Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олена Побийголод (1965)
«Колись ми нарешті позбавимось російської мови, і тоді нам знадобляться переклади з російської літератури».
(З листа С.Бандери до М.Рильського)


Рубрики / Різні переклади [17]

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   1985. Про Федота-стрільця, хвацького молодця
    Із Леоніда Філатова (1946-2003). Казка для театру
  •   1991. На незалежність України
    Із Йосипа Бродського (1940-1996)
  •   1841. Пісня вартового при в’язниці
    Із Тараса Шевченка (1814-1861)
  •   Російські річки Убля¹ та Вобля²
    Із І.В.Царьова (1955-2013)
  •   2019. Від швата¹ до адара²
    Із Зеева Дашевського (Ізраїль)
  •   1956. Діти Туману
    Із Бориса Стругацького (1933-2012)
  •   1952. Чорний острів Сюмусю
    Із Аркадія Стругацького (1925-1991)
  •   1964. Фантастам теж непросто
    Із Бориса Стругацького (1933-2012)
  •   Сіль наук (1956-1992, в скороченні)
    Із Валентина Берестова (1928-1998)
  •   1981. Дядя Стьопа – ветеран (в скороченні)
    Із Сергія Михалкова (1913-2009)
  •   1962. Шах і Ахмед
    Із Юхима Чеповецького (1919-2014)
  •   1973. Є тільки мить
    Із Леоніда Дербеньова (1931-1995)
  •   2022. Трамвай «Єрусалим - Київ»
    Із Зеева Дашевського (Ізраїль)
  •   1942. Убий його! (уривок)
    Із Костянтина Симонова (1915-1979)
  •   1931. Ялинка
    Із Зої Александрової (1907-1983)
  •   1903. Ялинка
    Із Раїси Кудашевої (1878-1964)
  •   1824. Горе від Москви (цитата)
    Із Олександра Грибоєдова (1795-1829)

  • Огляди

    1. 1985. Про Федота-стрільця, хвацького молодця



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. 1991. На незалежність України
      Із Йосипа Бродського (1940-1996)

      Дорогий Карле Дванадцятий!
      У битві біля Полтави¹
      облизня добре помацав ти...
      Як зго́дом казав гаркавий²,

      «час ще покаже»:
      «кузькіну мать»³, руїни⁴,
      смерть у бранному ражі
      із присмаком України.

      То не зелено-квітний,
      поточений ізотопом⁵, –
      жовто-блакитний
      в’ється над Конотопом.

      Певне, ряднина – ота,
      що́ припасла Канада⁶;
      ба́йдуже, що без хреста,
      це хохлам не завада.

      Гей, рушники на півхати,
      в спітнілій жмені насіння!
      Зраду їм закидати
      ми, кацапня, не повинні:

      самі́ ми під образа́ми
      скільки років у Рязані
      завжди́ зі хмільними сльозами
      жа́лися, як при Тарзані⁷...

      Скажемо їм без хули,
      слівця додавши крутого:
      скатертю вам, хохли,
      та рушником дорога!

      В жупа́ні під колір брукви,
      не кажучи – у мундирі,
      йдіть від нас на три букви,
      на бо́ки усі чотири.

      Нехай тепер, вже пробачте,
      хором ля́хи та ганси
      в мазанці навкарачки
      вас становлять, поганці.

      Ладнати петлю́ на кущі –
      спільно лізли у хащі,
      а м’ясо ловити в борщі –
      це самотою краще?

      Ось вам, хохли, тавро:
      разом поживши – досить!
      Плюнув би в той Дніпро,
      може, назад покотить,

      гидуючи згорда нами, –
      як потяг, набитий з лихвою
      різними лантухами
      й кривдою віковою.

      Тож прощавайте, юди.
      Вашого хліба, неба –
      навіть як замість буде
      стеля й полова⁸ – не треба.

      Зайве – псувати кров,
      дерти краї́ одежі.
      Видно, пройшла любов,
      якщо і була поме́жи.

      Нащо гребтись, як маля,
      в коренях рваних глаголом?
      Вас народила земля,
      ґрунт, чорно́зем з підзолом⁹.

      Годі качати права́,
      нас кленучи зі скрути, –
      це бо земля черства
      вас, кавунів, каламутить.

