Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Проза
Комунікація
✶
Ринкова площа на Великдень блищить сонцем і старими вікнами. Над усім – прозоре квітневе повітря, таке легке, що його хочеться загорнути в серветку і забрати собі.
Грицько суне неквапом, як і належить людині у святковому настрої. Камізелька сьогодні лежить на ньому, мов родинна реліквія. Джинси – звично витерті, але попрасовані. Черевики нові, не знали жодної ще калюжі. Черевце, підтримуване старовинним ременем, який імовірно зберігся ще із часів значно молодшого Грицька.
Назустріч – Пилип і Пилипівна, несуть кошик, з якого стирчать паска і шмат радості.
— Христос Воскрес Вам! — гукає Грицько, розквітаючи посмішкою.
— І тобі Воістину Воскрес, Грицьку! — сміється Пилипівна.
— Паску зважили? — питає Грицько. — Щоб не виявилося, що вона легша за ваші гріхи.
— То не паска, то вже тепер кредитна історія! — одрубує на то Пилип.
Грицько посміхається, киває, йдучи далі, завертає за ріг. Минає кілька вивісок, одна з яких рекламує «Благословенну автомийку».
За автомийкою стовбичить Федот, мовчазний, як євангеліст на іконі, замість німба – кепка, в руках клітка. У клітці – шпак, живий-справжнісінький, поглядаючий скоса.
— А здоровий був, Хведоте! Христос Воскрес!
Але Федот відмовчується.
Грицько нахиляється до клітки, мовби стрів знайомого:
— Ну що, птахо? Паску вже благословили, а тебе?
Шпак кліпає і каже:
— Краще б мене посадили у клітку з крашанками, а не з оцим чоловічком.
Федот же мовчить і дивиться вперід, мовби вичікує на знаки.
Грицько знизує плечима й іде далі – і тут на нього вибігає... він сам, Грицько. Іще один.
Враження, що це він, Грицько, і є, викапаний, тільки на мить раніше. Усе точнісінько: від ґудзика на камізельці до залому на брові.
— Ахаха, — каже Грицько. — Цікаво. Христос Воскрес!
— Воістину, — каже другий Грицько. — Добре виглядаєш.
— Дякую. Але хіба я – це ти?
— Дякую. А мені подумалося, що ти – це я.
— Ну от! То я – Грицько.
— Ну от! І я Грицько!
— Якщо ти – це я, — завважує перший Грицько, — то давай кажи мій пароль до музичної скриньки.
— «Кейф2008», — відповідає Грицько-другий, не замислюючись.
— Ага, — каже перший Грицько. — Не то. Я так і думав.
Вони розходяться мовчки – кожен у свій бік. Один – до кав’ярні. Другий куди – невідомо. А їхній синхронний крок мов ретельно від’юстируване ехо.
✶ ✶
Кав’ярня, що трохи скидається на музей забутих речей, трохи – на сон когось, хто дрімав під кленом сто років. Десь на підвіконні глобус, який обертається сам собою, хоч вітру немає. Біля дверей – годинник без стрілок, але з маятником, млосно відбиваючим інтер’єр. Жарівка над столиком час від часу поблимує так, ніби пригадує іще якесь ім’я.
Перед Грицьком – кухоль із залишками пивної піни. На столику – аркуш ледь жовтуватого паперу. Пір’їнка-ручка. Почерк акуратний, трохи нахилений і старомодний.
Грицько старанно пише:
«Любий мій . . . . . ,
Вже кілька тижнів не отримував від тебе жодної звістки, жодної навіть із тих коротких листівок, що звичай пахнуть м’ятою й чорнилом.
В нас тут усе наче без змін, тільки щоразу, коли чхаю, видається мені, ніби світ трохи зміщується ліворуч.
Життя плине, як той карась у застояній діжці – неквапно, але із характером.
Сусідка моя, добродійка Варвара, ниньки натякала, що бракує їй чоловічої присутності в домі, особливо зранечку, коли самотужки не одґвинтиш кришку на слоїку з огірочками, ну ніяк.
А котів у мене вже троє – один нахабніший за іншого. У ночі вони влаштовують перегони під і над моїм ліжком, а я почуваюся гонщиком на трасі, ще й без шолома. Та до ранку якось засинається.
Щодо їдження поки ще маю всього, чого потребую, є кока-кола, і чипси є, навіть інколи буває сир. Доктор каже, начебто шлункові моєму те все недоречне, але сам шлунок не каже нічого поки, то я не морочуся надто.
Інколи думаю про тебе, при цім креслю собі в думці ще якусь річку, котру міг бачити хіба на географічній мапі.
Твій
Г.»
Грицько відкладає ручку. Потягується. Простягає руку до кухля – помічає, що той порожній. Мить особливої тиші. Так ніби Грицько чекає, що кухоль сам собою наповниться знову. Але кухоль як стояв порожній, так і стоїть.
Грицько усміхається, із тим м’яким здивуванням, що буває у чоловіка, який щось згадав і відпустив.
