Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Аліна Шевчук
Сповідуюсь. Пред місяцем і Музою.
Пишу життя вже третю я главу.
Тримаюся, щоб не скототися сльозою
На темних вій тремтливу тятиву.

Sh.Alina




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   К....
    "А знаєш, почерк у нас однаковий...
    І у очах зелених твоїх бачу своє відображення!..
  •   Нікого і ніде
    Пускався дощ. І я стою на ганку…
    А тінь моя забігла за дощі.
  •   Без рецепту
    Я собі заварила літо –
    Серпневе, гаряче. На кілька днів.
  •   Чтобы считать звёзды
    Просто так не бывает если
    Ты говоришь мне: «ну как спала?»
  •   Дождь
    Капли дождя растворялись на хмуром окне прихожей…
    Тени людей босиком проходили мимо.
  •   Замість прологу
    На фоні такого травня ти стоїш й мені сяєш сонцем.
    На очах виступає Щастя - замилувалася на хвилинку.
  •   Передгрозяне
    Гроза вже десь близько.
    Грозиться громами згори.
  •   На лінії вогню
    Я воюю сама з собою,
    Але, поки що – зазнаю поразки…
  •   Не пройде
    Дихає вітер на повні груди…
    Хиляться яблуні через тин.
  •   Спочатку
    Я ж якось-таки жила
    Без тебе до щему в серці
  •   На добраніч
    Я бажаю тобі на добраніч, любий!
    Знаю, що ти зараз зірками милуєшся…
  •   Далеко за північ
    Кожного вечора, десь після півночі,
    Коли я вмовляю себе забути:
  •   Весна з морозним візерунком
    Весна. Світає. Втома ще осіння.
    Крізь зиму тягне срібну ниточку дощу.
  •   Весняний відчай
    Ну що ж тут загадкового, в цій магії цвітіння?
    А що ж там закодовано, в календарі весни?
  •   Хеппі НЕ енд
    Моє щастя почнеться тоді, коли закінчиться страх.
    Страх знов перевернути все небом донизу…
  •   Не вщухне
    Просто, цей біль не вщухне.
    Шкода, пам’яті не зітреш.
  •   Красные гвоздики
    Красные гвоздики, словно гвозди, - в память
    Забивали дети жуткой той войны.
  •   Фронтовое эхо
    «Ты не грусти, что небо окровавлено
    Мечтами, что им сбыться не дано…
  •   Письмо к матери
    Прости меня, что кончились рассветы…
    А сны твои бессонее ночей.
  •   Наче біг по колу
    Спинись! Не руш!
    Я знаю, що не спиться
  •   Дійсно!
    Я спіймала учора в дзеркалі,
    Не повіриш, погляд іскристий!
  •   Гороскоп
    Холодно. Сніжно і сумно…
    Є що згадати – до сліз.
  •   На прощанье
    Весна. А снег, как будто в январе,
    Ложится тихо на перрон вокзальный.
  •   Позачергово
    А можна мені трошки літа позачергово?..
    Та я ж не Щастя у вас прошу! –
  •   Неждано
    Душа помокла – дощ пішов неждано.
    Таке вчорашнє відчуття утоми.
  •   Ліхтар
    Просто жовтіє ліхтар. Просто сніжить і все…
    Мороз захлинається ніччю…
  •   Февральское
    Я просквозила сердце… Как мне лечиться?
    Просто холодно на перекрёстке
  •   Нічия
    Ідуть сніги. Спокійні, нетутешні.
    Ідуть сніги. Не знаючи куди.
  •   Іноді
    Іноді, важко буває піти.
    Особливо, коли потрібно переступити через усе.
  •   Миттєве
    Відзовись! Моє сонце в сніги заметено
    І холод його обпік…
  •   Один одному
    У задумано-темних вікнах
    Закодована магія відстаней і чекання.
  •   Учора...
    Учора падав сніг. Ми знову розминулись.
    На роздоріжжях днів зустрітись не змогли.
  •   Тінь чорного дерева
    Дерево чорне тягнулося віттям вгору,
    Немовби для того, щоб сонце забрати у Дня.
  •   Поза зоною всіх досяжностей
    Не торкайся мене. Мури впали. Душа крихка.
    Будувати немає сили, тож треба йти.
  •   В душі і в голосі
    Паморочиться голова від низького тиску.
    Разом зі спокоєм випарувалися всі сили.
  •   На майбутнє
    Опускає повільно повіки хмар
    На стомлені очі спека.
  •   Той, кого наздогнало світло
    Він вчився життю. Ніколи не вмів здаватись.
    Йшов по майбутнє усміхаючись, жартував.
  •   Космос дитинства
    Літають бджоли, немов супутники,
    По орбіті планет-жоржин.
  •   Карлсон, що на даху
    на даху не живе вже Карлсон -
    Ніхто за варенням не прилетить...
  •   Сонях світанку
    Хтось розсипав росу на дитинства нескошені трави...
    Сонце мружить повіки. Я на зустріч йому біжу.
  •   Післязливне
    Зостався дощ, застигнувши на листі.
    І капав тихо із блискучих ринв.
  •   K.
    "А знаєш, у нас навіть почерк
    схожий...
  •   Душі теж хочуть побути разом!
    Між нами - ниточка телефонного зв'язку...
    Ми в один і той час на одному морі...
  •   Потрібно літо!
    Важче дихати, ніж звичайно...
    Біль і втома так косять з ніг!
  •   Забагато
    Забагато мого безсоння...
    Забагато, хоч і на двох!..
  •   На грані спокою
    Я можу тільки промовчати... -
    Ти ж зрозумієш усе і так...
  •   Квітневий лист
    Просто, втома... В душі і в голосі...
    Полон обов'язку, мов полин!
  •   Просто весна
    Сьогодні вранці була весна!
    Мені снилось щось рідне й близьке...
  •   Заспокоїтись
    Гіркуща кава, щоб приспати болі...
  •   Має ж бути
    Затяжні години... Холодні сутінки...
    Я дуже скучила - приїзди!
  •   Знову
    Вікна вночі, немов образи,
    Дивляться в сутінки одинокими зорями.
  •   Відлуння вчорашньої втоми
    Тяжка утома від снігів і холоду
    Висить в повітрі Духом димарів.
  •   Мій чай пахне літом
    Літом п'янить жасминова пізня ніч.
    Небо скапує на пісок солоним болем.
  •   Геометрія кохання
    Я вірю у те, про що мовчу!
    Сповідую Долю і не визнаю випадковостей.
  •   Вечір такий. Сьогодні
    Вечір такий сьогодні. Небо над нами морське.
    Такі ми собі безборонні.
  •   Одного зимового вечора…
    Тихо проходив сніг...
    А я шукаю твої сліди.
  •   Твої підслухані сни…
    Частино Всесвіту, ти звешся моїм світом,
    Далеко десь за межами Землі.
  •   Пам'ятаючи Щастя…
    Зачекай, ще на мить залишися!
    Дай згорю у цих рідних очах...
  •   Півжиття потому…
    За прогнозом синоптиків я повернусь зі снігом -
    Перевірена на страх Щастя, взяла тайм-аут.
  •   Експромт
    Море виплакать. Відпочити.
    Душа дуже скучила за дощами,
  •   На півслові…
    ...якщо чесно, шкереберть все летиь на голову...
    У свідомості не знаходжу логіки...
  •   -273º за Цельсієм
    Землетрус. Двадцять балів за шкалою неспокою.
    Шкереберть все... І Душу ще й досі трусить.
  •   Нове повідомлення
    Тема:
    Абонент +380........3 продовжує Вам снитись. Можете прокинутись пізніше.
  •   Тільки звичка
    Душа відморозила усі пальці,
    Розтопивши на шибах лід...
  •   До дня св. Миколая
    Кімната наскрізь пахне мандаринками…
    Миколай постукав у шибку:
  •   Таємним шифром душевного відчаю
    Огранені дорогими спогадами,
    Бринять на Душі експромти ніжності…
  •   Не приходь!
    "Не з'являйся ніколи!" - Й холодне прощання розлуки...
    Розминулись світи, вже шукаючи інші орбіти.
  •   Випадкова закономірність
    Очі втомились, не бачачи висоти…
    Простору тісно між осінню і землею.
  •   Дотик до Душі…
    Торкнувся жовтень до щоки вікна –
    Холодні пальці не втирають сльози.
  •   Жду…
    Просыпалась Земля, за ночь сильно морозом обжегшись…
    Тихо таял рассвет, проводив эту осень в снега.
  •   У відповідь
    Зникалось важко небу цього вечора… -
    Знайома тінь чекає у вікні.
  •   Пам’ятаєш?
    Повіяло із осені на Північ…
    Безнебі зорі бавились з вогнем.
  •   Спалахи Щастя
    Море штормить. Не гучно. Безвітряно. Тихо.
    Одинокими хвилями б'ється об стелю неба.
  •   Скучила…
    Безнебий Київ проводжав дощем
    І вслід кричали гальма електричок.
  •   Штормове попередження
    Від літа втекла. Від літа... І тільки.
    На галасливих вітрах загубилась Душа.
  •   Дыши!. .
    Я молюсь за тебя! Не бойся!
    Очень искренно - нас услышат!
  •   Остання
    За останню безсонну ніч ми з тобою не наговорились...
    Годинник шкрябав стрілками по стіні вперто.
  •   Тому що немає відповіді…
    ...Коли рими не лізуть в голову,
  •   Просто, зірки нагадують про нас…
    Холоне вечір, наче чашка чаю...
    Замріяно чекає зорепаду.
  •   Точка неповернення
    Абонент недосяжний, вибачте...
    Не телефонуйте йому пізніше...
  •   Доля
    Часом, спокійно собі ідеш... І тут -
    спіткнешся об Долю...
  •   Як завжди
    Зелений чай. Без цукру. Аби життя здавалось солодшим.
  •   У серці
    Тоді серпами з неба місяць збирав зорі...
    А до середини дійшов і зупинився.
  •   Дощ
    Дорога, небо і степи... Степи...
    Десь там стовби, он, прокололи хмару,
  •   Чорний сон віків…
    ... На Байкову гору, як на Голгофу...
    Орфографічний словник замість хреста.
  •   По той бік
    Цьому вагону б крила, аби обігнати Час!
    Тоді, може, ще встигну на свою колію.
  •   Але, не зовсім виходить…
    Літо пручається у холодних руках негоди...
    День несе на плечі сонце за небокрай.
  •   Душа втекла…
    Душа втекла... Пішла по небокраю.
    І майже вже місяць - ні вісточки!..
  •   Телефонний монолог
    Безсила, як хмара після грози...
    Живою тінню проходжу повз стіни.
  •   Без коментарів
    Розпишіться ось тут - Вам телеграма!
    За літнього неба хмарками зімят́ими.
  •   Наскрізь
    Зупинитися в онімінні... Відчути, що боляче:
    Душа змагається з літом лиш сам-на-сам.
  •   Щоб заспокоїлася Душа
    Я не витру тебе зі спогадів,
    Бо неможна ж так - півжиття
  •   My SUN (**, )
    Про що ти думаєш, закриваючи свої очі?..
    Коли перед ними - до болю знайомий момент:
  •   Про що ти мовчиш?
    Про що ти мовчиш? - Як вперше, про вірші.
    Все тільки мовчу і пишу...
  •   Вчителі
    Мотив (Luna tu - Alessandro Safina)
  •   У божевільній круговерті днів
    Сонце згасало. Сонце котилось за обрій.
    Гуркотінням доріг знов сади обдало.
  •   Літній вечір. Спогади…
    Літо згадує нас! Як найдивнішу у світі мелодію.
    Ту, яку наспівувала Любов, піднімаючись усе вище на небосхил.
  •   За п’ять днів до літа
    Золотим німбом часу котилося сонце
    За багряний небосхил.
  •   Як світло! Сни
    Старесенька грушка в подвір’ї
    Щоночі малює всі сни.
  •   Як востаннє
    Аби ж не зійти із розуму,
    Як з вагону, що мчить в нелогічність...
  •   І тільки дві людини почують, про що ти мовчиш
    Хтось ніби приклав долоню до серця
    І поділився своїм теплом...
  •   Задля чого з'являється Щастя?
    Ну от і старт вже майже на порозі,
    Ще вальс - і все - На лінії стою.
  •   На спицях мрії зв'язано життя
    Спокійна ніч. Але чомусь не спиться...
    Душа шукає спокою в собі,
  •   Між емоціями душі
    Є ті слова, якими б лиш мовчати,
    Аби сказати все достатньо чесно
  •   Просто в іншому напрямку
    Сад заколисаний спить під молитвою,
    Стиха зітхає душа...
  •   Білі птиці
    Білі птиці свободи на чорній гілці історії
    В божевільну грозу подій сіли перепочити
  •   Авторським почерком - Щастя
    Зійшло сонце любові над обрієм літа.
    Окреслена лінія Щастя на небі дощів.
  •   Осінній подих літа
    Як зоряно! Серпневий подих літа
    Куйовдить знову зачіски беріз.
  •   Я з глузду їхала. . ! - Дарма!
    Мене вірші сьогодні не рятують...
    Знов на самотність з Часом я приречена.
  •   Хай буде так
    Без церемоній увірвався в душу.
    Казав, на мить, а залишивсь на вік!
  •   Підсвідомість вирвалась на волю
    Тривожний сон Чорнобильського балу...
    Захрипла перша скрипка уночі.
  •   Моё Счастье
    Этот летний звездный вечер
    Пусть назначит нашу встречу...
  •   Позволь мне остаться…
    Не стирай меня с памяти... Помнишь?
    Ты же снова скучаешь за мной...
  •   Усміхайся!
    Усміхайся! Весна з тобою!
    Ніжно пестять ліси руки снів.
  •   Розмова. У співавторстві з Музою
    Не зупинивсь більше час ні на мить.
    Серце спогадів повне до краю.
  •   Сузір'я Щасть
    Крихку галактику криштальних почуттів
    Я загубила б на чужій дорозі...
  •   Віщі сни
    Мені знову наснилася осінь...
  •   На все життя…
    Забути все. Я їду до Варшави...
  •   Нашій НАЙКЛАСНІШІЙ…
    Які ж світи нам снилися казкові!
    Сьогодні вперше Останній дзвінок.
  •   Літо…
    Просто треба дожити до літа...
  •   Дозволь мені трохи мовчання
    Ти знаєш що,.. Я не скажу нічого.
    Не ображайся, просто слів нема.
  •   Немеркнуче світло…
    Там, де біди піднімались вежами,
    Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.
  •   Сонячний слід
    Обминаю свою самоту,
    Залишаюсь на відстані сонця.
  •   Молитва до Щастя
    Залишися, ще хоч на хвилинку. Дивом,
    Спогадом, казкою... Чим завгодно!
  •   Весняна
    Весна прощає. А зима прощається.
    Розстане сніг і на моїй землі!
  •   Світанок кохання
    Я тихо йду. Ви поруч ідете.
    Морські шторми заглянули у вічі.
  •   Настрій: Океан Ельзи…
    Розкажи про своє мовчання.
    Поясни моїх віршів сенс.
  •   Прощаю…
    «Прощай!» - звучало. Подих затамовано.
  •   Вчорашній сніг. Стара декорація
    Ті само старі декорації.
    Той само… Вчорашній сніг.
  •   Am Donnerstag
    „Das letzte Konzerte in Bühne!“ –
    Schreien Buchschtabe vor Anschlag…
  •   Вже новий рік… ти ба, десятиліття
    От ми наблизились до вічності ще на крок.
    І знов прогрес у шибу заглядає.
  •   Ремонт
    Публічний статус: «Не турбувати».
    Приватні дії: «Евакуація»
  •   Двадцять другий вагон
    Юначе, ти залишився, щоб йти? –
    Марнування хвилин тут нічому уже не зарадить.
  •   В забутті телефонної книжки
    Коли видаляєш людину з телефонної книжки –
    вона назавжди залишиться в серці.
  •   Думки "в прямому ефірі"
    Сліди на снігу, не ціловані сонцем,
    Залишає актор, що зіграть не зумів в твоїй долі.
  •   Слова вголос
    А як сказати? - Слів уже немає.
    В лісах непевності всі вимерли, як тур.
  •   Ти читаєш про себе вірші
    Я боюся писати вірші,
    Бо комусь вони запам’ятаються.
  •   Просто - вільне
    Які ж божевільні бувають вечори!
    Який сюжет! - Романам і не снилось!
  •   Ритуал
    Ритуал. Нашу телефонну розмову
    На мільярди тем затягувати за північ…
  •   il compleanno del sole
    В останній день осені ти загадувала на кохання,
    По-весняному чисті мрії посилала в небо.
  •   Не сумуй - бо між нами - надія!
    Кате Золотарёвой
  •   Своя новорічна ніч
    А у мене своя романтика –
    Яблучний сік з кислинкою,
  •   Як серце повелить…
    Мені з тобою легко серед світу!
    Мені тепліш від того, що ти є!
  •   I ja zmogę Szczęście odczuwać
    А пам’ятаєш, ти ж була щасливою!
    І час тоді не йшов, а зупинився.
  •   Ми були разом...
    Ваша Високосте, я в осінь не заплачу!
    До мене тихо в гості прийде дощ.
  •   Я можу тебе не кохати?
    Я чомусь знала, що можу тебе не кохати
    І запросто йшла за тобою у слід,
  •   Свічка Пам’яті 33-ого…
    Божевільні очі... -Голодні.
    В них уже заглядала смерть.
  •   Володарі природи, вітаю!
    Ну що ж, люди, ВІТАЮ! Другий Чорнобиль...
    А дожилися ж - таки! А ви не вірили...
  •   "Руїна"…
    Вертаю знов вечірню позолоту.
    Твої вуста згадалися на мить.
  •   "Записки майже самАшедшого" - з блокноту…уривки (продовження)
    _____ _____
  •   Прометей
    Ти - Прометей. Ти - син мого чекання.
    Ти міг би мене визволить з неволі...
  •   Вигадане щастя
    А якби я з тобою зустрілась?
    Просто так, на перехрестях до вічності.
  •   Мільйони… і п’ять
    Слова всі забрала. Лишилися сльози.
    Ну от і прийшла до кінця...
  •   Сповідь…
    Я страшенно за тобою сумую!
    Тихий шелест вітрів піднімається свистом.
  •   Ne pas répéter
    Не повторюй моєї долі!
    Не потрап у ту саму пастку!
  •   Ти вже це все не раз пережила
    Це - просто сон вже вивчено на пам"ять.
    Один сюжет. Одні і ті ж слова.
  •   Ο δάσκαλός μου
    Живе, стрічаючи світанки,
    Закохана у небо й зорі.
  •   Ще корок - і…
    А Всесвіт, то - безликий темний простір.
    Зрідка туманний, трохи мовчазний.
  •   Я кохаю тебе, Синевир!
    Блакитні очі - Синевир і Світязь -
    Блакитні очі рідної землі.
  •   Фрезії
    Так боязко чекаю того дня,
    Коли прийдеш і принесеш троянди.
  •   З крильми душі народжується Слово…
    Багряні сутінки. Огранена роса.
    Начищене до блиску небо.
  •   Безсмертним порухом…
    Торкає душу загадковий спомин...
    Смаглявий вечір струшує зірки...
  •   "Записки майже самАшедшого" - з блокноту…уривки
    Я не стану такою, як люди!
    Я не буду такою, як скажуть!
  •   Музо, сповідаюсь!
    Сповідуюсь. Пред місяцем і Музою.
    Пишу життя вже третю я главу.
  •   Тій, що навчила мене віршувати…
    Як ти читаєш...сутністю. Минулим.
    Так, як ніхто у світі не читав...
  •   Моя стежка - між соняхів…
    Чи ж я була коли просила
    Притулку для душі у світі?
  •   Велика мета всієї людської сутності…
    Звичайний незнайомець...і рейки сподівань
    Повзуть у мою душу неохоче...
  •   Моїм пешокласникам…
    Ви щасливі зібрались сьогодні
    Зустрічати свій перший дзвінок.
  •   Чекай мене…
    Не клич мене...я не прийду.
    Вже й так занадто болю і прощання.
  •   Одна душа на двох
    Я маю НЕБО, а ти маєш ЗОРІ.
    І море в нас - одне всього на двох.
  •   В нас плаче Прип´ять
    "Чор-но-биль"-дзвонять дзвони. Прип´ять...Боже!
    Який гіркий цей історичний шлях!
  •   Моє сто перше життя
    Доброго вечора, моя Радосте!
    Як здоров’я? За ким сумуєш?
  •   Я просто ЛЮБЛЮ СВОБОДУ!
    Життя - не місце для стереотипів.
    Але чомусь чим більше живемо,
  •   От так от
    Чужі жумки. Чужі переживання.
    Та які ж вони, в біса, ЧУЖІ?!
  •   Завітай ...
    Античні обриси самотньої верби
    Зникають десь під вечір у тумані.
  •   Дивачка
    Часто любить гуляти. Сама. Під дощем,
    Тамуючи спрагу сльозами.
  •   Згадаю про забутого
    Люблю тебе, смаглявий незнайомцю!,
    Мого життя незіграна печаль.
  •   Випускний етюд
    Моє село - колиска доброти.
    Тут - мої друзі, тут - моє дитинство
  •   Музика і весна
    Заграй, серденько, музику любові,
    Удар по струнах, забрини в мені.
  •   ...693...
    Мені ніхто вже не бажає "На добраніч!",
    Та й не до "спати" вже мені чомусь.
  •   Весна. Проста. Без макіяжу.
    Весна перед дощем
    Спраглими вустами промовляє:
  •   Гра у цю весну
    Весна і птахи. Зорепад
    Рясніє в решеті вечірнім,
  •   Ти знаєш як мені це все дається
    "Ти знаєш як мені це все дається?
    Запитуєш у мене - хто все це розповів?
  •   Волі серцю
    Ти мчиш по днях, ідеш по небокраю,
    Міряючи спогадами шлях:
  •   Слово. Вічне і п´янке...
    Годинник вже скоро дванадцять проб´є,
    А зорі все сяють над нами...
  •   Я обіцяла - вірш не буде плакать
    Стоїть душа під зорепадом мрій,
    Вона вдивляється у вечір синіми очима.
  •   ...сотворити неможливе...
    Мій янголе, я вмію відчувати душу.
    Може, це - дар, а може...втім, не знаю.
  •   Згадай мене...
    Знайди мене тихенько між зірками,
    Лиш пригадай на мить спогад ясний,
  •   Повірте, в мене є Вам що сказати...
    Повірте, в мене є Вам що сказати,
    І це нічого, коли я мовчу.
  •   Зоряна картина
    Це все картина зоряна,
    Написана самою долею.
  •   Про небо
    Блакить небес..,в якій можна втопитися...
    Якась така таємна простота.
  •   Сніг весною
    Всміхається до березня яскраво
    Весняне сонце і небес блакить.
  •   P. S.
    Сніг темноти помалу розстає…
    Я йду весною. Там все-таки, щось є.
  •   Ранок
    Так добре вірші пишуться під ранок,
    Коли,мов сонна шаль туман-серпанок
  •   Загадка ночі
    Про день вже стільки сказано було.
    Про ранок, що прозорий, ніби скло.
  •   Поезія - то це вже назавжди...
    Земля, вода, усі материки,
    Повітря, небо і грозові звуки,
  •   Правда про Правду
    Нічка спадає,
    Сонечко сходить,
  •   Загублене щастя
    Я бачила ту місячну доріжку,
    Я йшла по ній в незвідані світи.
  •   Що треба для писання віршів?
    Що треба для писання віршів?
    Заумні рими, строфи і рядки..?
  •   Дитинство
    Дитинство, куди ти зникаєш,
    Дитинство, куди ти ідеш,
  •   Сину...
    Згасає день і настає рожевий вечір...
    Останній промінь сонця хапає ліс за плечі.

  • Огляди

    1. К....
      "А знаєш, почерк у нас однаковий...
      І у очах зелених твоїх бачу своє відображення!..
      А що це було? - Тільки руками
      розводжу...
      Серце замовкло, а розум не визнає!..

      Я молюся про тебе... Вже,
      мабуть, дістала Бога:
      Чого ще цій поетесі? Хіба їй
      замало рим?!
      Ми розлетілись - у мене лишивсь твій номер,
      Щоб інколи хоч твій голос мене у цій тиші грів...

