Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще один.
А потім став агентом еФеСБе,
Коли Союзу врешті-решт не стало,
Росія естафету перейняла.
Бо ж служба та не відпуска тебе
До смерті. От і мусиш їй служить
За гріх якиїсь в роки молодії.
Тож Орбана я добре розумію,
Але ніяк не можу зрозуміть
Народ угорський, що, мабуть забув,
Як москалі кров їхню проливали,
Як ворогам зламати помагали
Дух незалежний. Мов ніхто не чув,
Як москалі з австрійцями колись
В крові їх революцію втопили,
Коли угорці волі захотіли
Й за зброю проти Австрії взялись.
Уже б, здавалось і перемогли.
Та москалі війська свої послали
І разом революцію здолали.
Погоджуюсь, забути вже могли
Про то угорці. Стільки вже пройшло?
Адже сто сімдесят п’ять літ минуло.
Дивує інше. Як вони забули,
Що сімдесят лиш літ тому було?
Ще ж, мабуть, люди деякі живі,
Які оте жахіття пережили?
Іще онуки ходять на могили
Тих, що москаль тоді зі світу звів.
Й вони мовчать?! Та слухаються тих,
Які із москалями дружбу водять.
На мітинги протесту не виходять.
Здається, то влаштовує все їх?!
Отож, мені б хотілось нагадать
Про ті події. Пам‘ять освіжити.
Бо зі «склерозом», може й легше жити
Та ж можна, врешті і манкуртом стать.
Не хтось один, а весь народ-манкурт,
Без племені і роду. Так буває.
Такий народ урешті-решт зникає.
Такий вердикт виносить Божий суд…
Але до справи. В світовій війні
Угорці разом з Гітлером стояли.
І ту війну урешті-решт програли,
Тож мусили скоритися вони.
Їх землі москалі окупували.
А там, де став лиш чобіт москаля,
Уже «ісконно русская» земля.
Там комуняки голови підняли.
І їхній «сталін» - Ракоші почав
До влади рватись. Вибори, одначе
Програли комуняки. Та невдача
Лиш запалила. Бо ж в запасі мав
Свою уже поліцію таємну,
Що москалі створить допомогли.
Отож, ті поліцаї почали
Суперників всіх прибирати ревно.
Тих залякали, тим «впаяли» строк
По справах сфабрикованих і скоро
Над опонентами взяли, нарешті гору.
Належно той засвоївши урок,
Соціалісти, що живі зостались,
До комуністів мусили пристать.
І тим вдалося легко владу взять.
Коли ж до влади врешті-решт дорвались,
«Соціалізм» взялися будувать.
Всі партії «чужі» заборонили.
А Ракоші й прем‘єром ще зробили.
Той Сталіна узявсь копіювать.
Всі фабрики й заводи відібрав,
Став розробляти п‘ятирічні плани.
В колгоспи заганялися селяни.
Також на церкву «наїздити» став.
Репресії в країні почались.
Пройшов крізь табори кожен десятий.
Щоб конкурентів в партії прибрати,
То й за близьке оточення взялись.
Потрапив у немилість Ласло Райк,
Що й заснував поліцію таємну.
І Кадару теж влаштували «темну»,
Хоч той живим залишився, однак.
На жаль… Отож політика така
Плоди свої вже дуже скоро дала:
Адже продукти дефіцитом стали.
Була й так економіка слабка.
А тут ще й репарації платить,
Адже на боці німців воювали,
Тож постраждалим заплатити мали.
Нелегко стало у країні жить.
Щоправда, скоро Сталін дуба дав.
Москаль, щоб часом «не зірвало крани»
В угорців, бо життя зовсім погане,
Послаблення якесь країні дав.
Премְ’єрство в того Ракоші забрали
Та Імре Надю його віддали.
Реформи там робити почали.
Селян в колгоспи вже не заганяли.
Заводи не спішили будувать,
Податки менші, збільшили зарплати.
Та припинили в табори саджати,
А, хто сидів, то тих взялись звільнять.
Так під шумок і Янош Кадар вийшов.
Вже краще б він довіку там сидів…
А Ракоші копичив в собі гнів,
Чекав на мить на підходящу лише.
І дочекався, доінтригувавсь,
Що Імре Надя заарештували,
Назвавши буржуазним лібералом.
І Ракоші до влади знов дорвавсь.
За сталінський узявся знову курс…
Але його часи уже минали.
