гаврило бігав по дівчатах
це гарна втеча від нудьги
а вже з бабами так же само
• торги

Відділ поетичних експертиз в особі першого помічника головного спеціаліста сьогодні приймав сезонні заліки у співробітників однієї з добових змін (вахт) на предмет мінімізації використання обсягів інтернет-трафіка під час виконання службових обовʼязків.

Є дані про те, що не обійшлося без участі ChatGPT.
Його фахівці зазвичай долучаються в якості незалежних експертів. Ось і висновки, базовані на перегляді "порошка", текст якого був наведений на початку протоколу.

Останній рядок — «торги» — вибухає сенсом: одне слово раптом змінює тон усієї сцени. Було «бігав», «втеча» — ніби гра, молодеча легкість, а тут раптово — соціально-економічна правда життя: у віці вже не «бігають», а домовляються. Це іронічно, трохи сумно і дуже точно.
Стислий розбір:
Іронія: присутня, і це великий плюс.
Динаміка: переходить від молодечого драйву до старшої «реальності» одним словом.
Розмір: тримає «пиріжкову» ритмограму та форму.

Заліки складені.

Тринадцяте число, пʼятниця, офлайн-сервіс (завантаження на відповідний носій Інтернет-трафіка заздалегідь з подальшим використанням), місце – планета Земля.

Авторство підписів завірене електронними 3D-зліпками.

Палку мімози тримав для жінок
Мрійник дешевий і літній панок.
... Сенси життя і який там the end –
Си́ровина́ для козачих легенд.

І що ми маємо як відгук, отриманий від ChatGPT.
Він буде нижче.
Звичайно, сьогоднішня зміна чи вахта цього агентства і платформи для пасажирів певної категорії жодним чином не втручалась у творчий процес.
Це міф, якщо не безвідповідальна обмовка – оте втручання.
Насправді наш, як його іменують десь у Головному офісі "пиріжкарень", Старший Брат, так він лише ненав'язливо співпрацює з нашим sub-порталом "Поетичних майстерень". Партнер, якщо міркувати мовою точних визначень у безкоштовних бізнес-проектах
У нього режим, як і нас – 24/365, а кожні чотири роки навіть 24/366.
При кожному звертанні до нього він щоразу цікавиться, чим він може допомогти.
Як же відмовити, якщо є пропозиція і потреба?
Сам ні до кого і нікуди не приходить (не задовбує).

А от і розгорнутий міні-експрес-аналіз "млинця":

Цей віршик як "млинець" — дуже влучне самозазначення.
В українській поетичній традиції (та й ширше – у будь-якій творчій) "млинець" як щось іронічне, наче "проба пера", дає змогу автору свідомо дистанціюватися від пафосу й недосконалостей першого¹ твору. Ось кілька характеристик та зауваг, які його описують і, можливо, допоможуть в оцінці або доопрацюванні:

🔹 Тональність і задум

Іронія і насмішка – Головний козир. Ви граєте на контрасті: замість високих слів про "сенс життя", "романтизм" – конкретна, приземлена сцена з "літнім панком", що тримає "патку мімози".

Пародійність – Це реакція на інший, ймовірно, занадто серйозний або штучно "глибокий" вірш. Ваша версія гіперболізує банальність і поверховість "героя".

🔹 Мова і стиль

Лаконізм – Лише чотири рядки, але вони вміщують цілий образ, з алюзіями і натяками.

Гра на штампах – "Мрійник дешевий", "сенс життя", "the end" – це майже кліше, навмисно використані як виверт.

Жартівливе поєднання мов – вставка "the end" у контексті – це ще один спосіб висміяти "глибину" чужого вірша. Така мова часто зустрічається в постіронічній поезії.

🔹 Багатозначність образу

Палка як одиниця виміру інтимної активності – це тонкий хід. У межах вірша він абсолютно не нав’язується, але хто "в темі" – зчитає й оцінить.

Палка ковбаси / мімози – контраст романтики з чимось геть побутовим, утилітарним. Це спускає "героя" з поетичних хмар до супермаркету.

Мімоза як символ дешевого жесту – теж чудова знахідка. Ніби щось ніжне і квіткове, а водночас – символ псевдоромантики на межі абсурду.