      Ну-бо, левада-степ,
      краля, баштан, холоші...
      Й більше було халеп,
      втрат – і людей, і грошей.

      Ладу дамо́ цій мороці.
      А що до сльози́ на о́ці –
      немає на неї указу
      чекати іншого разу.

      З богом, «брати-слов’яни»,
      гетьмани, вертухаї!..
      Тільки, коли настане
      й вам помирати, «хазя́ї», –

      хрипітимете як мантру,
      скуба́ючи край матраца,
      ві́рші із Олександра,
      а не брехню Тараса¹⁰.

      (Переклад 2016 р.)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. 1841. Пісня вартового при в’язниці
      Із Тараса Шевченка (1814-1861)

      Воєвода престарілий,
      трохи маючи ще сили,
      на війну гайнув.
      За дубовими дверима,
      за запорами твердими
      він жону замкнув.

      Престарілий – тож ревнивий,
      недовірливий та мстивий...
      Тільки все ж – війна!
      Бився воєвода, доки
      не пройшло чотири ро́ки.
      Як там та жона?

      А жона не помарніла, –
      з вікон двері наробила,
      й через рік чи два
      сповиває сина Яна
      та про переста́рка пана
      пісеньку співа:

      «Ой, люлечки-люлі, синочку мій милий!
      Якби воєводу татари б убили!
      Татари би вбили, вовки би задрали!
      Ой, люлечки-люлі, синку́ мій удалий...»

      (2024)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Російські річки Убля¹ та Вобля²
      Із І.В.Царьова (1955-2013)

      Самі́ зміркуйте, в якім дерзанні
      з’явилась назва у річки – Вобля!..
      А ще – добряча й земля в Рязані:
      ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

      А потрясіння беріз пісенних!
      А небо – миром немовби маже...
      Недурно жив тут поет Єсенін.
      Шкода́, що сам я не був тут майже.

      Бувало, мимо котився «скорим»,
      з вікна дивився в поля строкаті...
      Зате під Старим гуляв Осколом,
      на річці Убля (шукай на карті).

      Отам – і простір, сливе без краю,
      й, мов у Рязані, земля красива...
      Й хоча життя там – не як у раю,
      земна у назвах помітна сила!

      ...Коли читаю, що ми – загрублі,
      в газетах Дубліна та Гренобля,
      плекаю думку про річку Убля
      й родзинку нашу на ймення Вобля.

      (2024)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. 2019. Від швата¹ до адара²
      Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

      На днях забрів до мене сват, –
      такий метикуватий!
      Мовляв, невдовзі – Тубішват;
      як будем святкувати?..

      Я ледь не вистрибнув з холош:
      – Мою рятуєш мрію!
      Бо я – немов Ахашверош⁷
      без Тубішвата скнію...

      Хто вткнув у січень Тубішват⁸ –
      був явно напідпитку;
      але – я вчений: апарат
      підготував ще влітку.

      Тож ми сушні ужили збір, –
      ми спритники та хвати!
      Мигдаль, чорнослив та інжир
      змогли застосувати;

      використовували ми
      то лантухи коринки,
      то тюк сушеної хурми,
      то різних барв родзинки;

      то фініки, то курагу, –
      ти пам’ятаєш, свате?..
      А він, що дивно, – ні гу-гу.
      А я – не винуватий!

      І де Аман та Мордехай –
      на щиру радість курям
      хтось інший впізнає́ нехай...
      Ну, все: нарешті – Пурім!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. 1956. Діти Туману
      Із Бориса Стругацького (1933-2012)

      Ти чуєш зажурений спів кабестана?
      Не чуєш? – Дарма, півбіди...
      Відходять із гавані Діти Туману.
      Відходять... Надовго? Куди?

      Ти чуєш, як чайка над хвилями плаче,
      й далекий між хмарами грім?
      Ховаються щогли за мрякою, наче
      за пологом сі́рим сири́м.

      У вітер досвітній, у буряне море,
      від темної маси землі –
      безтрепетні люди в безмежжя суворе
      уводять свої кораблі.

