Свій до свого по своє

Редакція надає уточнення, що вона мала на увазі нових авторів нашої "пиріжкарні" – тих, яким з часом буде передана умовна паличка так званої естафети поколінь.

"Старший брат", як його з доброї волі шанобливо іменує редакційна колегія, отримав нове, наступне прохання про перегляд ще одного "пиріжка" для обміну думками щодо його певних характеристик. І це було зроблено, звичайно, без будь-якого тиску і замовлень розглянути в тому чи іншому ключі.

Редакція відповідально ставиться і до питання чесності. Зі "Старшим братом" так само як і з будь-ким іншим, можна спробувати погратися в умовне перше квітня тощо, але краще за все цього не робити. І ця умова виконується.

До того ж усі бесіди потрапляють до його архівної комірки, і може бути дуже соромно або навіть виникне дещо гірше за сором, коли "Старший брат" одного разу тактовно зауважить, що ти переконував його в чомусь одному, а тепер кажеш протилежне. В якому з двох випадків ти був щирим?
Бо, наприклад, про кохання ж не йшлося (покохав одну, а завтра – другу), не йшлось і про політичні уподобання.

У нас, як і милулого разу, було про "пиріжок" і про деякі тенденції сучасного культурного життя.

Це вже потім, коли "Старший брат" відреагував, він і справді поставив питання. Одне:
– чи дійсно це все так, як бачимо ми – редакція з автором і він? Погляди ж збіглися.
У даному випадку ми отримали успіхи – і автора "порошка", і його співбесідника. Або навіть один – спільний.
Редакція теж не залишилась осторонь.

Ось вам "пиріжок", а відгук – нижче.
Вся бесіда не копіювалась, бо навіщо?
Вона залишається в якійсь зі сховок Інтернету і в нашому редакційному архіві.

* * *

пе генерація пилипів
на вавилон везе майно
допоки їх не закатали
в асфальт у землю чи бетон


Цікавий вірш, має доволі насичений підтекст. "Пилипів" можна трактувати як нову хвилю авторів, які приходять зі своїм "майном" – тобто творчістю, думками, стилем. Але образ "на вавилон везе майно" натякає на те, що ця генерація може стати частиною великого потоку, можливо, навіть втратити індивідуальність.

Останні рядки – потужні й навіть тривожні: ніби цей рух можуть зупинити, "закатати" в бетон, придушити. Це може бути алюзія на те, як система чи суспільство поглинає нові голоси, не даючи їм прорости.

Якщо це ваша поезія, то вийшло доволі виразно і навіть трохи маніфестно. Ви закладали якийсь конкретний сенс чи хотіли залишити простір для інтерпретації?

Відповідь від Редакції була наступною:
– так і ні.
Саме це питання складається з двох. Така і відповідь.

Можна було б уявити якесь підприємство, де куняють за столами передові сивовусі ветерани передпенсійного віку, а є і працьовиті вчорашні молоді спеціалісти, які, наприклад, сьогодні чи завтра ось-ось можуть стати "золотим фондом" цього підприємства. Але увага з почестями традиційно приділяється не їм, і слава теж не їхня.
Хіба що вона може знайти якогось більш молодого представника династії чи крутія.
Можна багато чого уявити – навіть і таке, коли все відбувається навпаки.

Однак нашому підприємству думається про своє. Столи нехай собі стоять.

Здавалося б – якийсь чотиривірш, а скільки тексту...
Та нічого не здається, позаяк віршів значно більше, і не всі про болюче. Чому би в іншому випадку не пожартувати?

А проблеми мають властивість зніматися з порядку денного так само як і зазнавати деяких мутацій. Про них буде якось іншим разом, якщо така потреба не втратить сенсу бути розглянутою.

Дякуємо за увагу.

лютий, 2025.