" Буде день. Чистий, без меж".

Олександр Антонюк

2014

По дорозі в Галилею
з учнями Ісус мандрує,
сів спочити на цямриння,
раптом кроки тихі чує.
Бачить: жінка чорнобрива
з відрами підходить -
здивувалась Незнайомцю,
що очей не зводить.
Глянув Господь пильним зором:
"Та ж вона, небога,
хоч вродлива, та обдерта
та ще й босонога!"
"Хто тебе, - Ісус питає, -
скривдив так жахливо,
звідки смуток на обличчі
і сльоза тужлива?"
"Ой, була я і під ляхом,
себто польським паном,
скуштувала я нагайки,
плачучи в кайданах.
І мадяри, і австрійці,
турки, і татари
панували в моїм домі,
мене зневажали.
Та найгірше брат молодший,
як виріс великий,
придушив мою свободу
брудним черевиком.
Заніміла я від болю,
коли хоронила
своїх діток безталанних,
що нужда скосила.
Та минулось лихоліття,
і тепер я вільна.
Помогла мені, напевно,
молитва всесильна."
А Ісус їй: "Жінко добра,
дай води напитись,
йшли ми довго із Юдеї,
як тут не втомитись?"
"Ой, не смію, Добрий Пане,
зачерпнуть з криниці.
Може маєш власний посуд,
щоб дістать водиці?"
"Маю Я не тільки посуд,
але й цілі ріки -
джерело води живої,
що тече повіки.
Хто води тої святої
хоч раз закуштує,
той ніколи в житті спраги
більше не відчує."
"Дай нам, Пане, цього ліку,
щоб не знали спраги,
та щоб нашому народу
додалось відваги.
Щоб не втрапить знову в рабство,
щоб забуть кайдани,
щоби Дух Святий і Правда
панували з нами.
Щоб не лились на Майданах
кривавії ріки,
щоб живились Словом Божим
ми по вічні віки!"

Ось на які рядки надихнула мене робота художника-філософа Олександра Антонюка (співзвучні, зокрема, з подіями цього року).