      Мені страшно признатися:
      Я к о х а л а..!
      Тільки тс-с-с... читай тише,
      Моє Щастя заснуло й сопе у спину..." -

      Ти торкаєш мого волосся...
      Твої жарти, розмова... - Мало!!!

      В мене син... І він зветься, як ти, .........!

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Нікого і ніде
      Пускався дощ. І я стою на ганку…
      А тінь моя забігла за дощі.
      Пускався дощ –
      Хтось глухо скрипнув клямкою…
      А тут лиш дощ. Нікого! Ні душі.

      Яка акустика! – гроза звучить органно…

      «Запам’ятаю номер – не пиши»

      А тінь – за горизонтом, як за гранню…
      Душа моя втікає по дощі!

      А я стою. Куди мені і звідки?!
      Не знаю, чи по душу ще прийдеш?

      З слізьми закрию втомлені повіки,
      Бо тут лиш дощ! Нікого. Ні душі!

      23.05.12 17.57




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Без рецепту
      Я собі заварила літо –
      Серпневе, гаряче. На кілька днів.

      Я налила по вінця в цю весну світла –
      І травень із неї пив…

      П’янке буяння із яблунь цвіту…
      О, ця настоянка із бузків!..

      Я собі заварила літо…
      Але страх знову мене спинив.

      19.05.12 20.53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Чтобы считать звёзды
      Просто так не бывает если
      Ты говоришь мне: «ну как спала?»
      Я тайком собираю вещи
      Промолчу, ты же знаешь –
      Даже так замотавшись за день
      Не могу о тебе не думать.
      Я рисую опять твою тень
      В тёмной комнате чтобы не выдать.
      Телефон отключаю, не жду звонка
      Ведь нельзя: что ведь скажут, а что подумают…
      Я держу телефон в руках
      Вспоминаю номер, не набираю.
      Много гордости мало смелости –
      Что-то в этом балансе есть!
      Я стояла уже над пропастью:
      Пару дней не дышать не есть.
      Я не знала, что не изменится.
      Вот теперь встреч случайных ищем.
      Это бред! Сумасшедшая! Мне не верится!
      Но опять я тайком собираю вещи.

      16.05.12 22.04



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Дождь
      Капли дождя растворялись на хмуром окне прихожей…
      Тени людей босиком проходили мимо.
      Я слышу шаги – и каждый, как дрожь по коже.
      Может быть, просто ты где-то с ними.
      А я… Не сейчас! Подождут пусть дела неотложные!
      Мне тяжело от того, что просто ни с кем помолчать.
      Ах, да… Ну и вправду, не все так сложно…
      Если бы я смогла по тебе не скучать..!
      Просто так: взять, не ответить – без повода.
      Не искать оправданий и глупых причин,
      А потом – тихонько сползать от холода
      По стеклу, как одна из слезин.
      Я смогла б! Да… я сильная. Впрочем,
      Что с того, если выкинуть сердце и грусть?
      А почему только «и»? – Они не живут в одиночку.
      Если сердце – то там где-то есть и грусть. Пусть…

      Но, ведь человек бы не был человеком.
      И Душа не была бы Душой.
      Человек без Души – это просто библиотека!
      «Я скучаю! Спеши!» -
      Я приснюсь тебе, если ты спишь!

      16.05.12 21.45



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Замість прологу
      На фоні такого травня ти стоїш й мені сяєш сонцем.
      На очах виступає Щастя - замилувалася на хвилинку.
      Я за тебе щаслива душею - маєш добре і щире серце...
      Я щоночі молюся про тебе, мій сину!

      Ось впевнений крок на одвічній дорозі життя.
      Ти вже скоро зустрінешся з Долею, знайдеш у ній себе
      і зрозумієш це щастя, що в мене бринить на очах.
      Ти все зможеш! Я вірю! І щоночі молюся про тебе!

      На фоні такого травня ти стаєш на свій зоряний шлях.
      Знай, Чорних дір поблиз нього Господь не допустить! -
      в тебе янгол є - Мати, котра тримаючи тебе на руках,
      ще на початку світу уже щоночі про тебе молилась.

      12.05.12 14.59



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Передгрозяне
      Гроза вже десь близько.
      Грозиться громами згори.

      Вітер зірвався різко.
      Обрій дощами болів.

      Куди не подітись – дивно,
      Навколо не затишок. Всюди…

      Вітер зірвався сильний…
      Сади вдихають озон на повні груди.

      Стою і не знаю: чи йти?
      Вперед по пам’яті – слизько.
      Страшно – в омріяні щастям світи!

      Не покидай мене на самоті… -
      Он блискавка розсипає іскри.

      І гроза дуже-дуже близько.

      09.05.12 19.06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. На лінії вогню
      Я воюю сама з собою,
      Але, поки що – зазнаю поразки…

      Мені не можна – а я сумую
      І потопаю в обов’язку пастці.

      Треба жити. Забути. Якось.
      Перемріяти. Переждать…

      Не шукати знайомих обрисів,
      Хоч і сьогодні не можу спать…

      Треба вижити! Пам'ять – жалить
      Тим, що мусило і не було.

      Тільки ж травень – а сонце палить,
      Немов це останнє його тепло!

      Нескоренності нотка тремтить у голосі:
      Могло б все бути, якби було…

      А тепер – не живу – воюю сама з собою. Якось.
      Стужу на дощах своїх губ тепло.

      Королева – підданка королю!
      Аби ж знав хто, чому заздрить.

      Я до ночі воюю сама з собою -
      Але поки що – зазнаю поразки…

      Переборюю, БО ТРЕБА ТРИМАТИ МАРКУ!

      07.05.12 22.52



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Не пройде
      Дихає вітер на повні груди…
      Хиляться яблуні через тин.
      А я скучила – це не проходить
      І не піддається для змін.
      Як же так? Скільки цвіту розвіяно
      По дорогах, по наших життях...?
      Але очі мої замріяно
      Бачать щастя в твоїх очах.
      Ходять зорі по небозводі…
      Приходь – не шукай причини!
      Бо я скучила – й це не пройде…
      Не піддасться на жодні зміни.

      06.05.12 23.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Спочатку
      Я ж якось-таки жила
      Без тебе до щему в серці
      І весна ще без нас цвіла
      І статуї стояли у Греції
      І світ весь стояв на місці
      А не як зараз догори дном
      А тепер ми неначе мости Венеції
      Один одному хоча б сном

      06.03.12 23.35



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. На добраніч
      Я бажаю тобі на добраніч, любий!
      Знаю, що ти зараз зірками милуєшся…
      Сьогодні їх заслужив і Київ.
      Ти хотів подзвонити, але вагаєшся.

      Проте, на всяк випадок, телефон сам вимкнувся…
      Вчасно так… Я не можу з тобою зустрітися!
      Та на мій уже звичний подив,
      Попри норми всі і закони – з’явишся!

      Літо отримало ще одну спробу!

      А ти ж хотів подзвонити, але вагаєшся…
      Сьогодні зірки над Києвом…
      Ти бажаєш мені на добраніч
      І не прощаєшся,..
      … бо боїшся збудити своїм дзвінком.

      20.04.12 23.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Далеко за північ
      Кожного вечора, десь після півночі,
      Коли я вмовляю себе забути:
      Ти не зі мною, не поруч і…
      Я не знаю, що з цим подіяти.

      Тісно думкам за нудною роботою.
      Виходять навшпиньки коли закінчу…
      Це вже не вперше і навіть не всоте –
      Я твою руку чую на своєму плечі.

      Я вже не знаю, що з цим подіяти…
      Ти ж не зі мною, навіть не поруч і…
      Коли я вмовляю себе забути,
      Ти забираєш збирати зірки… далеко за північ.

      20.04.12 22.54



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Весна з морозним візерунком
      Весна. Світає. Втома ще осіння.
      Крізь зиму тягне срібну ниточку дощу.
      Весна. Світає. Небо ще не синє,
      Бо холодно. І не скида плащу.
      Свинцевий плащ з холодних ниток смутку –
      Воно ним зачепилось за весну…
      І розпускає тихо ранок нитку,
      Допоки Феб не вихопивсь від сну.
      Змотає в хмари, сиві, мов примари,
      До Сонця піде – переплавить на зірки.
      А з них ще хтось собі чар-зілля зварить,
      Що Щастям їм отруїть всі роки.

      20.04.12 22.37



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Весняний відчай
      Ну що ж тут загадкового, в цій магії цвітіння?
      А що ж там закодовано, в календарі весни?

      На небі, поблиз місяця, чиїсь проходять тіні.
      І я не можу спати – ти знову мені снивсь!

      А я справді, що загадують, вже проти літа, тіні?
      Твій надто рідний поклик за зірку зачепивсь.

      Все просто: ти не пройдеш крізь магію цвітіння.
      Шепочу: не люблю. – СПИНИ МЕНЕ, СПИНИ!

      19.04.12 19.53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Хеппі НЕ енд
      Моє щастя почнеться тоді, коли закінчиться страх.
      Страх знов перевернути все небом донизу…

      Спокійно… Спокійно! – Я тримаю себе в руках!

      На скільки Щастя міняють сльози???

      Спокійно… Спокійно! – Я тримаюся! – Скоро літо…
      А не вистачить сліз – додам ще неспокою…

      Ти ж розумієш, що я боюсь Щастя. Просто…
      Просто, мабуть не звикну… Ніяк не звикну не буть з тобою.

      Аби ж усе було просто – крапкою.
      Але ж, один одного нам не забути!..

      Ми з тобою підем рахувати зірки.
      А наш «хеппі НЕ енд».. – Ще ж літо!

      11.04.12 20.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Не вщухне
      Просто, цей біль не вщухне.
      Шкода, пам’яті не зітреш.

      І доходять самотні слухи,
      Що ти знову іще прийдеш.

      Першим сонцем. Зігрієш погляд.
      Нехай і знаю, що так не правильно.

      Не шукай для побачення привід –
      Ми давно поза межами правил.

      Ну і що, коли тихим рухом
      Ти мене у мене вкрадеш?!

      Поки цей дощ не вщухне,
      Ти на Щастя зірок збереш.

      02.04.12 22.10



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Красные гвоздики
      Красные гвоздики, словно гвозди, - в память
      Забивали дети жуткой той войны.

      «Страшная картина: мирно солнце светит…
      Больше нету папы – только Ордена.
      Больше нет опоры. Остаётся верить,
      Что война случилась раз и навсегда!»

      Красными гвоздиками, как гвоздями, к памяти
      Насмерть приколочена жуткая война.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Фронтовое эхо
      «Ты не грусти, что небо окровавлено
      Мечтами, что им сбыться не дано…
      В траву упало солнце, болью ранено,
      Склоняю тихо лоб свой на стекло:
      Рассвет бы только!.. Только б наступил…
      Молюсь за солнце – Бог залечит раны.

      Я выживу! Вернусь!.. Ты только дай мне сил!
      И не забудь всё то, о чём с тобой мечтали!»

      27.03.12 10.55



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Письмо к матери
      Прости меня, что кончились рассветы…
      А сны твои бессонее ночей.
      Прости, что даже самым жарким летом
      Твоей душе не легче, не теплей!
      Ты извини, что вечер обнимает
      Тебя за шею… Вечер, ... а не я!
      Весна в косу седой туман вплетает.
      Тебя цветами радует земля.
      В балетной школе заминированных дней
      Я шёл к тебе, ступая шаг за шагом…
      Прости меня…
      Молись и будь сильней!..
      Люблю тебя, моя родная мама!

      27.03.12 11.05



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Наче біг по колу
      Спинись! Не руш!
      Я знаю, що не спиться
      Тобі іще у ніч цю – зорепад.
      Різким промінням місячної глиці
      Вколола Душу, ідучи назад.

      А я пішла… Та ти з’явився знову.
      Мов знав, що не змогла перечекать.
      І вже не зможу! – Наче біг по колу:
      Дзвінок – і щастя на щоках бринить.

      26.03.12 20.55



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Дійсно!
      Я спіймала учора в дзеркалі,
      Не повіриш, погляд іскристий!
      Де ж блукаєш, мій ти некликаний,
      Мені літа без тебе не скласти!
      А весна ж вже – он де, над обрієм!

      Чи тепло пропорційне до Щастя?

      Ти в моїх очах зашифрований…
      І мені щасливіше – Дійсно!

      12.03.12 20.34



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Гороскоп
      Холодно. Сніжно і сумно…
      Є що згадати – до сліз.
      Місяць знов стає повним
      Через декілька днів.
      Аби ж не дістали тіні
      І не забрали собі шматок!

      Мені тісно! – Тут давлять стіни…
      А я не хочу тісних думок!

      А я хочу літа і вечір,
      Щоб півмісяця вкрали тіні.
      Надивитися в твої очі
      І випити хоча б чаю…

      Мій календар розсипався на осколки.
      Я назбирала їх вже мільйони.

      А що там сьогодні кажуть зірки? -
      «… ти знаєш, в який район!»

      04.03.12 22.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. На прощанье
      Весна. А снег, как будто в январе,
      Ложится тихо на перрон вокзальный.
      Я поезд жду, но знаю: на Земле
      Нет ничего сложнее расставанья.
      Ну все. Пока!.. Не встретимся, быть может.
      Тебе – не в тот вагон, не в тот конец…
      И вот теперь, из аксиом несложных,
      Составим геометрию сердец.

      Мы будем дальше – сердце будет ближе,
      А встретимся – затихнет на мгновенье.

      И это миг давно уж назван жизнью
      Средь этого дорог хитросплетенья.

      Вот только зря записка на столе
      Тебе напоминаньем меня станет.

      Весна. А холод, будто в феврале!
      И это снег в Душе никак не хочет таять.

      04.03.12 21.50



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Позачергово
      А можна мені трошки літа позачергово?..
      Та я ж не Щастя у вас прошу! –
      Мені всього на одну(!) розмову.
      Я хочу сонця, а не дощу!

      Мені це море зі сліз у пам’яті..!
      Його ж не обминути, ні перейти…

      Я не можу про тебе думати…

      Давайте літо, бо гірше нікуди!

      25.02.12 21.55



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Неждано
      Душа помокла – дощ пішов неждано.
      Таке вчорашнє відчуття утоми.
      А що там далі в нас? Весна за планом.
      Але чи я її зустріну вдома?

      Як холодно… Та ще й душа промокла.
      Їй терміново треба теплоти!

      Я зупиняю час і зачиняю вікна.
      Не жду. Тепла.
      Аби було теплішим літо…

      23.02.12 21.24




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Ліхтар
      Просто жовтіє ліхтар. Просто сніжить і все…
      Мороз захлинається ніччю…
      А Душу трясе… Трясе…

      Ліхтар. Він же світить тільки.
      Узимку скупий на тепло.
      Куди Ти пішов…? І звідки?

      І як мені схаменутись… Де я? -
      Поза зоною всіх досяжностей.

      15.02.12 23.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Февральское
      Я просквозила сердце… Как мне лечиться?
      Просто холодно на перекрёстке
      Стоять и ждать – пока ещё ждётся.
      А ветер холодный и резкий.

      Ступить шаг на встречу – скользко.
      От этого холода… нет, не прячутся!
      Можно уйти. – Да, я знаю. Просто,
      Я просквозила сердце, и… без тебя теперь не согреться!

      13.02.12 22.40




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Нічия
      Ідуть сніги. Спокійні, нетутешні.
      Ідуть сніги. Не знаючи куди.

      А після того всього, учорашнього,
      Позамерзали під вікном сліди.

      Мелькнула тінь в калейдоскопі січня.
      Найбільш нежданий. Той, що я мовчу.

      Сьогодні день якийсь… А особливо, вечір.
      Бо ми із Долею зіграли в нічию.

      Ніхто не виграв – з кожного по зірці.
      Неначе дань, у місячну казну.

      Ти глухо скрипнув клямкою на хвіртці –
      Вона замерзла – схоплююсь від сну…

      Хіба забудеш, як стрічались Душі?!.
      Кругом по пам’яті загублені сліди…

      Ідуть сніги. Спокійні, нетутешні.
      - Ти з глузду з’їхав?!
      … а в Душі: «Не йди!..»

      11.02.12 00.39



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Іноді
      Іноді, важко буває піти.
      Особливо, коли потрібно переступити через усе.
      Піти? – Та утікати на інший бік світу,
      Не чуючи й неба під своїми ногами!..
      Одне небо. Половина. Та, що з місяцем,
      Твоя. А інша – зоряна. Моя.

      Маю можливість бути тепер наодинці.

      Боюся рухом сколихнути тишу –

      Вона у серці загуде, мов дзвін.
      - Ну як ти? Що ти?
      А ти не змінилась!.. Хоча,
      Стала ще більш жіночною.
      А очі ж твої… Такі загадкові
      Й далекі, чомусь трошки більш зажурені.
      Неначе літо. Я пам’ятаю море…
      І бачу про нього сни!

      Молоді… Нам хотілось тоді неспати.
      Двадцять літ… Я боюся тебе доторкнутись…

      - А знаєш, як важко було піти?!
      … а ще важче було – не вернутись.

      09.02.12 21.47




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Миттєве
      Відзовись! Моє сонце в сніги заметено
      І холод його обпік…
      Зорі туляться в тісне плетиво –
      Так буває раз в сотню літ!
      А на заході небо таке багряне!..
      Засоромилось, бо не слухало.

      Зірки дістаю крізь відкриту фіранку –
      А воно їх усі заплутало!

      А зігрітись стає все важче,
      Коли робиш у безвість крок…

      Я вважала, що все не краще…
      Холодно. Зігріває лиш той дзвінок!

      31.01.12 20.49



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Один одному
      У задумано-темних вікнах
      Закодована магія відстаней і чекання.

      Тільки біль на душі притих,
      Починають справджуватися зізнання.

      І як після цього навчитись оговтуватись?.. –
      Цей день називати «святом»?!

      Коли ми один одному чуємось,
      То цього буває достатньо…
      А іноді, - аж занадто.

      25.01.12 20.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Учора...
      Учора падав сніг. Ми знову розминулись.
      На роздоріжжях днів зустрітись не змогли.
      А сніг усе ішов, мов давній привид вулиць.
      А після нього й осінь снігами замело.
      Затерплі руки яблунь ніхто не поцілує.
      Обпалі вітражі застигли на землі.
      Весь відчай і мовчання... - в дифузії із шумом -
      Лиш крихта у свідомості... Як марево світів.
      Учора падав сніг... Коли ще спало сонце.
      А холод все проймав через осінню куртку.

      Сьогодні я і Осінь востаннє наодинці -
      Вона переїжджає з старого гуртожитку.

      13.11.11 23.51



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Тінь чорного дерева
      Дерево чорне тягнулося віттям вгору,
      Немовби для того, щоб сонце забрати у Дня.
      А воно все довірливо виглядало з-за хмари,
      Та День знов на клямку її зачиняв.
      Приходили тіні зажури і грюкали кулаками
      У вікна усі, у двері, у душі, у серце небес.
      То не зажура – то, наче привид, - Мама.
      Стоїть біля військкомату і гріє в долонях лист.
      І сумно їй. Дуже. Журиться…
      Німий погляд блукає десь ген між світами…
      Двері скрипнули – відкриваються:
      - Ви, до кого?
      - Я – з приводу телеграми…
      - Проходьте туди, чекайте.
      Зараз звільняться офіцер…
      - Швидше вже вічність перечекати,
      Ніж дізнатись: Василь, ще не вмер?

      За столом, в невеликому кабінеті
      Посивілий вже чоловік, наче азбуку Морзе,
      Вибивав на машинці якісь документи…
      Кивнув головою:
      - Заходьте!
      Мати з листа обтирає сльози.
      - Що там у вас? Давайте.
      - Та от… - протяга зм’яту з горя повістку,
      - Ви присилали?
      Черговий береться читати:
      «Синицькому Василю.
      З’явитись на восьме до військкомату»

      - Так, присилали.
      - Це для мого Васüля.
      Офіцер поглядає у двері, чекаючи призовника,
      Який теж би навідався з матір’ю.
      - Де ж син..?
      - Нема… Два роки, як поховали, коли
      Прийшла похоронка.
      - Як, поховали? Але ж ця повістка…
      Задумавсь на хвилю. Встав. За дверима зник.


      - Ну, що?
      - Поховали, дійсно.
      Хороший був, запальний. Орел, а не чоловік!


      А Синицька стоїть, застигла, немов не чує…
      На душі лише важко. І холоди…
      Лист - пір’їнка в руках від мрії…
      - Повістку ліквідували.
      Пані Синицька, ви можете йти.
      - Ліквідували?
      - Ліквідували, йдіть.

      А їй посмутніло в очах. І зовсім ногам не йдеться…
      В безпам’яті і вперед руками шукає дорогу в світ.
      - Не чути б нічого, не бачити… -
      А серце скажено б’ється!

      - О земле, які в тебе теплі обійми!..
      Синочку, коханий! Чекай, зараз я підійду!

      У тебе тут рана. На грудях… Наскрізь – Іудин цілунок війни.
      Знаю – болить… Потерпиш? –
      Я ось… любляче серце від болю тобі прикладу…


      21.11.11 20.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Поза зоною всіх досяжностей
      Не торкайся мене. Мури впали. Душа крихка.
      Будувати немає сили, тож треба йти.
      Краще було б, аби хтось поніс на руках.
      Тільки напрям не той. - Не завжди щастить.
      Не легко змінити маршрут. Мені до Галактик ближче,
      Ніж зробити два кроки назустріч.
      Ні, страх не боїться щастя на обличчі.
      Просто, ризик великий: іти всьому усупереч.
      Із зав'язаною душею стаєш ретельніше жити.
      Натикаєшся на проблеми. Стаєш теоретиком.
      З таким успіхом можна забути, який колір Щастя,
      Точніше, колір очей, з яких і почався відлік.
      А що, якщо вперше не стати собі на груди?
      Хай руйнуються мури - Я ЩАСЛИВА! Мені все-одно!
      Навшпиньки спокій прийде. Поцілунком в щоку розбудить.
      І каву подасть. Весь цукор завжди осідає на дно.

      20.07.12 20.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. В душі і в голосі
      Паморочиться голова від низького тиску.
      Разом зі спокоєм випарувалися всі сили.
      А за новими у Бога, нажаль, я не перша в списку.
      В свіжозаварену каву додаю не цукру, а солі,
      Аби якось прийти до пам’яті. Навпростець.
      Періодично спираючись на стіну обов’язку…
      Хто-хто, а каві зраділо серце –
      Тонізуючого ефекту у нього – «по саму зав’язку»!
      Правда, дія лише снодійна…
      Не рівні сили у цій гонитві!
      Сама вже не в змозі нічого вдіяти.
      Залишається вірити в твої молитви!

      17.07.12 23.47



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. На майбутнє
      Опускає повільно повіки хмар
      На стомлені очі спека.
      Вечір смакує вишневий узвар.
      На дах прилетів лелека.
      Скучив - голубить крилами лелечат.
      Все не натішиться дітьми.

      З дороги, чи з тиші гальма пищать.
      Куряви стовп у повітрі.
      Підморгують фари з-за повороту,
      А вікна підморгують в відповідь.

      Немов із гнізда, вилітають із хати
      Син та донька, аби встигти зустрінуть.

      Ти виходиш з авто.
      Засмагле і зрошене потом чоло
      Вкрив зморшками час за роботою -
      Він береже там тепло.

      Цілую тебе. Знімеш втому обіймами.
      Нахиляєшся до дітей, вручаєш "гостинець від зайця".
      Ми один в одного не просто... - рідними.
      Ми обмінялися не обручками, а серцями.

      Присядь на порозі! Хочеш мого узвару?
      Справді, дуже втомлює спека.
      На дощі, за садком вже ховаються хмари.
      І сонце вже сіло - на хаті лиш обрис лелек.

      30.06.12 00.52



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Той, кого наздогнало світло

      Він вчився життю. Ніколи не вмів здаватись.
      Йшов по майбутнє усміхаючись, жартував.

      Проміння вечірнього сонця креслить високий обрис…

      А він мріє про щось. У нього ще море справ!..

      Сонце потроху заходить… силует все розмитіший –
      Аж ген-ген, видніється вдалині.

      Світло фар наздогнало занадто швидко… - І тиша.
      Мабуть, страшнішої в світі ніде немає
      За цю! – Вона змовчала про найгірше!

      … Боже, Батько застиг… і стоїть Мати від сліз німа.
      Куди їй тепер? За що… і навіщо?!.. так рано!!!

      «Мамо і Тату, я люблю вас!.. Я ЖИТИМУ! », -
      І той подих в оксамитових сутінках…

      Душа повна сліз.
      Серце – кривава рана.

