Переклад Галини Кожушко-Кошулап
Я не зумію сказати того,
Чому я любила його або
Що це означало. Коли
Ти дитина, то знаєш лише
Ту любов, якої в маленькому
Житті тобі не вистачало, тому кожен
Квітучий паросток - це цілий степ…
Мені лиш відомо про те,
Що було два неба.
І під одним з них я була тінню. А його
Небо було таке ж волошкове, як і його очі.
Дещо тут - мої домисли, а решту -
Як час захоче.
Щодня він відстежує шлях
Крижаних хмар над собою,
У мене ж - моє власне сонце над головою.
Це подобається нам обидвом:
Ми обрали своє місце під Божим склепінням
І закриваємо очі на нього
Кожної ночі.
Ось що значить гарно кохати –
Зустрітися з долею
У лавандовім замку
І поруч пройтися, трепетно торкнувшись
Білим серпанком
Вуалі…
А далі - ностальгія ступає твоїми слідами.
(29 квітня 2023 р.)

Оригінал, автор Camonghne Felix
“Why I Loved Him,” by Camonghne Felix
I can’t tell you
Why I loved him or
What it meant. When you
Are a child, you know only
The kind of love your little
Life lacked, so every
Blooming flower is a field. What I know
Is that there were two skies
And under one, I was a shadow. His
Sky was as blue as his eyes. Some
Of that is my doing and the rest of it
Is time. These days, he traces the shape of
The curds above him and I lay out under
A separate sun. Both of us are fine
With this. We picked our place
Under the lid of God and we shut
Our eyes to it every night. That’s what it means
To have loved goodly—to meet
Fate in a lavender hall and walk
Right past it, the white train quivering,
Nostalgia in your wake.

А я живу на вулиці Акацій,
І навесні тут білим закипає:
То білий шум чужинської розмови
Додолу
сивим
попелом
спадає.

Іду поволі вулицею Лілій,
А там лише дерева шовковичні –
Їх ягоди
червоні,
сині,
білі
Такі багатобарвні і незвичні.

Чим далі дні занурювались в літо,
Ці кольори спливали фіолетом,
Дощем
чорнильним
малювали
землю,
Лежали на асфальті і в кюветі.

Дитячий спогад:
шовковиці,
морви –
В лісах під Яворовом ми їх смакували.
Не знала, що побачу на чужині,
Все ж куштувати їх чомусь не стала.

І знов зима,
спливає
місяць
лютий;
Я ненадовго, я тут тимчасово,
Бо в Україні лілія і рута
Для мене
зацвітуть
обов’язково.

8 лютого 2023 р.

14 квітня 2021 р.

Я подзвоню вам на небеса –
Ні, це не сльози, а роса,
чи може дощ, а може сніг...
Він говорити вже не міг,
бо задихався у дев’ятій.
- До вас пускають у палату?
-Та ні, але сім’я приносить,
Так що не треба, всього досить.
-Коли це сталося?
-Не знаю...
-Лікують чим?
-Не пам’ятаю...
-Вам, мабуть, важко говорити?
Чи можна зрідка вам дзвонити?
-Дзвоніть.. - урвався на півслові
потік тривожної розмови...
І знов дзвінок: «Його немає...
Як жити далі, я не знаю»...

2021 рік

Над обрієм хмари тривожні,
Неначе орда набігає -
На конях червоних хозари
В полон білий день забирають...

Над обрієм ніч. Між зірками
Ховаються обри-авари:
Мій сон у полон арканАми
Беруть і відносять за хмари...

Галина Кожушко (Кошулап)

У перекладі Галини Кожушко (Кошулап)

Коли приходить день, питаємо себе,
Де в темряві суцільній світло відшукати?
Тягар поразок
й океан, який нам слід здолати.
Порвавши мужньо пуповину звіра,
збагнули знак нерівності між тишею і миром.
Поняття й нормативи
того, що є правдивим,
не завжди те саме, що й правосуддя справедливість.