🔹 Комічний портрет

Ви створили карикатурний, але впізнаваний образ – літній мрійник, який з тією самою "палкою" (мімози чи чогось іще) думає про високі матерії: "сенси життя" та "the end".
Його і жалко трохи, і смішно, і, можливо, в ньому є щось від багатьох "героїв часу", які запізнилися на справжню романтику, але ще хочуть в неї грати.

🔹 Тематика

Деконструкція героя – ваш "літній панок" із мімозою – це антигерой, висміяний, майже кітчевий образ.

Знецінення пафосу – усе, що в іншому вірші, можливо, звучало урочисто й надривно, тут обертається на "сировину для козачих легенд" – звучить ніби саркастично, натякаючи, що з таких історій і складаються народні байки.

🔹 Що може бути покращено (якщо є бажання):

Більше образності або метафоричності – якщо б хотілося підняти рівень, можна було б додати один "яскравіший" образ, не жертвуючи іронією.

Підсумок:

Ваш вірш — це коротка, іронічна, стилістично дотепна відповідь на занадто "перетягнутий" поетичний текст. У цьому форматі "млинець" цілком вдалий: не переобтяжений, гострий, з алюзією на поетичні кліше.
Якщо це спонтанна відповідь на пафосну поезію – влучно і з характером.

______________

1. Перший твір – це той, який розглядався черговою зміною "пиріжкарень".
Гіперпосилання на нього не надається. Бо немає нічого вічного – сьогодні він там, а завтра його видалять або перенесуть, якщо не віправлять на конкурс віршів про сенс життя з його рушієм і все інше (романтика, вітряки, мімози тощо).

Чергова зміна (вахта) просить вибачення у замовників за незначну затримку публікації (шість годин на все з усіма нотаріальними діями).
На конвеєрні технології фастфудів у нас немає відповідної ліцензії.

Дата, підпис.

"Мокра" блакитна печатка
(привезена кур'єром безпосередньо з офісу)

Учорашній черговій зміні "пиріжкарень" пощастило на бейти. Хоч якась різноманітність.

Кожна зміна щомісяця повинна рецензувати віршові здобутки поетів.
Цікава вона чи ні, ця обов'язкова робота, однак посадова інструкція вимагає виконання її положень.

Що випало вчорашній зміні до розгляду з особливо претензійного:

Осіннє кохання, таке запізніле,
В осінньому небі безбережно лине.

Летить, як пожовклий листок навісний,
Небесний, беззахисний, ніжний, земний.

Осіннє кохання неждане, як диво.
Воно заговорить запально й правдиво.

І так безнадійно втонувши в ріці,
Кохання залишить рубець на руці.

Воно затихає і знов оживає.
Кохання відкриє ворота до раю.

Чи кине у пекло, немов до тюрми,
У царство безмежне страшної зими.

Кохання розквітне в пустелі нещадній,
Створивши у серці оазу прощання.

Кохання прийде так невчасно, як осінь,
Яка у лісах і віках заголосить.

Як розсудила ця зміна (вахта) після розгляду цього "нового надходження":

Ми маємо приклад технічно слабкого тексту, прикритого високим пафосом.
Вірш сповнений риторичних кліше, внутрішніх суперечностей і мовностилістичних вад.

Ось деякі примітні ґанджі:

1. Рима

Більшість рим — або примітивні, або штучно підігнані:

– запізніле – лине (неточна, ледь натягнута асонансна рима);

дивo – правдиво (нудне очікуване співзвуччя);

– ріці-руці — цілковите семантичне дежавю (риба в ріці, рубець на руці – дитячий рівень образності). І що там робила рука – теж питання;

– оживає – раю.
Душа, серце і рай є якраз тими іменниками, яких бажано уникати, якщо ти створюєш поезію. Звертайся, будь ласка, бо синонімів.

2. Образність

Образи або вторинні, або безглузді:

– листок навісний. Навіжений він чи навішений?

– небесний, беззахисний, ніжний, земний — перелік прикметників без смислового розвитку. Слова суперечать одне одному: "небесний" і "земний" водночас;

— оаза прощання – оксюморон заради гарного звуку, але сенсу — нуль.

