Земля, вода, усі материки,
Повітря, небо і грозові звуки,
Води з джерельця об каміння стуки -
Сьогодні все це я даю тобі у руки.

Я знаю, що стерпиш ти муки,
Що вмочиш ти у ніч холодну руки.
Сльоза не раз торкнеться до щоки.
Як мить, пройдуть усі твої роки.

Я знаю все це - що було й що буде,
Я знаю, що про тебе скажуть люди.
Я знаю, що в житті твоєму буде
І ким підеш у світ цей поміж люде.

Ти не лякайся того потрясіння,
Що прийде в той холодний день осінній.
Душа твоя проснеться в голосінні,
А серце скаже:"Проросло насіння!"

Не знатимеш звідкиль оті думки,
Що знають всі життя твого роки.
Візьмеш папір і закарбуєш у рядки
Свої слова, що підуть у віки.

Ти ще читаєш? - Вчитуйся в рядки...
Це зараз юний, але все ж роки
Візьмуть своє й згадаєш ці рядки,
Подумаєш...і скажещ - так-таки.

Ти будеш думать і візьмеш папір
Й почнеш писати із низин і з гір.
З низин всього життя, з гір думок, що закружляють в вир.
У тебе буде море їх, повір.

Й посиплються тонесенькі ряди,
А ти пиши, не зупиняйся, йди!
Бо всі вони - комусь ковток води.
І пам'ятай: Поезія - то це вже назавжди!

18.02.2010