Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Кутиками пальцiв пробралися.
Поруч на очах менi з'явися,
Покажи менi своє лице.
Мiсяць сам по собi не блукає:
Завiтали спогади лише.
Серед хмар, їх тайно береже,
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
і квітці світить, і горнилу зла,
і тому, хто стоїть на вражім боці,
і тому, хто на правім... Дубала
зависнув світ, немов нема в нім правди -
перебула, перецвіла, пере...
а сонцю б лиш проміннями співати -
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
не на те витрачайте час
стіни вічності то лише кпини
вочевидь їх долають рослини
твердь земна не Небес атлас
бог хіба не мовчить віками
щоб стеблина зимою суха
як живою водою стане
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1952. Чорний острів Сюмусю
Чорний острів Сюмусю́,
острів вітру Сюмусю,
в скелі–стіни Сюмусю
б’є валами океан.
Той, хто був на Сюмусю,
в ніч оту на Сюмусю –
знає, як на Сюмусю
йде в атаку океан.
Як на пірси Сюмусю,
і на доти Сюмусю,
й на оселі Сюмусю
впав із ревом океан.
Миті ті на Сюмусю –
ті віки на Сюмусю –
в сніжних сопках Сюмусю
біснувався океан.
А на ранок, Сюмусю,
під обриви Сюмусю –
безліч трупів, Сюмусю,
виніс Тихий океан.
Чорний острів Сюмусю,
острів жаху Сюмусю...
Хто живе на Сюмусю –
дивиться на океан.
(2023)
Вірш присвячений жертвам цунамі 1952 р. (про що в СРСР чомусь було заборонено згадувати).
Ужиття справжньої, японської назви острова Шумшу́ виглядає як прихований протест проти радянської анексії Курильських островів. Крім того, схоже, що це спроба стилізації під традиційну японську віршову форму «цицзюе» (катрени із семискладовими рядками).
*** ОРИГІНАЛ ***
Черный остров Сюмусю,
Остров ветра Сюмусю.
В скалы–стены Сюмусю
Бьет волнами океан.
Тот, кто был на Сюмусю,
Был в ту ночь на Сюмусю,
Помнит, как на Сюмусю
Шел в атаку океан,
Как на пирсы Сюмусю,
И на доты Сюмусю,
И на крыши Сюмусю
С ревом рухнул океан.
Полчаса на Сюмусю –
Сто веков на Сюмусю –
В снежных сопках Сюмусю
Бесновался океан.
А наутро, Сюмусю,
К скалам–стенам Сюмусю
Много трупов, Сюмусю,
Вынес Тихий океан.
Черный остров Сюмусю,
Остров страха Сюмусю.
Кто живет на Сюмусю –
Тот глядит на океан.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