І все ж світанок наш! –
Скоріше, ніж здається.
Ми подолали все. – І як це нам вдається!
Ми подолали все й побачили країну,
хоч недовершену, та все ж незламну
і єдину.
Ми спадкоємці нації й епохи,
де темношкіра дівчинка худенька,
яку зростила одинока ненька, –
Невільників нащадок,
та має мрію президентом стати,
хоча de facto може наразі
лише свої вірші йому декламувати.
Звичайно, зовсім ми не досконалі
й далекі ще від ідеалу,
Та нам не потрібна країна-ідилія –
А потрібна спільнота,
в якої є цілі, –
Створити державу, прихильну до всіх
культур, і відтінків, і станів людських.

Тому не зважаймо на те, що між нами,
а радше на те, що попереду нас,
У пріоритеті – майбутні плани,
а прірву розбрату здолати вже час.
Складаємо зброю, відкривши долоні,
простягнемо руки до ближніх своїх.
Не хочемо горя принести нікому,
а радше гармонії прагнем для всіх.
Цю правду підтвердять планети скрижалі –
що навіть в скорботні часи – ми зростали,
що навіть втомившись – ми не зупинялись,
й хоч боляче було – ми все ж сподівались.
І що єдність нам дасть перемогу велику –
Не тому що поразок не буде довіку,
а тому що не буде вже зерен розбрату.
Бо згідно з Писанням
кожному брату
належить свій власний сад посідати,
й ніхто не подужає нас залякати...

Коли ж і наша пора настане,
то не здобудемо миру кинджалом,
а тими мостами, котрі збудували,
якими усіх у спільноту з’єднали.
Це та земля обітована,
Гора, яку нам ще слід підкоряти –
потрібно тільки страхи відігнати,
Якби лиш посміли ми сильними стати!
Тому що бути американцями –
це не просто гордість, вспадкована нами –
Це минуле, в яке зазираємо
й ті рани, які ми зціляємо.

Ми бачили силу, що нашу країну
могла б обернути на справжню руїну.
Щоб демократії хід сповільнити,
ця сила готова була нас згубити...
Та марними були
підступні ворожі зусилля,
Попри те, що здавалось – зірватися можемо в ту ж таки хвилю,
Бо хоч демократія часом спіткнутися може,
Однак ніщо її повік не переможе.
Ця правда для нас – наша віра,
це істина, повна довіри.
Ми дивимось в майбутнє – і водночас –
Історія пильно вдивляється в нас...

Аж ось відкуплення ера настала,
і гніву її ми одразу злякались,
Бо не чекали серед світлої днини
такої лихої години.
Та навіть в ній ми відшукали силу
й нову сторінку в майбутнє вписали,
де б ми надіялися і сміялись.
І хоч раніше ми питали:
Як катастрофу нам подолати? –
Тепер запевняємо, що не під силу
цій катастрофі нас розтоптати.
Ми не повернемось до того, що було,
а досягнемо того,
що повинно бути...
Країна надірвана, та життєздатна,
Великодушна й водночас безстрашна,
Запекла, та вільна й свободолюбна...
Йдемо вперед, і нас не розвернути,
й залякуванням рух не перервати.
Бо ж наші промахи і бездіяльність
важким насліддям можуть стати
для поколінь, що прийдуть після нас...

Лише в одному сумніву немає:
Якщо поєднати милосердя із силою,
а силу – зі справедливістю,
то ця синергія породить любов до людей,
й відновить права первородні для наших дітей.
Отож залишімо по собі наш край
кращим ніж той,
який нам залишили.
Кожен подих грудей брунатних віддам,
щоб зі світу недолі ми рай сотворили.
Піднявшись від Заходу гір золотих,
повставши з вітрами Північного Сходу,
де прабатьки здобули нам свободу,
злетівши з безмежжя Великих рівнин,
і з міст в діадемі Великих озер,
з розпечених сонцем південних пустель –
Прийдемо
й відродимо нашу країну,
мир принесемо у кожну з осель...
Й постане наш народ досвідчений, вродливий
у розмаїтті наших всіх земель.

Коли настане день, і темрява скінчиться,
піднімемося всі – усміхнені обличчя,
безстрашність у очах і погляд полум’яний –
від тіней звільнений світанок розквітає,
бо світло завжди є і завжди сяє:
Якби подужали його лиш розпізнати,
Якби ж самі змогли цим світлом стати!

Перекладено 28 січня 2021 року

Душа моя – квітучий сад,
Цвіте у ньому рідне слово,
Дорожча всіх земних принад
Квітує в ньому рідна мова.

