
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ілюзія
О
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Рожеві метел
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Душа моя - квітучий сад
" О слово рідне! Орле скутий!"
Олександр Олесь
Душа моя – квітучий сад,Цвіте у ньому рідне слово,
Дорожча всіх земних принад
Квітує в ньому рідна мова.
Бо рідне слово – скарб душі,
Без нього серце спорожніє,
Без нього ми – раби німі,
І нас ніхто не зрозуміє.
І Бог нам цього не простить,
І цілий світ не зрозуміє,
Якщо на зламі тисяч літ
Вкраїнське слово заніміє.
Хіба дорожче нам чуже?
Хіба його нас вчила мати?
Своя в нас мова, то ж невже
Чужою краще розмовляти?
Своя в нас мова чарівна,
Своє в нас слово, мов перлина –
Як збережемо все сповна,
То буде жити Україна!
Автор: Галина Кожушко-Кошулап, 1999 рік
Мама запитала під час телефонної розмови в цю суботу, чий це вірш вона знайшла, написаний моїм почерком, і зачитала його мені. Я була зайнята хатніми справами і тому не дуже уважно відповіла: "Здається Олександра Олеся, це я готувала зі своїм класом захід ще в 90-х роках, присвячений українській мові, мабуть від того часу залишився". Але мама все ж припустила, що це мій вірш і ще раз прочитала його. Тут я зрозуміла, що це таки мій загублений вірш, написаний до того ж таки заходу! Кажу мамі: "Таки це мій вірш, бо відчувається рука аматора, та й слова "на зламі тисяч літ" пригадали мені, як я довго мудрувала над цим уривком" (оскільки "на зламі тисячоліть" ніяк не потрапляло в ритм). До слова, майже весь сценарій заходу таки був побудований на поезії Олеся, тому я й помилилася спочатку. Трішки відредагувала своє творіння і публікую.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Проблиски надії. Чи надовго?"