98
З тобою я розстався навесні,
Як квітень роздавав всім одяг звабний;
Усе цвіло, звучали скрізь пісні,
З небес всміхався і Сатурн незграбний.
Та не могли ані пташиний спів,
Ні перших квітів запахи і колір
Розвіять сум моїх зимових снів;
Не рвав я квітів, не гупяв у полі.
Не тішила мене й весни краса,
Ні пурпур роз, ні білизна лілеї:
Лиш краплю їм вділили небеса
Твоєї вроди, ніжності твоєї.
Мені й весна без тебе -- мов зима:
Лиш тінь твоя, коли тебе нема.

104
Для мене не старієш ти: сьогодні
Така ж, як вперше стрів. Не йде на спад
Краса твоя. Вже три зими холодні
З лісів струсили літній їх наряд;
Три жовті осені зелені весни
Змінили тричі -- ти їх привела;
В жарких трьох червнях стліли й знов воскресли
П'янких три квітні. Ти ж -- як і була.
Як стрілка завмира на циферблаті,
Зійшовши з мітки, мов спиняє хід, --
Так і краса твоя не має втрати;
В ній оку не помітний часу слід.
І не старіть тобі, а лиш цвісти,
Бо старість вмерла, як з'явилась ти.

116
Перешкоджати двох сердець єднанню
Не стану я. Не визнає замін
Любов, не підкоряється бажанню;
Їй не страшні ні відстані, ні тлін.
О ні! Вона -- мов сонцесяйна мітка,
Яку не згасять бурі і туман;
Немов зоря, мов Аріадни нитка
Всім, хто в житті бреде серед оман.
Любов не ходить в дурниках у Часу,
Що все стинає; рівня вона з ним:
Й хоч щедро тратить дні свого запасу --
Воскреснуть здатна спомином одним.
Якщо ж це лжа, що в слові залишив, --
То не кохав ще й не писав віршів!