Я страшенно за тобою сумую!
Тихий шелест вітрів піднімається свистом.
Я більше нікого не чую!
Я для долі своєї є піаністом.

Я - тут, ти - там. Між нами - кілометри.
І дні, хвилини, досвід і роки.
Летить над світом зореокий вітер,
Словами доторкнеться до щоки...
..Які ж слова...Якого треба Щастя,
..Щоб їх вогонь хоч трохи пригасить.
..А як не є,.. Якось треба не впасти
..І менше повертатися в ТУ мить.
.....Я пам’ятаю, то було, як вчора.
.....А світ кохати зовсім ще не вмів.
.....Ти не поїхав! Ти - приїхав...вчора.
.....Ти повернувся з пережитих снів.
........Як я чекала..! Як ділили небо..!
........Як душу ти забрать мою хотів..!
........А це вже час. І всім прощати треба!
........Ну а тобі - то й, мабуть, - поготів.
.....Ти ж все забрав! А зорі... - їх залишив.
.....Ти, мабуть, злодій? Як то може буть..?
.....Ці зорі... Ними ж-то і втішив,
.....І знов пішов по небокраю в путь.
..Я не минала! Але й не згоріла..!
..Ці всі слова так душу потрясли...
..Але, спочатку, я була зраділа.
..Знов захотілось нашої весни..!
Хоча, своєї. Але вже не зможу...
Мене ті "мушу" в землю укорінили.
А від людей стоїть вже огорожа.
Я ЩЕ ЛИШИЛАСЬ! А вони не вірили..!

Я сумую за тобою..! Страшенно!
Вогонь вечоровий горить.
Летить життя у часі шаленно.
Його більш не можна спинить..!


30.10.10 22:36