Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліна Шевчук /
Вірші
Дивачка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дивачка
Часто любить гуляти. Сама. Під дощем,
Тамуючи спрагу сльозами.
Спрагу пам’яті, серця щем
І любить мовчати про те, що не скажеш словами.
Тоді вона сама, ніби перетворюється на дощ.
Ходить лісами своєї пам’яті, поливає квіти своїх сподівань,
Слухає знайомі голоси міських площ
І ледь не топиться в ріках своїх перших дівочих страждань.
Читає свою Костенко і усміхається долі.
Вона щось знає...Ні, вона знає більше!
Вона п’є з келихів тюльпанів своє вино волі,
а її ще зовсім юну душу на ніч місяць колише.
Між нею і людьми є такий собі захисний бар’єр -
Вона нікого до себе не підпустить і захиститься сміхом.
Вона не допустить, щоб потім на її місці вирили кар’єр,
Але ніколи не образить, краще зіграє з лихом!
Вона знає твою душу ... бо має подібну.
Теж під час дощу повертається у свою реальність,
І відчуваючи настрій - знайде потрібну строфу.
Знає, що кожен рядок - неповторність.
Завжди трохи замріяна. Розуміє.
Потім пише вірші. Дивачка.
Пів-натяки на пів-надії.
ВОНА Ж МАЄ НЕБО - не одиначка!
Хм ... розуміє. Та ще ж юна зовсім!
Ще ж не отримала справжнього смутку медаль,
Ще ж не вплітала медова любов квіти в волосся.
У неї попереду - вибір. І лезо небокраю, і даль.
А ти вже це маеш і читаєш свою Ліну.
Та й досі не розумієш: як так?!
і знаєш - НІКОЛИ життя не поставить її на коліна!
Вона ж потім небо прихилить і ... заговорить із Всесвітом в такт!
А ти вслухайся лише, читай між рядками тишу,
Бо голос не скаже - не знаю, чому це так.
Вона дуже любить, коли ти вголос читаєш вірші.
І тихо плаче над строфами, і скаже колись чому саме так.
21:14 21.06.10
Тамуючи спрагу сльозами.
Спрагу пам’яті, серця щем
І любить мовчати про те, що не скажеш словами.
Тоді вона сама, ніби перетворюється на дощ.
Ходить лісами своєї пам’яті, поливає квіти своїх сподівань,
Слухає знайомі голоси міських площ
І ледь не топиться в ріках своїх перших дівочих страждань.
Читає свою Костенко і усміхається долі.
Вона щось знає...Ні, вона знає більше!
Вона п’є з келихів тюльпанів своє вино волі,
а її ще зовсім юну душу на ніч місяць колише.
Між нею і людьми є такий собі захисний бар’єр -
Вона нікого до себе не підпустить і захиститься сміхом.
Вона не допустить, щоб потім на її місці вирили кар’єр,
Але ніколи не образить, краще зіграє з лихом!
Вона знає твою душу ... бо має подібну.
Теж під час дощу повертається у свою реальність,
І відчуваючи настрій - знайде потрібну строфу.
Знає, що кожен рядок - неповторність.
Завжди трохи замріяна. Розуміє.
Потім пише вірші. Дивачка.
Пів-натяки на пів-надії.
ВОНА Ж МАЄ НЕБО - не одиначка!
Хм ... розуміє. Та ще ж юна зовсім!
Ще ж не отримала справжнього смутку медаль,
Ще ж не вплітала медова любов квіти в волосся.
У неї попереду - вибір. І лезо небокраю, і даль.
А ти вже це маеш і читаєш свою Ліну.
Та й досі не розумієш: як так?!
і знаєш - НІКОЛИ життя не поставить її на коліна!
Вона ж потім небо прихилить і ... заговорить із Всесвітом в такт!
А ти вслухайся лише, читай між рядками тишу,
Бо голос не скаже - не знаю, чому це так.
Вона дуже любить, коли ти вголос читаєш вірші.
І тихо плаче над строфами, і скаже колись чому саме так.
21:14 21.06.10
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
