Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Російські річки Убля¹ та Вобля²
Самі́ зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
А небо – миром немовби маже...
Недурно жив тут поет Єсенін.
Шкода́, що сам я не був тут майже.
Бувало, мимо котився «скорим»,
з вікна дивився в поля строкаті...
Зате під Старим гуляв Осколом,
на річці Убля (шукай на карті).
Отам – і простір, сливе без краю,
й, мов у Рязані, земля красива...
Й хоча життя там – не як у раю,
земна у назвах помітна сила!
...Коли читаю, що ми – загрублі,
в газетах Дубліна та Гренобля,
плекаю думку про річку Убля
й родзинку нашу на ймення Вобля.
(2024)
¹ Убля – річка у Курській та Білгородській областях Росії.
² Вобля – річка в історичних кордонах Рязанської губернії Росії.
*** ОРИГІНАЛ ***
Русские реки Убля и Вобля
С какого вопля, судите сами,
Пошло название речки – Вобля!..
Да и земля хороша в Рязани:
Воткнешь оглоблю – цветет оглобля.
А потрясенье берез осенних!
А небо... Братцы, какое небо!
Не зря ж тут жил хулиган Есенин.
Жалею, сам здесь почти что не́ был.
Так... Пару раз проезжал на «скором» –
Глядел в окошко, трясясь в плацкарте.
Зато под Старым гулял Осколом
На речке Убля (смотри по карте).
Вот где простор без конца и края,
И как в Рязани до слез красиво.
Хотя и жизнь далека от рая –
В названьях скрыта земная сила!..
Читая «Русский народ загублен!»
В газетах Дублина и Гренобля,
Я вспоминаю про речку Убля
С рязанским кукишем речки Вобля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
