьмарює полиск луски куполів,
      зеленить на флюгерах мідну червлінь.
      І місто спливає в первісність глибин,
      в слизотність потвор у беззвучності вод,
      де скатів,асцидій кружля хоровод,
      де очі скляні у байдужих рибин.
      У склянці вино з надвечір"ям навпіл.
      По той бік майдану в безодні сліпій
      суворістю дихає пан монохром.
      але у пітьмі півзакритих повік
      собор многогранністю пам'ять просік,
      як скриня з приданим, весільним добром.

      Склепінь коливання - б'є дужий метал,
      здавалось вже часу не здужить мета,
      долоня в долоні,під шкірою м"яз,
      аортою стогін , плямисто в очах,
      потами зпливає намисто з плеча...
      ...Та вже переможені болі і час.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Адамо
      Я сьогодні не один --
      Адамо і лезо свічки.
      Розмальовує камін
      по стіні
      розморожені пісні --
      візерунки потойбіччя,
      бризки полум"я з полін
      на вікні.

      А за ним шепоче сніг
      в унісон із Сальваторе,
      як колись він вперше ліг
      на плече ,
      і залишив тихий щем.
      Лиш мелодія повтором
      по щоках забутих слів
      потече.

      Риски-зморшки від років
      на обличчі у гітари...
      Від вогню беззвучний спів --
      полиск струн.
      Ноти - діти по листу ,
      над еспрессо цівка пари...
      Сірим попелом дотлів
      тихий сум.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    29. В передчутті ранку
      Влада ночі
      диктує свій лад і закони.
      Ще недавно
      блакитно голубилась радість,
      та вже ультрамарином
      темніє окрайність,
      морок сходу розпензлив довкілля
      на чорно,
      на зіниці навісив
      сліпу безпорадність...

      Де відвага була -
      там тривожна сторожкість,
      лиш на відстані рук -
      просторова свобода,
      крок за кроком по сходах
      як пошуки броду.
      А довкола - ні стелі, ні стін,
      світ порожній!
      Без хреста,без ікон,без сумління, без Бога...

      Не цвітуть уночі
      веселковістю фарби-
      лиш душа полотна
      жорсткувата на дотик.
      І цнотливий папір
      римування не просить;
      і сміттям у куті
      діамантові скарби;
      І однакові краплі від
      крові і поту...

      Гріш ціна уночі -
      що краса,що потворність,
      без очей сірі маски-
      невиразні плями.
      Спить у темряві клітки
      яскравість уяви.
      ... Уночі хтось іллюзій
      теорію творить,
      хтось готує ранковості
      радість появи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    30. Дитя Лотарінгії
      Повзе Руаном із майдану
      чорний дим,
      і розчиняє готику церков.
      У ритмі плачу кованих підков
      лишає маятник невидимі сліди.

      А на майдані посідало
      вороння,
      вервечками французьких молитов
      підв"язане. Посередині - стовп...
      Байдужий кат коней не підганя,

      щоб із бруківково-колісним
      дзвоном біг
      не потривожив тіней в майбутті,
      де місце уготоване святій,
      переодягнутій на єретичний гріх.

      Свіча полону закоптила
      лат іржу,
      зщербився гострий меч об камінь
      зрад.
      Повзе стіною лише тінь від грат,
      бо Карл волань про допомогу
      не почув...

      ...Той міст заскреготів зубами
      ланцюгів -
      чи плач,чи реквієм для юної
      Жаннет ?
      Комп"єн - стріла для голуба
      у лет,
      майбутній вирок двох держав,
      двох королів!

      Дитя села,чи гріх таємний
      короля ?
      Цнотливість Діви-непідкупний
      меч
      в її руках розтяв столітній
      смерч,
      що над безглуздям вінценосностей
      кружляв.

      Палили лицарі - месьє і
      джентльмени
      не єресь, не облуду і не гріх...
      Палили весь жіночий оберіг-
      ТаЇну всіх начал Марії Магдалени...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    31. Зустріч
      Дно клепсидри , стіни - скло,
      Як ілюзія свободи .
      Із миттєвостей струмком
      Зверху - вниз
      Час нелічено повис.
      Нам від нього нагорода -
      Лиш година під смерком -
      Парадиз !

      Смілість рук...Незграбність слів,
      Як ілюзія кохання.
      А від штори пів на пів -
      Світлотінь.
      І , напевне ,річ не в тім -
      Перша зустріч,чи остання...
      В тім,що я тебе зустрів
      На путі.

