Скільки літ присудив тобі світ, Дон Жуане?
Скільки раз твою руку стискав кам"яний Командор...
Лід і полум"я, пристрасті тінь, без кохання коханець,
лезом шпаги примножуєш ти неповернутий борг.

Ти без бою ключів від фортечних воріт не приймаєш,
у облозі - терплячий, в атаці - навальний солдат.
Неприступність.У мові твоїй цього слова немає
і під чоботом стогне цнотливість уламками грат.

Чистокровність ідальго, по жилах вогнем голубіє
сік граната, настояний на поцілунках красунь.
Із очима святого - гультяй (пам"ятаєш, Севільє?)
по чужих квітниках оббивав світанкову росу...

Із родинного глека дитя досхочу напивалось
згірклим квасом повчань на мотив материнських чеснот.
У сідлі, чи зі зброєю - вправно, з дівчатами - жваво
тверднув м"яз,а на серці стиралися залишки цнот.

Передчасний засів у дитинстві зерном філософій
опадає у кошики долі цинізму плодом.
Святість уз, наче дим над багаттям утопій
не зупинить,якщо запалився настирливий Дон.

Досконала галантність і вишукане лицемірство-
поряд з ним Мефістофель - жартун і грайливий пустун...
...І розчавлює долі чужі,як піддатливе тісто,
хто наступний? Чекає на вас Дон Жуан на посту!