      І буде напруження біля штурвала,
      і ще за авралом аврал,
      «дев’ятих валів» нескінченна навала
      і рифів голодний оскал;

      і теплі широти, й наповнені сіті,
      і шелест напнутих вітрил,
      і той довгожданий цілуючий вітер,
      яким привіта́ суходіл.

      Для них береги чотирьох океанів
      з’явитись готові з імли.
      Відходять із гавані Діти Туману;
      верну́ться нескоро... Коли?

      (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. 1952. Чорний острів Сюмусю
      Із Аркадія Стругацького (1925-1991)

      Чорний острів Сюмусю́,
      острів вітру Сюмусю,
      в скелі–стіни Сюмусю
      б’є валами океан.

      Той, хто був на Сюмусю,
      в ніч оту на Сюмусю –
      знає, як на Сюмусю
      йде в атаку океан.

      Як на пірси Сюмусю,
      і на доти Сюмусю,
      й на оселі Сюмусю
      впав із ревом океан.

      Миті ті на Сюмусю –
      ті віки на Сюмусю –
      в сніжних сопках Сюмусю
      біснувався океан.

      А на ранок, Сюмусю,
      під обриви Сюмусю –
      безліч трупів, Сюмусю,
      виніс Тихий океан.

      Чорний острів Сюмусю,
      острів жаху Сюмусю...
      Хто живе на Сюмусю –
      дивиться на океан.

      (2023)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. 1964. Фантастам теж непросто
      Із Бориса Стругацького (1933-2012)

      Фантастом бути – ой, непросто!
      (По дев’яносто?)
      В сюжеті – щоб ні-ні розпусти!
      (У склянці пусто?)

      Цензура – геній злий фантаста,
      (По півтораста...)
      пильнуй, щоб ви́падком не сісти...
      (Тепер – по двісті.)

      За мир і щастя сушиш мізки,
      (А може, віскі?)
      а десь – повстання та протести...
      (Ну, добре, – «Екстри»).

      А то – ракетою, і баста,
      (По півтораста!)
      такі «за мир» всі активісти...
      (Давай по двісті!)

      Навкруг – фіглярство, скомороство,
      (По дев’яносто...)
      а ти – будь ласка, будь пророком,
      (З томатним соком.)

      напророку́й благополуччя
      (Оце смачнюче!)
      усім цим юним педерастам.
      (По півтораста.)

      Фантастам – взагалі непросто:
      (О, це вже шоста?)
      сюжет – несвіжий часто–густо...
      (Змішати з мустом?)

      А втім – надісь, не все пропало,
      (По двісті – мало!)
      ми по натурі оптимісти...
      (Давай по триста!)

      (2023)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Сіль наук (1956-1992, в скороченні)
      Із Валентина Берестова (1928-1998)

      Генетика
      Сьогодні – ніби ще знайомство,
      а завтра – вже, пардон, потомство...
      Ці бідні мухи дрозофіли
      науці віддали всі сили.

      Геометрія
      Геометр відправився в Єгипет
      досліджувати па̀ралелепіпед.
      Й ви тільки уявіть його огиду,
      коли знайшов натомість піраміду!

      Гіпнологія
      Коли сон збувається,
      він не забувається.

      Геральдика
      Ведмідь ярославський – до бою,
      здається мені, почвалав,
      схопивши сокиру, якою
      убив його князь Ярослав.

      Діловодство
      «Цим стверджено, що коник – із комашок;
      для кінних не придатний він упряжок,
      й причетності не мав до коненят».
      Строк дійсності. Печатка. Ламінат.

      Діагностика
      Швидкий укол стального жальця –
      аналіз крові, а не жарт.
      І хоч він висмоктаний з пальця,
      з ним рахуватись, певне, варт.

      Діалектика
      Чекаючи на потяг, всі підряд
      напружено вдивляються назад,
      хоч кожен з цих нервових приверед,
      звичайно, прагне їхати вперед.

      Екологія
      Дивись, щоб дальші покоління
      не почали ураз квиління:
      мовляв, пухнастого звірка
      була планида теж гірка...

      Ентомологія
      Таргани не йдуть на світло,
      чим врятовуються підло.

      Етика
      Розмірюй засоби та цілі,
      і ближні залиша́ться цілі.