      ГОСПОДИ, НЕ ПОКИНЬ БАТЬКІВ!!!
      Я знаю: ти завжди чуєш мої молитви…

      08.07.12 15.09



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Космос дитинства
      Літають бджоли, немов супутники,
      По орбіті планет-жоржин.
      Заплітають сузір'я соняхи
      На Галактику, мов на тин.
      Які ж мені істини всі доступні!
      Який цей Всесвіт мені чудний!
      А ось і Мама в червоній сукні,
      І шовкові сутінки спадають на плечі їй.
      Задмухує сонце. Ми разом ідемо до хати.
      Вона місяць ввімкне мені у вікні;
      Поцілує в чоло, аби до ранку спокійно спати...
      І до півночі співає мені пісні.
      Я тих снів всі слова пам'ятаю!
      "Спи спокійно, моє дитя!", -
      Тепер пам'ять мені наспівує. От послухаю - і засинаю.
      Вранці Мама запалить сонце. Я усміхнуся... -
      ... і так щодня!
      26.01.12 18.43




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Карлсон, що на даху
      на даху не живе вже Карлсон -
      Ніхто за варенням не прилетить...
      Вже не звучатимуть в унісон
      Звуки старого роялю - спить...
      Покинутий... Душа похлинулась пилом;
      Старі зв'язки струн вже от-от зірвуться -
      Тільки торкни... і скажи:"Спи з миром!.."
      Мабуть, йому-таки легше заснеться.
      Забув про тепло. Хронічний склероз достроково...
      Украв в нього все, що колись він грав...
      "Останнє було... зараз!.. Мабуть, Бетховен." -
      Янгол сьогодні Шопеном його проводжав.
      Боязкі звуки маршу карбувались на битих вікнах.
      Такі старовинні пластинки збирає Чорнобиль в Прип'яті.

      І тільки отруєний стронцієм янгол, падаючи на дах,
      Бачив Карлсона останнім - він казав, що більше не прилетить.

      05.06.12 21.51



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Сонях світанку
      Хтось розсипав росу на дитинства нескошені трави...
      Сонце мружить повіки. Я на зустріч йому біжу.
      Зорі розтанули в небі - не дорахуюсь їх знову!..
      Зорі впали в траву... і я їх босоніж струшу.
      Співають пташки... Мені пахне нескошеним літом;
      Травою в росі, куди зранку упали зірки -
      Чари дитинства їх перетворять на квіти.
      Це літо дитинства! Тут ролі не грають роки.
      Їх просто немає! Тут грає на скрипочці коник.
      Лелека без остраху гордо по стежці іде.
      А там, над садком, літає Івасик-Телесик...
      І фіолетовий кінь ще сонно вухами пряде.
      Тут все золоте! Це небо, промінням залите..!
      Тут все дороге!.. Мій милий, казковий мій світ!

      І я он біжу... Впаду у обійми літа.
      І квітне світанку сонях...
      І мені вже давно не шість літ!

      13.06.12 19.53




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Післязливне
      Зостався дощ, застигнувши на листі.
      І капав тихо із блискучих ринв.

      Ну, що ж, пережила! - Не падаю на місці.
      Я бачила в житті ще й гірших злив!

      Спокійно йдеш, не дивишся під ноги.
      Магнітне поле не змінило вісь.

      Але, ти ж знаєш, сходяться дороги
      У тих, кому навік судилося зійтись.

      17.06.12 22.37




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. K.
      "А знаєш, у нас навіть почерк
      схожий...
      І все-таки у тобі щось є!..
      А що? - Тільки руками
      розводжу...
      Логіка цього не розпізнає!..
      Я молюся про тебе... Вже,
      мабуть, дістала Бога:
      Чого ще цій поетесі? Хіба їй
      замало рим?!
      Ми розлетілись - і в мене немає
      змоги
      бачитись часто... тому і мрію
      про спільний дім!

      Мені страшно признатися:
      закохалася..!
      Тільки тс-с-с... читай тише, бо
      розум спить..." -

      Аби ж не судилося, то б
      забулося...
      Та ти читаєш це біля каміна...
      І син наш - копія - ти!

      07.06.12 01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Душі теж хочуть побути разом!
      Між нами - ниточка телефонного зв'язку...
      Ми в один і той час на одному морі...
      Біля мене твоя душа - ми сидимо на піску.
      Біля тебе моя душа - ми говоримо про зірки...

      Про погоду, вітри, розлуку... Усміхаємося до вітру...
      Що змінилось? - Анічогісінько! Порізи і досі бояться хвиль...
      А як серце? - Серце лишаю на березі, бо боюсь, не витримає.
      В нього і так - що не спогад - суцільний біль.

      З космічної точки зору: ниточка пляжу коротша за телефонну...
      А що нам? - Валіза обов'язків згубилася по дорозі...
      Я скучила... Топлю у морі свої заборони...
      Он наше сузір'я, бачиш? Орієнтуйся на нього...
      Душі теж хочуть побути разом!

      P.S. Врешті-решт, якщо йти назустріч,
      обов'язково зустрінемось!

      03.06.12 19.56



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Потрібно літо!
      Важче дихати, ніж звичайно...
      Біль і втома так косять з ніг!
      Треба літа! Не календарного,
      а такого:
      "...бо я не міг...
      залишити тебе обов'язкам...
      Розмінять на важливість причин..."
      Щоб торкнутись щоки було боязко.
      Щоб знов загубити той лік годин...
      Щоб аж... по вінця!.. Напитись тишею -
      Мовчання вдвох не таке їдке.
      І знов тамувати віршами,
      Свою Душу, про щось близьке...

      Бо зараз ще важче дихати, ніж звичайно.
      Цей біль і втома так валять з ніг...
      Потрібно літо!.. і пити чай!..
      І цей струс серця:
      "Пусти уже хоча б на поріг!.."

      31.05.12 21.44



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Забагато
      Забагато мого безсоння...
      Забагато, хоч і на двох!..

      На сосні повсідались сови -
      Ночі мають музичний слух!

      Тож, мовчи! Хай не знають болю
      І не множать його на два...

      Мої рани болять від солі...
      Болить пам'яттю голова!

      Ниє серце - немає сили.
      Молю неба, щоб хтось молився...

      Білі штори ховають від болю...
      І від Бога, коли ти снишся...

      То мовчи! Хай не зна про болі
      І не множать його на два!

      Твої рани болять від солі...
      Болить пам'яттю голова...

      Тремтять руки в німій тривозі...
      Всі стріли мимо - лукавий лук!

      Тінь моя, блукаючи по дорозі,
      Іде від себе і від розлук.

      Ти мовчи! Хай не знає болю
      І не множить його на два...

      Хоч і рани ще й досі в солі,
      Дуріє пам'яттю голова...

      Багате багаття мого безсоння! -
      Горять години і нерви тліють...

      На сосні засідають сови
      Й вірять всьому, про що почують...

      Ти мовчи - і не взнають болю,
      Не помножать його на два,

      А твої рани болять від солі,
      Болить пам'яттю голова...

      Німі ночі не ніжні. Навіть,
      Останнє світло сухе, різке...

      Не голоси вголос про свою сповідь -
      Вона справдиться - це ж зірки!

      Тож мовчи!.. Хай не знають болю!
      І не множать його на два...

      Хоч і рани болять від солі,
      Й болить пам'яттю голова...

      Забаганки мого безсоння...
      Тиха сповідь посохлих вуст...

      Ми з тобою тепер безборонні -
      Закрили... один одному... пустку.

      30.04.12 01.31



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. На грані спокою
      Я можу тільки промовчати... -
      Ти ж зрозумієш усе і так...

      Та усе непогано, начебто...
      Просто, знову... Його дзвінок.

      І нічого не зміниться. Як же
      Піти у Щастя на поводу?!

      Я про все говорить не можу.
      Мене спогади знову звуть...

      Дуже тяжко... На грані спокою,
      Перпендикулярно до божевілля.

      До утоми пора б уже звикнути:
      Щоночі молитися, просить сили...

      А на ранок і легше, начебто -
      В роботі губишся від думок...

      Я можу тільки промовчати -
      Ти ж розумієш мене і так...

      28.04.12 16.06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Квітневий лист
      Просто, втома... В душі і в голосі...
      Полон обов'язку, мов полин!
      Хай не манить вікно мене обрисом...
      Підкидаю жарин в камін.

      Теплий дух цілував долоні.
      Затерпли пальці - а серце терпить!
      Чомусь абонент не дзвонить...
      Нехай... До завтра я буду "не в зоні".

      Я знаю: ти з телефоном в обнімку
      До ночі притулку собі не знайдеш.
      І погляд до ранку: то - в стелю, то в стінку...
      Та ти ж пообіцяв: отже, не набереш!

      Неквапно ніч все неспокій накручує...
      Давно за північ годинник зник.
      Це ж треба буть в Бога такою везучою:
      Отримати мрію і жить цілий вік!

      Це ж просто втома... В житті і в голосі...
      Полон обов'язку, мов полин...
      Я пішла б, та тримаюся власним примусом.
      Сама собі підкидаю в камін жарин,
      Немов лимона у чай з жасмином.


      14.04.12 23.32



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Просто весна
      Сьогодні вранці була весна!
      Мені снилось щось рідне й близьке...
      Ти знаєш, я і досі ще вірю снам...
      Якщо чинити неправильно... Тоді правильно ж як?!
      Хто сказав? І з якої то це висоти
      Видно шлях весь аж до опівночі?
      Ну і що?.. Просто я і ти...
      І весна, що від сонця замружить очі.

      17.02.12 22.13




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Заспокоїтись
      Гіркуща кава, щоб приспати болі...

      Що кожен нерв зривався і бринів -
      Це знав один. А той, що воїн в полі,
      Із небом та зірками гомонів...
      А тих зірок сьогодні забагато...
      Із ними - добре... Але окрім них...
      Ну як тут говорить, а не кричати?!

      Останній нерв зірвався і затих...

      13.03.12 12.45



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Має ж бути
      Затяжні години... Холодні сутінки...
      Я дуже скучила - приїзди!
      Я - тут. Поруч... Дарма, що подумки.
      Електрички і поїзди.
      Яка різниця?! Час відмінили...
      Щасливі - зірки рахують.
      ...були собою, а ніч дзвеніла:
      Вже третя сьогодні, - собі звітує.

      А має ж бути такий, з ким можна
      Втекти від всього... В свої світи!
      А як без цього? - Без цього порожньо -
      По вінця суму і самоти!

      Ми в божевіллі своєму поруч...
      Ну обійми ж мене - підійди!

      "Чи ж варто їхати проти ночі?"
      Я дуже скучила - приїзди!

      21.21 22.03.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Знову
      Вікна вночі, немов образи,
      Дивляться в сутінки одинокими зорями.
      І скрипнуть колеса Чумацьких Возів.
      Оберотається час. Від'їзджаємо до весни.

      Місяць вповні, немов прожектор,
      Сліпить Душу, стрясає тьму.
      А може Щастя змінило вектор...
      І траеткорію?.. - Й не одну!

      Все заспокоїлось - вщухли сльози.
      Лиш не чіпай обірвані нервів струни!
      Вікна вночі, немов образи.
      Місячним німбом освячені сутінки...

      08.03.12 20.53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Відлуння вчорашньої втоми
      Тяжка утома від снігів і холоду
      Висить в повітрі Духом димарів.

      Не може ж бути цього - щоб назавжди!
      ТА Я САМА ПІДУ ЗГОРТАТЬ СНІГИ З ПОЛІВ!

      Недобрий Дух! Він гріється з морозів.
      Кругом шукає тиші й темноти.
      Все молиться - весна вже на порозі -
      А він не хоче просто так піти!
      А він би димом зорі застелив...

      Для мого настрою шукаєш приводу? -

      Висить в повітрі Духом димарів
      Тяжка утома від снігів і холоду.


      20.02.12 22.53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Мій чай пахне літом
      Літом п'янить жасминова пізня ніч.
      Небо скапує на пісок солоним болем.

      Бог ходив там - ноги собі промочив,
      Тому і назвав ті краплинки м о р е м ...

      Я ішла біля нього - ногу вколола зіркою...
      Мені важко іти, та ще й небо таке холодне!
      Хоч і серпневе... Бо хтось написав був гілкою
      На піску: "Без тебе це небо мені не потрібне!"

      А я вже давно розгубила зірки...
      Защораз відпускала минуле, а воно п о в е р т а л о с я!

      Мій чай пахне літом. - Гіркий!
      Проте, без нього Щастя би т а к не цінувалося!


      25.02.12 20.36



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Геометрія кохання

      Я вірю у те, про що мовчу!
      Сповідую Долю і не визнаю випадковостей.
      Коли приходить кохання, ти назавжди перестаєш дорослішати.
      Крім цього, існує досить розповсюджена теорема:
      Зі мною цього не станеться! Я ж розумниця!

      Спираючись на це, можна сміливо
      хотіти і вірити у першу любов, аби вона
      збувалась впродовж усього життя. Це ж
      нічого страшного? - Зі мною цього не станеться!

      Було усе: і зоряні дощі, і безсонні ночі,
      і серце, що вірило, плакало і сподівалось. Адже
      Зовсім не знало математики.

      А навіщо йому?

      і боляче. і сумно. і закохано.

      Все б нічого, якби математики не відмінили.

      -

      Серце добилось свого.
      Все, у що вірилося - збулося!

      Від цього моменту світ, уявлення про нього,
      перевернулись. Це ж треба було так себе
      надурити! Обманюватись, що то - кінець...
      коли то - тільки

      перший крок після старту.

      23.09 28.01.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Вечір такий. Сьогодні
      Вечір такий сьогодні. Небо над нами морське.
      Такі ми собі безборонні.
      Вітру мовчання низьке.

      Такий ти мені... До болю!
      На серці штормить - послухай!
      У нього всі рани в солі.

      Як добре, що я поїхала...


      Знаєш, мене без тебе немає.
      А тепер я складаю зірки.
      Я складаю зірки до раю -
      Рідного раю твоєї руки.

      Як добре, що ти приїхав...


      А взяв парасолю? Бо щось схоже на дощ.
      Хтось мовчання моє підслухав..-
      Той сон. Все-таки, збувся віщим.

      Таке ти мені... Близьке!
      Що без тебе - собі - стороння!
      Той вечір напередодні, коли небо було ще низьке.


      А тепер - не торкнутись твоєї руки.
      Я тебе від себе оберігаю.
      Та із раю усі зірки
      Я, свідомо, на відстань міняю!


      22.25 02.02.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Одного зимового вечора…
      Тихо проходив сніг...
      А я шукаю твої сліди.
      Я знаю, ти не прийти не міг...
      Хоч і знав, що скажу піти.

      Які вечори ці довгі...
      Мені Душу в сніги замело.

      І все було би нічого,
      Якби нічого б не було.

      21.39 22.01.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Твої підслухані сни…
      Частино Всесвіту, ти звешся моїм світом,
      Далеко десь за межами Землі.
      Ст́ежки туди не вкаже жодна карта -
      Аби ж самому там її знайти.

      І коли це стається, з'являється щось незвідане
      І увесь світ змінює орбіту.

      З'являється той, хто забрів туди, аби зігрітись з дороги.

      Ти впускаєш його. Дивуєшся.
      Боїшся. Він йде. Але не зникає...
      Місце біля вікна за столиком,
      Де ви полюбляли пити каву,
      Залишається порожнім, кличучи за собою минуле.

      Ваші розмови...про що ні з ким
      у цілісінькому Всесвіті
      не можна говорити
      Продовжувались від затемнення до затемнення

      Небесного.

      Казково... Але після одного з затемнень
      Ти промовчала. І пішла

      Переступаючи через сузір'я. Ти пішла
      На Землю. Тоді, це, здавалось, буде
      правильним.

      Бувши здібним учнем, швидко
      прижилася там.

      Ніби й як і сподобалося. Можна жити.
      Але, коли сузір'я знову сплелися в стежку,
      Ти вирішила провідати свій світ...
      Щось таке знайоме кликало тебе туди.

      На повному серйозі думаючи, що Він
      вже ніколи не
      з'явиться, ти

      Пішла туди...
      А там - за вікном із яблунь осипались
      зорі.
      На кухні пахне кавою. А біля вікна -

      Він... - чекав... Весь час.

      -Хіба я міг забути?!
      Не чекати?..

      Набрехати собі не вдалося...
      Тепер усе піднялося над головою,
      А ноги ступали по холодній підлозі неба.

      17.01.12 00.33



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Пам'ятаючи Щастя…
      Зачекай, ще на мить залишися!
      Дай згорю у цих рідних очах...
      Не повіриш... Погляд твій не змінився.
      Такий само, як в повторах і снах...
      Розумію ж, від себе не дітись...
      Доля, як вирок, вперше смуток пила.
      Безсумнівно, час і змужнів вже, і виріс...
      А від себе я знов не втекла!
      Хоч далеко по відстанях - близько до серця.

      Я щодня переходжу по отруєних стрілах. До уламків "колись".
      Блукаючи по Душі. Пам'ятаючи Щастя...

      Цілий світ шкереберть, як тебе знов зустріла!

      28.08.11 23.30



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Півжиття потому…
      За прогнозом синоптиків я повернусь зі снігом -
      Перевірена на страх Щастя, взяла тайм-аут.
      "Сьогодні на вулиці через густу темряву місяць ледь дихає", -
      Передавали по радіо за стіною в сусідній кімнаті.

      А що, темрява теж має свій ступінь токсичності.
      Тому все так хоче найшвидше піднятися вгору, -
      Аби до сонця. А там... уже з відстані вічності...
      За прогнозом синоптиків, зима ще настане не скоро...

      17.12.11 21.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Експромт
      Море виплакать. Відпочити.
      Душа дуже скучила за дощами,
      Які п'янко так пахли квітами,
      Відбивали веселку між нами.

      Бути щирою... Перед ким?
      Бути відвертою, аж криштальною...
      Перед тим, хто лишився морем.
      В пустелях відчаю й жалю...

      20.21 23.11.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. На півслові…
      ...якщо чесно, шкереберть все летиь на голову...
      У свідомості не знаходжу логіки...

      ...ніхто і не знав ще, що цього вечора хворого
      Доля вчинить найзлішу помилку...

      Як же так?!. За чиїми ж то розрахунками
      неточності точно так співпадають?!.

      Он, уже небо манить відкритими вікнами
      Свою найкрасивішу наречену в білому...
      Уявляєш??!

      08.01.12 19.30



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. -273º за Цельсієм
      Землетрус. Двадцять балів за шкалою неспокою.
      Шкереберть все... І Душу ще й досі трусить.
      Від такого не врятуватись докорами...
      Утікти - ось єдиний спосіб.
      На кілька вічностей - "за свій спокій"...
      Життя знову з орбіти зрушило.
      Цього точно не видно збоку
      За високим парканом усмішок...

      Чекаю снігу. Абсолютні нулі за Кельвіном.
      Автовідповідач вчиться всім усміхатись.
      Телефон залишаю вимкненим.
      Як я? - Я промовчу... Сьогодні не можна брехати.

      07.01.12 19.44



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Нове повідомлення
      Тема:
      Абонент +380........3 продовжує Вам снитись. Можете прокинутись пізніше.
      Відправник: Душа


      Метро. - Вокзал. - Обвітрена дорога.
      На вогких вікнах візерунки снів.
      Шкода, що вже не маю змоги
      Повідати усе, про що хотів...
      Якби-якби... Але життя так склалось:
      Якби отой випадок нас не звів,
      Можливо б, якось інше сумувалось
      На цій дорозі снігу і років...
      Та що ж, буває. Доля нам не власність,
      Хоч інколи і серця дослухається.
      "Хороша доля - чим сплатити вартість?
      Щаслива доля - взагалі, купується?

      Мені - не треба - це у подарунок:
      Зробити хочу Янголу приємно.
      Так, терміново. До Нового року...
      Подзвоните? Чекатиму. Взаємно..."

      Ну от, чудово. Майже все готово.
      Лишилося про зустріч попередити...
      Дзвоню - гудки - та оператор знову:
      "Цей абонент звикає не чекати
      Усього того, що завжди хотів.
      Він поки що не має змоги
      Зустрітись з Вами. Ще не пережив
      Зірок... Й слідів з засніжених доріг..."


      29.12.11 17.27



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Тільки звичка
      Душа відморозила усі пальці,
      Розтопивши на шибах лід...
      Мені не вистачає лиш сонця -
      Та коли ти приїдеш, я начаклую літо!
      Мені холодно й передзоряно...
      Хоч не жду тебе. Знов не жду!
      Бо колись ще було обіцяно:
      "Тільки ж ти не чекай мене! Я - прийду!.."
      Я не чекаю тебе. Я вже звикла.
      Тільки звичка ця - двері не зачиняти...

      Хай і прийде зима, і сніг всі зашторить вікна,
      Все-одно -
      Коли ти приїдеш, я начаклую літо!



      11.12.11 00.57



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. До дня св. Миколая
      Кімната наскрізь пахне мандаринками…
      Миколай постукав у шибку:
      «Поете, чого б ти хотів?»
      Хай батьки дають дітям цукерки.
      Подаруй усім дітям батьків!
      Бо дуже холодно без крила,
      Що схова від дощу і осені –
      Доля лиш парасольку дала…
      А їм ще рано ставати дорослими!
      Казка їхня десь заблукала –
      Тяжко вірити в силу світів…
      Мама косу не заплітає
      І не тато саджає за стіл…
      Зваж, благаю, на ці молитви!
      Мені не треба іншого неба;
      Я не прошу оберемки квітів.
      А це – єдина моя потреба:
      Щоб і у них в житті запахло мандаринками
      І Диво вернулося з давніх світів…
      І батьки дарували цукерки…
      А ти – подаруй їм батьків!

      07.12.11 01.50



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Таємним шифром душевного відчаю
      Огранені дорогими спогадами,
      Бринять на Душі експромти ніжності…
      І нескінченними коридорами
      Цінне все переманюють з юності.
      Янтарним сяйвом займеться обрій;
      Ювелірною точністю врізається час,

      Що колись утікав, лякаючись мрії…
      Ошукані ним ми, бо не маємо нас…

      Білі тіні щасливих людей
      У моря душу собою торкнули…
      Дощами зоряними літніх ночей
      Утвердили шлях: «На роздоріжжі вулиць

      Щоденникові записи повинні звершитись:
      А колись би там… якби ж то назвав по-імені…»
      Серцю ж, що б не ставалось, не дано змінитись?
      Люди, самі-по-собі, не приречені на нещастя? P.S:
      И не смотря на разницу:
      В плюсе ты, или в минусе –
      Отличие – опыт – не ноль – изменится.
      Юность же и Душа – const.

      29.11.11 23.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Не приходь!
      "Не з'являйся ніколи!" - Й холодне прощання розлуки...
      Розминулись світи, вже шукаючи інші орбіти.
      "Аби ж не забув! Аби ж через дні і роки
      Закохані очі ті знову крізь натовп зустріти...
      І... заніміти!"

      Минали роки... Лишалося небо і смуток...
      Душа, непомітно для себе, шепотіла зіркам:
      "Все минулось .Було. Десь блукає ще мій порятунок.
      Вірний Душі... і відданий морю і снам."
      Та... заніміла -

      Закохані очі із натовпу жадібно в душу впилися.
      "Ні, не забув!.. Здригнулося небо і зорями впало додолу.
      Ти - любиш... Це Щастя, що ти знову мені зустрівся!
      А не приходив би - краще!.. Душа й так вже...
      Втомилась від болю..!"

      05.11.11 23.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Випадкова закономірність
      Очі втомились, не бачачи висоти…
      Простору тісно між осінню і землею.
      Я повертаю в свої світи…
      На кілька хвилин…
      Й страшенно за Сонцем сумую…

      Забуваю про безвість у часі…
      Лишитись щасливою важче, аніж знову відкрити Америку!
      Я ж тут – випадково….
      Лише за законами фізики…

      31.10.11 19.01



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Дотик до Душі…
      Торкнувся жовтень до щоки вікна –
      Холодні пальці не втирають сльози.
      Шрам місяця не заховати хмарам –
      І вигадки шукати вже запізно.
      Хіба у тому невелика суть:
      Вже не повернешся і не втечеш від Щастя.

