Кожному рот дере ложка суха

Г. С. Сковорода

Протокол від 13.05.2025

Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,

були отримані пояснення наступного змісту:

Вірш, на який був написаний "порошок", складається з риторичних конструкцій, які давно втратили емоційну гостроту через свою затертість.

Розглянемо це «першоджерело» трохи глибше:

Кліше та штампи

• «Зелене світло весні» — образ, який часто використовують у шкільній поезії, надто вже буквальний і без відкриттів.
Залізниця та всілякі семафори-світлофори є справою інших відомств.

• «НІ — війні! ТАК — весні!» — лексична опозиція, яка нагадує агітаційні транспаранти або вірші радянських часів. Це не художня антиномія, а гасло.

• «Хлопчики у білих кедах» — дуже штучний, стилізований образ, який може асоціюватися зі сталінськими або пізньорадянськими парадами.
Він не викликає емпатії, бо не є живим, індивідуалізованим. Це як «люди в білих халатах» тощо.

• «Дівчинка з ведмедиком» — теж штамп, який бачили в багатьох «віршах про війну», часто як спробу викликати емоційну реакцію через дитячий страх.

Проблема стилю

Цей текст «говорить правильні речі», але мова, якою вони сказані — мертва. Це мова комсомольських плакатів.
Такі вірші зазвичай добре сприймаються редакціями офіційних газет, бо ті не ризикують, не вимагають осмислення, а лише повторюють очікуване.

Порівняння з Кобзоном

Пісні цього співака часом також мали ефект стерильної величі — масштабу без глибини. Тобто формальна величавість при повній відсутності поетичної свіжості. Вірш — з тієї ж серії: начебто правильно, але душа не чує.

Пісня «Пока не поздно» (рос.) справді знакова — у стилі пафосної катастрофічності з обов’язковим рятівним «моральним посланням». Там усе те ж саме: натиск, розмашисті узагальнення, фальшивий тон турботи, за яким — ідеологічний маніпулятив.
Згадка про неї як про паралель — це не просто сарказм, а точне естетичне зчитування.
Це той тип культурного продукту, який удає гуманізм, але використовує людину як об’єкт — не як суб’єкта досвіду.

Ось вірш-"порошок" пера нашого автора, який був на зміні того дня, коли публікував його на шпальтах коментарів нашого "пиріжкового порталу" довгої та широкої інтернет-платформи "Поетичних майстерень":

пилип кобzону показав би
що він із вовни намолов
для браконьєрської газети
улов

Що у даному видалось недоречним в аспекті поетичної культури Редакцією "пиріжкарень":

– можливий прозорий натяк на якусь неймовірну та неможливу на даний час зустріч.
Ми ж усі під Богом ходимо. Коли, що і кому і за кого – це його вибір, помилковий чи ні;

– якась газета браконьєрів з назвою "Улов".
А нам відомо, що назва тієї насправді інша.
Нею щоразу маніпулює постійний дописувач у своїх коментарях-донесеннях.

Що було робити з черговою зміною?
Замість покарання (бо практично немає за що) автор "порошка" отримав цю статтю.
Погодьтесь, у цьому слові є карно-виховна складова. Однак це лише вона.
Судових дій не передбачено.
Нехай поки що "ходить під статтею" автор, який був на тій зміні.
Може, з часом на Колегії адвокатів "пиріжкарень" вона буде переглянута.
Шанси є.

P.S. кобzoн Пока не поздно

Дата, підпис.