Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.
Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

Ледь торкався кори
бігунками-струмочками,
не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
у одному акорді злились, наче струноспів.

То пручалась,
то прагнула знову лавину ласк,
поки сон переміг у змаганні з повіками.
... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
і засяяла вперше рожевими квітами!