Бо рідне слово – скарб душі,
Без нього серце спорожніє,
Без нього ми – раби німі,
І нас ніхто не зрозуміє.

І Бог нам цього не простить,
І цілий світ не зрозуміє,
Якщо на зламі тисяч літ
Вкраїнське слово заніміє.

Хіба дорожче нам чуже?
Хіба його нас вчила мати?
Своя в нас мова, то ж невже
Чужою краще розмовляти?

Своя в нас мова чарівна,
Своє в нас слово, мов перлина –
Як збережемо все сповна,
То буде жити Україна!

Автор: Галина Кожушко-Кошулап, 1999 рік

Любов (ІІІ)
Джордж Ґерберт (1593-1633)

Любов мені зайти веліла,
Та відсахнулась враз душа,
По вінця сповнена провиною гріха;
Все ж спостережлива Любов,
Переляк мій помітивши при вході,
Сама до мене ближче підступає
І ніжним голосом запитує мене:
«Скажи, чого душа твоя бажає?»

«Хотів би бачити тут гостя я такого,
Котрий би гідний був сюди ввійти».
«Ним будеш ти», - Любов повіла.
«Та як же так, мій Боже милостивий?
Своїх очей не смію підвести,
Бо грішник я, невдячний і злостивий».
Любов, мене за руку взявши, сповістила:
«Хто ж, як не я, ці очі сотворила?»

«Так, Боже, Ти, та я гріхом їх забруднив,
Тож хай ганьбу свою несуть туди, де заслужили».
«Чи знаєш, хто ганьбу цю відкупив?»
«Тоді, мій Боже, я служитиму Тобі щосили».
«Ні, спершу ти вкуси моїх дарів»...
То ж я зробив, як Бог мені звелів:
До столу сів і у блаженстві їв.

Переклад Галини Кожушко, 2015 рік, травень

2014

По дорозі в Галилею
з учнями Ісус мандрує,
сів спочити на цямриння,
раптом кроки тихі чує.
Бачить: жінка чорнобрива
з відрами підходить -
здивувалась Незнайомцю,
що очей не зводить.
Глянув Господь пильним зором:
"Та ж вона, небога,
хоч вродлива, та обдерта
та ще й босонога!"
"Хто тебе, - Ісус питає, -
скривдив так жахливо,
звідки смуток на обличчі
і сльоза тужлива?"
"Ой, була я і під ляхом,
себто польським паном,
скуштувала я нагайки,
плачучи в кайданах.
І мадяри, і австрійці,
турки, і татари
панували в моїм домі,
мене зневажали.
Та найгірше брат молодший,
як виріс великий,
придушив мою свободу
брудним черевиком.
Заніміла я від болю,
коли хоронила
своїх діток безталанних,
що нужда скосила.
Та минулось лихоліття,
і тепер я вільна.
Помогла мені, напевно,
молитва всесильна."
А Ісус їй: "Жінко добра,
дай води напитись,
йшли ми довго із Юдеї,
як тут не втомитись?"
"Ой, не смію, Добрий Пане,
зачерпнуть з криниці.
Може маєш власний посуд,
щоб дістать водиці?"
"Маю Я не тільки посуд,
але й цілі ріки -
джерело води живої,
що тече повіки.
Хто води тої святої
хоч раз закуштує,
той ніколи в житті спраги
більше не відчує."
"Дай нам, Пане, цього ліку,
щоб не знали спраги,
та щоб нашому народу
додалось відваги.
Щоб не втрапить знову в рабство,
щоб забуть кайдани,
щоби Дух Святий і Правда
панували з нами.
Щоб не лились на Майданах
кривавії ріки,
щоб живились Словом Божим
ми по вічні віки!"

18 лютого 2006 року

Наповнить спокій всі чуття,
І думка мрійлива прилине:
Глибока тиша серед тіней,
Що переходять з небуття.

Лише журливий крик луна –
То пташка пару закликає,
Відлуння їй відповідає –
Самотня музика й сумна.

І раптом молодик ховає
Свій серп поміж проваллям хмар,
І це збіговисько примар
Серпанком жовтим огортає.