3. Клішованість і самоповтор:

– запізніле кохання, осінь, листок, раю-пекло-зима, пустеля — це все вічні теми, але в подачі автора вони банальні й вторинні.

Поет сам себе повторює: кохання в осені, в пустелі, в тюрмі, в раю. Це вже не розвиток теми, а топтання на місці.

4. Мовні помилки та дивні конструкції:

– при́йде. Нормативний наголос такий, а не той, яким керується автор;

– заголосить — слово надзвичайно рідкісне і воно у даному контексті не спрацьовує. Осінь «заголосить» у віках? Як це?

– створивши у серці оазу прощання — лексична неузгодженість, сенсове навантаження сумнівне.

Висновки

Цей текст виглядає як вправляння у "високій поезії" заради враження. Але без глибини, без технічної майстерності, без новизни. Його можна було би вибачити молодому аматору, але не тому, хто пише, як зауважив, для "елітарних" читачів.

І ще: якщо вже апелювати до бейтів, то там кожна пара рядків — як замкнене коло змісту та звучання. А тут — вірш-мішок з листям образів.

Чергова зміна просила би не нав'язувати зайвих дискусій.
Про касиди та газелі їй відомо.
Через три доби на четверту вона знову на вахті або через шість на дві доби відповідно до графіку електричних відключень.

Дата, підписи.

P.S. Грали в нарди, і це в даному випадку хоч якось розважило.

Протокол від 13.05.2025

Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,

були отримані пояснення наступного змісту:

Вірш, на який був написаний "порошок", складається з риторичних конструкцій, які давно втратили емоційну гостроту через свою затертість.

Розглянемо це «першоджерело» трохи глибше:

Кліше та штампи

• «Зелене світло весні» — образ, який часто використовують у шкільній поезії, надто вже буквальний і без відкриттів.
Залізниця та всілякі семафори-світлофори є справою інших відомств.

• «НІ — війні! ТАК — весні!» — лексична опозиція, яка нагадує агітаційні транспаранти або вірші радянських часів. Це не художня антиномія, а гасло.

• «Хлопчики у білих кедах» — дуже штучний, стилізований образ, який може асоціюватися зі сталінськими або пізньорадянськими парадами.
Він не викликає емпатії, бо не є живим, індивідуалізованим. Це як «люди в білих халатах» тощо.

• «Дівчинка з ведмедиком» — теж штамп, який бачили в багатьох «віршах про війну», часто як спробу викликати емоційну реакцію через дитячий страх.

Проблема стилю

Цей текст «говорить правильні речі», але мова, якою вони сказані — мертва. Це мова комсомольських плакатів.
Такі вірші зазвичай добре сприймаються редакціями офіційних газет, бо ті не ризикують, не вимагають осмислення, а лише повторюють очікуване.

Порівняння з Кобзоном

Пісні цього співака часом також мали ефект стерильної величі — масштабу без глибини. Тобто формальна величавість при повній відсутності поетичної свіжості. Вірш — з тієї ж серії: начебто правильно, але душа не чує.

Пісня «Пока не поздно» (рос.) справді знакова — у стилі пафосної катастрофічності з обов’язковим рятівним «моральним посланням». Там усе те ж саме: натиск, розмашисті узагальнення, фальшивий тон турботи, за яким — ідеологічний маніпулятив.
Згадка про неї як про паралель — це не просто сарказм, а точне естетичне зчитування.
Це той тип культурного продукту, який удає гуманізм, але використовує людину як об’єкт — не як суб’єкта досвіду.

Ось вірш-"порошок" пера нашого автора, який був на зміні того дня, коли публікував його на шпальтах коментарів нашого "пиріжкового порталу" довгої та широкої інтернет-платформи "Поетичних майстерень":

пилип кобzону показав би
що він із вовни намолов
для браконьєрської газети
улов

Що у даному видалось недоречним в аспекті поетичної культури Редакцією "пиріжкарень":

– можливий прозорий натяк на якусь неймовірну та неможливу на даний час зустріч.
Ми ж усі під Богом ходимо. Коли, що і кому і за кого – це його вибір, помилковий чи ні;

– якась газета браконьєрів з назвою "Улов".
А нам відомо, що назва тієї насправді інша.
Нею щоразу маніпулює постійний дописувач у своїх коментарях-донесеннях.