      І лищ одне, що можна – не забуть…
      З зомлілих вікон виглядати вісті…


      03.10.11 22.54



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Жду…


      Просыпалась Земля, за ночь сильно морозом обжегшись…
      Тихо таял рассвет, проводив эту осень в снега.
      Солнце ищет тепла, прячась в луж отражениях мокрых…
      А я жду. Жду тебя. Как за жизнь
      Никого никогда не ждала…

      Завявшую розу тихо снег через окна целует.
      Обещает… не дарить это утро другим.
      И пусть кто-то… Кому кем остался, забудет…
      Ведь вчера еще никто не был никем.

      23.10.11 23.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. У відповідь
      Зникалось важко небу цього вечора… -
      Знайома тінь чекає у вікні.
      За скільки днів іще переплачено…
      За скільки ж то Щасть виходять «в нулі»?!
      І тонуть у небі, марнуючи «завтра»,
      Лишають «сьогодні» - на потім.
      А ти ж, без спочинку, шепочучи мантри,
      Збираєш секундні соті…
      І, навмисне, вийшовши не в ті двері,
      Проклинаєш – зірок вина…
      А пам’ятаєш, в той вечір, з вірою,
      Перед небом, як сповідь: «Коха…!»

      04.10.11 19.00



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Пам’ятаєш?
      Повіяло із осені на Північ…
      Безнебі зорі бавились з вогнем.
      Шматочок Щастя Час мені позичив,
      Зігнувшися замерзлим ліхтарем.
      А де ж відплата за отой не холод? –
      Дев’яте небо обійма Земля…
      Північним вітром обізвався спогад,
      Приніс дощі з собою іздаля.


      03.10.11 23.09



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Спалахи Щастя
      Море штормить. Не гучно. Безвітряно. Тихо.
      Одинокими хвилями б'ється об стелю неба.
      Боляче більше не буде!
      Сонце - на захід, як вирок...
      І знову до самого ранку - нерозгадана зоряна схема.
      Якщо розгадаю до осені - літо,
      А коли ні - то зима.

      Дощу не було. Лиш блискавки в небі квітнуть.

      І зрозумівши свою недоречність,
      Над морем подітись нікуди!

      ...то світити б якось, в півсили...
      Бо між вологим небом
      І морем, котре все ковтає сльози,
      Безкраї потоки світла

      Почувалися нічиїми...

      Немов, у непроданому акваріумі!..

      23.08.11 23.44



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Скучила…
      Безнебий Київ проводжав дощем
      І вслід кричали гальма електричок.
      Ми поговорим на мільярди тем
      Тепер, як вперше. Заново незвично.
      Погода? В нас - теж крізь дощ видно сонце...
      Здійнявши пил, не бачимо часу.
      Немає як. Надіємось на потім...
      А далі - якщо крила понесуть...
      Дорога вмита. Знак у білій рамці:
      "За триста метрів поворот НА КРАЩЕ".
      Вже, значить, скоро. Зустрічай уранці!
      І від дощу сховай мене плащем!..

      09.09.11 18.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Штормове попередження
      Від літа втекла. Від літа... І тільки.
      На галасливих вітрах загубилась Душа.
      А їй, безпорадній, ніхто не протягує руки...
      Ніхто, окрім суму - він не залишив.
      Повів на край світу, зігрітись...
      Відпоював гарячими спогадами
      Від безвиході перевиховать час.
      Інколи, цілував рани снами...
      Закутував т́епло у відстані,
      Хоч знав, що не допоможе -
      А лиш для того, аби не бачили ззовні,
      Хоч так адаптуєшся довше...
      Викарбував на передпліччі номер,
      Аби більш у негоду не втрапила...

      "Щастя!.. Щастя!..", - шепоче вітер...
      Але ж, я знову йому не повірила!..

      02.09.11 18.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Дыши!. .
      Я молюсь за тебя! Не бойся!
      Очень искренно - нас услышат!
      Если двое и более просят,
      То дождутся ответа Свыше!
      Кому-то кто-то так много значит...
      И успокоить поможет Душу.
      Поверь, дорогая, что Бог не оставит!..
      Ты дыши лишь, родная, слышишь?!

      16.08.11 02.50



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Остання
      За останню безсонну ніч ми з тобою не наговорились...
      Годинник шкрябав стрілками по стіні вперто.
      Ми таки подорослішали, змінились...
      Гасилося світло... Бо хотіло відверто...

      Душа пам'ятає дотики... До Душі.
      Кількість зірок і обпечених ними мрій лиш збільшилась...
      Я пам'ятаю!..
      Та той... на всю Душу шов
      Повертає мене до пам'яті, що
      На наступну безсоннну ніч
      ми з тобою більш не зустрінемось...

      15.08.11 23.39



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Тому що немає відповіді…
      ...Коли рими не лізуть в голову,

      Годинник повільно рахує до ста...
      І засинає.
      Ламаю пальці
      Гучним хвилинам,
      Аби не грали
      Дощем самотнім
      По підвіконні.

      ...Коли безсонних ночей стає порівно,

      Я спалюю недописані всі листи...
      Мрії палають.
      І знов з абзацу
      Пишу годинами,
      Щоб не відклали
      Любов "на потім"
      Думки безсонні.

      ...Коли проти волі когось пригадую,

      Відчуваючи недостачу отого Щастя...
      Пам'ять німіє.
      І біль у серці
      Озветься ранами -
      Часом достатньо
      Для Щастя фото,
      Де на звороті:

      "...Коли зорі в житті бездонному

      Ще сяють про Щастя спогадами,
      Ми забуваємо,
      Що дано нам
      Лише краплю Часу,
      Але надія
      Цього не простить, -
      Нездійснених
      віщих снів!"

      06.07.11 22.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Просто, зірки нагадують про нас…
      Холоне вечір, наче чашка чаю...
      Замріяно чекає зорепаду.
      А я теж чогось так чекаю...
      Чогось не вистачає...
      Лише згадую!

      Багато зір від віри з неба падало...
      Збуваючись найяскравішим спалахом.
      А я боюсь, аби когось не втратила!
      Когось занадто мало...
      Просто спогадом...

      15.08.11 21.25



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Точка неповернення
      Абонент недосяжний, вибачте...
      Не телефонуйте йому пізніше...
      Розумію, що номер вивчено -
      Абонент недосяжний більше...

      Абонент не навчився звикати...
      Зрозумійте, що так потрібно...
      Життя за Щастя зробили платою.
      Вибачте, але набраний номер - хибний...

      У вас вичерпано ліміт підключень.
      До Душі... Ви занадто рідні!..
      Дуже важко ставати іншими...
      немає відповіді.
      Абонент вдав, що "зайнятий"...

      Супутник Щастя зійшов з орбіти.
      І за відсутності повторюваних моментів,
      Минулим притягується, немов магнітом...
      Минулим
      двох
      взаємосумуючих абонентів...

      08.08.11 23.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Доля
      Часом, спокійно собі ідеш... І тут -
      спіткнешся об Долю...

      Забути? - Неможливо! Пам'ятати!
      Твій голос до Душі мене пропік.
      Які жорстокі часом в Долі жарти!..
      Все той само...Та чийсь чоловік...
      Я не вірю... Не вірю у Щастя!
      Та це релігія -
      Від неї не втекти...
      Не оглядаюся. Тікаю, щоб не впасти!
      В тобі зійшлися всі мої світи!

      11.08.11 22.17

      Ненароком, переламаєш всю Душу...
      І далі по життю "на трьох"... Тобто,
      лише з любов'ю...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Як завжди
      Зелений чай. Без цукру. Аби життя здавалось солодшим.

      Не подумати ні про що. Не спіткнутися ні об кого.
      З дев'ятої спроби вимкнути телефон, -
      Серце пручалось, та розум, усе ж, наполіг.
      Повертається час з доріг...
      І триста тисяч моментів по тому
      В житті було різне. От тільки спогади... Словом,

      Зелений чай. Як завжди. Аби життя здавалось солодшим.

      15.08.11 22.39



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. У серці
      Тоді серпами з неба місяць збирав зорі...
      А до середини дійшов і зупинився.
      Бо мчало Щастя. Наввипередки з болем,
      Котрий хоч і не встиг, та не спізнився!
      Зійшли з орбіт планети яблуневі
      І всесвіт саду заламав гілля.
      Метелик листя сумував за небом:
      "Тут цілі зграї не таких, як я!"
      А день мовчить і котить сонце колами,
      Неспішно, щоб дотриматись часу...
      Якби сказав хто... Чи сама, думками,
      Повірила б в реальні чудеса?!
      Невже прихильність має-таки Всесвіт?!
      Чи більш ніхто от так от не бажав?!

      Ти відтепер і вже навіки - поряд...
      Після дзвінка...
      Над прірвою Душа...

      15.08.11 23.13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Дощ
      Дорога, небо і степи... Степи...
      Десь там стовби, он, прокололи хмару,
      А звідти бризнув дощ. І літо ледь терпить,
      Щоб біль не показать і не закрити зорі.
      Лиш крик німий відпустить із гормами...
      Чи сміх тут за пов'язку підійде?
      Та все морями... Все морями марить,
      Немовби хтось їх в нього відбере!
      І небо болить. Страшенно болюче небо,
      Сколоте списами телефонних дзвінків
      За номером, котрий давно уже стерли...
      І розум за Ним вже не млів.
      А справа вся в тім, що літу болить не вперше...
      Цікаво, для чого у літа пам'ять?
      Невже, щоб йому то боліло ще гірше,
      Що зірки не навчились забуть..?
      І кожного літа нагадують про це небу,
      Яке і так лиє дощ із ран.
      Обіцяють двадцять четверту спробу,
      Щоб виравтися...
      Хоч би й пораненою!
      Розділити море на міліграми,
      Прийняти настоянку зоряну...
      Щоб зуміть... Хоч промовчати - прямо!
      Про зоряний дощ. На протязі трьох хвилин.

      27.07.11 23.48



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Чорний сон віків…

      ... На Байкову гору, як на Голгофу...
      Орфографічний словник замість хреста.
      Гордо піднята голова, рідний обличчя профіль...
      Гірше, ніж страта, бо без підстав!
      Хтось до юрби: "Да развє імєєт значєніє?!"
      Підсудна закам'яніла - у неї немає слів.
      Кінець серпня - дерева покрились інеєм.
      Земля не вродила - кожен атом в неї болів!
      Поруч із Лесею. Українкою.
      Виріс пам'ятник в повен ріст
      Тієї підсудної... Вона ж була жінкою(!),
      А їй, як за злочин, вручили найгіршу з страт:
      Довічну. Без права останнього слова.
      Встановили на постамент низький.
      Ще й табличка, меморіальна: "Мова.
      Дати життя: споконвіку - до вчора"
      Дописано:"Українська".
      Добре слово згадали подумки...
      Дорогу повстелювали чорнобривцями.
      "Ще не вмерла", - співають. А чи жива-таки?!
      Небо впало дощами і всохло криницями...

      Знов наснився кошмар. Мабуть, менше треба новин дивитися...
      Чую, криниця скрипить. Дівчата співають весільних пісень.
      Я живу ще, бо бачу сни УКРАЇНСЬКОЮ!
      Проте,
      Не доведи до правди, Господи, такий сон!!!

      31.07.12 01.07



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. По той бік
      Цьому вагону б крила, аби обігнати Час!
      Тоді, може, ще встигну на свою колію.
      Більше мовчання і менше пауз,
      Коли від віршів німію...
      Перед очима мелькають зупинки. Кінцева - позаду.
      Варто лишень повірити,
      Що зірки дали слушну пораду:
      "Аби лише вижити!", -
      Але чомусь ховаються за синьою ковдрою зім'ятою...

      Я загубила дорогу до вирію...

      А цьому вагону б швидкості, аби встиг до пам'яті,
      Щоб світ, хоч і навиворіт, хоч якось-таки, став на колію!

      17.07.11 23.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Але, не зовсім виходить…
      Літо пручається у холодних руках негоди...
      День несе на плечі сонце за небокрай.
      Небо, заплутане електричним дротом,
      Зі страшенним громом тріщить по швах.
      Вирвалася гроза. І з страшенним свитстом
      Неслася по світу,
      Викресуючи іскри
      З-під своїх зоряних каблуків
      І ламала всі знаки по дорозі до снів...
      На темні стіни кімнати
      Кидала колюче світло...
      Сутінки трималися стійко.
      Місячна варта оборону тримає совісно.

      Тільки Душа... Безмовно на ліжку пручається,
      Бо думки дістають. І гроза не давала спати...

      Я за цей місяць уже вшістнадцяте
      Намагаюсь дійти до своєї сумної орбіти...

      23.07.11 23.43



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Душа втекла…
      Душа втекла... Пішла по небокраю.
      І майже вже місяць - ні вісточки!..
      А я ж себе... ще намагаюсь... обманюю:
      "Чомусь не болить..." - Але хіба то на краще?!
      Не затишно. Не маю для Часу місця.
      І Часу, як завжди - обмаль...
      Від місяця і до місяця...
      До безпам'яті, бо ж без гальм!

      Вже й не мрію, що щось насниться.
      Бо на чиєсь недбале прохання -
      Пустка. На сплетенні двох ключиць -
      Душа бореться за право на існування...

      04.08.11 22.49



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Телефонний монолог
      Безсила, як хмара після грози...
      Живою тінню проходжу повз стіни.
      Занадто різко хитнулися терези -
      І я не встигла нічого вдіяти.
      Холодна кава сумує за поцілунками,
      Залишена на столі, бо занадто п"янка...
      Душа повертається, дзвонячи обладунками -
      Не врятували, бо сталь - занадто м"яка.
      Ледь живою верталась з бою... -
      Час об мене зломив свій меч!
      Після буденної марноти більш не хотілось болю,
      Що терпким світлом блискавки пронизував ніч.
      Я вижила після стріл, змочених ув отруту, -
      Спасибі вітру, що допоміг!
      І світла безпам"ять розуму,
      Що мужньо за себе поліг!..
      Три з половиною чашки вечора,
      Дві жмені зірок перед сном...
      Я могла б не надати значення,
      Та в сни мої ти приходиш знов!..

      28.07.11 00.27




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Без коментарів
      Розпишіться ось тут - Вам телеграма!
      За літнього неба хмарками зімят́ими.
      Тільки обережно, бо сильно поранить...
      Розпишіться ось тут, у пам́ яті.
      Телеграма коштує дорого...
      Відправник просив, терміново.
      Він сам би... та ніяк не мав змоги...
      Адресант заплатив півморем.
      Розкрийте її до світанку!
      Хоч там необмежений термін придатності.
      Інструкція - на етикетці.
      Ефект: Як ліки від самотності.
      Бажано запивати музикою.
      Пам́ ятайте: Не зловживати!

      Адресант надіслав Вам Зірку,
      Сказавши, що Ви й так повинні
      все зрозуміти...

      10.07.11 22.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Наскрізь
      Зупинитися в онімінні... Відчути, що боляче:
      Душа змагається з літом лиш сам-на-сам.
      Відчути до реальності... Побачити, ніби поруч.
      Постаратися дати раду отим думкам.
      Розібратися. Заспокоїтись... Не виходить - берусь за ручку.
      Як же близько, чомусь так зайомо...
      Думки і душа - найвище значення,
      А ти спробуй пройти по ньому.
      Без остраху, ручкою провести Долю,
      Та все по лінії, без кроку фальшу,
      Здмухнути пил часу, що не лягав а ньому
      І так хотів прикрити собою Душу.
      ... У безвісті, між думками... - уже дифузія.
      Відсіяти слово? - Потрібен магніт.
      І знов розлетиться найреальнішою ілюзією
      Ненаписаних ще віршів яблуневий цвіт...
      І знову: стараюсь дать раду своїм думкам.
      Відчуваю більш, ніж реальне, і бачу усе, ніби поруч.
      Душа кличе Душу... Мовчить сам-на-сам...

      А рідко коли хто
      просто загляне в очі...
      І лише один
      на півжиття
      Зможе відчути.
      Чому тобі справді боляче...

      19.06.11 22:50



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Щоб заспокоїлася Душа

      Я не витру тебе зі спогадів,
      Бо неможна ж так - півжиття
      Тихих ранків з п’янкими заходами
      Безпощадно викинути в сміття!
      Забути барви всі і слова,
      Проміняти єдине небо,
      Щоб заспокоїлася Душа
      І на мить обернулась степом...
      Лиш на мить... Лише мить - цього досить,
      аби стати такою, як інші.
      І ніхто більше не попросить
      Прочитати про себе вірші...

      Але я ще молюсь ночами!..
      Намагаюсь забути, хто я...

      Твоє небо... мені сяє зірками
      І наспівує спогади моря...

      29.05.11 22:48



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. My SUN (**, )
      Про що ти думаєш, закриваючи свої очі?..
      Коли перед ними - до болю знайомий момент:
      Доля секунди... і ті літні ночі,
      І рідний отой силует...

      Про що ти думаєш, вмикаючи "літню музику"?..
      Яка наново перемішує тільки осілі спогади.
      Вони ж ніколи до цього не звикнуть,
      Що вони з небуттям - майже порівно...

      Про що ти думаєш,задивляючися на зорі?..
      Коли знаєш, що десь на ці зорі дивиться Він.
      Так само згадуючи "на двох" море,
      Й слова, що збулись без причин...

      Про що ти думаєш, наперед знаючи всі слова?..
      Коли для мовчання - мільйони причин.
      Зоряним шляхом прослалось життя,
      І сяє над шляхом жасмин...

      15.05.11 23:03



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Про що ти мовчиш?
      Про що ти мовчиш? - Як вперше, про вірші.
      Все тільки мовчу і пишу...
      І досі не вмію мовчання довершить,
      Ту тонку із слів мережу.
      Молюсь на грозу і сповідую літо,
      Посилаю у небо листи...
      Зірки читають їх непомітно.
      Вітер мріями шелестить...
      А я пишу вірші про Всесвіт,
      Про Галактику душ, почуттів...
      (Мій блокнот від безсоння марить,
      Бо це ж не спокій, що він хотів).
      У кожного слова - півсотні значень.
      Для чиєїсь душі - якесь - та - істина...
      В мене Доля не просить пробачення
      За одне - на двох - розділене відстанню.
      Я можу не знати, коли і від кого,
      Але суть поселилась в мовчанні...
      Телефонними монологами
      Поєднались думки з зірками...
      Суть єдина! Єдино - правильна? -
      Треба дивитись в одному напрямку!
      Коли з минулого - то з минулого!..
      Суть промовляють подумки..!
      - Аби ти знала, про що ти пишеш...
      - Рівно про те ж, про що і мовчу!

      Пізнати любов - сутність найвища!
      А сенс має Галактика, коли її хтось почув!


      23.06.11 02:16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Вчителі
      Мотив (Luna tu - Alessandro Safina)

      Таких, як тут, не буде більш казок...

      Таких, як тут, не буде більш казок...

      Вчителі,
      Найдорожчі люди на усій землі,
      Всі слова подяки надто замалі,
      Щоб віддячить Вам за Вашу теплоту,
      Посмішку очей, безмежну доброту...
      Виросли вже крила - відлітаєм в путь
      Із гнізда шкільного - мрії досягнуть...
      Та стежки до школи - ні - не заростуть!
      Там дитинство будемо стрічать...
      Щасливе!..

      Таких, як тут, не буде більш казок...

      Вчителі,
      Тихим смутком Ваший голос забринів,
      Рідне слово в серці кожному лишив,
      Оберегом щоб зігріло повсякчас.
      Не журіться, не забудем Вас...
      Ніколи!..

      Наче сонце, сяйте нам завжди у наших душах!..
      Наче сонце, зігрівайте нам серця!..

      Вчителі,
      Хай Господь мов скарб, Вас завжди береже;
      Лиш усмішка на обличчі хай живе;
      І нехай щастить завжди Вам у житті!
      Не забудем Ваші імена святі!..
      Хай виросли вже крила й відлітаєм в путь
      Й казку цю нічим уже не повернуть...
      Ми Вас любимо і не забудем Вас,
      І Ви, рідненькі, згадуйте про нас,
      Хоч зрідка...

      Найдорожчі, Ви пробачте нам за Ваш неспокій,
      Найрідніші, зігрівайте нам серця!..

      Наче сонце, сяйте нам завжди у наших душах!..
      Наче сонце, зігрівайте нам серця!..

      Таких, як тут, не буде більш казок...

      Таких, як тут, не буде більш казок...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. У божевільній круговерті днів
      Сонце згасало. Сонце котилось за обрій.
      Гуркотінням доріг знов сади обдало.
      Вертається вечір. Забаривсь. Сам на себе не схожий -
      Розтривожена тінь від турбот,
      Не помітивши навіть свій "зоряний час".
      І зірки від утоми не сяють.
      І промовчавши стонями фраз,
      Глуху ніч після себе лишають.
      І, хоча...
      На годиннику, мабуть, - вже за північ.
      Розтривржена тінь у турботах шукає свій спокій.

      А в душі - мов пустельний міраж:
      Серпень, літо... Ми до нашого моря рахуємо кроки.

      03.06.11 22.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Літній вечір. Спогади…


      Літо згадує нас! Як найдивнішу у світі мелодію.
      Ту, яку наспівувала Любов, піднімаючись усе вище на небосхил.
      Ми розмінялись на час. На секунду часу зі спогадів,
      Де залишилися Янголом... - Притискаю до серця уламки крил.
      Домовились же, що будем у небо вірити,
      Не в обставини і не відстані!
      Вечори, перестаньте минулим марити -
      Із минулого казка щастя не виросте!
      Ми ж тут, зовсім поруч,
      Під своєю Любов"ю,
      Читаємо вірші наніч:
      Ту, майже космічну повість...
      До зустрічі, першого літнього вечора,
      А другого бути неможе!

      Ми дивимось очі-в-очі...
      А літо за небом стежить...

      01.06.11 21.44



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. За п’ять днів до літа
      Золотим німбом часу котилося сонце
      За багряний небосхил.
      Усміхнені зірки неспішно виходили з Раю,
      Інкрустуючи небо мріями.
      Із золотих ковшів спокоєм напивалася ніч

      І виходила з хати, мов пані Грація,
      Осяяна снами земних світил.
      А її сліди розміталися снами, зграями,
      Доки боги у них вірили,
      Закутуючи свій Всесвіт небом сторіч.

      Висвітлена вся сутність в інверсії:
      Мрії сяють із неба зірками,
      Вони падають в душі коханням,
      Вершить неможливе попри всі незнання.
      А чиєсь небо знов марить морями
      Із частинкою неба. Та іншою - порізно.

      27.05.11 20.54



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Як світло! Сни
      Старесенька грушка в подвір’ї
      Щоночі малює всі сни.
      Всі образи, кольору мрії,
      Всі очі чудної весни.
      І відпускає під зорі,
      А там їх збирали вже ми.
      Ховали в флакони прозорі,
      Щоб вистачило аж до зими…
      Ділились, мінялися снами…
      Дивилися в них півдоби.

      А сни приглядали за нами,
      Бажаючи снів і собі!

      09.05.11 20.40



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Як востаннє
      Аби ж не зійти із розуму,
      Як з вагону, що мчить в нелогічність...
      Я поїхала. І тепер уже - порізно
      Нам з тобою ділити всю вічність...
      Мірятись небом і мріяти морем,
      Купувати в часу незалежність...
      І як непотріб, складати горами -
      Ну і що, зависока вартість? -
      Тільки ж дні, помножені на розлуку,
      Тільки ж світ, що розбився навпі́л...
      Ми з тобою ідемо за руки,
      Як востаннє... По променях стріл...

      06.05.11 22.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. І тільки дві людини почують, про що ти мовчиш
      Хтось ніби приклав долоню до серця
      І поділився своїм теплом...
      А мої, ті ж, незмінні емоції
      Мені диктують палітру знов:
      Той же вечір. Чийсь доленосний крок...
      І про своє.
      Про сумне.
      Те ж само...
      Пролунав телефонний дзвінок:
      "Я тебе чую... Не сумуй!
      Твій Янгол"

      27.04.11 22.34



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Задля чого з'являється Щастя?

      Ну от і старт вже майже на порозі,
      Ще вальс - і все - На лінії стою.
      І стиха віттям шелестять берези,
      Вони чекають на мою Зорю.
      Стрічають долю, щиру, мов світанок...
      Я - вірна серцем, хоч згорю до тла!..
      Я віднайду, поки настане ранок,
      Свою Зорю... - Я буду не сама!..
      Маленький фініш... й величезний старт.
      Все, що прожито, хоч чогось-та варте!
      Воно ж засяє над усім життям!
      Зіб'є з дороги, що веде у смуток,
      І поведе, де Щастя цілі миті...
      Без ЧАСУ ПРОСТІР...
      і мовчання - теж СЛОВА!