Переклад Галини Кошулап (Кожушко)

І знов зима в усій своїй красі,
коли "Ганьба" кричали ми усі,
і я, зіщулившись, стояла на Майдані,
немов краплинка в людськім океані.
О людське море, дивне ти, як вир,
без меж розлилося і вздовж, і вшир.
Емоцій піна, а на дні - печаль,
духовні перли, мудрості кришталь...
Молитву шепчуть душі і вуста,
і дзвін церковний до небес зліта...

Вогонь і дим - він ходить скрізь за мною,
і попіл втрат не дасть мені спокою,
він попри перемогу нам гірчить...
Роки спливають, а Майдан стоїть.
Вже люди ніг не чують, а ні рук,
Легкий, мов пір'я, зависає звук.
Завмерло тіло, тільки дух живе -
той ДУХ, що творить нам життя нове!

Галина Кошулап, 24 січня 2014 року, Київ

2006

The cherry orchard’s near the dwelling,
Humming cockchafers ‘round the trees,
The ploughmen go back from the fields,
The singing girls are going with them,
And mothers wait for them to meals.

Family’s dining near the dwelling,
The evening star is far away,
The daughter helps out with the plates,
And Mother wants to teach the children,
But nightingales are in her way.

Children were laid beside the dwelling,
Lulled by the mother, settled down,
She’ll also sleep till rising sun;
No other sounds except for singing
And nightingales would not calm down.

2013

Впаде у снігові замети
гаряча грудочка душі,
і не зігріють на планеті
когось не складені вірші...

Ти не за дальніми світами,
а тут - по другий бік гори,
але безодні поміж нами,
круті провалля і яри.
Аж ось
дзвінок перевертає
все верхи дригом, і слова,
мов пташки, пурхають між нами,
і давня притча ожива.

"Ти пам'ятаєш, як для тебе
я склав нехитрії рядки?"
"Щось про спокусу і про небо?"
"Невже не стерли їх роки?"

"Немовби...Встану я раненько,
спокусу в усмішку сховаю,
всміхнуся сонцю, помолюся,
ну а тоді тебе згадаю...

Чи так, мій любий?" "Майже вірно!
То чи пригадувала мила
мене щоранку на світанку,
як тільки віченьки відкрила?"

"Не знаю, любий, не згадаю,
та пам'ятаю я прекрасно:
коли зірки нас розлучили,
тоді для мене сонце згасло."

"А я гадав, що не любила,
а я тебе любив-кохав.
Чому життя нас розділило?
О як я Господа благав,
Щоб знову нам колись зустрітись,
хоч скільки років хай мине...
Пробач мені!" "О ні, коханий,
найперше ти прости мене!"

"Як ти жила?" "Та мандрувала
у спеку й холод і охоче
я попіл снігу спізнавала
й південне небо опівночі.

Міняла Крим на Рим і мовам
новим навчилась, і звичаям,
та не зустрілася з тобою
на цих вселенських виднокраях..."

Мій віршувальнику химерний,
з-під лоба синій погляд твій,
як давній відблиск ефемерний,
розбурхав марево надій.

"А як ти жив?" "У морі горя:
я ж не вберіг свою дружину,
похоронив ще молодою -
загинула в моїй машині.
Мені лишилась наша доня,
як пагінець маленький, рідний,
але вона уже доросла,
і я їй вже не так потрібний."

"А знаєш, що я теж віршую?
Недосконалі й хаотичні
мої вірші,
та ти відчуєш у цих словах
мій біль відвічний:
Чекай, зима, затихни, вітер,
морози сиві, не спішіть -
нам крихту б часу, щоби вспіти
душею душу відігріть..."

Та враз - гудки, замовк твій голос,
усе розвіялось, як сон,
коли в пухнасту кучугуру
упав "шпигунський" мій смартфон.

1977 рік

Встанеш раненько,
Віченьки вмивши,
Спокусою сповни
Зіниці по край,
Сонцю всміхнувшись,
Богу помолися,
Ну а тоді вже
Про мене згадай...

Чебрець з валізи
пахне
дитячим сміхом
літа:
ставок на сіножатці
і кола
на воді
у зблисках
концентричних
ностальгії.
Додому-
навпрошки-
це поруч-
чебрець,
розтертий
в жменях...

2012

2012

Like happy baby`s eyes are eyes of love,
So kind and wonderful and clear,
With golden sparks of sunlight from above,
Evoking feelings, pure and sincere.