За вікном цвіт вишні сіється на великодню бруківку, мов конфеті, нарізане із поштівок, без адрес.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Комунікація
Ринкова площа на Великдень блищить сонцем і старими вікнами. Над усім – прозоре квітневе повітря, таке легке, що його хочеться загорнути в серветку і забрати собі.
Грицько суне неквапом, як і належить людині у святковому настрої. Камізелька сьогодні лежить на ньому, мов родинна реліквія. Джинси – звично витерті, але попрасовані. Черевики нові, не знали жодної ще калюжі. Черевце, підтримуване старовинним ременем, який імовірно зберігся ще із часів значно молодшого Грицька.
Назустріч – Пилип і Пилипівна, несуть кошик, з якого стирчать паска і шмат радості.
— Христос Воскрес Вам! — гукає Грицько, розквітаючи посмішкою.
— І тобі Воістину Воскрес, Грицьку! — сміється Пилипівна.
— Паску зважили? — питає Грицько. — Щоб не виявилося, що вона легша за ваші гріхи.
— То не паска, то вже тепер кредитна історія! — одрубує на то Пилип.
Грицько посміхається, киває, йдучи далі, завертає за ріг. Минає кілька вивісок, одна з яких рекламує «Благословенну автомийку».
За автомийкою стовбичить Федот, мовчазний, як євангеліст на іконі, замість німба – кепка, в руках клітка. У клітці – шпак, живий-справжнісінький, поглядаючий скоса.
— А здоровий був, Хведоте! Христос Воскрес!
Але Федот відмовчується.
Грицько нахиляється до клітки, мовби стрів знайомого:
— Ну що, птахо? Паску вже благословили, а тебе?
Шпак кліпає і каже:
— Краще б мене посадили у клітку з крашанками, а не з оцим чоловічком.
Федот же мовчить і дивиться вперід, мовби вичікує на знаки.
Грицько знизує плечима й іде далі – і тут на нього вибігає... він сам, Грицько. Іще один.
Враження, що це він, Грицько, і є, викапаний, тільки на мить раніше. Усе точнісінько: від ґудзика на камізельці до залому на брові.
— Ахаха, — каже Грицько. — Цікаво. Христос Воскрес!
— Воістину, — каже другий Грицько. — Добре виглядаєш.
— Дякую. Але хіба я – це ти?
— Дякую. А мені подумалося, що ти – це я.
— Ну от! То я – Грицько.
— Ну от! І я Грицько!
— Якщо ти – це я, — завважує перший Грицько, — то давай кажи мій пароль до музичної скриньки.
— «Кейф2008», — відповідає Грицько-другий, не замислюючись.
— Ага, — каже перший Грицько. — Не то. Я так і думав.
Вони розходяться мовчки – кожен у свій бік. Один – до кав’ярні. Другий куди – невідомо. А їхній синхронний крок мов ретельно від’юстируване ехо.
Кав’ярня, що трохи скидається на музей забутих речей, трохи – на сон когось, хто дрімав під кленом сто років. Десь на підвіконні глобус, який обертається сам собою, хоч вітру немає. Біля дверей – годинник без стрілок, але з маятником, млосно відбиваючим інтер’єр. Жарівка над столиком час від часу поблимує так, ніби пригадує іще якесь ім’я.
Перед Грицьком – кухоль із залишками пивної піни. На столику – аркуш ледь жовтуватого паперу. Пір’їнка-ручка. Почерк акуратний, трохи нахилений і старомодний.
Грицько старанно пише:
Вже кілька тижнів не отримував від тебе жодної звістки, жодної навіть із тих коротких листівок, що звичай пахнуть м’ятою й чорнилом.
В нас тут усе наче без змін, тільки щоразу, коли чхаю, видається мені, ніби світ трохи зміщується ліворуч.
Життя плине, як той карась у застояній діжці – неквапно, але із характером.
Сусідка моя, добродійка Варвара, ниньки натякала, що бракує їй чоловічої присутності в домі, особливо зранечку, коли самотужки не одґвинтиш кришку на слоїку з огірочками, ну ніяк.
А котів у мене вже троє – один нахабніший за іншого. У ночі вони влаштовують перегони під і над моїм ліжком, а я почуваюся гонщиком на трасі, ще й без шолома. Та до ранку якось засинається.
Щодо їдження поки ще маю всього, чого потребую, є кока-кола, і чипси є, навіть інколи буває сир. Доктор каже, начебто шлункові моєму те все недоречне, але сам шлунок не каже нічого поки, то я не морочуся надто.
Інколи думаю про тебе, при цім креслю собі в думці ще якусь річку, котру міг бачити хіба на географічній мапі.
Твій
Г.»
Грицько відкладає ручку. Потягується. Простягає руку до кухля – помічає, що той порожній. Мить особливої тиші. Так ніби Грицько чекає, що кухоль сам собою наповниться знову. Але кухоль як стояв порожній, так і стоїть.
Грицько усміхається, із тим м’яким здивуванням, що буває у чоловіка, який щось згадав і відпустив.
За вікном цвіт вишні сіється на великодню бруківку, мов конфеті, нарізане із поштівок, без адрес.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
