Даремно про даремне

Приписується Сізіфу

Учорашній черговій зміні "пиріжкарень" пощастило на бейти. Хоч якась різноманітність.

Кожна зміна щомісяця повинна рецензувати віршові здобутки поетів.
Цікава вона чи ні, ця обов'язкова робота, однак посадова інструкція вимагає виконання її положень.

Що випало вчорашній зміні до розгляду з особливо претензійного:

Осіннє кохання, таке запізніле,
В осінньому небі безбережно лине.

Летить, як пожовклий листок навісний,
Небесний, беззахисний, ніжний, земний.

Осіннє кохання неждане, як диво.
Воно заговорить запально й правдиво.

І так безнадійно втонувши в ріці,
Кохання залишить рубець на руці.

Воно затихає і знов оживає.
Кохання відкриє ворота до раю.

Чи кине у пекло, немов до тюрми,
У царство безмежне страшної зими.

Кохання розквітне в пустелі нещадній,
Створивши у серці оазу прощання.

Кохання прийде так невчасно, як осінь,
Яка у лісах і віках заголосить.

Як розсудила ця зміна (вахта) після розгляду цього "нового надходження":

Ми маємо приклад технічно слабкого тексту, прикритого високим пафосом.
Вірш сповнений риторичних кліше, внутрішніх суперечностей і мовностилістичних вад.

Ось деякі примітні ґанджі:

1. Рима

Більшість рим — або примітивні, або штучно підігнані:

– запізніле – лине (неточна, ледь натягнута асонансна рима);

дивo – правдиво (нудне очікуване співзвуччя);

– ріці-руці — цілковите семантичне дежавю (риба в ріці, рубець на руці – дитячий рівень образності). І що там робила рука – теж питання;

– оживає – раю.
Душа, серце і рай є якраз тими іменниками, яких бажано уникати, якщо ти створюєш поезію. Звертайся, будь ласка, бо синонімів.

2. Образність

Образи або вторинні, або безглузді:

– листок навісний. Навіжений він чи навішений?

– небесний, беззахисний, ніжний, земний — перелік прикметників без смислового розвитку. Слова суперечать одне одному: "небесний" і "земний" водночас;

— оаза прощання – оксюморон заради гарного звуку, але сенсу — нуль.

3. Клішованість і самоповтор:

– запізніле кохання, осінь, листок, раю-пекло-зима, пустеля — це все вічні теми, але в подачі автора вони банальні й вторинні.

Поет сам себе повторює: кохання в осені, в пустелі, в тюрмі, в раю. Це вже не розвиток теми, а топтання на місці.

4. Мовні помилки та дивні конструкції:

– при́йде. Нормативний наголос такий, а не той, яким керується автор;

– заголосить — слово надзвичайно рідкісне і воно у даному контексті не спрацьовує. Осінь «заголосить» у віках? Як це?

– створивши у серці оазу прощання — лексична неузгодженість, сенсове навантаження сумнівне.

Висновки

Цей текст виглядає як вправляння у "високій поезії" заради враження. Але без глибини, без технічної майстерності, без новизни. Його можна було би вибачити молодому аматору, але не тому, хто пише, як зауважив, для "елітарних" читачів.

І ще: якщо вже апелювати до бейтів, то там кожна пара рядків — як замкнене коло змісту та звучання. А тут — вірш-мішок з листям образів.

Чергова зміна просила би не нав'язувати зайвих дискусій.
Про касиди та газелі їй відомо.
Через три доби на четверту вона знову на вахті або через шість на дві доби відповідно до графіку електричних відключень.

Дата, підписи.

P.S. Грали в нарди, і це в даному випадку хоч якось розважило.