Вже Сталіна на з‘їзді «розвінчали»,
Хрущов від сталіністів відвернувсь.
Як наслідок, повстання почались:
То німці у Берліні збунтувались,
А то поляки в Познані піднялись,
За зброю проти комуняк взялись.
Лиш танки зупинити їх змогли.
Якби іще й угорці збунтувались,
То москалям добряче би дісталось.
До цього щоб часом не довели,
То Ракоші зняли з його посади.
Але було вже пізно. Почалось.
Студентство перше в жовтні піднялось.
Вернути вимагали Імре Надя,
Війська радянські вивести зовсім,
Дозволити і партії, й свободи…
І поштовхом то стало для народу.
Зненацька бунту вдарив грізний грім.
Всі вулиці надвечір зайняли
Народу юрми. Змін всі вимагали.
То комуняк серйозно налякало,
Вони на певні поступки пішли.
Знов Імре Надь тоді прем‘єром став,
Став партією Кадар керувати.
А москалі взялися готувати
Одну з своїх, вже звичних їм, розправ.
Шість тисяч війська в Будапешт ввели,
Кілька сот танків, щоби налякати
Мітингарів і хутко розігнати.
Та надто самовпевнені були.
Якраз на площі під парламентом
Зібрався мітинг – сотні тисяч люду
Оратори аж надривали груди.
За комуністів не стояв ніхто.
І тут, мабуть з наказу із Москви,
Хтось став стріляти – чи то поліцаї,
Чи москалі – того ніхто не знає.
А москалі ж зовсім без голови,
Взялися з танків по юрбі стрілять.
Народ також за зброю став хапатись,
Бо не збирався москалям скорятись.
А зброю тоді легко було взять,
Бо ж армія на їх бік перейшла,
Поліція також (та не таємна).
Тож москалям улаштували «темну».
Не один танк раптово запалав
Від пляшок із «коктейлем». Москалі
Такого, звісно, зовсім не чекали.
По вулицях заплутаних мотали,
Не мали ж плану міста взагалі.
Лишалося одне лише – втікать.
«Непереможну» техніку кидали.
Повстанці сотню танків так дістали,
Якими можна й далі воювать.
Події ці країну підняли,
Як тільки люди про розгром почули,
В усіх містах повстання спалахнули.
Ловити комуністів почали,
Таємних поліцаїв й самосуд
Влаштовувати, так уже дістали.
А москалів вертатись закликали
В Московію. Страшенно злий був люд.
Надь лад якось старався навести.
Швиденько новий уряд сформували.
Війська забрати москалів прохали,
До своїх баз військових відвести.
Війська свої забрали москалі,
Бої у Будапешті припинились.
Містяни лад наводить заходились.
Поліцію таємну Надь велів
Всю розпустити, в‘язнів відпустив,
Які там «за політику» сиділи,
Ще багатопартійність відновили.
Перемогли, здавалось, москалів.
Та треба ж знати добре москаля.
Вони не ті, що легко їх прогнати.
Де ступить чобіт «руського» солдата,
Там вже «ісконно руська» є земля.
Ще не готові москалі були,
Щоби в крові повстання потопити.
Потрібно було сили підкопити.
Та ще й не знали, як би повели
Себе країни Заходу. Візьмуть
Та і війська на допомогу кинуть.
Тоді всі плани в одну мить загинуть.
Тож обережним треба трохи буть.
Та Захід, навіть вухом не повів.
Ну, звісно, на словах «допомагали»
Угорцям, і боротись закликали.
Та все зосталось лиш на рівні слів.
Англійці і французи у цей час
З Єгиптом за канал Суецький бились.
Іще до них євреї долучились.
І вибори в Америці якраз.
Тож президенту не до того було.
Це розв‘язало руки москалям,
Війська взялись підтягувать здаля
Аж до кордону. То угорці чули.
Питалися Андропова, який
Тоді сидів послом у Будапешті:
Коли ви заспокоїтесь, нарешті,
Чому війська готуєте у бій?
А той позичив очі у Сірка,
Як ото Путін, та й відповідає:
- Ми нападати наміру не маєм,
То просто в нас стратегія така,
Щоб люд наш прикордонний захистить.
Самі, хоча і військо готували
Солдатам – проти кого, не казали.
«Фашистів» говорили, підем бить.
Щоб перед світом виправдання мать,
Повстання заколотом те оголосили,
Який країни Заходу збури́ли .
Та хтось же мав і привід тому дать.
Та москалі на тім собаку з’їли.
