Автори / 
  Віктор Марач (1955)    
  
     
 | 
    Рубрики
 / Із Вільяма Шекспіра 
 
  
      
    
Опис: Переклади
        Огляди  ⁄  Переглянути все відразу
    • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
              • 
    Вільям Шекспір  Сонети                      
                  
        Переглянути всі твори з цієї сторінки
      
  
Люблю я очі, що прощення просять
За муки, що ти серцем завдала,
             
                  За муки, що ти серцем завдала,
Колись не дуже чорне цінувалось
І не вважалось символом краси;
             
                  І не вважалось символом краси;
З тобою я розстався навесні,
Як квітень роздавав всім одяг звабний;
             
                  Як квітень роздавав всім одяг звабний;
Якщо колись розлюбиш, хай це буде
Тепер, коли нічому вже не рад;
             
                  Тепер, коли нічому вже не рад;
Спалахує по-новому любов --
Чи ж лезо це від голоду тупіше?
             
                  Чи ж лезо це від голоду тупіше?
Коли на суд блаженно-тихих дум
Я викликаю спомин про минуле
             
                  Я викликаю спомин про минуле
Як той актор невпевнений на сцені,
Що з остраху з своєї ролі збивсь,
             
                  Що з остраху з своєї ролі збивсь,
Ну хто колись повірить у мій вірш,
Хай ти у нім коштовніший перлини?
             
                  Хай ти у нім коштовніший перлини?
Поглянь на схід, коли уже світає,
Як ранок осяйний встає і всі
             
                  Як ранок осяйний встає і всі
Від ніжних роз ми приросту чекаєм,
Щоб їх краса, не в'янучи, цвіла;
             
                  Щоб їх краса, не в'янучи, цвіла;
