23
Як той актор невпевнений на сцені,
Що з остраху з своєї ролі збивсь,
Чи той безумець, що в злобі шаленій
Безвольним і засліпленим зробивсь, --
Так я, сором'язливий, забуваю,
Що про любов сказати було б слід;
Від ніжності більш мовчазним буваю,
Не в змозі подолать любові гніт.
То ж хай хоч книга до тебе говорить,
Німий посланець, мовою віршів;
Що рветься з серця, хай вона повторить,
Сказавши більш, аніж лавина слів.
Що пише -- вчись читать -- любов німа:
Очима чуть навчить вона сама.

27
За день втомившись, хочу я заснуть,
Знайти у ліжку бажаний спочинок,
Та знов думки, варт очі лиш зімкнуть,
У мандри звуть, снуються без зупинок.
Вони прямують в далеч від мене
До тебе, мов до місць святих прочани;
Хай втомлений, та око й не змигне,
Вдивляючись в пітьму, куди помчали.
Й знаходить в ній душі моєї зір
Твою незриму тінь мені, сліпому,
Що морок розганя, мов сяйво зір,
Й красу явля знайому по-новому.
Й так вічно: день дзвінкий чи ніч німа --
З-за тебе мені спокою нема.

28
Як повернуть мені блаженний спокій,
Якщо й спочинок -- втома лиш одна?
Й тривоги дня чи ж ніч розвіє, поки
Гнітить щоночі день і ніч -- щодня?
Хоч вороги, та, взявшися за руки,
Заповзялись на мене день і ніч:
Один -- важкою працею; розпуки
Відчаєм -- інша, сон прогнавши пріч.
Я дню лестив: нехай негода злиться --
Розвіє млу твій сонцесяйний зір;
Я обіцяв, що й ніч смагляволиця
Тобою осяйнеться замість зір.
Та день щодня поглиблює мій жаль,
А ніч щоночі збільшує печаль.