      Блискавично-вічний гріх...
      Нагорода він, чи кара ?
      Прочитати я не зміг
      По очах.
      В них на мить спинився час-
      Пристрасті вогонь примарний...
      ...Перший півень на зорі
      Прокричав.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    32. Луновідгук
      "Чорні сутінки бару просякнуті димом і
      дивом
      Ще не займаних пальців,що прагнуть
      гарячої ласки
      Світлоокої жінки у темному закутку -
      віриш ? -"

      Пасічник Наталя.


      Ми неслися в густім і розпеченім
      ультрамарині
      над прошитою білим пунктиром стрілою
      дороги.
      Щось амурне співала мулатка у темній
      кабіні,
      а довкола - лиш скелі, забуті і
      людом І Богом.

      Ледь прикриті дві бруньки, із зрілістю
      ще не знайомі,
      та для неї давно не підручник уже
      Камасутра.
      Що Нью Йорк, що Техас, що далекий і дикий
      Вайомінг -
      Вже позаду у дзеркалі все проминуле
      й забуте.

      Моя "Західна Зірка" - пір"їна
      шістнадцятитонна
      Доганяє дві жовті троянди, та марні
      старання.
      Ніч народить - вони пролетять над
      дорожнім бетоном
      і помруть, перерізані скальпелем
      променів ранніх...

      ...Ті дві жовті троянди - такі ж, як на столику
      в барі
      світлоокої жінки у темному закутку.
      Знову
      З-під долонь, надто білих, Маестро з Шопеном
      у парі
      під склепінням із диму і дива снують
      вечорово...

      ...Чорношкірий торкнувся плеча, наче він
      винуватий,
      шо цей бар нагадав те, чого вже не
      буде ніколи.
      Те, що мав,- не зберіг, що знайшов - безтурботно
      розтратив,
      І розлитим вином сподівання із столу -
      додолу.

      Переплуталось все - що далеке було,
      стало близьким.
      Ці містечка прилизані - зачіска
      Елвіса Преслі.
      І мулатка смаглява, як те остогиджене
      віскі.
      Стрімко б'є течія об човЕн
      І загублені весла.

      Я між жорнами - сонцем і пеклом червоного
      раю,
      доля - млин, календар ллє на нього секунди
      й хвилини.
      І помалу окремо - на душу і плоть
      розтирає
      те, що мало би бути до самої смерті
      єдиним.

      ...А Маестро на клавіші тисне і марить
      Парижем,
      І не знає, що в ньому грабового лісу
      задума,
      І лібретто йому на дорогу шартрез
      не напише.
      Бо землянам - Земля, а на Марсі дороги
      задуло.

      А мені б хоч на мить світлоокої дами
      розкутість,
      Над Тернополем місяць до сонного озера
      ласий...
      ...А мулатка регоче до сивого негра
      на кутні,
      що під банджо фальшивить старі африканські
      романси.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6
      Самооцінка: 4

    33. "... в Росії вечори."
      " Как упоительньі в Росии вечера..."
      Які чарівні вечори в Росії-
      На Колимі, в мордовських таборах,
      Не танули сніжинки на дротах,
      Світились в Семенка на скронях сивих...

      Один з таких чарівних вечорів
      Поетові свинцем у серце плюнув.
      Не доспівав Михайль,не долюбив,
      Полтавщиною так і не доснив,
      Лиш зорі чули пострілу відлуння.

      І через вірність перейшовши в вічність,
      Крізь морок цих російських вечорів,
      Тайгу сибірську,гори й рІчки,
      Яскравий відблиск Стусової свічки
      На Україні полум"я вродив.

      "Згорьовані хорали самоти"
      Замовкли !Час прийшов гоїти рани.
      Василю,ти сьогодні не один -
      Твої від сну розбуджені брати-
      З тобою тисячі свічок Майдану!

      Розстріляне і сховане у льох,
      На Україні проростає Слово.
      Та скільки славних лицарів його
      Яскраво засвітили свій пролог,
      І передчасно згасли епілогом...

      ...І упились в Росії вечори
      Красою українського письменства,
      Під мерзлий грунт із ними полягли,
      Як діти ненароджені,томи,
      І розтривожують нащадку серце.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.32 | Рейтинг "Майстерень": 6