      03.05.11 22.52



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. На спицях мрії зв'язано життя
      Спокійна ніч. Але чомусь не спиться...
      Душа шукає спокою в собі,
      І зв'яже знову літо час на спицях -
      І знов порветься на отій добі,
      За середину, по обіді літа
      Здригнувся світ і відхилилась вісь.
      Чого б не сталось? - Але тої миті
      Було усе: від подиву - до сліз!
      Я відстанями бігла по добі,
      По полотні, що зв'язане на спицях
      Руками Всесвіту, немов собі...
      В спокійну ніч, коли душі не спиться.

      01.05.11 22.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Між емоціями душі
      Є ті слова, якими б лиш мовчати,
      Аби сказати все достатньо чесно
      Перед собою...

      Є ті слова, якими лише мовчати,
      Бо звуки для них не придумані -
      Лише емоції...

      Є ті слова, якими вчусь мовчати, -
      Так, сліз й на мить не зупинить
      Словами...

      Є те мовчання, котре почує Рідна,
      Одна душа. За кілометри звідси.
      І зрозуміє...

      Є та душа, котра прийме мовчання,
      Яке не сплутаєш з фальшивими словами.
      І помовчить з тобою...

      27.04.11 22.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Просто в іншому напрямку
      Сад заколисаний спить під молитвою,
      Стиха зітхає душа...
      Смуток чомусь заважав навіть дихати.
      Смуток її не лишав...
      Мільярди секунд поселились в Галактиці -
      І ні одна не впаде!
      Найболючіший спосіб - перевірка на практиці,
      Бо ж теорія - зовсім не те!
      Ну а тут - перевірка на власному досвіді:
      Колекція шрамів та ран...
      Щоб врятуватись, прокидалась ще в досвіта,
      Але, своїх, час - не лікував!
      І знову лишалася з сотнями "завтра",
      Які б розгубити вже слід!

      Зупинятись завчасно не варто,
      Бо ж назад - теж, по-суті, вперед...

      27.04.11 22.06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Білі птиці
      Білі птиці свободи на чорній гілці історії
      В божевільну грозу подій сіли перепочити
      Вже в котрий раз - усе послідовно, як в геометрії:
      Знов набирає швидкості все той-таки політичний вітер!

      І дме, як скажений, зриваючи з білих будинків дах,
      А у будинках - пустка! Все вже розтянуто...
      Колись мріяв там затишок у чиїхось снах -
      Тепер і не намагаються щось повернути!..

      Самотня сліпа хатина у безвісті демократії
      Тихо співає на сон втомленим білим птахам,
      Яких просто посадили за незалежні ґрати,
      А вони... сумно дивляться в небо
      і мріють вирватися в свій храм...

      24.04.11 22.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Авторським почерком - Щастя
      Зійшло сонце любові над обрієм літа.
      Окреслена лінія Щастя на небі дощів.
      Підсвідомо малюють автографи миті...
      По днях... По долі... І по душі...

      Тихим шелестом мрій співа надвечір'я,
      Зорі здалеку дивляться в очі Віків...
      Я не знаю, якого б напитися зілля,
      Щоб мій світ перед Ним не згорів.

      Задивитися б так у його темно-карії очі,
      Не тонути б повік в марноті сірих днів! -
      Пише вечір. Впізнаю його авторський почерк!
      Пише Щастям... По долі... І по душі!

      24.04.11 22.35



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Осінній подих літа
      Як зоряно! Серпневий подих літа
      Куйовдить знову зачіски беріз.

      Так, варто жить заради тої миті,
      Яку я вчуся згадувать без сліз.

      Ми тихо йшли, не сколихнувши тишу.

      Мовчання нашого луна тристаголоса
      Комусь шептала загадкові вірші...

      Та знали ми лиш, про що в них ішлося.

      Вони з"являлись з Щастя... Чи то з муки
      Будили в серці незабутній час:

      Ти мене ніжно взяв тоді за руку,
      І ми пішли. Ми танцювали вальс!

      Усе сміялось поглядами квітів...
      Чекала Вічність казки нетерпляче...

      Як зоряно! Осінній подих літа...
      Як же давно...
      Душа за нами плаче...

      29.03.11 21.39



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Я з глузду їхала. . ! - Дарма!
      Мене вірші сьогодні не рятують...
      Знов на самотність з Часом я приречена.
      Холодні пальці не зберуть до пам"яті
      Моє життя, розкидане по реченнях.

      Вітри подули, звідкись з невідомості...
      Відкриті двері - зламано замок!
      Як холодно і темно в невідомості,
      Як боляче і сумно від чуток!

      Як я втомилась, дожидавшись вечора,
      Коли мене моя Зоря зігріє!

      Так, я - письменник! Я ж на це приречена..!

      Спасибі Богу, що мене хтось чує!!!

      17.04.11 21.29



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Хай буде так
      Без церемоній увірвався в душу.
      Казав, на мить, а залишивсь на вік!
      Моє життя, назавжди непорушне,
      Без дозволу перевернув той чоловік.
      І що тепер? Думки порозлітались,
      Душа перелякалась не на жарт!
      - А ти й тепер, мабуть-то ним ще мариш? -
      А в мене фініш перейшов на старт!
      Той чоловік, у долі за плечима
      Свою мовчанку більше не порушить!
      Хай буде так! Їдким мовчанням диму
      Нап"ється Час,
      Не сколихнувши душу...

      06.04.11 22.47



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Підсвідомість вирвалась на волю
      Тривожний сон Чорнобильського балу...
      Захрипла перша скрипка уночі.
      А час ішов... І Вічність проминала,
      Із долі міткою у себе на плечі.
      А я мовчала: стомлена і ... п́ яна
      Своїм танком із мрією...
      За чим
      Пішла?.. Невже я все забрала.
      Чому для Щастя не знайду причин?
      Мовчу сама. Мовчать зі мною зорі.
      Десь дикий вітер вовком завива...
      "Можливо. Хай хтось краще поле зоре,
      Та дай би Бог, щоб там були жнива!

      Та це - як де... Та це вже - що посієш!
      Чи суєту, чи мрію, чи слова...

      а буде стільки, в скільки ти повіриш:
      На день, на мить...а може - геть нема!

      Я залишуся! Я посію Віри...
      А усе інше..? - ІНШОГО НЕМА!
      Тоді й повірю в твої очі сірі,
      Яким так дивувалася зима...


      Ще кілька днів... - збиратиму врожаї.
      А поки: небо й звична суєта...

      Як я втомилась..! Йду по небокраю.
      Хоч твоє сонце... трошки зігріва!

      11.04.11 21,47



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Моё Счастье

      Этот летний звездный вечер
      Пусть назначит нашу встречу...
      Все уснули... Я лишь у окна.
      Загадаю вновь желанье,
      Прошепчу своё признанье:
      Как же я скучаю без тебя..!

      А тогда, а тогда... Наступит вновь весна.
      Будем пъяные от Счастья, а совсем не от вина!
      Загадала я желанье. Встрече нашей суждено
      Состояться! Остальное? - Остальное все-равно!

      В жизни много перехожих.
      Они разные... Но, все же.
      Нас с тобой знакомила судьба!
      Вот недолго - наша встреча...
      Расстояния - не вечны!
      Нам с тобой не подобрать слова...

      И тогда, и тогда... Зажжётся вновь Звезда,
      Нашей радостью согрета, будет в небе навсегда!
      А мы сядем, там, на крыше, будем пить с жасмином чай,
      Так тихонько повторяя: "Моё Счастье, ты сияй!"

      10.04.11 00.34



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Позволь мне остаться…
      Не стирай меня с памяти... Помнишь?
      Ты же снова скучаешь за мной...
      Но, ты слижком много... не знаешь.
      Я бы стала звездой золотой,
      Чтоб ты смого загадать желанье...
      Улыбаясь тихонько в след,
      Мне приснились бы расстоянья,
      Разбавляя потухший свет.
      Я бы знала, что можно верить
      В своё сердце и звёздный вечер...
      А мой разум, потребуй мира!..
      И теперь... все время по встречной.
      И к сожалению, я не звёзды...
      Может к счастью, уже и не стану.
      Я вот так вот... не в пропасть... возле -
      Мне нельзя же, ведь я твой Ангел.
      Ангел Счастья... Или пол-Счастья? -
      Потеряла же где-то свой нимб...
      Свобода - никогда не приводит ко власти.
      Я и не буду воротиться за ним!

      Пусть сияет кому-то далекой
      Звездой счастья у неба в душе...
      Я скучаю... я очень скучаю...
      В твоем справочнике нет меня... - Вижу.

      05.04.11 22.59



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Усміхайся!
      Усміхайся! Весна з тобою!
      Ніжно пестять ліси руки снів.

      Нова зірка стане навік золотою!
      Головне, щоб її хтось зігрів!

      Головне: Не триматись суму...
      Лишить місце для Щастя в душі.

      І воно повернеться... Обов́ язково!
      Мріять знову щасливі вірші.

      Подивись на зірки, як вперше.
      Загадай... Не чекай на долю

      Своє Щастя, хай серце вирішує!
      Усміхайся! Весназ тобою!

      27.03.11 22:20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Розмова. У співавторстві з Музою
      Не зупинивсь більше час ні на мить.
      Серце спогадів повне до краю.
      І емоцій... Який від них щит?!

      Ти кохаєш його ще? -


      Кожен ранок і кожного вечора
      В літню спеку, зимову завію...
      В тебе доля своя - непозичена.

      Ти сумуєш за ним ще? -


      Після того, як зрушився світ,
      Допиваючи чашку зеленого чаю,
      Ти загадала його біля своїх воріт...

      Ти чекаєш його і донині? -


      Твоє Щастя - чудна теорема!
      На пів-Неба дорога до Раю...
      Не розмінялись на звичні проблеми.

      Ти пам"ятаєш все це? -


      І навіть в сон загублену доріжку
      Проходиш ти крізь сотні заборон.
      Усе затихло... Не минуло й тижня.
      І залишився
      лиш дзвінок...
      Чи сон?

      05.03.11 23:20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Сузір'я Щасть
      Крихку галактику криштальних почуттів
      Я загубила б на чужій дорозі...

      Ішла у гості до сумних дворів
      Серпневих зір, що ждали на порозі.
      Кричали здалеку, що мають телеграму.
      - Ну і від каго ж?
      - Не казать просили...

      "Частинка "нас", все ж залишилась з нами.
      А ти мовчиш... І я не маю сили
      Порушить камінь наших обіцянь,
      Які ми перед зорями давали.
      Ми виліпили гострий небокрай...
      (Хіба ж то болю... ЩЕ було замало?)

      А він мені ще й досі ріже душу...
      Вона болить - не гояться ж-бо рани!
      Бо ті секунди забагато важать...
      і їх на час обмінювати марно...

      А коли ти усе це пам"ятаєш...
      І навіть хуртовини цих дворів -
      Хотів би вірити, що ти мене згадаєш:
      В сузір'ї Щасть... Дві зірки Почуттів."

      24.03.11 22.37



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Віщі сни
      Мені знову наснилася осінь...

      Я караюсь за зустріч з тобою.
      У своїм божевільнім русі
      Була спинена...
      Я ж вважала це просто грою.

      І тепер по життю, як ошпарена,
      Від свого Щастя втікаю... - Дарма!
      Підставляю у сни обставини
      І лякаюсь від них сама.

      Все відкинула...
      Не вважаю бажання грою.
      Кохання гіркне лиш... від вина!
      А я чекаю на зустріч з тобою,

      Бо мені знову наснилась весна!

      22.03.11 22:17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. На все життя…
      Забути все. Я їду до Варшави...

      Втікаю, хоч від себе не втечеш...
      Я випила з тобою чашку кави...

      Чи ти мене хоч словом спом'янеш?


      Забути все. Ця магія вагонів...

      Забуті сни осиротілих веж...
      Я залишила всі слова "на потім"...

      Хоч ти, мабуть, їх зовсім не приймеш.


      Забути все. Зникаю без прощання.

      Та душу від очей не вберегти...
      Мій світ от-от балансував на грані...

      А ти і потім в сни мене візьмеш?


      Забути все. Лиш віра в кілометри

      Вела мене повз тисячі мереж,
      Які єднали відстані із вітром...

      Чи ти колись мій номер набереш?


      Згадати все. Емоції... Вокзали...

      У мене тоді мову відняло...
      Та я себе у тебе не забрала...

      Один дзвінок лише:
      "Що це було..?"

      21.03.11 00.47



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Нашій НАЙКЛАСНІШІЙ…
      Які ж світи нам снилися казкові!
      Сьогодні вперше Останній дзвінок.
      Ми не забудем ці перші основи
      Життя. Нам до юності - крок.
      Такими дорослими стали зненацька...
      Росли ж і мужніли поволі.
      Ми обіцяєм, що матимем Щастя,
      Що веселкову сотворимо долю!
      Усі сподівання і мрії - здійсненні!
      Наш політ досягне висоти!
      А життя - така річ незбагненна.
      Якщо йдеш - то досягнеш мети!

      Ми ростили найкращі квіти,
      Позбирали в любові букет.
      "МИ ВАС ЛЮБИМО!!!" - ваші діти.
      "МИ ВАС ЛЮБИМО!!!" - це не секрет!
      На лінійці урочистій. Рівно
      Стоїть наш дев'ятий клас...
      Не плачте, Тамаро Григорівно!
      Ми розумієм Вас...

      09.02.11 22:25



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Літо…
      Просто треба дожити до літа...

      Не затонути у спогадах березня.
      Перефарбувати стару кімнату
      В колір мрій, від яких було весело.

      Якось треба дожити до літа...

      Не оп’яніти від своїх спогадів.
      Трохи осторонь триматися квітня,
      Щоб твій голос мене розбудив.

      Якось так перечекати до літа...

      Щоб ніхто знов не вдарив у спину.
      Не чекати від Нього слів-квітів,
      А звично пити свій чай з жасмином.

      А літом завжди простіше...

      В турботах дні пролітають миттю,
      Правда, серце болить ще гірше...

      Але треба прожити це літо!

      08.03.11 22:17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Дозволь мені трохи мовчання
      Ти знаєш що,.. Я не скажу нічого.
      Не ображайся, просто слів нема.
      Я до цих пір стою біля порога,
      Зомліла серцем, щира,.. та німа.
      Ще до цих пір мій світ не став на місце,
      Я, часом навіть думаю: "Так треба..."
      Наївна, до цих пір чекаю вісті.
      Приношу час у дар. Молюсь на свого Феба.
      Скільки часу... А я не змінилася!
      Все так само уперше кохаю.
      Я у очі тоді задивилася...
      І втікаю від них... Утікаю!
      Зомліла серцем, щира,.. та німа,
      Знов повертаюсь до того порога.
      Не ображайсь, коли мене нема.
      І зараз вибач, не скажу нічого.

      07.03.11 23:20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Немеркнуче світло…
      Там, де біди піднімались вежами,
      Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.

      Я – Жінка, тож повинна бути мужньою.
      Спасибі вам за цей приорітет!


      Коли караюсь, мучусь, бо не знаю
      Наскільки вічним може бути світ,

      Я – Жінка, тож повинна бути сильною,
      Спасибі вам за чесний заповіт!


      Коли струмок життя пересихає,
      Вона – єдина, хто подасть води,

      Я – Жінка, тож повинна бути вірною,
      Щоб душі полином не поросли.


      Коли нема ні віри, сподівання,
      Що зробить Муза, коли ж Поет – Жінка?

      Я – Жінка, я народжена з кохання,
      Бо здатна теж на божевільні вчинки.


      Та де ж мій принц на білому коні,
      Який мене вірно візьме за руку?

      А є лиш Муза й вогник вдалині.
      Чужі молитви із чужої Мекки!


      Куди, не знаю, і з якого краю,
      Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.

      Я – Жінка. Я повинна бути Жінкою!
      Та це, нажаль, не ваш приорітет.


      03.03.11 21.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Сонячний слід
      Обминаю свою самоту,
      Залишаюсь на відстані сонця.
      Загадай на найвищу мету.
      Віще щастя – чужа традиція.
      А між нами всього лиш небо.
      Я іду по твоїх слідах
      У вічність, де до бога Феба
      Веде туманний Чумацький шлях.
      Як завжди, на «зустрічну» з часом.
      Тобто, вперед, по спіралі – назад.
      А минуле Ніхто лиш погасить,
      Як стане солодко від порад,
      Занадто солодко, навіть гірко…
      Покохали суботи будні…
      Занадто щастя – та це ж не гірше,
      Як коханню ТАКА підсудна.
      Забуваюсь у сотнях поглядів.
      Не твоїх. Бо не маю і твого фото…
      Пів години – а скільки спогадів!..
      І двадцять сім слів, яких не забути.
      Два – на вітання, два – на прощання.
      Двадцять три – нуль - зіграли в пінг-понг.
      Але є ще кілька – моє сподівання.
      А твої три, наостанок – несказаний вбивчий експромт.
      Якось так без права на дзвінок
      Розминулись в своїй круговерті.
      Ніхто й не підступив на зайвий крок.
      Слова мовчали, бо були відверті.
      Та чому ж не забракло щирості???
      Щоб тонути в пустих словах?!
      А між нами бар’єр же не виросте
      З нерозуміння мовчань у снах?
      Та якби ж то… із тої прірви
      Щось піднялося – та не в порох…
      Може й краще, - ніхто не зірве
      Моїх мрій, що манили твій порух.
      І залишать ту пісню по радіо,
      Що пам’ятає твій безіменний номер.
      Ти пішов на той бік ще завидна…
      Так піднесено… не згубив ні слова…
      Ну а я прикривалась гордістю…
      Не із гордощів. Просто так
      Якось треба миритись з свідомість,
      Бо небо – не синє – сіряк!
      І я лишилася так піднесено,
      Не поранившись навіть словом.
      Хоч і знала: Для серця – порізно –
      Це ще гірше, ніж захлинутись струмом.

      Так і зараз живу. «Щаслива»
      За мільйони секунд вперед.
      Кажуть, в мене хороша аура,
      Я – щаслива…
      Хіба?
      - Секрет…
      Усміхаюсь – це вже не боляче,
      Але це не значить, що я забула.
      Та дуже рідко дивлюсь у очі.
      Якби ж ними… тебе повернула!
      Ще болючі рани від спогадів
      Забинтую… І все – готова!
      Які дамби, як після повені?!
      Тільки з жахом чекаю знову.
      Але йду гордо, творю ілюзію.
      Головне – не дивитись під ноги…
      Багато чого на безкінечній дорозі,
      Але помочі ждать ні від кого.
      А часом спіткнусь об знайомий номер,
      А до прірви всього лиш крок.
      Щоб вхопитись за чиєсь слово? –
      Та вже ближче, мабуть до зірок…
      З гордістю, без права на розмову.
      Простіше вимкнути телефон!
      Бо не зможу промовить й слова…
      Це не гра – це вже мій марафон.
      Забуватись у сотнях поглядів,
      Розміняти мільярди слів.
      Не лишити про себе спогадів…
      Почуття? – а про них й поготів!
      Телефон. Без права на розмову.
      Фотокартки чужих облич.
      Це ж, як гра: Просто слово до слова,
      А тоді вже не владна й ніч.
      По спіралі часу – вперед.
      Може в гості до свого Феба.
      Йду, ступаючи слід у слід.
      Просто - в вічність. Непросто – з неба!

      20.02.11 01.13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Молитва до Щастя
      Залишися, ще хоч на хвилинку. Дивом,
      Спогадом, казкою... Чим завгодно!
      Все минуле туманом сивим
      Застелив би мені сьогодні...

      Залишися, хоч я не відаю,
      Як без тебе сади цвітуть...
      Забуваюсь ночами, квітами...
      А години назад не йдуть!

      А зірки - все кудись по небу...
      Креслять карти. "Чумацький шлях".
      Я - з тобою. Не я без тебе!

      Залишися. Хоча б сльозою
      На моїх, поцілованих сонцем,
      щоках.

      18.02.11 22:34



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Весняна
      Весна прощає. А зима прощається.
      Розстане сніг і на моїй землі!
      Як не загадуй - а життя збувається!
      Летять назад з паперу журавлі.
      В саду скульптура вишні білосніжна
      Чекає в снах і вірить у весну.
      А я стою розгублена, і ніжно
      Тебе покличу, оживлю зі сну.

      Промінням сонячним цілую твої губи,
      Вони п"янкі, немов терпке вино...
      А почуття - настоянка від суму.
      Іде весна! Все інше - всеодно!

      Летять додому небом журавлі...
      Може й душа із "Зони" повертається?

      Я боса йду з тобою по землі.
      Весна прощає. А зима прощається!

      05.02.11 23:53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Світанок кохання
      Я тихо йду. Ви поруч ідете.
      Морські шторми заглянули у вічі.
      Там, в далині, світанок розцвіте
      І теплий вітер засміється тричі.
      Рум’яні сонця нам зіграють вальс.
      А поки йдуть. Ця тиша не з проста.
      Вони, напевно, теж без пам’яті від Вас,
      Як і мої країни і міста.
      Вони ідуть. Ми чуєм їхні кроки.
      Крізь нас, крізь час ідуть. А що їм, вічним?
      Вони все йдуть. І ми йдемо… А доки?
      Вони минули час, а ми… ще йдем за ним.

      Уже світає. На піску слідів немає…
      Пішли два сонця морем… Отудою.
      Для нас уже і вічність не минає.
      Я тихо йду. І Ти ідеш зі мною…

      16.36 26.07.10



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Настрій: Океан Ельзи…
      Розкажи про своє мовчання.
      Поясни моїх віршів сенс.
      О, які ж то були сподівання!

      Океан Ельзи і Ренесанс…

      Обривок суті - закреслений текст.
      Слова в тексті… Там біль прикутий.
      Чому лиш шматочки Щасть..?
      І навпіл… день незабутній.

      Океан Ельзи і Ренесанс…

      Ти засинала там під чужі пісні.
      Гітара – інструмент лише. А сенс –
      ТИ НЕ ЗАБУДЕШ МОРЯ І ВЕСНИ!


      21.50 01.02.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Прощаю…
      «Прощай!» - звучало. Подих затамовано.

      Ну от і все. Святкуй своє життя!

      А це мовчання – поле заміноване… -

      Як схибиш знову – прямо в небуття.

      Не має змісту навіть «До побачення!».

      Лиш погляд може вбити наповал…

      Я тобою навік приречена…

      Ще мить. І все. Останній інтервал.

      Іще секунда. Фінішна пряма…

      «Кохаю», хоч не вирвися до повені!

      Ну от і все… Кажи ж, не будь німа!

      «Прощаю… Щастя… в полі замінованім.!»

      00.26 0.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Вчорашній сніг. Стара декорація
      Ті само старі декорації.
      Той само… Вчорашній сніг.
      Минуле не має рації.
      В минулого мало доріг.

      В майбутнього їх – безмежжя.
      Дні замітали сліди.
      Палала холодна пожежа
      І тліли в мовчанні сади.

      І сходив на місяць вповні
      Божевільних думок чоловік…
      Щоб все почалося знову,
      Ти на Щастя мене прирік.

      І відтоді я вже приречена.
      А відтоді минув не рік.
      Не чіпайте мене – я мічена –
      Я ж і є отой чоловік…

      Божевільна, сиджу на місяці,
      Розкидаю вчорашній сніг.
      Я збирала тебе в колекції…
      Повертаюсь… Стаю на поріг.

      Не покличеш,.. бо я приречена –
      Ти не любити мене не зміг.
      Я б тебе у себе позичила –
      Заважає вчорашній сніг…

      Не має значення – я приречена.
      А місяць вповні – мій оберіг.
      Замітаю сліди щовечора…
      Стежку Щастя слідів моїх…

      І півжиття в таких декораціях.
      Болюча мітка очей твоїх…
      Я ховаю свої емоції
      В той звичайний…
      …вчорашній…
      … сніг…

      23.55 29.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Am Donnerstag
      „Das letzte Konzerte in Bühne!“ –
      Schreien Buchschtabe vor Anschlag…
      Am Donnerstag hat man Furore,
      Und jeder gedenkt dieser Tag!

      Im Rolle romantisch Romeo
      Er nehmen Theater Abscheid-
      In meine Schicksal er teilnehmen –
      Ich habe jetzt nur die Gluck-halb.

