Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Кожушко (1957) /
Іншомовна поезія
Гора, яку треба здолати (The Hill We Climb)
Коли приходить день, питаємо себе,
Де в темряві суцільній світло відшукати?
Тягар поразок
й океан, який нам слід здолати.
Порвавши мужньо пуповину звіра,
збагнули знак нерівності між тишею і миром.
Поняття й нормативи
того, що є правдивим,
не завжди те саме, що й правосуддя справедливість.
І все ж світанок наш! –
Скоріше, ніж здається.
Ми подолали все. – І як це нам вдається!
Ми подолали все й побачили країну,
хоч недовершену, та все ж незламну
і єдину.
Ми спадкоємці нації й епохи,
де темношкіра дівчинка худенька,
яку зростила одинока ненька, –
Невільників нащадок,
та має мрію президентом стати,
хоча de facto може наразі
лише свої вірші йому декламувати.
Звичайно, зовсім ми не досконалі
й далекі ще від ідеалу,
Та нам не потрібна країна-ідилія –
А потрібна спільнота,
в якої є цілі, –
Створити державу, прихильну до всіх
культур, і відтінків, і станів людських.
Тому не зважаймо на те, що між нами,
а радше на те, що попереду нас,
У пріоритеті – майбутні плани,
а прірву розбрату здолати вже час.
Складаємо зброю, відкривши долоні,
простягнемо руки до ближніх своїх.
Не хочемо горя принести нікому,
а радше гармонії прагнем для всіх.
Цю правду підтвердять планети скрижалі –
що навіть в скорботні часи – ми зростали,
що навіть втомившись – ми не зупинялись,
й хоч боляче було – ми все ж сподівались.
І що єдність нам дасть перемогу велику –
Не тому що поразок не буде довіку,
а тому що не буде вже зерен розбрату.
Бо згідно з Писанням
кожному брату
належить свій власний сад посідати,
й ніхто не подужає нас залякати...
Коли ж і наша пора настане,
то не здобудемо миру кинджалом,
а тими мостами, котрі збудували,
якими усіх у спільноту з’єднали.
Це та земля обітована,
Гора, яку нам ще слід підкоряти –
потрібно тільки страхи відігнати,
Якби лиш посміли ми сильними стати!
Тому що бути американцями –
це не просто гордість, вспадкована нами –
Це минуле, в яке зазираємо
й ті рани, які ми зціляємо.
Ми бачили силу, що нашу країну
могла б обернути на справжню руїну.
Щоб демократії хід сповільнити,
ця сила готова була нас згубити...
Та марними були
підступні ворожі зусилля,
Попри те, що здавалось – зірватися можемо в ту ж таки хвилю,
Бо хоч демократія часом спіткнутися може,
Однак ніщо її повік не переможе.
Ця правда для нас – наша віра,
це істина, повна довіри.
Ми дивимось в майбутнє – і водночас –
Історія пильно вдивляється в нас...
Аж ось відкуплення ера настала,
і гніву її ми одразу злякались,
Бо не чекали серед світлої днини
такої лихої години.
Та навіть в ній ми відшукали силу
й нову сторінку в майбутнє вписали,
де б ми надіялися і сміялись.
І хоч раніше ми питали:
Як катастрофу нам подолати? –
Тепер запевняємо, що не під силу
цій катастрофі нас розтоптати.
Ми не повернемось до того, що було,
а досягнемо того,
що повинно бути...
Країна надірвана, та життєздатна,
Великодушна й водночас безстрашна,
Запекла, та вільна й свободолюбна...
Йдемо вперед, і нас не розвернути,
й залякуванням рух не перервати.
Бо ж наші промахи і бездіяльність
важким насліддям можуть стати
для поколінь, що прийдуть після нас...
Лише в одному сумніву немає:
Якщо поєднати милосердя із силою,
а силу – зі справедливістю,
то ця синергія породить любов до людей,
й відновить права первородні для наших дітей.
Отож залишімо по собі наш край
кращим ніж той,
який нам залишили.
Кожен подих грудей брунатних віддам,
щоб зі світу недолі ми рай сотворили.
Піднявшись від Заходу гір золотих,
повставши з вітрами Північного Сходу,
де прабатьки здобули нам свободу,
злетівши з безмежжя Великих рівнин,
і з міст в діадемі Великих озер,
з розпечених сонцем південних пустель –
Прийдемо
й відродимо нашу країну,
мир принесемо у кожну з осель...
Й постане наш народ досвідчений, вродливий
у розмаїтті наших всіх земель.
Коли настане день, і темрява скінчиться,
піднімемося всі – усміхнені обличчя,
безстрашність у очах і погляд полум’яний –
від тіней звільнений світанок розквітає,
бо світло завжди є і завжди сяє:
Якби подужали його лиш розпізнати,
Якби ж самі змогли цим світлом стати!
Перекладено 28 січня 2021 року
Контекст : Amanda Gorman became the youngest person to deliver a poem at a U.S. presidential inauguration.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гора, яку треба здолати (The Hill We Climb)
" When day comes we step out of the shade"
Amanda Gorman
У перекладі Галини Кожушко (Кошулап)Коли приходить день, питаємо себе,
Де в темряві суцільній світло відшукати?