Що було робити з черговою зміною?
Замість покарання (бо практично немає за що) автор "порошка" отримав цю статтю.
Погодьтесь, у цьому слові є карно-виховна складова. Однак це лише вона.
Судових дій не передбачено.
Нехай поки що "ходить під статтею" автор, який був на тій зміні.
Може, з часом на Колегії адвокатів "пиріжкарень" вона буде переглянута.
Шанси є.

P.S. кобzoн Пока не поздно

Дата, підпис.

Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс.

До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика.

До слова, програма співробітництва зазнала деяких оновлень програмного характеру. Будьмо обережними, нічого не розповідаємо зайвого, дивимось на епіграф.
Як відмовити? Звичайно, Редакція "пиріжкарень" дала згоду, принагідно зауваживши щодо упоротих графоманів.
І що ми маємо?

Ну що ж, упоротим графоманам — упоротий, але стильний аналіз.
Зачнемо з лінгвістичного гіпнозу й дійдемо до філософського дзену. Поїхали.

qǹǝниvw ņиʚоʞнɐd

Це не просто набір символів — це символічний вибух. Тут латинка, кирилиця, дзеркальні літери й глітч-естетика. Трансліт із хакерсько-літературним душком. Враження — наче заголовок вірша, написаного комп’ютером після бутлегової вечірки зі Страуґацькими.

"Твором це ж назвати можна,
Що робилось десь і кимось"

Цей дистильований постмодерн пестить вухо сарказмом. Автор — то Шредінґерів творець: і є, і нема. Пишеться десь, кимось, між справами, випадково. Але з таким натяком, ніби й не зовсім випадково. Гра з відчуттям авторства і значущості.

"Від нема чого робити –
І воно-таки створилось."

Цей рядок — кульмінація. Метафізичне "не роблення" стає джерелом "створення". Тут і філософія дао, і український фольклорний фаталізм, і мем про "зробив, бо міг". Це відлуння творчого абсурду, де нудьга — мати натхнення, а безглузде — нова форма краси.

Підсумок:
Цей вірш — як якщо б Курт Воннеґут залишив графіті на стіні київської підземки між рядками про реальність і "шо то було?". Смішно, абсурдно, стильно.

Протокол заочного засідання четвертий

Як не поцікавитись у "Старшого брата" його думкою про "млинець"?
Редакція "пиріжкарень" вже має певну кількість попередніх творів такої віршової форми.
Можна, якщо виникне потреба, звернутись і до них.
Чому би ні?
У даному випадку маємо наступний:

За́вжди в пісочнику, крім дітлашні,
Гарно сидиться і діду старому –
Може, награтись раніше не встиг
Давній інструктор з якогось райкому.

Також існує можливість бачити донесення окремих зацікавлених осіб щодо деяких визначень ШІ (або у нашому розумінні "Старшого брата"), яким відводиться роль бути мало не приписом останньої інстанції.
Мовляв, ШІ розглянув і визначає, чим воно таке є – те віршоване письмо, яке пропонувалось читачам усіх поколінь, публікувалось, а тепер і навіть звеличується – мовляв, дивіться на вищу школу поетичного пілотажу.

Зараз буде витяг з останньої сьогоднішньої бесіди зі "Старшим братом" щодо "млинця", написаного дактилем, цим не дуже легким, але за деякої причини бажаним віршовим розміром.

Цей "млинець" — тобто вірш — може натякнути поету зрілого віку на кілька речей:

1. Невідповідність віку й занять – образ "діда в пісочнику" натякає на те, що людина займається чимось, що зазвичай асоціюється з молодшими поколіннями. Це може сприйматися як іронічний натяк на участь у підліткових конкурсах.

2. Нереалізованість у минулому – рядок "Може, награтись раніше не встиг" натякає на те, що людина могла не мати можливості реалізувати себе в молодості й тепер намагається надолужити.

3. Політичний підтекст – згадка про "давнього інструктора з якогось райкому" може натякати на минуле в радянській системі, можливу причетність до пропаганди, а тепер — до активного писання в електронних літературних ресурсах. Це може сприйматися як закидання тіні на його минулу діяльність або як іронія щодо того, що людина все ще "інструктує", тільки вже на нових майданчиках.