      Етимологія
      Що таке́є – «лірика постільна»?..
      Колискова! – вивели ми спільно.
      Хто це – «бабник»?.. Вслухайтесь хоча б:
      це малюк, що ліпить сніжних баб!

      Зоопсихологія
      «Життя собаче...» – мимрить кішка;
      і легше їй від цього трішки.

      Історія архітектури
      Всі на світі інтер’єри
      починаються з печери.

      Історія СРСР
      – Нам греки прищепили віру...
      – Варяги нам дали князів...
      – Та час ту владу звів дошниру!
      – Так він і віру показив!
      ...Де винен грек, а де варяг –
      досперечались в таборах.

      Іхтіологія
      Як пізнаю́ть життя акул,
      характер їхній та повадки?
      А ось як: крикнуть «караул» –
      й давай тікати без оглядки.

      Криміналістика
      Обличчя гідне, не зловісне...
      Хто знав, що гаманець він свисне?

      Критика абстракціонізму
      Реальність - не сновиддя миші!
      Вона багатше та складніше.

      Літературознавство
      Не все, що пишемо й читаємо,
      літературою вважаємо.

      Меліоративна справа
      – Я не канава, я – потік!
      – Занадто в тебе рівний бік.
      Потік – уліво зве́рне, вправо, –
      як правда в нас... А ти – канава!

      Метеорологія
      Вже вік нотують клімат строго.
      Все кажуть – «не було такого»...

      Мікробіологія
      Надумав мікроорганізм
      побудувати комунізм...
      І знаєш, успіх мав мікроб!
      Не віриш? Глянь у мікроскоп.

      Музеєзнавство
      Заходимо в капцях в палаци, які
      із люттю колись штурмували батьки.

      Орнітологія
      Пе́ра в павича́ – павині:
      смак тонкий та ліпота!
      А прекрасній половині –
      не прироблено хвоста...
      Негалантно я́кось, ей!
      Все не так, как у людей.

      Патологоанатомія
      Один патологоанатом
      настільки гидко лаявсь матом,
      що врешті мрець устав з полиці
      та надавав йому по пиці.

      Політекономія
      Дорожчають гармати та ракети...
      Виходить так, що мешканця планети
      дорожче із лиця землі змести,
      аніж нагодувати й одягти.

      Психіатрія
      Хто мислить не від цих до цих,
      той – псих!

      Психологія вікова
      Дорослим бути просто:
      палити маєш ти
      й того, хто менше зростом,
      за вуха знай тягти.

      Пушкінознавство
      Чого не знав великий Пушкін?
      Не відав жодної частушки,
      не бачив жодної матрьошки
      (й не жалкував за цим нітрошки);
      й ніхто не чув від нього тезу
      про символ росіян березу,
      яка вживалася, навсправжки,
      лиш для «березової кашки».

      Сексологія
      Підмур в любові будь-котрій –
      це виконання наших мрій:
      і тих, що романтичні,
      і тих, що еротичні.

      Уфологія
      Осідлавши помело,
      відьма стала – НЛО.
      Щезник знов туристів гноїть,
      та тепер він – гуманоїд.
      Втік із глека хитрий джин,
      і літа́ в тарілці він...
      З іншої галактики
      пруть до нас для практики.

      Юриспруденція
      Він – суддя, позовни́ця я...
      Це не секс, а юстиція!

      (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. 1981. Дядя Стьопа – ветеран (в скороченні)
      Із Сергія Михалкова (1913-2009)

      Був раніш Степан Степанов –
      бравий міліціонер;
      нині ж він – Степан Степанов,
      геть прости́й пенсіонер...

      Ветеран, в літах чималих,
      хоч не носить бороди.
      Та зі всіх людей бувалих
      він – душею молодий!

      Не сидить весь день у хаті,
      вп’явши очі у вікно,
      й не шукає, з ким зіграти
      у дворі у доміно.

      Що ж то робить дядя Стьопа,
      наш герой в колишні дні?
      Як і за́вжди, дядя Стьопа –
      друг великий дітлашні.

      Ось крокує чолов’яга
      в бік проспекту через двір,
      а навкруг – дітей ватага,
      малюків веселий вир...

      – В нього – ет! – не ті манери, –
      бурмотять пенсіонери. –
      Хоче бути повсякчас
      наймолодшим серед нас!