      Ich möchte nicht vor mich beichten:
      Morgen – erste ohne er der Tag…
      „Das letzte Konzerte in Bühne!“ –
      Schreien die stumm Anschlag…

      20:03 22.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Вже новий рік… ти ба, десятиліття
      От ми наблизились до вічності ще на крок.
      І знов прогрес у шибу заглядає.
      Ми так, потроху, йдемо до зірок,
      Допоки нас ніхто не зупиняє.

      А це цікаво - ти стоїш на грані:
      Позаду - все, попереду - туман...
      Занадто пізно, чи занадто рано
      Життям засіяв чийсь одвічний лан.

      І що там, далі, що там, у тумані?
      Ти віриш в Щастя, чи підеш назад? -
      Назад неможна - ти стоїш на грані...
      І вже не чуєш нічиїх порад...

      Діти прогресу - вперед руками, як сліпі...
      Діти любові. Навіжені. - Просто в вічність!
      О Боже, скільки безвісті в собі!..
      Коли ти сам - Ніхто - для тебе теж гість.

      І ти одна в малесенькій хатинці,
      Що вміщувала б цілий світ!
      А що так збоку висить на ялинці? -
      То це, щоб звідти - зразу ж у політ.

      Та більш того - ніхто ж там не дістане:
      Ні цілий світ, ані отой прогрес.
      Тут сумувати серце перестане? -
      Моє життя, як стежка до ЧАЕС.

      Тут дощик срібен стука у віконце...
      Сумує стиха місяць - щастя - вповні.
      Мені ялинку хай погасить сонце,
      Бо я той птах, що заспіває в терні!

      19:26 грудень 2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Ремонт
      Публічний статус: «Не турбувати».
      Приватні дії: «Евакуація»
      Особиста оцінка: «Занадто практики» -
      Ті само граблі – уже традиція.

      Десь у минулому ковток майбутнього.
      День божевільний – перехрестя для душ.
      Утікати від одноманітного.
      Стрімголов. Під гарячий дощ.

      Бо боятися – справа вірності –
      Підступити на зайвий крок.
      У мені забагато щирості –
      Я боюсь через це зірок.

      Серце латане-перелатане.
      Із бар’єрів лишився порох…
      Як Попелюшка, - удар – тікати.
      Ти тепер мій найбільший ворог!

      А ворогів не годиться любити.
      Відбудую я свої мури,
      Буду якось поволі жити…
      Право похибки – без коректури.

      Я поставлю залізні грати,
      Заховаю туди емоції…
      Публічний статус: «Не турбувати».
      Приватні дії: «Евакуація»


      21.20 18.01.11



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Двадцять другий вагон
      Юначе, ти залишився, щоб йти? –
      Марнування хвилин тут нічому уже не зарадить.
      Ти йдеш один, ти йдеш без самоти
      І навіть час тобі вже не завадить.

      І навіть відстань вже не перепона,
      А навіть, навпаки, єднає… вічність.
      Стою навпроти двадцять другого вагона,
      Бо я пішла, щоб в серці залишитись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. В забутті телефонної книжки
      Коли видаляєш людину з телефонної книжки –
      вона назавжди залишиться в серці.
      Коли видаляєш людину з серця –
      вона назавжди залишиться в телефонній книжці.

      Шукай мене у своїй телефонній книжці…
      Той номер, що стерти не зміг.
      Загубитися там – не найважче,
      Бо ти мене в серці зберіг.

      Не розказуй нікому нічого.
      Розумій це як хочеш,.. як сон.
      В нас з тобою немає дороги,
      Але в нас і нема заборон!

      Але, все ж нам не можна «нас» -
      У цьому чужа доля винна.
      У нас не щастя – в нас шматочки щасть –
      Я – пів-мене, ти – друга половина.

      А час – не клей й не голка із нитками.
      Пів-щастя в мене в рамці на поличці.
      Щоночі «МИ» милуємось зірками.
      Мене немає в телефонній книжці?

      15.10.11 00:32




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Думки "в прямому ефірі"

      Сліди на снігу, не ціловані сонцем,
      Залишає актор, що зіграть не зумів в твоїй долі.
      Він ішов,завмиравши на кожному кроці,
      Він чекав, що залишиш йому всі ті ролі.

      Ти могла б. Ти ж хотіла зіграти у Щастя.
      І сценарій життя ти у серці собі написала.
      Репетиції... Рухи... Ніжний крок, щоб не впасти. -
      А сценарій-то - інший. Ти не знала. Не знала.

      Інше завтра. Інші спогади будуть.
      Інше літо зустріне тебе у обійми.
      Ти це знала - а просто не хотіла вірити.
      І душа полетіла над прозаїчною вічність прірви.

      Як же так? - Той сценарій лежить на поличці.
      Ти читаєш його перед сном...
      Він - не спогади, він - твоя звичка
      У спектаклі, що зветься "експромт".

      Ну а той, ідеальний, - "кохання"? -
      Це вже фільм від не знятих акторів.
      Пів-щасливе життя - це чекання,
      Щоб зіграти колись твою долю.

      22:59 06.01.11




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Слова вголос
      А як сказати? - Слів уже немає.
      В лісах непевності всі вимерли, як тур.
      І лиш мовчання там і тут палає...
      Історія і час. Все йде без коректур.

      Та де ж їх взять? - З душі їх так не викинеш,
      Лиш на папір, думками підганя...
      А як підуть? - То чим вже їх там виловиш?!
      Як їх там... Їх було, як вороння!

      Й куди вони, приручені до волі? -
      Їм всі світи вже будуть затісні.
      У них усі ключі, усі паролі...
      То хоч би повернулись до весни.

      А поки так - ловлю твоє мовчання.
      Пишу... Пишу. А потім ти читаєш.
      І вже нема складнішого завдання,
      Як говорити те, про що ти зараз думаєш...

      22:46 05.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Ти читаєш про себе вірші
      Я боюся писати вірші,
      Бо комусь вони запам’ятаються.
      Я боюся писати вірші,
      Та вони мимоволі з’являються.

      Ти читаєш про себе вірші,
      Найзагадковіші із зірок.
      Ти і досі не знаєш, як пише
      Дивачка. Від усіх за крок.

      Ти ж не знала, що вона вміє
      Прочитати усю твою душу…
      Вічні спогади… Вічні мрії…
      Ти читаєш про себе вірші.

      Так нестерпно… до голих нервів
      Пробираються всі слова.
      Ти не знала, що хтось повірив,
      Бо ти завжди для всіх – чужа.

      * * *

      Так цікаво… себе читати…
      І не збоку, а так, як є.
      Бачить зміст отого «кохаю»,
      Розуміти: це все – моє…

      Як так можна?! Та я ж… мовчала.
      А вона моїми словами писала!
      Я такого в житті не чекала…
      І до останнього в це не вірила!
      09.12.10 21:08
      Я боюся читати твої вірші,
      Бо вони за живе торкаються.
      Я боюся читати твої вірші,
      Бо в словах тих минуле ховається.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Просто - вільне
      Які ж божевільні бувають вечори!
      Який сюжет! - Романам і не снилось!
      Якби ж то так - пішло і не лишилось,
      І я дивлюсь на все це вже згори.
      Чи справді так, чи по-просту здається?
      Якби, якби... усе життя - ЯКБИ...
      Це було довше, аніж дві доби,
      А моє серце тут роками рветься...

      І як прожити?! Вільне божевілля...
      Моє життя - не мріяв і фантаст!
      Емоції зійшлись з часом на перехресті...
      І ні один не дасть, щоб хтось із них став вільним...

      00.54 05.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Ритуал
      Ритуал. Нашу телефонну розмову
      На мільярди тем затягувати за північ…

      Вечір. Зорі. На кухні тіні наших облич –
      Ритуал. Наша телефонна розмова.

      Ритуал. Наші думки–мікровібрації
      Посилати аж в космос, де зорі…

      Чисте Щастя і сни прозорі –
      Ритуал. Моє звичне мовчання у трубці.

      Ритуал. Збиратись на кухні за чаєм,
      Не важливо хто, де; важливіше – а як це і з ким…

      Все це збоку здалось загадковим –
      Ритуал. Сидіти з тобою за чаєм.

      Ритуал. Загадково читати вірші,
      Що написані точно про нас…

      Без долі похибки, сотий раз –
      Ритуал. Неповторно читати душу.

      Ритуал. Я і Ти в цьому світі
      Не даремно зійшлись – наші душі – подібні…

      Я літала б думками десь в Відні –
      Ритуал. Абсолютно в майбутнє згоріти.

      00.14 05.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. il compleanno del sole

      В останній день осені ти загадувала на кохання,
      По-весняному чисті мрії посилала в небо.
      І тепер, коли віра на грані –
      Не зневірся, бо вірить треба!
      Бо якщо існує кохання, значить це для когось потрібно,
      Щоб перерахувати життя днями і кілометрами.
      Ідуть за часом міліметри срібні –
      Підданці землі-матінки Деметри.

      Повір, наш вік - то не усе життя,
      А лиш моменти, коли серце шаленіє.
      За них ніхто не прийме каяття…
      Без них душа від сірості зімліє.
      І справа в тім, - ніхто ж не розуміє!
      Сама одна така. Сама цього схотіла…
      Душа скарбів нікому не відкриє.
      І що ж сказать, вона не раз горіла…

      Ти моє Сонечко, як добре, що ти є!
      Усміхайся..! Усім усміхнись!
      Хтось твою щирість завжди впізнає…
      І знає, що душа – лиш сльози, а не ліс…

      30.11.10 00:13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Не сумуй - бо між нами - надія!
      Кате Золотарёвой

      Відважте ж мені отого солодкого щастя!
      Пять тысяч пятьсот двадцать четыре минуты,
      Семь часов, опоясанных грустью
      Все твердят - далеко от меня ты...

      Я не вірю! Я не вмію до чогось звикати.
      Це ж не час! Це ж не відстань! Це - дружба!
      А із нею МИ в силі усе подолати!
      Мы все сможем, ведь между нами - НАДЕЖДА!

      22.33 03.01.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Своя новорічна ніч
      А у мене своя романтика –
      Яблучний сік з кислинкою,
      Пісні гурту «Друга ріка».
      Я горда. Самотня… З ялинкою.

      А у мене свої традиції –
      Де не буду – я буду ЖІНКОЮ! –
      Менше емоцій, а більше грації…
      Все ж, я горда. Самотня… З ялинкою.

      А у мене своє безумство –
      Я стрічаю життя без нікого.
      Ні, в цім світі не зовсім пусто.
      Я, просто, горда. Самотня… З ялинкою.

      А у мене своя самотність –
      Не приручиш – я стану дикою!..
      Час від часу заходь у гості. –
      Я ж не горда… - Самотня з ялинкою.

      01.01.11 01.33



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Як серце повелить…
      Мені з тобою легко серед світу!
      Мені тепліш від того, що ти є!
      Я ж розквітаю від твого привіту
      Й тоді мене ніхто не пізнає

      Ти такий справжній! І мені не страшно
      Ні бурі, ні грози, ні самоти.
      В моєму світі ти один – найкращий.
      Без міри й ступені. За гранню висоти.

      Ти поки друг. Ти ще не мій коханий,
      Бо я тебе ще боязко люблю…
      Та вірю, що зійдемося шляхами
      І я тебе вустами підкорю!

      І будем МИ. І буде сніг і сонце.
      І буде все, як серце повелить!
      І ми разом заглянем у віконце,
      Щоб бачить, як лелека прилетить!

      22:10 04.12.10




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. I ja zmogę Szczęście odczuwać
      А пам’ятаєш, ти ж була щасливою!
      І час тоді не йшов, а зупинився.
      Яка весна тоді була красивою..!
      Аж вечір на зірки молився.

      І суму тоді зовсім не було,
      Бо він - як пил, що осідає з часом.
      Й кого б куди життя не завело,
      Та треба вміти відчувати Щастя!

      І треба вчитись! Досвід, мій пораднику,
      Мені з тобою стежки не знайти.
      А найпростіше – просто впасти в паніку.
      А шлях для сильних – досягти мети.

      Як альпініст, тягнутись до вершини.
      І дотик неба – дотик абсолютного
      Щасливця зробить з тої лиш людини,
      Яка пізнала хитрощі минулого…

      А це не просто. Де ж ти, мій пораднику?
      Моє «було» краде з-під мене твердь!
      Ну все і ясно, - ставить пам’ять пам’ятнику –
      Це ж, мабуть, краще, ніж розбитись вщент.

      Ти ж не від мене… Ти – від цього світу!
      О досвіду, пораднику, - біда!
      На все «було» не вистачить граніту.
      І вірші ж – не криниця, що без дна.

      Тому прошу, навчи не рахувати часу!
      А дай ж небо, дай і висоту,
      Щоб Щастя не носити, як прикрасу,
      А хоч би вигнати цим Щастям самоту!

      Ти мені вірний. Ти мене не зрадив.
      Скажи, для чого ти мене беріг?!
      Так дай мені отого Чуда,
      Що так чекала з часових доріг.

      І вибач же мені мою невіру,
      Мою молитву, що могла цвісти…
      Ти ж бачив мою душу, щиру… -
      Не розміняй її, на волю відпусти!

      Пробач мені, не все моя довіра.
      Не дай мені без цвіту одцвісти.
      Чомусь була в житті моєму міра:
      «Любов» - любов’ю, а «прощай» - пусти.

      Я у тебе не проситиму Щастя –
      Я просила його у зірок…
      І як просила – то й до цього часу
      Стою вже від реальності за крок.

      Я проситиму в себе сміливості,
      Щоб вже більше час не рахувать…
      Якось боязко… - трошки більш вічності -
      I ja zmogę Szczęście odczuwać.

      23:07 01.12.10



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Ми були разом...

      Ваша Високосте, я в осінь не заплачу!
      До мене тихо в гості прийде дощ.
      Я більше ні сльозинки не потрачу,
      Бо маю дощ і все йому прощу!
      Уже без нічого. Без весен і без мрії,
      Без чаду й диму згаслого кохання…
      Так вірю сонцю.., аж до безнадії
      Що хтось не скаже більш слова прощання.
      Ловлю зірки…проклясти б їх навічно!
      Збулось бажання…Ти не повернувсь…
      Бо я пустила. Знала б я навіщо
      Своїм коханням на зірки клянувсь?!
      Казав, що лишиш мені небо…
      Зірки – собі. А море – то на двох.
      Ми були разом! – Більшого не треба.
      І ні до чого мій переполох.

      23:03 23.11.10



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Я можу тебе не кохати?
      Я чомусь знала, що можу тебе не кохати
      І запросто йшла за тобою у слід,
      Бо та калина, що цвіла. До хати
      Ніколи не пускала темних бід.

      Бо ж не біда це. Зовсім. Ані трохи.
      Я ж плакала, як небо на весні.
      Мені іще ввижались твої кроки.
      Як ти ішов до мене…уві сні.

      Я рада, що можу тебе не кохати.
      Я у когось одна, а у тебе – чужа…
      Моя віра ламає грати
      У світ, де тебе більш нема.

      І все як слід. Минає все минуле…
      Як юний цвіт, як мати до дитяти,
      Горнусь до мрії. Вітер віття тулить.
      Виходить, я не можу тебе не кохати?!

      22:10 21.11.10



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Свічка Пам’яті 33-ого…
      Божевільні очі... -Голодні.
      В них уже заглядала смерть.
      Покалічені душі... -Холодні.
      В напів-темряві чийсь силует...

      Ледь бреде по тім полі...хитається...
      На коліна впав... - і додолу...
      Йому знов хліб ввижається.
      Чорна стежка догнала з дому.

      Натруджені руки холод зігріє.
      Вкриє сніг від біди ковдрою...
      "А чи ж сит будеш мрією?!
      Нагодуйте вже хоч неправдою...

      Але, ні! Заберіть до крихти!
      Та дивіться, щоб не вдавились!
      Вам від нас більше н́ікуди бігти,
      хоч я й змушений тут залишитись.

      Все в останнє...іду за обрій...
      Боже милий, Я МОЖУ ЙТИ!!!
      Господи, тату, ти всіх зігрій!
      Дай їм хліба, щоб за сонце не йшли..!"


      22.47 26.11.10




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Володарі природи, вітаю!
      Ну що ж, люди, ВІТАЮ! Другий Чорнобиль...
      А дожилися ж - таки! А ви не вірили...
      То хто ж ще, крім нас, побачить неба синь?
      Отруїли пів-Європи! - Пхе... Пережили...

      Ну і що ж будемо робити?! Бо щось-таки треба!
      Домучили вже свою рідну Землю! СХАМЕНІТЬСЯ!
      Та вона ж за нас так пристрасно молить Бога,
      Що з високого чола скапують червоні краплі болю..!

      Хіба ж ви не бачите що наробили?!
      Величезна стронцієва пляма поселилась у Європі...
      а поруч - пурпурова - алюмінієва.
      З жахом чекаємо свого завтра...

      "А що ми?! Ми не винні! Та ми ж..."
      Що, та ви ж?! -НЕЗНАЛИ?! Чи не так?!
      І, напевно, вже нічого не можна було вдіяти?
      А ситуація все ж, вийшла з-під контролю...

      А НА ЧОРТА ТОДІ БУЛО ЛІПИТИ СОБІ СМЕРТЬ?!
      Чи ви ж не знали з чим мали справу?!!
      От про що ви тоді думали??? Не про майбутнє точно...
      Напевно, людство й справді, молоде!

      Ще не награлося у війни і царя природи...
      Як тіьки Всесвіт нас ще терпить?!
      ЛЮДИ, МОЛІТЬСЯ! Так продовжуватись більше не може..!
      Років терпіння на всіх не вистачить!!!


      10.10.10 21.12




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. "Руїна"…
      Вертаю знов вечірню позолоту.
      Твої вуста згадалися на мить.
      Осінні вірші вже зібрались спати.
      В мені ж багаття пам"яті горить.

      Тебе забуду! Не згадаю й слова!
      Ані одного! Випалю до тла.
      Усе. Хоч і сама, але іще - ЖИВА,
      Хоч вже якого трунку не пила.

      Оце завжди так... Ти впусти лиш в душу!
      Ото вже й там гармидр наведуть!
      І не впустить? То як? Я ж, ніби, й мушу?
      А де самій цю бурю перебуть?

      ПеревЕрнуть. Підпалять..! - От... - татари!!!
      Але й, мабуть, і ті так не ідуть.
      Та хоч би думку лишили, до пари...
      І тільки дзвони жалібно гудутью

      Все не виносьте! Лишіть хочби клаптик,
      Шматок паперу неба і зірки..!
      Та ви ж не знаєте моїх Галактик!
      І це колись вам дасться у знаки!

      Доба "Руїна"...Не доба - роки.
      Мої гробниці спогадів закриті.
      Тепер усе не так, а навпаки.
      В душі - замОк, але скарби - відкриті.

      По них уже ніхто не прийде, красти.
      Хоч є такі, та ті не доживуть!
      Коли ж мені та вже відважать Щастя,
      І весь мій світ на ноги повернуть?


      22.40 12.11.10




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. "Записки майже самАшедшого" - з блокноту…уривки (продовження)
      _____ _____

      ...
      Головне - не дивитися в очі..!

      До мене прикуті десятки пекучих поглядів. Ха...! Будь-ласка!
      А у мене - внутрішня еміграція!
      Люди, не зачіпайте мене! - Вжалитесь...
      Я втомилася від НЕЩИРОСТІ!
      От саме тому, напевно, і погодилась на "Дивачку". А ЩО..?
      ...в мене було пів-сотні варіантів...
      але ж я не зможу прочитати ЖОДНОГО!..

      Ну не розумію я цих людей!!!
      ...

      _____
      _____

      Важко, дуже важко так читати вірші...
      Це ж не сидячи за монітором, ... , на самоті...

      _____
      _____

      ...якось так, навіть трохи ... боязко...
      але страхом хорошим...гарним.

      Знову я щось "начудила" в своєму блокноті... :)

      Чекаю той погляд, ніби вирок.

      А слова це ... це далеко не все ... зараз говорить тиша ... слова просто слугують потрібними паузами ...

      Важко, дуже важко так читати
      прозу...

      _____
      _____

      ________Самотня________

      Сидить і дивиться, самотня, у вікно.
      Десь там живе її крилата мрія.
      Вона пила чуже - життя вино.
      Не так до щастя, як до оп"яніння.

      Втікає мрія - не наздоженеш.
      Із часом не зіграєш в доганялки...
      Вама вже й так, поволі хрест несе,
      І засинає під осінні ранки

      Знов цілу ніч писала свою музику:
      "То й дарма, що ніхто не почує.
      Отак, по-волі, може, якось звикну,
      Бо в мене тільки ж місяць і ночує."

      Сидить, самотня, грає і мовчить...
      А завтра - знов, в чужу буденну мрію.
      У неї більше серце не щемить,
      У ньому поселилось дивне "Вірю!"

      _____
      _____

      Цей перший сніг і та, як з казки осінь,
      Те перше щастя вічності хвилин.
      І перший дощ, і перша очей просинь...
      Все починалось зовсім без причин.
      Без обіцянки вічності, без смутку,
      Все як повинно, все іде, як слід...
      ...

      Цвіте собі, не в"яне. Не страждала.
      Завжди щаслива... - Чи не пізнаєш?
      А все-таки, чи сльози проливала... -
      Це знаю я. І ти це знаєш теж.
      _____
      _____

      Де я?! - Ні вічності, часу...
      Роздоріжжя років. Це маленьке просте перехрестя.
      Як знайти, як обрати потрібну трасу?
      і чи зможу свій хрест донести..?

      _____
      _____

      Не грає дощ симфоній. Я - арфістка.
      Лечу, як голуб, за дахи висот.
      Ні, я одна. Я не буваю різна. -
      Хто як піде за душу - горизонт.

      _____
      _____

      Бо вже коли дозволити пропасти, -
      То це лише - у супереч себе!

      _____
      _____

      Я розповім, але трошки пізніше....

      Мені, чомусь так душу потрясли,
      Самотній голуб, що шукає тиші.

      Самотні птиці, що в граніт вросли.

      _____
      _____



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Прометей
      Ти - Прометей. Ти - син мого чекання.
      Ти міг би мене визволить з неволі...
      Ти знав, мабуть, усі мої бажання...
      Ти чув, як їх читали зірки в полі.

      Впізнав мене... Впізнав! Один-єдиний!
      Ти прихилив ОДИН своє чоло.
      Ти мені здався таким дивним,
      Що аж мене морозом обдало..!

      Ти мене знав... Ти ж мене наскрізь бачив!
      Ти знав, що віри свічка догорить.
      Погасне. Зовсім... Бо я гірко плачу.
      Й нема кому годинник зупинить.

      Нема кого покликати до себе.
      Немає як. - У серці - заметілі.
      А якось жити, якось вижить треба...
      Душа німіє,.. але все ще - в тілі.

      Ти полюбив. Ти зміг мене любити! -
      Цього собі ніколи не прощу!
      Ти серце дав. Сказав йому горіти.
      Воно згорить - а я не відпущу!

      Дізнавшись, воля обпекла долоні:
      "Ну і куди? Куди тепер? Куди?!"
      І я уже - сама в своїм полоні.
      Роки ішли, неначе поїзди...

      Гримлять вагони. Час летить шалено!
      "Ти - Прометей!" - мої вітри гули.
      Ти вкрав вогонь!.. Дотлію... І даремно
      Мої боги тебе не розп’яли!

      07.11.10 18:53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Вигадане щастя
      А якби я з тобою зустрілась?
      Просто так, на перехрестях до вічності.
      Я б страшенно на себе злилась!
      А на долю - то вже й поготів.

      Я би знов пролилась дощем
      На твої заціловані щоки.
      Більш не станеш для мене плащем,
      Не зігрієш у ніч зореоку.

      Я б дивилася не на зірки,
      А на твої...на твої лиш очі.
      Розігнала б всі згірклі роки...
      О, Господи, як я Щастя хочу!

      І хотіла. Щоночі. Завжди.
      Задивлялася я на зорі.
      І чекала, що хтось покличе,
      Забере хтось у сни прозорі...

      Хоч скляні, аби лиш самотню
      Не лишити у світі повість...
      Бо той світ котився в безодню,
      Й не шукав більш втікачку-совість.

      І тоді ж я стояла під небом,
      Світ ловив мене, доганяв...
      Я ж не знала, що так не треба...
      Хтось мене в думці згадав.