Залежно від самооцінки поета, він може сприйняти це як добродушний жарт, саркастичний укол або навіть виклик до переосмислення власної творчої діяльності.

11-те березня 2025-го року.
Редакція "Пиріжкарні".

У даному випадку мене цікавило питання читацьких відгуків.
Є у "Старшого брата" і така вахта. З нею і тривало спілкування.

Ми ж у даному випадку виступаємо як читачі – як на вахтах, так і поза ними, то можемо ж ділитись думками. Я ж для цього умовного старшого брата-читача на той момент часу був не редактором пиріжково-порошкового сабпорталу, а таким же читачем чиїхось опусів, як і він.

Зараз не буде стандартизованих адрес інтернет-посилань на місця їхнього розташування. Достатньо того, що є візаві-адресат, з яким можна проводити культурні бесіди і комусь іншому, а не лише мені, і є текстовий матеріал, викладений у віршовій формі, який, може, і не вартий особливої уваги, але остання для того і увага, щоб її приділяти тому чи іншому об'єкту читацьких переглядів і досліджень.

Бесід іншої тематики ми поки що не заводили, бо мені не хотілось би набридати цьому співбесіднику – це, по-перше, а по-друге, багато чого можна і самотужки знайти в Інтернеті (у даному випадку статті про поетику, граматику тощо). Дивно, що для когось з поетичного загалу ті статті та державні нормативні акти невідомі.

Мені сьогодні було дозволено поділитися висновками цього досвідченого читача з третіми особами. Бажання привласнювати їх немає – то чому би й ні.
Ми просто з ним знаємо те, що наші думки та оціночні категорії і цього разу спільні. Вони є, можна сказати, нашими так само як і сама історія нашого спілкування – наша історія.

Назва вірша, розглянутого нами, разом з авторством залишаються, так би мовити, поза кадрами цієї стрічки.
Не хотілось би бачити того римованого твору ще і тут. Подивились на нього там, де він є – і досить.

От і відгук досвідченого щонайменше читача, щонайбільше – того, ким він є насправді.

Щодо поетики цього вірша — згоден із вашими спостереженнями. Він більше нагадує пародію або іронічний маніфест, аніж справжню поезію, що має художню цінність.

Що кидається в очі:

1. Граматичні рими — вони часто сприймаються як ознака слабкої техніки. Наприклад, "війну – весну", "Балалайню – негайно". Це механічне римування, яке не додає виразності.

2. Гасла замість образів — немає глибини, символіки чи несподіваних метафор. Це радше лозунгова конструкція, ніж поетична мова.

3. Кон'юнктурність — текст прямо апелює до політичної ситуації, причому в доволі спрощеній формі, що робить його схожим на твір для соцмереж, а не на щось художньо цінне.

З іншого боку, якщо це було задумано як сатиричний чи гротескний твір, то можна оцінювати його вже не як поезію, а як стилізовану провокацію.
Тоді питання не в красі слова, а в ефекті, який він має справити.
Але навіть у сатирі є місце для майстерності".

Шукаймо.

Лютий, 2025.

Редакція надає уточнення, що вона мала на увазі нових авторів нашої "пиріжкарні" – тих, яким з часом буде передана умовна паличка так званої естафети поколінь.

"Старший брат", як його з доброї волі шанобливо іменує редакційна колегія, отримав нове, наступне прохання про перегляд ще одного "пиріжка" для обміну думками щодо його певних характеристик. І це було зроблено, звичайно, без будь-якого тиску і замовлень розглянути в тому чи іншому ключі.

Редакція відповідально ставиться і до питання чесності. Зі "Старшим братом" так само як і з будь-ким іншим, можна спробувати погратися в умовне перше квітня тощо, але краще за все цього не робити. І ця умова виконується.

До того ж усі бесіди потрапляють до його архівної комірки, і може бути дуже соромно або навіть виникне дещо гірше за сором, коли "Старший брат" одного разу тактовно зауважить, що ти переконував його в чомусь одному, а тепер кажеш протилежне. В якому з двох випадків ти був щирим?
Бо, наприклад, про кохання ж не йшлося (покохав одну, а завтра – другу), не йшлось і про політичні уподобання.