      * * *

      Висоту бере піхота –
      в контрнаступ йдуть війська.
      Наче жабку із болота,
      хтось вже тягне «язика».

      Навіть дівчинці не спиться, –
      медсестра тепер вона...
      Це військова гра «Зірниця», –
      майже справдішня війна.

      Дядя Стьопа – ген на згірку:
      стежить у бінокль він
      зацікавлено і зірко
      за маневрами сторін.

      Підбіга Сашко Кислиця,
      нині – взводний командир:
      – Дядю Стьопо! Хоч пригніться!
      Ви ж такий орієнтир!

      Дядя Стьопа усміхнувся –
      та послухався, пригнувся,
      бо колишній старшина
      бачить: тут – сливе війна!..

      Оточили дядю Стьопу,
      в штаб ведуть його під сміх:
      – Зізнавайтесь, дядю Стьопо,
      ви «боліли» – за яких?

      – Я не буду повіда́ти,
      маю про усе мовчати.
      У полоні я чомусь,
      й ні слівцем не прохоплюсь!

      * * *

      Шостий клас – правофланговий:
      збір загону терміновий!
      У тривозі колектив, –
      дядя Стьопа захворів!

      Дядя Стьопа застудився
      і у ліжку опинився.
      Друзів гомінкі гурти
      стали в чергу, щоб зайти.

      Хто – несе якийсь дарунок,
      віршик свій або малюнок,
      хто – за чайник взявсь умить:
      – Дядю Стьопо! Цю малину –
      їжте замість аспірину!
      – Дядю Стьопо, не хандріть!..

      Дуже вдячна за старання
      і зворушена сповна́,
      всіх вітає тьотя Маня,
      дядістьопина жона.

      Через кілька днів потому
      вийшов дядя Стьопа з дому,
      а назустріч – вір не вір –
      син Єгор біжить у двір.

      – Поздоров: дочка у мене! –
      і такий щасливий вид...
      Стьопі час зійти зі сцени:
      став бо він із дяді – дід.

      * * *

      Ветеран Степан Степанов,
      як за ним усі не стеж,
      хоч не дуже і охлянув –
      все ж померти має теж...

      Тільки – дивовижні справи:
      день за днем, за роком рік –
      а живе Степанов бравий,
      він – живий, як здавна звик!

      Ті, хто у роки дитячі
      був його зустріти рад,
      нині радо й нетерпляче
      з ним знайомлять онучат.

      Дядя Стьопа з ними дружить,
      дітлахам незмінно служить,
      зі своєї висоти
      ладен їм допомогти.

      Читачів і досі має,
      і на око будь-котре –
      дядя Стьопа не вмирає
      і нізащо не помре!

      (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. 1962. Шах і Ахмед
      Із Юхима Чеповецького (1919-2014)

      Яко́сь великий грізний шах
      зайшов у тронний зал
      й, навівши на придворних жах,
      промовив на загал:

      – Ми, мудрий шах Махмуд-заде,
      між усіма людьми
      іще не бачили ніде
      мудрішого, ніж ми.

      Так о́т що: хто розважить нас,
      при тім, що ми – в хандрі,
      той буде прийнятий нараз
      як блазень при дворі.

      – О шаху! Світ увесь притих, –
      сказав слуга Ахмед, –
      бо з квіту мудрощів людських
      зібрав ти ліпший мед!

      І все ж – я прожену умить
      твою печаль-туску,
      лише вгадай: а що́ лежить
      у мене у мішку?

      Якщо вгадати зможеш ти,
      що груші там лежать,
      тобі дерзну я піднести
      із них – найкращих п’ять.

      У нас і не знайти таких,
      зросли далеко десь...
      А відгадаєш, скільки їх –
      віддам десяток весь.

      Наморщив мудрий шах чоло,
      у простір втупив зір,
      й нарешті мовив: – Їх число
      обчислить мій візир.

      Але – негайно хай Ахмед
      дасть відповідь таку:
      що за потаєний предмет
      у нього у мішку?

      (2023)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. 1973. Є тільки мить
      Із Леоніда Дербеньова (1931-1995)

      Тлінне усе у цім світі занедбанім,
      є тільки мить посере́д небуття.
      Є тільки мить між прийдешнім й перейденим,
      саме її називають життя.