      Проклинати б той зоряний вечір!
      Ті слова, що в душі прокричала...
      Небокрай сипав зорі за плечі.
      Те бажання мене наздогнало..!

      Чи вже його від себе одіпхнеш? -
      Так і лишилось. Вигадане Щастя.
      Між ним і горем не буває меж.
      А чужі долі, знай, не можна красти!

      04.11.10 22.44



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Мільйони… і п’ять
      Слова всі забрала. Лишилися сльози.
      Ну от і прийшла до кінця...
      Цю землю кохають не вічні морози,
      Що осені не до лиця.

      Ну що тут додати? Лиш пауза...
      Ти все вже тим віршем сказла.
      І навіть тих спогадів проза
      Тихенько в собі заридала.
      Залиш мені трошки мовчання...
      Чотири тисячі триста годин.
      Може, зможуть полегшить чекання...
      Сказати, то хто ж такий Він.
      А час, чи лікує? Не зовсім...
      Він все ж, залишає шрами.
      Причин не поясниш усім -
      Бо у кожного є свої храми
      Час потрібен... зібратись з думками.
      А точніше, їх всі розгубить...
      Вони там вбивали мене... вже роками,
      Та як їм цього не простить?!
      Та в них же ховається Щастя!
      Але там нема відчуття...
      Виходить, життя можна вкрасти?!
      І залишитися без каяття..?

      Лишилось... лишилось промовчати прямо.
      Бо поки без сліз не сказать.
      Розпалися дні на міліграми -
      Шістсот дев’яносто вісім мільйонів
      сто дванадцять тисяч... і п’ять.

      01.11.10 23:36



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Сповідь…
      Я страшенно за тобою сумую!
      Тихий шелест вітрів піднімається свистом.
      Я більше нікого не чую!
      Я для долі своєї є піаністом.

      Я - тут, ти - там. Між нами - кілометри.
      І дні, хвилини, досвід і роки.
      Летить над світом зореокий вітер,
      Словами доторкнеться до щоки...
      ..Які ж слова...Якого треба Щастя,
      ..Щоб їх вогонь хоч трохи пригасить.
      ..А як не є,.. Якось треба не впасти
      ..І менше повертатися в ТУ мить.
      .....Я пам’ятаю, то було, як вчора.
      .....А світ кохати зовсім ще не вмів.
      .....Ти не поїхав! Ти - приїхав...вчора.
      .....Ти повернувся з пережитих снів.
      ........Як я чекала..! Як ділили небо..!
      ........Як душу ти забрать мою хотів..!
      ........А це вже час. І всім прощати треба!
      ........Ну а тобі - то й, мабуть, - поготів.
      .....Ти ж все забрав! А зорі... - їх залишив.
      .....Ти, мабуть, злодій? Як то може буть..?
      .....Ці зорі... Ними ж-то і втішив,
      .....І знов пішов по небокраю в путь.
      ..Я не минала! Але й не згоріла..!
      ..Ці всі слова так душу потрясли...
      ..Але, спочатку, я була зраділа.
      ..Знов захотілось нашої весни..!
      Хоча, своєї. Але вже не зможу...
      Мене ті "мушу" в землю укорінили.
      А від людей стоїть вже огорожа.
      Я ЩЕ ЛИШИЛАСЬ! А вони не вірили..!

      Я сумую за тобою..! Страшенно!
      Вогонь вечоровий горить.
      Летить життя у часі шаленно.
      Його більш не можна спинить..!


      30.10.10 22:36



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Ne pas répéter
      Не повторюй моєї долі!
      Не потрап у ту саму пастку!
      Бо життя піде проти волі
      І зіграє в ту ж стару казку.

      Залиши, і не пий мою чашу!
      Там солодке вино згірклого щастя.
      Я багато чого вже "мушу"
      І "повинна"... Так хочу не впасти!

      Не загадуй на мої зорі!
      Не проси...бо добра не вийде!
      Не тони у моєму морі..!
      Бо ж ніхто по тебе не прийде!

      Не мовчи! Розкажи хоч слово!
      Може знаєш секретний код?
      Щоб так просто почать розмову
      І піти за горизонт.

      Не повторюй..!Це гірка доля.
      Я сама її набажала.
      А тепер...якби моя воля..!
      Якби знала... я б не страждала.

      Не повторюй чужої долі!
      Не записуй недобру казку!
      Не допусти, щоб думки сивочолі
      Наворожили тобі на поразку!


      29.10.10 10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Ти вже це все не раз пережила
      Це - просто сон вже вивчено на пам"ять.
      Один сюжет. Одні і ті ж слова.
      Його так, власне, просто розгадати,
      Бо я його не раз пережила.

      Та знов і знов, частіше і частіше,
      Із року в рік в житті немає змін.
      А хтось-таки про це колись напише.
      Без натяку, без фальшу, без причин.

      Так дивно, так цікаво, нерозгадано
      Чиїсь слова вживуться у папір.
      І знову, знову стане холодно,
      Чи то від тіней, чи гарячих зір.

      Не знаю я, чи зможу розказати
      Увесь той сум усіх прожитих снів.
      Я вже не маю права забувати
      Прощань з видінь однакових складів.

      То ж просто сон, що вивчився на пам"ять.
      Ні, це не вірш, а це ТВОЇ слова,
      Якими вмієш подумки страждати,
      Бо ти це все не раз пережила

      06.10.10. 20:53



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Ο δάσκαλός μου
      Живе, стрічаючи світанки,
      Закохана у небо й зорі.
      Десь, приміряючи серпанки,
      Читає сни своєї долі.

      Завжди щасливою здається...
      А що там в неї у душі..?
      Чому так швидко серце б"ється,
      Коли згадає ті вірші?

      Вона ж ПОЕТ!.. та вірші пише
      Не на папері, як усі...
      Вона їх в серці має більше,
      Чим є на травах всіх роси!

      Там кожне слово - незалежне,
      Кожна строфа горить вогнем.
      Світанком спогадів безмежних,
      Відкрила душу, мов ключем.

      Я бачила оті вірші,..
      Вона навчила їх читати.
      В очах - у дзеркалі душі.
      Мене навчила віршувати.

      Урок - один. І зветься він життям.
      І поки я живу ще на Землі,
      Я дякую щоденно небесам,
      Що є такі ще в світі ВЧИТЕЛІ!


      03.10.10 20:21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Ще корок - і…
      А Всесвіт, то - безликий темний простір.
      Зрідка туманний, трохи мовчазний.
      Такий самотній ... з інтегралом зоряним.
      Сам у собі, на щирості скупий.

      Він дивиться у мене, мов в свою
      І я дивлюся...й мало що не плачу...
      Мене немає вже у цім краю...
      Я своє лихо краєм світу трачу.

      А там - ще крок ... й Галактики немає,
      Замерзнуть в просторі гарячі полюси.
      Про неї вже ніхто і не згадає,
      Крім просто часу й суму полоси.

      Ніхто до неї більш не прийде в гості.
      А що...була собі Галактика... - й нема.
      Їй правила були - занадто просто,
      ВОНА Ж ЗГОРІЛА, а не прожила!

      Дай руку! - В неї крил немає.
      А попереднє поклади на почуття.
      Ні, не побачиш як вона страждає,
      То не Галактика, то просто була я.

      Ще крок - і все...Залишиться лиш погляд,
      Яким мене у зорі поведуть.
      Дай руку, без причини. На угад...
      Комусь - на згадку, а тобі - ...забудь.

      Ще крок... - Благаю, розучи ходити!
      Такі холодні очі у зірок..!
      Я розцвіту, коли зав"януть квіти,
      По той бік сонця, серця - всього крок.

      Не відпускай...і не бери за руку!
      Таке воно, кохання: клич - не клич...
      Бо хто зуміє вижить в таку муку,
      У того серце - найцінніша річ!

      01.10.10 21:31



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Я кохаю тебе, Синевир!
      Блакитні очі - Синевир і Світязь -
      Блакитні очі рідної землі.
      Вони, неначе, виникнули звідкись,
      Бо їм тепер вже й вічності малі...

      Замріяні, вдивляються у небо.
      Крапати мріють в осінь злолту.
      Тут кожен має вільності потребу.
      Я вірші в косу сонцю доплету.

      Синьоокий натхненник в Карпатах,
      Я кохаю тебе, Синевир!
      Не закутий в меридіанних ґратах,
      Променистієш святістю гір.

      Ти співаєш чиїмись піснями,
      А я пишу для тебе вірші.
      Це зізнання залишим між нами -
      Ти назавжди засяяв в душі.

      Поблукаю по берегу. Тихо,
      Поки вщухне закоханий вир...
      Я люблю, як ти лагідно дихаєш...
      Я КОХАЮ ТЕБЕ, СИНЕВИР!


      27.09.10 22:34



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Фрезії
      Так боязко чекаю того дня,
      Коли прийдеш і принесеш троянди.
      Візьму собі усмішку, навмання,
      І ждатиму тебе біля веранди.

      Як боязко... Сіріють десь тумани...
      Осінній сум березу пригорта.
      Моє чекання на межі омани.
      Я вірю в те, що десь є самота...

      Я - не самотня. Я - сама у себе...
      Була. Ти ж душу не віддав -
      Сама забрала. Може б і не треба..? -
      Та ти мене про це не попрохав.

      Нехай, - пусте. Минуло все минуле.
      І кожен день ще душу не зламав.
      Не згадую вже те, що призабула,
      Та вітер знов мені тебе шептав.

      Листок осінній хтось зронив з берези.
      Заяскравів в чужих руках букет...
      Ні, не з троянд. - Мої рідненькі - фрезії.
      Пройшов повз серце рідний силует.

      Невже прийшов?.. А я вже й не чекала.
      Обпік в душі очима мій секрет -
      Я ще ніколи ніжно не страждала,
      Тримаючи із фрезії букет.

      Такий...однаковий..? Та щиро привітаєш -
      Всього три слова :"ЛІНО, з днем народження!"
      А я ж НЕ ВІРИЛА, що ти мене читаєш!
      Та все ж, чекала. Боязко. Щодня.

      28.09.10 21:58



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. З крильми душі народжується Слово…
      Багряні сутінки. Огранена роса.
      Начищене до блиску небо.
      І сутінню обличч чарується краса.
      Ну, і чого ж тобі ще треба?!

      Танцюють вогники світанку на воді.
      Цей танець наш...й слова. Не пам"ятаєш..?
      Я знаю - МИ НА СВІТІ НЕ ОДНІ,
      А тільки ти мені так душу зачіпаєш.

      Й вона зривається. Над прірвою літає.
      Одвічний сум там струшує крильми.
      Й отак по волі...волі. З а б у в а є ш,
      Були якими боже
      -
      вільними
      людьми.

      Замріялась. Засумувалась. - Зникло.
      Лишились сутінки, роса...і просто Небо.
      Чи...може, й сутіні насправді не було?
      Обличч - мільйони. Іншого - не треба...

      Ну, що ж я можу сказати..?
      Ти ж знаєш - мовчання одне.
      Я вчуся свій біль тамувати,
      Хоч знаю, що він не мине.


      29.07.10 23:25



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Безсмертним порухом…
      Торкає душу загадковий спомин...
      Смаглявий вечір струшує зірки...
      Серцями вже немає перемовин,
      Їх замінила доля...і роки!

      Все в нас було. І що в нас залишилось? -
      Зірки і небо. Море і зірки...
      Та й то - усе на двох розбилось
      Безсмертним порухом руки...

      14.09.10 22:15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. "Записки майже самАшедшого" - з блокноту…уривки
      Я не стану такою, як люди!
      Я не буду такою, як скажуть!

      _____ _____

      Я дякую, що ти в мене є!
      Просто справжня, як крапля дощу.
      Ідеальних людей не існує!
      І в душу я їх не пущу!
      Бо страшенно не люблю нещирості
      І дволиких, що добрі "в лице".
      Я сповідую правду вірності!!!
      І теж дякую тобі за це.

      _____ _____

      Давай на сьомому небі зустрінемось!
      Потримаємо час у руках.
      Давай, ми зірками лишимось...
      Один в одного...в іменах.

      _____ _____

      Я б пам"ятала те, що треба пам"ятати...
      А забувала б те, що пам"ятать не слід.

      _____ _____

      Я ТАКОЇ свободи не хочу!
      Я не хочу оту, хоч якусь...!
      Це свобода, коли ти ховаєш очі,
      Коли кажеш про неї комусь??!

      _____ _____

      І знову вечір. Знову дім. І ти...
      Такий ... простий. Такий мені знайомий.
      Я знов вдягаю крила самоти,
      Щоб відлетіть на поклик загадковий.
      Ти знаєш, а там - моє море...
      Ти знаєш, а тут мої зорі...
      _____ _____

      Кілометри - це відмовка просто.
      Земля ж - одна. І ми на ній - одні!
      А долі, всі дорогами пошиті,
      Пірнають в час...в хвилини...і у дні.

      _____ _____

      Це літо почалося майже вчасно.
      Пригріло сонце. Заквітчалися луги.
      Та ніби і в житті усе прекрасно...
      А пам"ять зводить серця береги...
      _____ _____



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Музо, сповідаюсь!
      Сповідуюсь. Пред місяцем і Музою.
      Пишу життя вже третю я главу.
      Тримаюся, щоб не скототися сльозою
      На темних вій тремтливу тятиву.

      Проймає сутінь. Змінює личину...
      Чому така? Чому все говорю?! -
      Ніхто собі не знайде ту причину,
      Якою я і дихаю, і сню.

      Сповідуюсь. Під цокання годинника.
      Злітаю аж під небо самоти...
      І падаю.., безкрила, як Ікар...
      Кужи ж тепер мені без крил іти?! -

      Пробачить сонце й спалить всі хвилини,
      А попелом посипле по роках...
      Як боязко я ждала цьої днини...
      Діждалась..! - Душу внесли на руках.

      А їй уже - лиш вчитися ходити,
      Бо їй літати люди не дали...
      Вони носили чисту правду в ситі,
      А свої душі з попелу спекли.


      Вважайте це просто прозою.
      Ця сповідь моя не для вас.
      СПОВІДУЮСЬ. ПРЕД МІСЯЦЕМ..,МУЗОЮ.
      Лечу сузір"ям вечорових трас


      19.09.10 00:24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Тій, що навчила мене віршувати…
      Як ти читаєш...сутністю. Минулим.
      Так, як ніхто у світі не читав...
      А я пишу...незнаним. Призабулим.
      Так, як мені хтось все це диктував.

      А ти читаєш... - Так ніхто не відчуває.
      А я пишу... - ніхто незнає як.
      Слово за словом... - так душу зачіпає...
      "Мені ж ще побороти переляк..." -

      Прийти до себе...чи хоча б знайти
      Потрібне слово, щоб почать розмову...
      Згадати суть конкретної мети
      І бачити лиш зірку вечорову,

      Яка віддасть понівечену душу,
      Туди, до рідної, котра її прийме...


      15.09.10 22:15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Моя стежка - між соняхів…
      Чи ж я була коли просила
      Притулку для душі у світі?
      Сама проблеми всі зносила
      і перевіяла на ситі.

      Сама творила, помилялясь.
      Сама себе пережила.
      Сама була. Сама й зосталась
      Душа, що вільною була.

      А ЩО З ТОГО, що не просила?! -
      А що з того..? - Пережила.
      Було - сама собі не мила,
      а все-одно, між люди йшла.

      Фальшивий світ, фальшиві очі-
      Ті завжди заздрили у слід.
      Кінчалась воля неохоче... -
      її з"їдали на обід.

      А я ішла. Виднілись далі.
      Топилась фальш у метушні.
      Всміхались соняхів медалі,
      з якими й будні не страшні.

      Чи я в людей чого просила?!
      Медаль дали! - от... дивина!
      Та вік її я б не носила!
      Від вас й так фальші є сповна..!

      12,09,10 00,23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Велика мета всієї людської сутності…
      Звичайний незнайомець...і рейки сподівань
      Повзуть у мою душу неохоче...
      Історія знайомства двох прощань,
      Котрих знов світ не розлучать не хоче.

      Чашка спогадів для гостя з невідомості -
      "Кілька поглядів, як в забутті...
      Немає більш слів у моєї свідомості,
      Вони лиш наснились в моєму путі.

      Згірклий присмак болючих тих фраз,
      Які вона вже говорила...Колись.
      Душа хотіла радості - хоч раз,
      Щоб їхні долі крильми обнялись.

      Але було вже й думати - доволі.
      Підрізав небокрай їм крила.
      І хтось, навмисне, переплутав ролі
      У фільмі, де вона зніматись з ним хотіла"


      Він просто слухав. Кожне слово. Не відводячи своїх очей від її. Душа відкрилась, мов Сезам. Віддала ВСЕ...просто так.
      Він став для неї - Kairos.
      Одна коротка зустріч, яка перевернула все життя на місце.
      Кінцева станція...


      Незнайомець. Незнайомка. - Душі майже рідні.
      Знов твориться історія прощань.
      Такі знайомства - малоймовірні,
      бо творяться не з чекань.

      Він кликав по-імені. Подумки.
      Як ніхто у світі не вмів.
      Незнайомець звав солодко...
      Навіть потім... - із її снів.


      10.09.10 00:13




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Моїм пешокласникам…
      Ви щасливі зібрались сьогодні
      Зустрічати свій перший дзвінок.
      І, напевно, зі мною всі згодні.
      Що миліше немає діток

      За оцих першокласників щирих,
      Що струмком розливають сміх.
      Вони до рук горнуться вчительських,
      Що так ніжно вестимуть їх,

      Ніби в казку, до Знань країни,
      До незвіданих нині світів.
      "Ви - достойні дочки й сини!" -
      Мабуть, кожен сказати хотів.

      У вас попереду Всесвіти знань.
      Побажаю я вам удачі!
      Здоров"я і здійснення всіх бажань!
      В добру путь! І ще раз - удачі!

      31.08.2010 16.03



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Чекай мене…
      Не клич мене...я не прийду.
      Вже й так занадто болю і прощання.
      Свою печаль я в сотий раз пройду,
      Щоб загубити смак твого вітання.

      Не клич мене, коханий, я молю!
      Не ріж словами мою спраглу душу..!
      Цю купку слів...не зможу...не спалю.
      Це все свобода...я сильною буть мушу!

      Хоча...забудь! слова розвій по світу.
      Поклич мене! А сили я знайду.
      Я розтерзаю спокій цьому літу!
      Чекай мене..! Я в сни твої прийду.

      01.08.2010 23:52



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Одна душа на двох
      Я маю НЕБО, а ти маєш ЗОРІ.
      І море в нас - одне всього на двох.
      Що я скажу сьогодні в цьому творі? -
      Напевно, те, котре стосується обох.

      Так...це - ДУША... Не хочеться сумного,
      Бо в мене ж - НЕБО, а у тебе - ЗОРІ...
      Озветься тихим спогадом з минулого
      Солодкий голос, що блукав по морю.

      Хоча, забудь... Це я щось про своє...
      В нас ЦІЛЕ МОРЕ! А лишень НА ДВОХ.
      Тут тиху пристань пам"ять заснує..,
      Напевно, ту, котра стосується обох.

      11.08.2010 23:23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. В нас плаче Прип´ять
      "Чор-но-биль"-дзвонять дзвони. Прип´ять...Боже!
      Який гіркий цей історичний шлях!
      Тяжка Руїна нашої епохи...Може
      Зіграють ще в "Чорнобиль"?! Хто ж в ролях?!

      І чи зупинять? А чи ліквідують?
      Залишать слід, гіркущий, як полин.
      Знов Прип´ять плаче! - а вони НЕ ЧУЮТЬ.
      Історія ж не простить цих провин!

      Духовна Прип´ять вже давно в нас плаче.
      І "Зона" вийшла за колючий дріт.
      Ми ж БОЇМОСЬ ЇЇ, але, одначе,
      Не можем не відкрить душі воріт.

      Ще всі бояться, ждуть чогось гучного. -
      Воно вже тут! Он, плаче під ворітьми.
      Всі всіх вже знали, а не бачили одного -
      Вони гуляли ВЖЕ ПО ПРИП´ЯТІ із дітьми.

      20.07.10 23:43



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Моє сто перше життя
      Доброго вечора, моя Радосте!
      Як здоров’я? За ким сумуєш?
      Чи підкорила щось непросте?
      Слова ласкаві від когось чуєш?

      Ти натомилась за цілий день...
      Чи усміхаєшся...чи радієш?
      Співає серце своїх пісень?
      Кого забула? Про кого мрієш?

      Милуєшся зорями? Любиш троянди?
      Чого в цей момент чекала?
      Що вимолюєш, як ковток води?
      І що з собою ця мить забрала..?

      Про що розкажеш? Про що змовчиш?
      Які вірші зараз а думці?
      Про що поглядом прокричиш?
      І які плани уже в розробці?

      Ой, ... щось вже питань забагато.
      "Ти як?" - от і все, що я зможу спитати.
      Я маю єдину спрбу для того, щоб жити
      І сотню життів, щоб про це написати.

      15.07.10 23:38



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Я просто ЛЮБЛЮ СВОБОДУ!
      Життя - не місце для стереотипів.
      Але чомусь чим більше живемо,
      Тим більше маєм їхніх видів і підтипів
      Й життя літопис тими ж ведемо.

      То все б - нічого. Люди, ніби й люди...
      Чи то уже не люди, а юрма?
      І переваги в них - однакові, і вади,
      А ВЛАСНЕ "Я" - ще є, чи вже - нема?!

      "Це - добре, це - погано,
      Це так, а не інак!"
      Й не вводить вас в оману
      нав"язане "отак"?

      Прийди до них
      Почни розповідать. -
      Вони - ні в сих, ні в тих:
      "Вона..."того" - видать.

      А що...коли якщо...
      - "Не може бути й мови!
      СТАНДАРТИ НІ ПРО ЩО
      ПРОСТІШОЇ БУДОВИ!"

      - Це сенс буття?! - "А, ну і що?!
      Це справа побутова."
      - Думки ж то в них про що?!
      Чи там лише полова?

      "І що вона говорить?
      Яке там їй "якщо"?
      Вона ж нас всіх позорить!
      Не навчена, чи що..?!"

      Виходить, - ДИСОНАНС...
      Говорять, - не така.
      Я НЕ ЛЮБЛЮ ГРИМАС!
      - "Ти подиви, яка..!"

      А я люблю свободу
      І не люблю нещасних!
      А щастя..? - В нагороду
      від своїх кроків ВЛАСНИХ.


      10.07.10 00.39



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. От так от
      Чужі жумки. Чужі переживання.
      Та які ж вони, в біса, ЧУЖІ?!
      Коли думаєш ними, коли відчуваєш страждання,
      яким ще немає межі.

      Коли живеш тими ж віршами
      Й подібне щось маєш в душі.
      Коли боїшся поранить словами,
      Котрі часом мов ті ножі.

      Напишеш - сховаєш, напишеш - зімнеш.
      "Ну що, щось нове?" - "Ні, ...немає."
      Крізь силу цю фразу під правду зігнеш,
      Ну а поезія ж-то не минає...


      07.07.10 23.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Завітай ...
      Античні обриси самотньої верби
      Зникають десь під вечір у тумані.
      І невимовна туга давно забутої журби
      В душі притихла. Вона вся в чеканні.

      Якихось див, чи величі, видовищ,
      Чи може зітканих з правди казок?
      А просота б"є в сонні брами площ,
      І пам"ять малює пейзаж - за мазками - мазок.

      Людина чекає кохання...
      Як полюбиш - люби, а як - ні, то - прощай.
      Як зумієш полегшить чекання,
      То не йди, залишись, почекай!

      Все дуже просто, тут все значно простіше. -
      Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
      Тут все чітко, все ясно, без компромісів ... лише
      Знаєш що, завітай, все ж, колись "на чай".

      А душа - чи знайде - не знайде - житиме!
      Ти крізь роки завітай. А потім "Люблю-не люблю" на ромашці років погадай.
      Вона ж-то не скаже, що весь час Тобою снитиме,
      І весь вік пам"ятатиме той небокрай.

      Та знаю ж - не скаже
      Ні - собі, ні - тобі, ні - людям.
      А, втім, нехай, - час покаже.
      Він здатен дива сотворити з життям.

      Ну так що ж? - Не живи минулим!
      Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
      Якщо хочеш - то будь, не лишайся прибулим!
      Тут все значно простіше ... Завітай, все ж , до мене "на чай"!

