Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Я анекдот розповісти б хотів
Про те, як любим «старших» ми братів.
Хоч родичами важко нас назвати.
Колись до нас припхались «помагати»
Та так у хаті нашій і зостались,
«Братами» стали, розхазяйнувались.
Така рідня, що просто, не дай Боже,
Тебе завести і в могилу може.
Тож анекдот. Над річку нешироку,
Де Україна із одного боку,
Московія з другого, як сіріло,
Ловити рибу два рибалки сіли.
Хохол під верби всівся у тіньочку,
Одяг біленьку вишиту сорочку.
Москаль на сонці, хоч вже й припікало,
Бо ж на дрова всі верби порубали.
Сиділи довго. Не клює та й годі.
Москаль горілку хлеще при нагоді.
Хохол пивко із пляшки попиває,
На поплавець постійно поглядає.
Аж тут клює. Той вудлище хапає,
А там маленька рибка золота є.
Проситись стала: - Відпусти, козаче.
Я ж не проста, а золота. Ти ж бачиш?!
Хохол прохання те її послухав,
При тому ще потилицю почухав.
Та й дума, що ж йому тепер робити.
Чи, може й , справді, рибку відпустити?!
Чи взяти й похвалитись перед кумом…
Поки стояв отак хохол і думав,
Москаль з другого боку став кричати:
- Да атпусті! Чево ти там паймал то?!
Что с мелюзгі той для тебя навару?
Считай, червя на то патратил даром!
Йому не жалко було рибки тої.
Сам би зловив, то з’ֹїв би ще живою.
Сказав би: - Закусь дал Гасподь! – і радий.
А от хохла «повчити» не завадить.
Якщо йому не удалась рибалка,
Хай і хохлу… Та ж не своє – не жалко.
Хохол подумав й викинув рибину.
Вона пірнула в річкові глибини.
Та випірнула скоро, засіяла
І до рибалок говорити стала:
- Раз відпустили ви мене на волю,
Я два бажання виконати зволю.
По одному – й одному, і другому.
Та перше слово москалеві тому,
Бо ж він за мене перший заступився.
Що б ти хотів? Москаль так подивився
На рибку та і взявся говорити:
- Маєй Рассіє лучше памагі ти!
Ана бескрайня і ана багата.
От інастранцев нєт житья праклятих.
Всьо лєзут, лєзут, атабрать желают,
То, что Гасподь нам – русскім пасилаєт.
Паставь забор бєтонний па граніце,
Нє дай багатствам нашим паживіца.
Пусть мєтрав десять висатою будєт.
Тагда ми, может заживьом, как люді?!
- А що тобі? – хохла питає рибка.
Хохол задумався над питанням кріпко.
Та і пита, як п‘ять хвилин пробігло:
- А ти москальське виконати встигла?
- Звичайно, встигла! – гордим каже тоном.
- То заливай Московію бетоном!
Про те, як любим «старших» ми братів.
Хоч родичами важко нас назвати.
Колись до нас припхались «помагати»
Та так у хаті нашій і зостались,
«Братами» стали, розхазяйнувались.
Така рідня, що просто, не дай Боже,
Тебе завести і в могилу може.
Тож анекдот. Над річку нешироку,
Де Україна із одного боку,
Московія з другого, як сіріло,
Ловити рибу два рибалки сіли.
Хохол під верби всівся у тіньочку,
Одяг біленьку вишиту сорочку.
Москаль на сонці, хоч вже й припікало,
Бо ж на дрова всі верби порубали.
Сиділи довго. Не клює та й годі.
Москаль горілку хлеще при нагоді.
Хохол пивко із пляшки попиває,
На поплавець постійно поглядає.
Аж тут клює. Той вудлище хапає,
А там маленька рибка золота є.
Проситись стала: - Відпусти, козаче.
Я ж не проста, а золота. Ти ж бачиш?!
Хохол прохання те її послухав,
При тому ще потилицю почухав.
Та й дума, що ж йому тепер робити.
Чи, може й , справді, рибку відпустити?!
Чи взяти й похвалитись перед кумом…
Поки стояв отак хохол і думав,
Москаль з другого боку став кричати:
- Да атпусті! Чево ти там паймал то?!
Что с мелюзгі той для тебя навару?
Считай, червя на то патратил даром!
Йому не жалко було рибки тої.
Сам би зловив, то з’ֹїв би ще живою.
Сказав би: - Закусь дал Гасподь! – і радий.
А от хохла «повчити» не завадить.
Якщо йому не удалась рибалка,
Хай і хохлу… Та ж не своє – не жалко.
Хохол подумав й викинув рибину.
Вона пірнула в річкові глибини.
Та випірнула скоро, засіяла
І до рибалок говорити стала:
- Раз відпустили ви мене на волю,
Я два бажання виконати зволю.
По одному – й одному, і другому.
Та перше слово москалеві тому,
Бо ж він за мене перший заступився.
Що б ти хотів? Москаль так подивився
На рибку та і взявся говорити:
- Маєй Рассіє лучше памагі ти!
Ана бескрайня і ана багата.
От інастранцев нєт житья праклятих.
Всьо лєзут, лєзут, атабрать желают,
То, что Гасподь нам – русскім пасилаєт.
Паставь забор бєтонний па граніце,
Нє дай багатствам нашим паживіца.
Пусть мєтрав десять висатою будєт.
Тагда ми, может заживьом, как люді?!
- А що тобі? – хохла питає рибка.
Хохол задумався над питанням кріпко.
Та і пита, як п‘ять хвилин пробігло:
- А ти москальське виконати встигла?
- Звичайно, встигла! – гордим каже тоном.
- То заливай Московію бетоном!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
