" When day comes we step out of the shade"

Amanda Gorman

У перекладі Галини Кожушко (Кошулап)

Коли приходить день, питаємо себе,
Де в темряві суцільній світло відшукати?
Тягар поразок
й океан, який нам слід здолати.
Порвавши мужньо пуповину звіра,
збагнули знак нерівності між тишею і миром.
Поняття й нормативи
того, що є правдивим,
не завжди те саме, що й правосуддя справедливість.

І все ж світанок наш! –
Скоріше, ніж здається.
Ми подолали все. – І як це нам вдається!
Ми подолали все й побачили країну,
хоч недовершену, та все ж незламну
і єдину.
Ми спадкоємці нації й епохи,
де темношкіра дівчинка худенька,
яку зростила одинока ненька, –
Невільників нащадок,
та має мрію президентом стати,
хоча de facto може наразі
лише свої вірші йому декламувати.
Звичайно, зовсім ми не досконалі
й далекі ще від ідеалу,
Та нам не потрібна країна-ідилія –
А потрібна спільнота,
в якої є цілі, –
Створити державу, прихильну до всіх
культур, і відтінків, і станів людських.

Тому не зважаймо на те, що між нами,
а радше на те, що попереду нас,
У пріоритеті – майбутні плани,
а прірву розбрату здолати вже час.
Складаємо зброю, відкривши долоні,
простягнемо руки до ближніх своїх.
Не хочемо горя принести нікому,
а радше гармонії прагнем для всіх.
Цю правду підтвердять планети скрижалі –
що навіть в скорботні часи – ми зростали,
що навіть втомившись – ми не зупинялись,
й хоч боляче було – ми все ж сподівались.
І що єдність нам дасть перемогу велику –
Не тому що поразок не буде довіку,
а тому що не буде вже зерен розбрату.
Бо згідно з Писанням
кожному брату
належить свій власний сад посідати,
й ніхто не подужає нас залякати...

Коли ж і наша пора настане,
то не здобудемо миру кинджалом,
а тими мостами, котрі збудували,
якими усіх у спільноту з’єднали.
Це та земля обітована,
Гора, яку нам ще слід підкоряти –
потрібно тільки страхи відігнати,
Якби лиш посміли ми сильними стати!
Тому що бути американцями –
це не просто гордість, вспадкована нами –
Це минуле, в яке зазираємо
й ті рани, які ми зціляємо.

Ми бачили силу, що нашу країну
могла б обернути на справжню руїну.
Щоб демократії хід сповільнити,
ця сила готова була нас згубити...
Та марними були
підступні ворожі зусилля,
Попри те, що здавалось – зірватися можемо в ту ж таки хвилю,
Бо хоч демократія часом спіткнутися може,
Однак ніщо її повік не переможе.
Ця правда для нас – наша віра,
це істина, повна довіри.
Ми дивимось в майбутнє – і водночас –
Історія пильно вдивляється в нас...

Аж ось відкуплення ера настала,
і гніву її ми одразу злякались,
Бо не чекали серед світлої днини
такої лихої години.
Та навіть в ній ми відшукали силу
й нову сторінку в майбутнє вписали,
де б ми надіялися і сміялись.
І хоч раніше ми питали:
Як катастрофу нам подолати? –
Тепер запевняємо, що не під силу
цій катастрофі нас розтоптати.
Ми не повернемось до того, що було,
а досягнемо того,
що повинно бути...
Країна надірвана, та життєздатна,
Великодушна й водночас безстрашна,
Запекла, та вільна й свободолюбна...
Йдемо вперед, і нас не розвернути,
й залякуванням рух не перервати.
Бо ж наші промахи і бездіяльність
важким насліддям можуть стати
для поколінь, що прийдуть після нас...

Лише в одному сумніву немає:
Якщо поєднати милосердя із силою,
а силу – зі справедливістю,
то ця синергія породить любов до людей,
й відновить права первородні для наших дітей.
Отож залишімо по собі наш край
кращим ніж той,
який нам залишили.
Кожен подих грудей брунатних віддам,
щоб зі світу недолі ми рай сотворили.
Піднявшись від Заходу гір золотих,
повставши з вітрами Північного Сходу,
де прабатьки здобули нам свободу,
злетівши з безмежжя Великих рівнин,
і з міст в діадемі Великих озер,
з розпечених сонцем південних пустель –
Прийдемо
й відродимо нашу країну,
мир принесемо у кожну з осель...
Й постане наш народ досвідчений, вродливий
у розмаїтті наших всіх земель.

Коли настане день, і темрява скінчиться,
піднімемося всі – усміхнені обличчя,
безстрашність у очах і погляд полум’яний –
від тіней звільнений світанок розквітає,
бо світло завжди є і завжди сяє:
Якби подужали його лиш розпізнати,
Якби ж самі змогли цим світлом стати!

Перекладено 28 січня 2021 року

Під час інавгурації Джо Байдена вразив своєю емоційністю та щирою безпосередністю інавгураційний вірш Аманди Горман "The Hill We Climb". Тому вирішила його перекласти українською мовою - люблю такі виклики. Перекладати було і важко, і легко... Зміна ритму, римування змінюється білим віршем, багато алітерацій - не все вдалося мені передати, зосереджувалася на змісті і почуттях...