Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1952. Чорний острів Сюмусю
Чорний острів Сюмусю́,
острів вітру Сюмусю,
в скелі–стіни Сюмусю
б’є валами океан.
Той, хто був на Сюмусю,
в ніч оту на Сюмусю –
знає, як на Сюмусю
йде в атаку океан.
Як на пірси Сюмусю,
і на доти Сюмусю,
й на оселі Сюмусю
впав із ревом океан.
Миті ті на Сюмусю –
ті віки на Сюмусю –
в сніжних сопках Сюмусю
біснувався океан.
А на ранок, Сюмусю,
під обриви Сюмусю –
безліч трупів, Сюмусю,
виніс Тихий океан.
Чорний острів Сюмусю,
острів жаху Сюмусю...
Хто живе на Сюмусю –
дивиться на океан.
(2023)
Вірш присвячений жертвам цунамі 1952 р. (про що в СРСР чомусь було заборонено згадувати).
Ужиття справжньої, японської назви острова Шумшу́ виглядає як прихований протест проти радянської анексії Курильських островів. Крім того, схоже, що це спроба стилізації під традиційну японську віршову форму «цицзюе» (катрени із семискладовими рядками).
*** ОРИГІНАЛ ***
Черный остров Сюмусю,
Остров ветра Сюмусю.
В скалы–стены Сюмусю
Бьет волнами океан.
Тот, кто был на Сюмусю,
Был в ту ночь на Сюмусю,
Помнит, как на Сюмусю
Шел в атаку океан,
Как на пирсы Сюмусю,
И на доты Сюмусю,
И на крыши Сюмусю
С ревом рухнул океан.
Полчаса на Сюмусю –
Сто веков на Сюмусю –
В снежных сопках Сюмусю
Бесновался океан.
А наутро, Сюмусю,
К скалам–стенам Сюмусю
Много трупов, Сюмусю,
Вынес Тихий океан.
Черный остров Сюмусю,
Остров страха Сюмусю.
Кто живет на Сюмусю –
Тот глядит на океан.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
