Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1964. Фантастам теж непросто
Фантастом бути – ой, непросто!
(По дев’яносто?)
В сюжеті – щоб ні-ні розпусти!
(У склянці пусто?)
Цензура – геній злий фантаста,
(По півтораста...)
пильнуй, щоб ви́падком не сісти...
(Тепер – по двісті.)
За мир і щастя сушиш мізки,
(А може, віскі?)
а десь – повстання та протести...
(Ну, добре, – «Екстри»).
А то – ракетою, і баста,
(По півтораста!)
такі «за мир» всі активісти...
(Давай по двісті!)
Навкруг – фіглярство, скомороство,
(По дев’яносто...)
а ти – будь ласка, будь пророком,
(З томатним соком.)
напророку́й благополуччя
(Оце смачнюче!)
усім цим юним педерастам.
(По півтораста.)
Фантастам – взагалі непросто:
(О, це вже шоста?)
сюжет – несвіжий часто–густо...
(Змішати з мустом?)
А втім – надісь, не все пропало,
(По двісті – мало!)
ми по натурі оптимісти...
(Давай по триста!)
(2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Фантастом, детки, быть непросто.
(Сначала – по́ сто.)
Сюжет должон быть неизвестен...
(Теперь по двести!)
Цензуру поводить за нос–то,
(Обратно по́ сто.)
Чтобы по первости не сести...
(Пора по двести.)
Скрипишь, выдумываешь мир тут,
(А, может, спирту?)
А где–то атомные лодки...
(Ну ладно – водки.)
Ракетой долбанут и – баста...
(По полтораста?)
Ни мира нету, ни фантаста.
(По полтораста.)
Вокруг сплошное идиотство,
(Продолжим по́ сто.)
А ты изволь и будь пророком.
(С томатным соком.)
И напророчествуй утопию
(Еще не до́пили?)
Всем этим юным педерастам.
(По полтораста.)
Фантастом, детки, быть непросто.
(Согласен, по́ сто.)
Сюжет, идеи, трали-вали...
(Подзасосали!)
Где наша не распропадала!
(По двести – мало!)
Мы по натуре оптимисты.
(Давай по триста!)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
