Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про дарунки мав би вчасно
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Я анекдот розповісти б хотів
Про те, як любим «старших» ми братів.
Хоч родичами важко нас назвати.
Колись до нас припхались «помагати»
Та так у хаті нашій і зостались,
«Братами» стали, розхазяйнувались.
Така рідня, що просто, не дай Боже,
Тебе завести і в могилу може.
Тож анекдот. Над річку нешироку,
Де Україна із одного боку,
Московія з другого, як сіріло,
Ловити рибу два рибалки сіли.
Хохол під верби всівся у тіньочку,
Одяг біленьку вишиту сорочку.
Москаль на сонці, хоч вже й припікало,
Бо ж на дрова всі верби порубали.
Сиділи довго. Не клює та й годі.
Москаль горілку хлеще при нагоді.
Хохол пивко із пляшки попиває,
На поплавець постійно поглядає.
Аж тут клює. Той вудлище хапає,
А там маленька рибка золота є.
Проситись стала: - Відпусти, козаче.
Я ж не проста, а золота. Ти ж бачиш?!
Хохол прохання те її послухав,
При тому ще потилицю почухав.
Та й дума, що ж йому тепер робити.
Чи, може й , справді, рибку відпустити?!
Чи взяти й похвалитись перед кумом…
Поки стояв отак хохол і думав,
Москаль з другого боку став кричати:
- Да атпусті! Чево ти там паймал то?!
Что с мелюзгі той для тебя навару?
Считай, червя на то патратил даром!
Йому не жалко було рибки тої.
Сам би зловив, то з’ֹїв би ще живою.
Сказав би: - Закусь дал Гасподь! – і радий.
А от хохла «повчити» не завадить.
Якщо йому не удалась рибалка,
Хай і хохлу… Та ж не своє – не жалко.
Хохол подумав й викинув рибину.
Вона пірнула в річкові глибини.
Та випірнула скоро, засіяла
І до рибалок говорити стала:
- Раз відпустили ви мене на волю,
Я два бажання виконати зволю.
По одному – й одному, і другому.
Та перше слово москалеві тому,
Бо ж він за мене перший заступився.
Що б ти хотів? Москаль так подивився
На рибку та і взявся говорити:
- Маєй Рассіє лучше памагі ти!
Ана бескрайня і ана багата.
От інастранцев нєт житья праклятих.
Всьо лєзут, лєзут, атабрать желают,
То, что Гасподь нам – русскім пасилаєт.
Паставь забор бєтонний па граніце,
Нє дай багатствам нашим паживіца.
Пусть мєтрав десять висатою будєт.
Тагда ми, может заживьом, как люді?!
- А що тобі? – хохла питає рибка.
Хохол задумався над питанням кріпко.
Та і пита, як п‘ять хвилин пробігло:
- А ти москальське виконати встигла?
- Звичайно, встигла! – гордим каже тоном.
- То заливай Московію бетоном!
Про те, як любим «старших» ми братів.
Хоч родичами важко нас назвати.
Колись до нас припхались «помагати»
Та так у хаті нашій і зостались,
«Братами» стали, розхазяйнувались.
Така рідня, що просто, не дай Боже,
Тебе завести і в могилу може.
Тож анекдот. Над річку нешироку,
Де Україна із одного боку,
Московія з другого, як сіріло,
Ловити рибу два рибалки сіли.
Хохол під верби всівся у тіньочку,
Одяг біленьку вишиту сорочку.
Москаль на сонці, хоч вже й припікало,
Бо ж на дрова всі верби порубали.
Сиділи довго. Не клює та й годі.
Москаль горілку хлеще при нагоді.
Хохол пивко із пляшки попиває,
На поплавець постійно поглядає.
Аж тут клює. Той вудлище хапає,
А там маленька рибка золота є.
Проситись стала: - Відпусти, козаче.
Я ж не проста, а золота. Ти ж бачиш?!
Хохол прохання те її послухав,
При тому ще потилицю почухав.
Та й дума, що ж йому тепер робити.
Чи, може й , справді, рибку відпустити?!
Чи взяти й похвалитись перед кумом…
Поки стояв отак хохол і думав,
Москаль з другого боку став кричати:
- Да атпусті! Чево ти там паймал то?!
Что с мелюзгі той для тебя навару?
Считай, червя на то патратил даром!
Йому не жалко було рибки тої.
Сам би зловив, то з’ֹїв би ще живою.
Сказав би: - Закусь дал Гасподь! – і радий.
А от хохла «повчити» не завадить.
Якщо йому не удалась рибалка,
Хай і хохлу… Та ж не своє – не жалко.
Хохол подумав й викинув рибину.
Вона пірнула в річкові глибини.
Та випірнула скоро, засіяла
І до рибалок говорити стала:
- Раз відпустили ви мене на волю,
Я два бажання виконати зволю.
По одному – й одному, і другому.
Та перше слово москалеві тому,
Бо ж він за мене перший заступився.
Що б ти хотів? Москаль так подивився
На рибку та і взявся говорити:
- Маєй Рассіє лучше памагі ти!
Ана бескрайня і ана багата.
От інастранцев нєт житья праклятих.
Всьо лєзут, лєзут, атабрать желают,
То, что Гасподь нам – русскім пасилаєт.
Паставь забор бєтонний па граніце,
Нє дай багатствам нашим паживіца.
Пусть мєтрав десять висатою будєт.
Тагда ми, может заживьом, как люді?!
- А що тобі? – хохла питає рибка.
Хохол задумався над питанням кріпко.
Та і пита, як п‘ять хвилин пробігло:
- А ти москальське виконати встигла?
- Звичайно, встигла! – гордим каже тоном.
- То заливай Московію бетоном!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