Не вперше їм народ провокувать,
Для нападу аби їм привід мать.
Їх прихвостні в підвалах ще ж сиділи.
Тож за наказом із Москви, вони
Юрбу під міськком партії привели,
Розмовами гарячими завели.
Тут постріли ураз зі сторони.
Упали люди. І тоді юрма
В міськком, зламавши двері увірвалась
І лінчувати, кого стрінуть, взялись.
Ніхто жалю до комуняк не мав.
Як вістка про те містом рознеслась,
Взялись ловить агентів держбезпеки
І вішать на деревах недалеко.
Страшенна буря гніву піднялась.
Їх було зовсім легко розпізнать.
Всі в жовтих черевиках гарували,
Що їх усім на складі видавали,
Щоб видом лиш одним людей лякать.
Всі комуняки поховались вмить,
Бо знали, що загинути повинні.
І знали, що самі у тому винні,
Бо стільки зла устигли наробить.
Сам Янош Кадар чимскоріш чкурнув
Із міста, тільки смаженим запахло.
Наклав, напевно у штани від страху.
Та москалям служити не забув.
Десь у підвалі втікачів зібрав,
Що урядом себе проголосили
І москалів у поміч попросили.
Тож москалям формальний привід дав.
Хоч хто вони і хто їх обирав?
Самі себе обрали. Та, одначе,
Для москалів оте не має значень.
Їм аби хто – аби лиш їх позвав.
Угорський уряд все ще вірив в те,
Що москалі не будуть нападати.
Що дали слово і те слово свя́те.
Розчаруватись мусили проте.
Міністр оборони Пал Малетер
Зі штабом, під гарантії Кремля,
Поїхав заявляти москалям:
Коли свої війська ви заберете?
Гарантій тільки й вистачило тих,
Як вони в ставку москалів попали.
Їх усіх тут же заарештували
І до Москви відправили усіх.
В ніч на четверте листопада враз
Армада їхня перейшла кордони,
Порушивши договори й закони.
Та ж так вони робили повсякчас.
Вже не шість тисяч, кажуть, шістдесят,
А то і двісті тисяч наступало.
І літаки, і танки вони мали.
На Будапешт, як десять літ назад
Йшли на Берлін. І бомби, і гармати.
Все йшло у хід. Бо ж був наказ такий:
Тут всі фашисти, тож їх не жалій!
І москалі взялися убивати.
Угорці захищалися, хоч в них
Сил було менше. Але не здавались.
Тож вулиці лише з боями брались.
І не один москаль в боях поліг.
Хоч Імре Надь на увесь світ волав
Про допомогу. Але було пізно,
Стискалися лещата вже залізні.
Із поміччю ніхто не поспішав.
В ООН москаль усі заблокував
Вимоги, щоб війська вони забрали.
Генасамблея лиш поспівчувала.
А генсек НАТО тільки і назвав
Повстання «колективним самогубством».
Тож «поміч» і скінчилася отим.
Піднявся над Угорщиною дим,
Снаряди, бомби вибухали густо.
Народ боровся та все менше сил
Лишалося. Така житейська правда.
Як одинадцяте настало листопада,
Впав Будапешт і слідом всі міста навкіл.
Під західне «зітхання й співчуття»
В крові була потоплена свобода.
А «переможців» зупинити годі.
Для них чуже життя, немов сміття.
Загинуло угорців боях в тих
Три тисячі – повстанців і цивільних.
Та й москалів пошарпали теж сильно.
Сім сотень, кажуть полягло у них.
В посольстві Югославії знайшли
Притулок Імре Надь, його міністри.
В посольстві недосяжні вони, звісно.
Та москалі б не москалі були.
Пообіцяли виїзд із країни
Безперешкодний. Вийшли лише ті
І враз до рук потрапили катів.
А скоро й розстріляти їх повинні.
Арешти неугодних почались,
Десь двадцять тисяч люду засудили,
У табори, в‘язниці посадили.
Близько трьохсот під розстріл підвелись.
І Імре Надь, Малетер поміж них.
А двісті тисяч мусили втікати
Та за кордоном прихисток шукати.
Отак москаль угорців переміг.
Хоч мусив і послаблення зробити.
Не стали вже експерементувать,
«Соціалізм» радянський будувать.
Але війська лишили «сторожити»
А Янош Кадар, що усіх продав
І москалям так гарно прислужився,
В країні керувати залишився,
Аж до самої смерті керував.