Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно - взагалі не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно - взагалі не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Вірші
/
Різні переклади [16]
1981. Дядя Стьопа – ветеран (в скороченні)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
1981. Дядя Стьопа – ветеран (в скороченні)
Із Сергія Михалкова (1913-2009)
Був раніш Степан Степанов –
бравий міліціонер;
нині ж він – Степан Степанов,
геть прости́й пенсіонер...
Ветеран, в літах чималих,
хоч не носить бороди.
Та зі всіх людей бувалих
він – душею молодий!
Не сидить весь день у хаті,
вп’явши очі у вікно,
й не шукає, з ким зіграти
у дворі у доміно.
Що ж то робить дядя Стьопа,
наш герой в колишні дні?
Як і за́вжди, дядя Стьопа –
друг великий дітлашні.
Ось крокує чолов’яга
в бік проспекту через двір,
а навкруг – дітей ватага,
малюків веселий вир...
– В нього – ет! – не ті манери, –
бурмотять пенсіонери. –
Хоче бути повсякчас
наймолодшим серед нас!
* * *
Висоту бере піхота –
в контрнаступ йдуть війська.
Наче жабку із болота,
хтось вже тягне «язика».
Навіть дівчинці не спиться, –
медсестра тепер вона...
Це військова гра «Зірниця», –
майже справдішня війна.
Дядя Стьопа – ген на згірку:
стежить у бінокль він
зацікавлено і зірко
за маневрами сторін.
Підбіга Сашко Кислиця,
нині – взводний командир:
– Дядю Стьопо! Хоч пригніться!
Ви ж такий орієнтир!
Дядя Стьопа усміхнувся –
та послухався, пригнувся,
бо колишній старшина
бачить: тут – сливе війна!..
Оточили дядю Стьопу,
в штаб ведуть його під сміх:
– Зізнавайтесь, дядю Стьопо,
ви «боліли» – за яких?
– Я не буду повіда́ти,
маю про усе мовчати.
У полоні я чомусь,
й ні слівцем не прохоплюсь!
* * *
Шостий клас – правофланговий:
збір загону терміновий!
У тривозі колектив, –
дядя Стьопа захворів!
Дядя Стьопа застудився
і у ліжку опинився.
Друзів гомінкі гурти
стали в чергу, щоб зайти.
Хто – несе якийсь дарунок,
віршик свій або малюнок,
хто – за чайник взявсь умить:
– Дядю Стьопо! Цю малину –
їжте замість аспірину!
– Дядю Стьопо, не хандріть!..
Дуже вдячна за старання
і зворушена сповна́,
всіх вітає тьотя Маня,
дядістьопина жона.
Через кілька днів потому
вийшов дядя Стьопа з дому,
а назустріч – вір не вір –
син Єгор біжить у двір.
– Поздоров: дочка у мене! –
і такий щасливий вид...
Стьопі час зійти зі сцени:
став бо він із дяді – дід.
* * *
Ветеран Степан Степанов,
як за ним усі не стеж,
хоч не дуже і охлянув –
все ж померти має теж...
Тільки – дивовижні справи:
день за днем, за роком рік –
а живе Степанов бравий,
він – живий, як здавна звик!
Ті, хто у роки дитячі
був його зустріти рад,
нині радо й нетерпляче
з ним знайомлять онучат.
Дядя Стьопа з ними дружить,
дітлахам незмінно служить,
зі своєї висоти
ладен їм допомогти.
Читачів і досі має,
і на око будь-котре –
дядя Стьопа не вмирає
і нізащо не помре!
(2021)
Був раніш Степан Степанов –
бравий міліціонер;
нині ж він – Степан Степанов,
геть прости́й пенсіонер...
Ветеран, в літах чималих,
хоч не носить бороди.
Та зі всіх людей бувалих
він – душею молодий!
Не сидить весь день у хаті,
вп’явши очі у вікно,
й не шукає, з ким зіграти
у дворі у доміно.
Що ж то робить дядя Стьопа,
наш герой в колишні дні?
Як і за́вжди, дядя Стьопа –
друг великий дітлашні.
Ось крокує чолов’яга
в бік проспекту через двір,
а навкруг – дітей ватага,
малюків веселий вир...
– В нього – ет! – не ті манери, –
бурмотять пенсіонери. –
Хоче бути повсякчас
наймолодшим серед нас!
* * *
Висоту бере піхота –
в контрнаступ йдуть війська.
Наче жабку із болота,
хтось вже тягне «язика».
Навіть дівчинці не спиться, –
медсестра тепер вона...
Це військова гра «Зірниця», –
майже справдішня війна.
Дядя Стьопа – ген на згірку:
стежить у бінокль він
зацікавлено і зірко
за маневрами сторін.
Підбіга Сашко Кислиця,
нині – взводний командир:
– Дядю Стьопо! Хоч пригніться!
Ви ж такий орієнтир!
Дядя Стьопа усміхнувся –
та послухався, пригнувся,
бо колишній старшина
бачить: тут – сливе війна!..
Оточили дядю Стьопу,
в штаб ведуть його під сміх:
– Зізнавайтесь, дядю Стьопо,
ви «боліли» – за яких?
– Я не буду повіда́ти,
маю про усе мовчати.
У полоні я чомусь,
й ні слівцем не прохоплюсь!
* * *
Шостий клас – правофланговий:
збір загону терміновий!
У тривозі колектив, –
дядя Стьопа захворів!
Дядя Стьопа застудився
і у ліжку опинився.
Друзів гомінкі гурти
стали в чергу, щоб зайти.
Хто – несе якийсь дарунок,
віршик свій або малюнок,
хто – за чайник взявсь умить:
– Дядю Стьопо! Цю малину –
їжте замість аспірину!
– Дядю Стьопо, не хандріть!..
Дуже вдячна за старання
і зворушена сповна́,
всіх вітає тьотя Маня,
дядістьопина жона.
Через кілька днів потому
вийшов дядя Стьопа з дому,
а назустріч – вір не вір –
син Єгор біжить у двір.
– Поздоров: дочка у мене! –
і такий щасливий вид...
Стьопі час зійти зі сцени:
став бо він із дяді – дід.
* * *
Ветеран Степан Степанов,
як за ним усі не стеж,
хоч не дуже і охлянув –
все ж померти має теж...
Тільки – дивовижні справи:
день за днем, за роком рік –
а живе Степанов бравий,
він – живий, як здавна звик!
Ті, хто у роки дитячі
був його зустріти рад,
нині радо й нетерпляче
з ним знайомлять онучат.
Дядя Стьопа з ними дружить,
дітлахам незмінно служить,
зі своєї висоти
ладен їм допомогти.
Читачів і досі має,
і на око будь-котре –
дядя Стьопа не вмирає
і нізащо не помре!
(2021)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