Translated from Ukrainian by Галина Кожушко (Koshulap)

2012

It's neither victory
nor a heroic deed -
your wicked foes
to crush and overpower.
True winner makes
his enemies, indeed,
his friends - by God's
benevolence and power.

Translated from Ukrainian by Галина Кожушко(Koshulap)

2013

То не варте й гроша.
Паперова душа -
Легко рветься
І легко згорає.
Від кайданів земних
Утікає вона,
Літачком паперовим
Злітає.
Чи метеликом синім
У вирій летить,
Стукне крильцем об скло
На прощання.
Ще наснилось вночі -
Будеш жить-не тужить,
Та розтанув той сон
На світанні.
Ось кораблик з газети
Долає струмки,
Разом з ними
У річку впадає.
Десь на березі Інду
Чи Гангу-ріки
Вже на нього
Рахмани чекають.
На облавку -
Одна непримітна душа
Салютує усім перехожим,
Та не бачать її -
Їм у світлі яснім
Той кораблик здається
Порожнім.
То не варт ні гроша.
Побіліла душа,
Букви вицвіли,
Зблідли світлини,
Щезло диво життя -
Так веселки дуга
Тане в небі
Погожої днини...

2002

Parable about the Unwise

One day a hunter set a trap,
A bird was caught in snare,
He took it, but the birdie small
Had something to declare.

She said, “Oh noble marksman,
I offer you a deal,
You see, I’m just a handful,
I’ll make a poor meal.

But if you grant my freedom,
I’ll pay a better price:
My tiny brain can give you
Three pieces of advice.”

The hunter thought, “My goodness,
Oh, what a great surprise!
Maybe this dwarfish teacher
Will give me good advice?”

And says, “My tiny birdie,
If all you say is true,
I’ll set you free, believe me,
I promise that to you.”

And says the bird, “You shouldn’t
Regret, my hunter young,
Whatever that has happened
And cannot be undone.

And thought the hunter, “Really,
We shouldn’t, old and young,
Regret the things that happened
And cannot be undone!”

And says the bird, “My hunter,
Don’t rend your heart in vain,
What’s done – is done, you cannot
Return the past again.”

And says the bird, “Believe not
All wonders and sensation,
All rumors strange or any
Suspicious information.”

The hunter pondered…”Really,
The folks can talk a lot,
But aren’t these talks deceitful?
They are, on second thought!”

“Well, yours are sound ideas”,-
The hunter answered then,-
“So you can fly, but never
Get into traps again!”

The bird flashed as a lightning
When the shooter let her go,
And having sat in branches,
She told the hunter so:

“Wow! What a stupid hunter,
Good-bye, but you must know:
I have a pearl inside me
That’s bigger than a stone.

It’s just within my belly
And you could’ve had it, man…”
The hunter jumped to snatch her,
To catch the bird again,

But having failed, he begged her,
He used the sweetest words,
“Come back, I’ll be your daddy,
My little clever bird!

You’ll live as richest ladies,
You’ll eat from golden dish,
Return to me, my birdie,
I’ll give you what you wish!”

“I can’t believe that someone
Could be as dull as that;
Well, all my wise instruction
You managed to forget!

You did a worthy action
You set me free, indeed,
How could you in a minute
Regret your noble deed?

And then you wished by begging
To have me back again,
Your eloquence was perfect
But it was all in vain.

And why? Because you trusted
The things which couldn’t be:
That I’ve a pearl inside me
That’s twice as large as me!”

Переклад Галини Кожушко (Кошулап)

Life's beautiful and simple, brother,
That's if you treat it in a simple way,
But if you blame it for your failures,
Simplicity does fade away.

You think you know what's wrong and right
And how to change your evil neighbor,
But is this vain Quixotic fight
Bequeathed by our good Creator?

All world's phenomena have sense,
As natural as streaming light
Or, like a smiling face of God,
Full of harmonious delight.

Don't be so critical of others -
Enrich your life with selfless love,
Be good to all without exception
And God will bless you from above.

So leave in peace the windmills, brother,
It's time to stop this senseless fight -
And fill the life that whirls around you
With love which dwells within your heart.

Translated from Ukrainian by Halyna Kozhushko in 2012