      27.06.10 02:13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Дивачка
      Часто любить гуляти. Сама. Під дощем,
      Тамуючи спрагу сльозами.
      Спрагу пам’яті, серця щем
      І любить мовчати про те, що не скажеш словами.

      Тоді вона сама, ніби перетворюється на дощ.
      Ходить лісами своєї пам’яті, поливає квіти своїх сподівань,
      Слухає знайомі голоси міських площ
      І ледь не топиться в ріках своїх перших дівочих страждань.

      Читає свою Костенко і усміхається долі.
      Вона щось знає...Ні, вона знає більше!
      Вона п’є з келихів тюльпанів своє вино волі,
      а її ще зовсім юну душу на ніч місяць колише.

      Між нею і людьми є такий собі захисний бар’єр -
      Вона нікого до себе не підпустить і захиститься сміхом.
      Вона не допустить, щоб потім на її місці вирили кар’єр,
      Але ніколи не образить, краще зіграє з лихом!

      Вона знає твою душу ... бо має подібну.
      Теж під час дощу повертається у свою реальність,
      І відчуваючи настрій - знайде потрібну строфу.
      Знає, що кожен рядок - неповторність.

      Завжди трохи замріяна. Розуміє.
      Потім пише вірші. Дивачка.
      Пів-натяки на пів-надії.
      ВОНА Ж МАЄ НЕБО - не одиначка!

      Хм ... розуміє. Та ще ж юна зовсім!
      Ще ж не отримала справжнього смутку медаль,
      Ще ж не вплітала медова любов квіти в волосся.
      У неї попереду - вибір. І лезо небокраю, і даль.

      А ти вже це маеш і читаєш свою Ліну.
      Та й досі не розумієш: як так?!
      і знаєш - НІКОЛИ життя не поставить її на коліна!
      Вона ж потім небо прихилить і ... заговорить із Всесвітом в такт!

      А ти вслухайся лише, читай між рядками тишу,
      Бо голос не скаже - не знаю, чому це так.
      Вона дуже любить, коли ти вголос читаєш вірші.
      І тихо плаче над строфами, і скаже колись чому саме так.


      21:14 21.06.10



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Згадаю про забутого
      Люблю тебе, смаглявий незнайомцю!,
      Мого життя незіграна печаль.
      "Люблю...тебе" - вже не тривожить пам’ять фраза ця.
      Душа вже ж проминула цей причал.

      Ні, не люблю ... і, навіть, не згадаю,
      В думках про тебе я не пом’яну і словом!
      А все ж стою під небом і чекаю
      Журавлиних пісень пам’ять, що лунає в мені дзвоном.

      Навіщо зорі нам тоді шептали
      На вухо ще незнанії слова?!
      Навіщо ми їх слідом повторяли,
      Що аж п’яніла в ночі голова.

      Навіщо ж ранки чарували нас світанками,
      Що аж німіла від краси душа?!
      Навіщо поглядами обмінялись ми,
      Немов квитком в нікуди, поспіша.

      Минали дні і час не зупинявся,
      Потяг років відвіз тебе кудись.
      А наш світанок й досі не опам’ятався -
      Смарагдові хмаринки он кличуть нас, дивись!

      І взагалі, мені не сумно зовсім!
      Я вмію заховатись від душі.
      Лиш ввечері зірки рахую: ... сім,... он вісім...
      І згадую забутого в душі.

      18.06.10 0:40



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Випускний етюд
      Моє село - колиска доброти.
      Тут - мої друзі, тут - моє дитинство
      Не вірить й досі - вже пора іти
      На зустріч долі, у Майбутнє-місто.

      Попереду - життя, попереду - дорога,
      Дзвінок останній - ви вже на шляху.
      Зненацька торкнулась до серця тривога
      І голуб злетів із гнізда на даху.

      Кружляє сад в казковім, дивнім вальсі.
      Та музика, що в пам"яті навік,
      Вона в серцях живе, а не у часі,
      Не зупинить ніколи їй потік.

      А то ж не сад - дівчата, ніби вишні,
      Погляд квітучий і рум"янець на щоках.
      І плаття, мов троянди, пишні.
      Молитва мамина бринить ще на вустах -

      "Не забувайте, діти, батька й неньки,
      Плекайте Батьківщину крізь роки!"
      А пісня рідна проростає в серці, ніби маки
      І ввись злітають материнські рушники.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Музика і весна
      Заграй, серденько, музику любові,
      Удар по струнах, забрини в мені.
      В очах відбийся і розстань у мові,
      Заграй аккорди, тільки не сумні.

      Палай, лети, розбийся об весну,
      Осколками старайсь не ранить душу,
      Бо й так, напевно, їй вже не до сну.
      Я ж ще живу...і жити далі мушу.

      Хоча, чому ж це "мушу"?! - Хочу
      Стрічати ранок, проводжать печаль.
      Я голосно своє майбутнє кличу,
      Я ще піду по небокраю в даль!

      Пірну в весну, в цвітіння хуртовину,
      Сама розквітну, ніби ніжна вишня.
      Й прощу комусь чиюсь незгадану провину...
      Заграй щасливумузику, серденько, прошу..!

      Дзвенить весна, вже скоро прийде травень,
      А сонце сяє в небі й на росі.
      Я не забула - я на тебе маю право,
      Моя весна, мій квітню в всій красі.

      Лунає музика ні звідки аж сюди.
      В очах весна, а в серці - хуртовина.
      Весна. За весну дякую усюди.
      За рідну пісню, що п"янкіша від вина!

      26.04.2010 22.08



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ...693...
      Мені ніхто вже не бажає "На добраніч!",
      Та й не до "спати" вже мені чомусь.
      Ніякої сименрії...і несинхронна північ
      Розказує мої казки комусь.

      Я не пишу. Писати зараз я не можу.
      Мені чомусь з думками не зійтись.
      Словами тишу ще раз потривожу,
      Моє чекання, дзвоном одзовись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Весна. Проста. Без макіяжу.
      Весна перед дощем
      Спраглими вустами промовляє:
      "Пошли краплинку з неба, щоб била ключем.
      Нехай вона всіх спраглих напуває.

      Нехай напоїть вишеньку,
      Нехай омиє цвіт.
      Нехай затопить тишеньку
      І мовчазний отвіт.

      Поллє всі сподівання,
      Всі мрії хай зростить.
      Скоротить нам чекання.
      Нехай все відболить.

      Нехай натягне райдугу
      Над річкою й в мені,
      Що стане, мов дорога
      Крізь сірі, шумні дні.

      Природа вся в чеканні
      Завмерла. Не дихне.
      У щастя сподіванні
      Все молить про одне...

      Прислухаюся - ніжний шум
      Тупцює десь попереду,
      Немов, із їхніх дум,
      Що віру мали тверду.

      Весна під час дощу
      Вдихає волю вперто.
      Я всім усе прощу
      Без пафосу й концертів.

      Той дощ усе змиває
      У вчора, в небуття.
      Лиш небо пам"ятає
      Все те...моє життя.

      Він напуває віру
      У завтрішнє майбутнє.
      Він зрощує без міри
      Надію в незабутнє.

      Веселки мости
      Від вчора, крізь сьогодні
      В майбутнього світи
      Протягнуто мені.

      Все мріє по-новому.
      По свіжому гіллі
      Промінчик сонечка рудого
      Біжить у сни мені.

      Весна після дощу.
      Проста. Без макіяжу.
      Нарешті я стереотипи розтрощу.
      Тепер я знаю, що краса - без макіяжу.

      Тому, напевно, й справжня,
      Тому і чарівна.
      Душа за маскою - порожня.
      Весна - жива. В мені дзвенить вона.

      Дощ і весна -
      Це, справді, найщиріше.
      Є істина одна -
      Все спрвжнє - найрідніше.

      Душа із-під дощу пірнає у життя.
      У казку днів живу
      Іде без вороття.
      Люблю весну. Щирішу і нову!



      02.05.10 22:06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Гра у цю весну
      Весна і птахи. Зорепад
      Рясніє в решеті вечірнім,
      І розлітається в квітучий сад,
      Закутаний у шалику предивнім.

      Дзвенить в саду, дзвенить в мені
      Птахів закохана мелодія.
      Голублять трави сонця промені,
      А сонце приголублю я.

      Прийду, всміхнусь...і обійму,
      Воно не спалить, бо я теж є сонцем.
      Усю любов, все сяйво перейму,
      Щоб під твоїм засяяти віконцем.

      Пригріти ніжно, щоб не розбудить.
      Поцілувати темно-чорні вії.
      Ще раз цей поцілунок повторить,
      І зникти...зникти в свої мрії.

      А потім - простягати руки до неба,
      Просячи щастя й наснаги йому.
      Весна простоволоса потім продовжить за тебе,
      А ти іди, і грайсь у цю весну!

      30.04.10 23.51



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Ти знаєш як мені це все дається
      "Ти знаєш як мені це все дається?
      Запитуєш у мене - хто все це розповів?
      Це дуже тяжко, тобі не здається?" -
      Десь вітер у полі розмову із сонцем завів.

      Вже топиться сад у рясності білого цвіту,
      Вже музика птахів грає у серці села.
      Пірнає той вітер у весну, співом залиту
      І сонце...а що?...І до нього весна добрела.

      Вони розуміють, їм більше вже слів не потрібно.
      А ми,..ну а ми мовчимо, хто - кого.
      Я хочу сказати, кричати до тиші подібно.
      Вуста нерухомі в чеканні голосу твого.

      Він і Вона. Колись були Вони,
      А зараз їх єднає несумісність
      і тиша. Ну хоч би погляд проведи..!
      Так ріже пам´ять нездійсненна дійсність.

      Ця казка сумна. Я знаю.
      А, може, це зовсім не казка?
      Про це я у вітру спитаю,
      Бо сумнів - найбільша поразка.

      А сонце дивується вітру -
      Ну де ж він все те таки взяв?
      Знайшов між весняного квіту,
      В росинки на листі все вклав.

      Ти знаєш,..а мені це все вдається.
      Хоч це і дивно, так чи навпаки.
      Вечірнє небо в сутінках сміється,
      Вже ця весна дається у знаки.

      30.04.10 0.00



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Волі серцю
      Ти мчиш по днях, ідеш по небокраю,
      Міряючи спогадами шлях:
      "Я не забула. Я про тебе пам´ятаю.
      Не загубила я тебе у долях.

      Я тут, я є, я у спектаклі граю,
      Але чомусь заплуталась в ролях.
      Стою, дивлюсь на зорі...й пригадаю
      Тебе, незмінного...сама ж в чужих краях.

      Комусь кажу: "Люблю", а очі - "пам´ятаю".
      А очі щирі, і вони не збрешуть.
      Я кожен день свій спогад розпинаю...
      Багато їх, і всі на пам´ять пишуть.

      Листів немає...спогад онімів.
      Я загубилась...я забула ролі.
      Нема нікого. Ти лиш - в світі снів.
      Будень заснув. Вві сні він стогне: "Волі..!"

      Волі почуттям, волі серцю,
      Волі зуміть вибирать.
      Волі забуть про все це,
      Волі про все пам´ятать!"

      24.04.2010 23:54



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Слово. Вічне і п´янке...
      Годинник вже скоро дванадцять проб´є,
      А зорі все сяють над нами...
      Навчусь цінувати все те, що вже є,
      Щоб не жити минулим роками.

      Було. Хотілось. Мучилось. Страждалось.
      І билось серце - невловимий птах.
      Все, що було - навік запам´яталось
      І слід свій залишило у віках.

      Воно було, воно уже минуло.
      Пішло, лишивши опік на вустах.
      Той рідний погляд...ні, ще не забуло.
      Пішло...і зникло десь у чудесах.

      Не буду жити спогадом солодким,
      Ломитимусь в "сьогодні", хоч гірке.
      Знайду Його, не хочу бути з будь-ким,
      І питиму з ним слово вічне і п´янке!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Я обіцяла - вірш не буде плакать
      Стоїть душа під зорепадом мрій,
      Вона вдивляється у вечір синіми очима.
      Навкруг панує тиша, дивний спокій.
      Лиши хоч зараз те, що маєш за плечима.

      Забудь на мить..,забудь і усміхнись.
      Я обіцяла - вірш не буде плакать.
      Згуби буденність сіру й схаменись!
      А все ж, в сльозах не можна довго плавать...

      Та знаю...знаю...Добре.., тільки часом.
      Та й то, коли одна, на самоті,
      Коли набриднуть сірих днів гримаси
      І хочеться топитись в простоті.

      Тоді вже так, тоді вже, справді, можна
      Побуть одній, щоб світ тебе забув.
      І кожен вірш, строфа знайома кожна,
      І кожен спогад по клавішах загув.

      Ой, вибач...вибач, я забула...знов.
      Я обіцяла - вірш не буде плакать.
      Беріз послухай, тиху музику розмов
      І їм весь смуток спробуй передать.

      Сама ж засяй, лети назустріч долі!
      Іронії засмійся у лице.
      Було в житті і суму вже доволі,
      ПОРА СМІЯТИСЬ - пам"ятай про це.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. ...сотворити неможливе...
      Мій янголе, я вмію відчувати душу.
      Може, це - дар, а може...втім, не знаю.
      Я просто вмію слухати крізь тишу.
      І лиш тобі і віршам це розповідаю.

      Для всіх цей вірш, це - просто щось красиве,
      Але тебе це може довести до сліз.
      Він здатен сотворити неможливе -
      Намалювати ранок, що почавсь з беріз.

      Чомусь, близьким то стало і для мене,
      Хоч забагато невідомості в словах.
      Душа моя завжди з тобою лине,
      В яких би не була тяжких путях...

      Це вперше, я порушую мовчання.
      Звичайно, зараз про усе не напишу.
      Десь там, у серці, ще лишились запитання,
      На них при зустрічі отвіт я попрошу.

      Це ще не зараз, не у цій годині.
      Ще не навчились слухати без сліз,
      Але колись, в якійсь чудовій днині
      Розмову нашу почнемо з беріз.

      Я Вас люблю...але про це не треба говорити...
      На серці в мене те ж, що й зараз в тебе.
      По лицю дощ...зуміло сотворити...
      Ну що ж, душі відпочивати також треба.

      Мій янголе, пробач , що по лицю дощ.
      Я й зараз бачу твою душу.., в небі,
      А ти говориш - "це, можливо, й краще..."
      Я відчуваю...і пишу для тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Згадай мене...
      Знайди мене тихенько між зірками,
      Лиш пригадай на мить спогад ясний,
      Закутаний в душі одноманітними роками,
      Обпечений вустами всіх нездійсненних мрій.

      Душа...прокинься! Подивись на зорі,
      Всміхнися до минулого свого.
      Якби хотілося втопитись в нім, як в морі,
      Більш не почувши голосу твого.

      Мені ще й досі сняться сни про тебе,
      В яких так добре і так мало треба:
      Лиш кадр з мрії і шматочок неба,
      Та казка днів, яка мені так люба.

      Не плач, серденько. Не сумуй прожитим.
      Хай карі очі не торкне печаль.
      Не треба жить лиш спогадом забутим,
      Спрямуй свій погляд у безмежну даль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    87. Повірте, в мене є Вам що сказати...
      Повірте, в мене є Вам що сказати,
      І це нічого, коли я мовчу.
      Бо в мене є Вам, є про що сказати,
      Про це я на папері закричу!

      А поки що, милуюся очима...
      Я такі лиш бачила у сні.
      Хоч і не мало в долі за плечима,
      Вони ж такі, як ранок на весні.

      Такі ж чарівні, і такі ж іскристі.
      Заглянь у них - там океани мрій.
      Такі ж прозорі, як з роси намисто...
      Лиш не сумуй, о янголе ти мій!

      А я мовчу...дозволь мені мовчати...
      Я просто люблю слухати...й писати.
      Я все скажу. А як це все сказати?
      Про це вже лише вірші можуть знати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Зоряна картина
      Це все картина зоряна,
      Написана самою долею.
      Така мною омріяна,
      Живу за її волею.

      Я йду із зорями мовчати,
      Про що з людьми не можна розмовляти.
      Але про що так хочеться кричати,
      А треба тишею, щоб спогад не збудити.

      І я стою..,я думаю.., питаю,
      Куди поділось те, моє життя.
      А зорі знають.., це лиш я не знаю.
      Воно до них пішло в незабуття.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Про небо
      Блакить небес..,в якій можна втопитися...
      Якась така таємна простота.
      Та даль, та вись, якою не напитися.
      Химерний сад...Середина пуста.

      А грядка із зірками, а сутінки, а мить..!
      Змовкає сонце і говорить ніч
      Про чари і мовчання.., так, голос аж бринить,
      А ти мовчи тихесенько, бо все ж, не в тому річ...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Сніг весною
      Всміхається до березня яскраво
      Весняне сонце і небес блакить.
      Підсніжник перший поглядає величаво,
      Замилувавшись спокоєм на мить.

      Ще де-не-де у полі сніг лежить,
      Але не білий...посірів чомусь.
      Від болю стогне він, кричить...
      Це в душу заклик. Добре, я лишусь.

      Цікаво, сніг..? А може, то життя?
      Спочатку білий...Сірий...Завтра вже вода...
      Таке воно. Назад немає вороття,
      Доки на "жити" не скінчиться мода.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. P. S.
      Сніг темноти помалу розстає…
      Я йду весною. Там все-таки, щось є.
      Чиє воно..? А може, і моє
      Тепло душі у душу віддає.

      Зима була, були похмурі дні.
      І очі карі якісь стали сумні…
      Якісь думки…й, напевно, не одні…
      На людях звикли все тримать в собі.

      Не треба слів…не треба зайвих слів…
      Нехай душа хоч трохи одпочине серед снів,
      А вітер щоб у душу весну навіяти зумів…
      Я буду там, серед слів ланів.

      Можливо, це писать не треба,
      Але ж моя у людях є потреба.
      Тобі, мій янголе, хай допоможе небо!
      Лиш час невтомний…, нам спішити треба.

      І ще, чекайте, як не повторити:
      «Свій будень серця будемо творити.
      Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
      Але про це не треба говорити…»

      19.03.2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Ранок
      Так добре вірші пишуться під ранок,
      Коли,мов сонна шаль туман-серпанок
      Спокійно душу огорта.
      Коли не чути ще птахів співанок.

      Як добре вірші пишуться під ранок,
      Коли у серці вир думок
      Казково щось розповідає...
      Й ти слухаєш отих казок.

      Ой добре вірші пишуться під ранок.
      Оттак тихесенько зійдеш на ґанок,
      А той схід сонця продиктує все,
      А ти запишеш те на кленовий листок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Загадка ночі
      Про день вже стільки сказано було.
      Про ранок, що прозорий, ніби скло.
      Та й про життя...чого і скільки нам дало.
      Це все було...було...було...

      Люблю я ніч...тіні її обличч,
      Люблю і говорити віч-на-віч.
      Люблю усмішку полум"я зі свіч,
      Котре ще рветься в густу, темну ніч.

      Дивлюсь їй в душу, говорю про тишу,
      Лиш нею розмовляти з світом мушу.
      Той голос тиші у душі їм лишу...
      Нехай хоч він колиску мрій колише.

      Загадка ночі...чому душа моя тріпоче?
      Немов, зірватись до зір хоче.
      А це, що є...треба мені не конче.
      Мені, аби думки жили на крилах ночі.

      Живу, як в сні. Все добре, але очі...очі...очі...
      Дівочі очі десь шукають глибінь ночі,
      Щоб говорити тишею про сни пророчі.
      Натхненя нести....й заповіді отчі.

      Піти у ніч...і загубитися на мить,
      Забуть про очі, мов небес блакить.
      знайти у серці все, що не забуть.
      А все це мить...одна...єдина...мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Поезія - то це вже назавжди...
      Земля, вода, усі материки,
      Повітря, небо і грозові звуки,
      Води з джерельця об каміння стуки -
      Сьогодні все це я даю тобі у руки.

      Я знаю, що стерпиш ти муки,
      Що вмочиш ти у ніч холодну руки.
      Сльоза не раз торкнеться до щоки.
      Як мить, пройдуть усі твої роки.

      Я знаю все це - що було й що буде,
      Я знаю, що про тебе скажуть люди.
      Я знаю, що в житті твоєму буде
      І ким підеш у світ цей поміж люде.

      Ти не лякайся того потрясіння,
      Що прийде в той холодний день осінній.
      Душа твоя проснеться в голосінні,
      А серце скаже:"Проросло насіння!"

      Не знатимеш звідкиль оті думки,
      Що знають всі життя твого роки.
      Візьмеш папір і закарбуєш у рядки
      Свої слова, що підуть у віки.

      Ти ще читаєш? - Вчитуйся в рядки...
      Це зараз юний, але все ж роки
      Візьмуть своє й згадаєш ці рядки,
      Подумаєш...і скажещ - так-таки.

      Ти будеш думать і візьмеш папір
      Й почнеш писати із низин і з гір.
      З низин всього життя, з гір думок, що закружляють в вир.
      У тебе буде море їх, повір.

      Й посиплються тонесенькі ряди,
      А ти пиши, не зупиняйся, йди!
      Бо всі вони - комусь ковток води.
      І пам'ятай: Поезія - то це вже назавжди!

      18.02.2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Правда про Правду
      Нічка спадає,
      Сонечко сходить,
      Місто розкішне тихо ще спить
      Тільки душа, моя Україно, до тебе, до тебе летить!
      І не спить, і шукає покою,
      І знайти собі спокій, що дано тобою,
      Не може, не знає, не вміє…
      Вона правди шукати не в силах…
      Правду оговорено, топтано, бито
      І у темній в'язниці закрито…
      Грішній кривді, в палатах, поклони
      Б'ють всі люди, що без охорони…
      Обмануті горем, побиті брехнею,
      Не вірять ні в що , хочуть жити із нею.
      Як боляче це спостерігати мені,
      Хочеться крикнути - НІ!
      Хочеться встати, порвати кайдани
      І показати усім, що ж з нами стало!
      Але…--ні, я не можу… -- не чують,
      Лише шкури свої всі рятують!
      Не знають, не бачать, не чують…
      Кари Божі на них вже чатують!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Загублене щастя
      Я бачила ту місячну доріжку,
      Я йшла по ній в незвідані світи.
      Я знаю, що у цьому мало змісту,
      Та так хотілось щастя віднайти.

      Хотіла йти, сміятися, творити
      Для себе долю добру і ясну.
      Але не вийшло, і життя безхмарне
      Перетворилося на сон, яким живу.

      Ну що ж тут скажеш?..."Легко не буває"-
      Так хтось сказав. Життя він добре знав.
      Я буду йти, як важко не ставало б...
      Я буду йти, щоб щастя віднайти!

      2010 рік



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Що треба для писання віршів?
      Що треба для писання віршів?
      Заумні рими, строфи і рядки..?
      Ні, для віршів треба зовсім інше
      Папір і ручка...фото на стіні.

      Достатноь лише поруху, усмішки,
      Чи жесту з того фото уві сні...
      А все ж, для віршів треба зовсім трішки
      Папір і ручка...фото на стіні

      Минуть роки, закінчаться століття
      І віри не лишилось в майбуття.
      Ти пам"ятай, що вірить допоможе
      Папір і ручка...фото на стіні.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Дитинство
      Дитинство, куди ти зникаєш,
      Дитинство, куди ти ідеш,
      На кого мене покидаєш,
      До кого тепер попливеш?

      Я пам’ятаю і радість, і сміх
      Я пам’ятаю і друзів.
      Я пам’ятаю дитинство своє
      І які ми були нерозлучні.

      Я пам’ятаю, як грали у м’яч,
      Лелеки летіли над нами.
      Тоді ми ще зовсім не знали --
      Так дитинство пролетить і над нами.

      Тоді ми були безтурботні, малі,
      Ми бавились, грались в подвір’ї.
      Аж раптом, лелеки полетіли у далі,
      Забравши дитинство подалі…


      2009 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Сину...
      Згасає день і настає рожевий вечір...
      Останній промінь сонця хапає ліс за плечі.
      Вода, роса, туман...-звичайні речі.
      Вітер нашіптує казки своїй малечі.

      Заходить сонце за тополі,
      Лелека ходить ще по полі.
      Пташиний спів стиха в гаю.
      Прийми ж ти те, що я тобі даю...

      Поглянь у степ, поглянь на полонину,
      Поглянь на гори і Дніпра долину...
      Стань на вершину...запам"ятай хвилину.
      Це все для тебе, знаєш, рідний сину...

      2009 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --