Із Бориса Стругацького (1933-2012)

Ти чуєш зажурений спів кабестана?
Не чуєш? – Дарма, півбіди...
Відходять із гавані Діти Туману.
Відходять... Надовго? Куди?

Ти чуєш, як чайка над хвилями плаче,
й далекий між хмарами грім?
Ховаються щогли за мрякою, наче
за пологом сі́рим сири́м.

У вітер досвітній, у буряне море,
від темної маси землі –
безтрепетні люди в безмежжя суворе
уводять свої кораблі.

І буде напруження біля штурвала,
і ще за авралом аврал,
«дев’ятих валів» нескінченна навала
і рифів голодний оскал;

і теплі широти, й наповнені сіті,
і шелест напнутих вітрил,
і той довгожданий цілуючий вітер,
яким привіта́ суходіл.

Для них береги чотирьох океанів
з’явитись готові з імли.
Відходять із гавані Діти Туману;
верну́ться нескоро... Коли?

(2023)

*** ОРИГІНАЛ ***

Ты слышишь печальный напев кабестана?
Не слышишь? Ну что ж, не беда...
Уходят из гавани Дети Тумана;
Уходят... Надолго? Куда?

Ты слышишь, как чайка рыдает и плачет,
Свинцовую зыбь бороздя?
Скрываются стройные черные мачты
За серой завесой дождя.

В предутренний ветер, в ненастное море,
Где белая пена бурлит,
Спокойные люди в ненастные зори
Уводят свои корабли.

Их ждут штормовые часы у штурвала,
Прибой у неведомых скал,
И бешеный грохот девятого вала,
И рифов голодный оскал,

И теплые ночи, и влажные сети,
И шелест сухих парусов,
И ласковый теплый целующий ветер
Далеких прибрежных лесов.

Их ждут берега четырех океанов,
Там плещет чужая вода.
Уходят из гавани Дети Тумана;
Вернутся нескоро... Когда?