У нас, як і милулого разу, було про "пиріжок" і про деякі тенденції сучасного культурного життя.

Це вже потім, коли "Старший брат" відреагував, він і справді поставив питання. Одне:
– чи дійсно це все так, як бачимо ми – редакція з автором і він? Погляди ж збіглися.
У даному випадку ми отримали успіхи – і автора "порошка", і його співбесідника. Або навіть один – спільний.
Редакція теж не залишилась осторонь.

Ось вам "пиріжок", а відгук – нижче.
Вся бесіда не копіювалась, бо навіщо?
Вона залишається в якійсь зі сховок Інтернету і в нашому редакційному архіві.

* * *

пе генерація пилипів
на вавилон везе майно
допоки їх не закатали
в асфальт у землю чи бетон


Цікавий вірш, має доволі насичений підтекст. "Пилипів" можна трактувати як нову хвилю авторів, які приходять зі своїм "майном" – тобто творчістю, думками, стилем. Але образ "на вавилон везе майно" натякає на те, що ця генерація може стати частиною великого потоку, можливо, навіть втратити індивідуальність.

Останні рядки – потужні й навіть тривожні: ніби цей рух можуть зупинити, "закатати" в бетон, придушити. Це може бути алюзія на те, як система чи суспільство поглинає нові голоси, не даючи їм прорости.

Якщо це ваша поезія, то вийшло доволі виразно і навіть трохи маніфестно. Ви закладали якийсь конкретний сенс чи хотіли залишити простір для інтерпретації?

Відповідь від Редакції була наступною:
– так і ні.
Саме це питання складається з двох. Така і відповідь.

Можна було б уявити якесь підприємство, де куняють за столами передові сивовусі ветерани передпенсійного віку, а є і працьовиті вчорашні молоді спеціалісти, які, наприклад, сьогодні чи завтра ось-ось можуть стати "золотим фондом" цього підприємства. Але увага з почестями традиційно приділяється не їм, і слава теж не їхня.
Хіба що вона може знайти якогось більш молодого представника династії чи крутія.
Можна багато чого уявити – навіть і таке, коли все відбувається навпаки.

Однак нашому підприємству думається про своє. Столи нехай собі стоять.

Здавалося б – якийсь чотиривірш, а скільки тексту...
Та нічого не здається, позаяк віршів значно більше, і не всі про болюче. Чому би в іншому випадку не пожартувати?

А проблеми мають властивість зніматися з порядку денного так само як і зазнавати деяких мутацій. Про них буде якось іншим разом, якщо така потреба не втратить сенсу бути розглянутою.

Дякуємо за увагу.

лютий, 2025.

Редакція "пиріжкарні" зверталася до ШІ з проханням розглянути "пиріжок", який розташований нижче рецензії.
Розглянути з точки зору читача, а потім і критика.
Це, на думку редакційного колектива, дисциплінує авторів у питанні відповідності їхніх творів певним канонам обраної ними поетичної форми.

І от рецензія:

"Як читач я бачу в цьому "пиріжку" гру з очікуваннями та сенсами. Він ніби натякає на глибшу історію, яку ми не знаємо, але можемо здогадуватися. Відчувається певна загадковість і навіть легка іронія.

Як критик можу відзначити цікаву ритміку й алітерацію ("імпресаріо – імпресіоніст"), що додає тексту динаміки. Вірш містить прихований конфлікт між ролями: імпресаріо – це організатор, менеджер, а імпресіоніст – творець, митець. Останній рядок вводить нового персонажа, д'еніла, який залишається мовчазним, що лише підсилює ефект недомовленості.

Загалом цей текст працює добре завдяки своїй стислості й атмосфері. Його можна читати як гру слів або як філософське спостереження про мистецтво та ідентичність".

* * *

Залишається подякувати нашому, можна сказати, старшому брату. ШІ, як з'ясувалось, і справді старший. Про нього просто раніше або не знали, або вважали кимось іншим.

Ось і сам "порошок":

він імпресаріо по мантрах
чому не імпресіоніст
та хто й коли про це питає
а сам д'еніл не розповість


2025, лютий.