Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліна Шевчук /
Вірші
Сонячний слід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сонячний слід
Обминаю свою самоту,
Залишаюсь на відстані сонця.
Загадай на найвищу мету.
Віще щастя – чужа традиція.
А між нами всього лиш небо.
Я іду по твоїх слідах
У вічність, де до бога Феба
Веде туманний Чумацький шлях.
Як завжди, на «зустрічну» з часом.
Тобто, вперед, по спіралі – назад.
А минуле Ніхто лиш погасить,
Як стане солодко від порад,
Занадто солодко, навіть гірко…
Покохали суботи будні…
Занадто щастя – та це ж не гірше,
Як коханню ТАКА підсудна.
Забуваюсь у сотнях поглядів.
Не твоїх. Бо не маю і твого фото…
Пів години – а скільки спогадів!..
І двадцять сім слів, яких не забути.
Два – на вітання, два – на прощання.
Двадцять три – нуль - зіграли в пінг-понг.
Але є ще кілька – моє сподівання.
А твої три, наостанок – несказаний вбивчий експромт.
Якось так без права на дзвінок
Розминулись в своїй круговерті.
Ніхто й не підступив на зайвий крок.
Слова мовчали, бо були відверті.
Та чому ж не забракло щирості???
Щоб тонути в пустих словах?!
А між нами бар’єр же не виросте
З нерозуміння мовчань у снах?
Та якби ж то… із тої прірви
Щось піднялося – та не в порох…
Може й краще, - ніхто не зірве
Моїх мрій, що манили твій порух.
І залишать ту пісню по радіо,
Що пам’ятає твій безіменний номер.
Ти пішов на той бік ще завидна…
Так піднесено… не згубив ні слова…
Ну а я прикривалась гордістю…
Не із гордощів. Просто так
Якось треба миритись з свідомість,
Бо небо – не синє – сіряк!
І я лишилася так піднесено,
Не поранившись навіть словом.
Хоч і знала: Для серця – порізно –
Це ще гірше, ніж захлинутись струмом.
Так і зараз живу. «Щаслива»
За мільйони секунд вперед.
Кажуть, в мене хороша аура,
Я – щаслива…
Хіба?
- Секрет…
Усміхаюсь – це вже не боляче,
Але це не значить, що я забула.
Та дуже рідко дивлюсь у очі.
Якби ж ними… тебе повернула!
Ще болючі рани від спогадів
Забинтую… І все – готова!
Які дамби, як після повені?!
Тільки з жахом чекаю знову.
Але йду гордо, творю ілюзію.
Головне – не дивитись під ноги…
Багато чого на безкінечній дорозі,
Але помочі ждать ні від кого.
А часом спіткнусь об знайомий номер,
А до прірви всього лиш крок.
Щоб вхопитись за чиєсь слово? –
Та вже ближче, мабуть до зірок…
З гордістю, без права на розмову.
Простіше вимкнути телефон!
Бо не зможу промовить й слова…
Це не гра – це вже мій марафон.
Забуватись у сотнях поглядів,
Розміняти мільярди слів.
Не лишити про себе спогадів…
Почуття? – а про них й поготів!
Телефон. Без права на розмову.
Фотокартки чужих облич.
Це ж, як гра: Просто слово до слова,
А тоді вже не владна й ніч.
По спіралі часу – вперед.
Може в гості до свого Феба.
Йду, ступаючи слід у слід.
Просто - в вічність. Непросто – з неба!
20.02.11 01.13
Залишаюсь на відстані сонця.
Загадай на найвищу мету.
Віще щастя – чужа традиція.
А між нами всього лиш небо.
Я іду по твоїх слідах
У вічність, де до бога Феба
Веде туманний Чумацький шлях.
Як завжди, на «зустрічну» з часом.
Тобто, вперед, по спіралі – назад.
А минуле Ніхто лиш погасить,
Як стане солодко від порад,
Занадто солодко, навіть гірко…
Покохали суботи будні…
Занадто щастя – та це ж не гірше,
Як коханню ТАКА підсудна.
Забуваюсь у сотнях поглядів.
Не твоїх. Бо не маю і твого фото…
Пів години – а скільки спогадів!..
І двадцять сім слів, яких не забути.
Два – на вітання, два – на прощання.
Двадцять три – нуль - зіграли в пінг-понг.
Але є ще кілька – моє сподівання.
А твої три, наостанок – несказаний вбивчий експромт.
Якось так без права на дзвінок
Розминулись в своїй круговерті.
Ніхто й не підступив на зайвий крок.
Слова мовчали, бо були відверті.
Та чому ж не забракло щирості???
Щоб тонути в пустих словах?!
А між нами бар’єр же не виросте
З нерозуміння мовчань у снах?
Та якби ж то… із тої прірви
Щось піднялося – та не в порох…
Може й краще, - ніхто не зірве
Моїх мрій, що манили твій порух.
І залишать ту пісню по радіо,
Що пам’ятає твій безіменний номер.
Ти пішов на той бік ще завидна…
Так піднесено… не згубив ні слова…
Ну а я прикривалась гордістю…
Не із гордощів. Просто так
Якось треба миритись з свідомість,
Бо небо – не синє – сіряк!
І я лишилася так піднесено,
Не поранившись навіть словом.
Хоч і знала: Для серця – порізно –
Це ще гірше, ніж захлинутись струмом.
Так і зараз живу. «Щаслива»
За мільйони секунд вперед.
Кажуть, в мене хороша аура,
Я – щаслива…
Хіба?
- Секрет…
Усміхаюсь – це вже не боляче,
Але це не значить, що я забула.
Та дуже рідко дивлюсь у очі.
Якби ж ними… тебе повернула!
Ще болючі рани від спогадів
Забинтую… І все – готова!
Які дамби, як після повені?!
Тільки з жахом чекаю знову.
Але йду гордо, творю ілюзію.
Головне – не дивитись під ноги…
Багато чого на безкінечній дорозі,
Але помочі ждать ні від кого.
А часом спіткнусь об знайомий номер,
А до прірви всього лиш крок.
Щоб вхопитись за чиєсь слово? –
Та вже ближче, мабуть до зірок…
З гордістю, без права на розмову.
Простіше вимкнути телефон!
Бо не зможу промовить й слова…
Це не гра – це вже мій марафон.
Забуватись у сотнях поглядів,
Розміняти мільярди слів.
Не лишити про себе спогадів…
Почуття? – а про них й поготів!
Телефон. Без права на розмову.
Фотокартки чужих облич.
Це ж, як гра: Просто слово до слова,
А тоді вже не владна й ніч.
По спіралі часу – вперед.
Може в гості до свого Феба.
Йду, ступаючи слід у слід.
Просто - в вічність. Непросто – з неба!
20.02.11 01.13
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