Тягар поразок
й океан, який нам слід здолати.
Порвавши мужньо пуповину звіра,
збагнули знак нерівності між тишею і миром.
Поняття й нормативи
того, що є правдивим,
не завжди те саме, що й правосуддя справедливість.
І все ж світанок наш! –
Скоріше, ніж здається.
Ми подолали все. – І як це нам вдається!
Ми подолали все й побачили країну,
хоч недовершену, та все ж незламну
і єдину.
Ми спадкоємці нації й епохи,
де темношкіра дівчинка худенька,
яку зростила одинока ненька, –
Невільників нащадок,
та має мрію президентом стати,
хоча de facto може наразі
лише свої вірші йому декламувати.
Звичайно, зовсім ми не досконалі
й далекі ще від ідеалу,
Та нам не потрібна країна-ідилія –
А потрібна спільнота,
в якої є цілі, –
Створити державу, прихильну до всіх
культур, і відтінків, і станів людських.
Тому не зважаймо на те, що між нами,
а радше на те, що попереду нас,
У пріоритеті – майбутні плани,
а прірву розбрату здолати вже час.
Складаємо зброю, відкривши долоні,
простягнемо руки до ближніх своїх.
Не хочемо горя принести нікому,
а радше гармонії прагнем для всіх.
Цю правду підтвердять планети скрижалі –
що навіть в скорботні часи – ми зростали,
що навіть втомившись – ми не зупинялись,
й хоч боляче було – ми все ж сподівались.
І що єдність нам дасть перемогу велику –
Не тому що поразок не буде довіку,
а тому що не буде вже зерен розбрату.
Бо згідно з Писанням
кожному брату
належить свій власний сад посідати,
й ніхто не подужає нас залякати...
Коли ж і наша пора настане,
то не здобудемо миру кинджалом,
а тими мостами, котрі збудували,
якими усіх у спільноту з’єднали.
Це та земля обітована,
Гора, яку нам ще слід підкоряти –
потрібно тільки страхи відігнати,
Якби лиш посміли ми сильними стати!
Тому що бути американцями –
це не просто гордість, вспадкована нами –
Це минуле, в яке зазираємо
й ті рани, які ми зціляємо.
Ми бачили силу, що нашу країну
могла б обернути на справжню руїну.
Щоб демократії хід сповільнити,
ця сила готова була нас згубити...
Та марними були
підступні ворожі зусилля,
Попри те, що здавалось – зірватися можемо в ту ж таки хвилю,
Бо хоч демократія часом спіткнутися може,
Однак ніщо її повік не переможе.
Ця правда для нас – наша віра,
це істина, повна довіри.
Ми дивимось в майбутнє – і водночас –
Історія пильно вдивляється в нас...
Аж ось відкуплення ера настала,
і гніву її ми одразу злякались,
Бо не чекали серед світлої днини
такої лихої години.
Та навіть в ній ми відшукали силу
й нову сторінку в майбутнє вписали,
де б ми надіялися і сміялись.
І хоч раніше ми питали:
Як катастрофу нам подолати? –
Тепер запевняємо, що не під силу
цій катастрофі нас розтоптати.
Ми не повернемось до того, що було,
а досягнемо того,
що повинно бути...
Країна надірвана, та життєздатна,
Великодушна й водночас безстрашна,
Запекла, та вільна й свободолюбна...
Йдемо вперед, і нас не розвернути,
й залякуванням рух не перервати.
Бо ж наші промахи і бездіяльність
важким насліддям можуть стати
для поколінь, що прийдуть після нас...
Лише в одному сумніву немає:
Якщо поєднати милосердя із силою,
а силу – зі справедливістю,
то ця синергія породить любов до людей,
й відновить права первородні для наших дітей.
Отож залишімо по собі наш край
кращим ніж той,
який нам залишили.
Кожен подих грудей брунатних віддам,
щоб зі світу недолі ми рай сотворили.
Піднявшись від Заходу гір золотих,
повставши з вітрами Північного Сходу,
де прабатьки здобули нам свободу,
злетівши з безмежжя Великих рівнин,
і з міст в діадемі Великих озер,
з розпечених сонцем південних пустель –
Прийдемо
й відродимо нашу країну,
мир принесемо у кожну з осель...
Й постане наш народ досвідчений, вродливий
у розмаїтті наших всіх земель.
Коли настане день, і темрява скінчиться,
піднімемося всі – усміхнені обличчя,
безстрашність у очах і погляд полум’яний –
від тіней звільнений світанок розквітає,
бо світло завжди є і завжди сяє:
Якби подужали його лиш розпізнати,
Якби ж самі змогли цим світлом стати!
Перекладено 28 січня 2021 року
Під час інавгурації Джо Байдена вразив своєю емоційністю та щирою безпосередністю інавгураційний вірш Аманди Горман "The Hill We Climb". Тому вирішила його перекласти українською мовою - люблю такі виклики. Перекладати було і важко, і легко... Зміна ритму, римування змінюється білим віршем, багато алітерацій - не все вдалося мені передати, зосереджувалася на змісті і почуттях...
Контекст : Amanda Gorman became the youngest person to deliver a poem at a U.S. presidential inauguration.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