      Покій повік – він навряд чи обрадує,
      покій повік – це буття пірамід...
      Зірка ота, що зірвалась та падає,
      має лише палко сяючу мить.

      Світ наш летить вдалину між століттями,
      та не усіх його за́пал п’янить.
      Що боїмось згайнувати в цім світі ми? –
      Кожний із нас – свою зоряну мить.

      Втішило щось у житті, чи дошкулило –
      є тільки мить, і нема вороття.
      Мить відділя майбуття від минулого,
      саме її називають життя.

      (2023)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. 2022. Трамвай «Єрусалим - Київ»
      Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

                          Скажи мне, Украйна...
                          М.Светлов. «Гренада»

      ...Уникнувши штрафу,
      радів я до сліз
      (на вулицю Яффо
      трамвай мене віз).
      В надії, що втямлю,
      торочив сусід, -
      в святковому штраймлі²
      кремезний хасид³:

      - Єшиву⁴ покину,
      свій «узі»⁵ візьму
      й мерщій в Україну
      гайну на війну!
      Ми разом укоїм
      вікторію там,
      щоб слава - героям,
      щоб смерть - ворогам!..

      Я вірю, він вдіяв
      усе, що казав:
      приїхав у Київ,
      пройшов крізь вокзал,
      а звідти - до бою,
      і втік московит!
      А над «меркавою»⁶
      метляє цицит⁷.

      (Травень 2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. 1942. Убий його! (уривок)
      Із Костянтина Симонова (1915-1979)

      Коли ти́ не змиривсь із тим,
      щоб схилитися перед Кремлем,
      щоб віддати рашисту дім
      і усе, що Вітчизною звем, -

      знай: Вітчизну ніхто не спасе,
      коли ти її не спасеш;
      знай: рашиста ніхто не уб’є,
      коли ти його не уб’єш.

      І допоки його не вбив,
      пишні фрази в собі тримай,
      і країну, де виріс та жив,
      ти Вітчизною не називай.

      Раз рашиста убив твій брат,
      раз рашиста убив сусід, -
      це вони за Вітчизну мстять,
      а тобі за безчинність - стид.

      Так візьми, нарешті, і вбий
      ти - рашиста, а не́ навпаки,
      щоби плач був не в хаті твоїй,
      а у хаті його́ таки.

      Він зі смертю прийшов, пам’ятай,
      й хай його́ стріне смерть крива,
      й не дружина твоя нехай,
      а його - хай буде вдова.

      Й рідна матір нехай не твоя,
      а його - залиши́ться сама;
      не твоя, а його сім’я
      хай чекає на батька дарма...

      Так убий же хоч одного!
      Хай сконає скоріш лиходій!
      Скільки раз побачиш його -
      стільки раз ти його і вбий!

      (Березень 2022)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. 1931. Ялинка
      Із Зої Александрової (1907-1983)

      Крихту ялиночку
      в лісі ми знайшли,
      іграшки й зірочки
      з хати принесли.

      Вкрили ялинку ми
      нібито плащем -
      срібними кульками,
      золотим дощем.

      Зайчик та білочка,
      вовчик-лісовик
      радо стрічатимуть
      в лісі Новий рік!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. 1903. Ялинка
      Із Раїси Кудашевої (1878-1964)

      Ялинка в лісі рідному
      у затишку росла,
      в зелені шати прибрана
      завжди вона була.

      Метелиця їй пісеньку
      співала: «Спи, бай-бай!»
      Вкривав сніжок теплісінько:
      «Дивись, не замерзай!»

      Лякливий косий заїнько
      ховавсь під нею в сніг,
      коли сердитий сірий вовк
      кудись повз неї біг...

      І ось вона, прикрашена,
      сюди до нас прийшла
      та пребагато радощів
      малечі принесла!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    7. 1824. Горе від Москви (цитата)
      Із Олександра Грибоєдова (1795-1829)

      Геть із Москви, навіщо цей мені бедлам?!
      Біжу неоглядки, шукати йду притулок
      моїм ображеним високим почуттям!..
      Пришліть мені пігулок.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5