ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Абсурдологія. Частина друга
Абсурдологія. Частина друга
Горобчик мій
…тепер, лежачи горілиць на тепленькому корейському масажері, Ано мав предосить часу на роздуми, як він сам собі казав, на мандри в космосі, бо все життя гнав кудись свою свідомість… Наздоганяючи логіку! – додавав зверхньо.
То впадаючи в дрімоту, то… нараз, мов вітерцем здувало той легкий туман напівсну та відкривало оголену свідомість і він, насолоджуючись своєю самотністю, гортав ті сторіночки життя, які ще залишилися в його свідомості… дивуючись: якою ж вибірковою може бути людська пам'ять!
З тих пір, як дружина, доклавши величезних зусиль та витративши чимало грошей, поставила його трохи на ноги… Один небагатослівний лікар сказав, що ті падіння, час від часу, подібні на епілептичні… і виписав таблетки - повинні допомогти, а що до поганої ходи та напруження в тілі – це щось із хребтом… Другий, уже надміру говіркий, пояснив, роздивляючись рентгенівські знімки, що це міжхребцеві грижі ель чотири та ель п’ять хребців, що відповідають за стопу ноги. Коротше кажучи, - параліч стопи, а від запалення самих хребців напруження в усьому тілі… Здалося, наче його багатослів’я, насправді, мало на увазі, що зробити щось уже неможливо. Добрі люди порадили корейський масажер… І сусідки, знаючи, що він не п’є, тепер казали:
- Ото нещасний… і за що його Бог покарав…Така правильна людина, - і додавали після скрушного зітхання, – був. Наче він уже справді помер.
Дружина знову поїхала в Іспанію.
- А ти зможеш, горобчику мій, без мене… дивись, я можу залишитись.
Та через брак грошей… але насправді через бажання побути самому Ано напористо казав:
- Я вже можу сам себе обходити – їдь, що ти будеш тут робити? І грошей треба… - додавав фальшиво, бо гроші турбували його менше усього.
І от тепер, лежачи самотньо, частенько аналізував логічно цю дивну та вибіркову втрату пам’яті. Виглядало так, наче хтось повитирав там, у свідомості, усі погані спогади.
- Чуєш, Іннуню? - запитав він одного разу, понизивши голос, у братової дружини, - а стрийко Михайло (батьків брат) помер?
- Та вже два роки як…
- А я на похорон ходив?
- А як же ж…
Ця дивна втрата пам’яті - ’’тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю’’ позначилась і на щоденних справах. Найбільше потерпала його схильність до порядку: він ніяк не міг віднайти деяких речей. Добре знав, що кожна річ у його хаті має якесь логічне місце знаходження, а тепер окремі з них, мовби випали з пам’яті, - він шукав наче навпомацки… Ано запідозрив, що у його свідомості згубились ті речі, які у логічному ланцюжку мали якийсь неприємний спогад. Нарешті відшукавши потрібний предмет, дивуючись місцем його віднайдення, ламав голову над тим, якою ж логікою він колись керувався, ставлячи його туди. І саме тоді він утвердився в думці, що світ влаштований якось по-іншому і що рацію мав його товариш, коли казав:
- Я завжди дивувався, навіщо це ти так усе складаєш - цвяшки до цвяшків, гаєчки до гаєчок… у мене все в одному ящику.
Тепер реальний світ був, мов той товаришів ящик – усе гамузом… Але ж логіка!? Діалектика світобудови… Ано собі думав, що усе вже давно поскладано людиною: філософія, математика, хімія, біологія… І справді так є - світ має логіку: з заліза зроблено сокиру, сокира рубає дрова, дрова горять в кузні, нагріваючи залізо, коваль кує сокиру… А якщо коваль попече руку, і йому якоїсь миті відбере пам'ять… як ото мені… і усім так станеться, бо вони уже палять газом, а не дровами… і світ втратить логіку у цьому питанні, то сокира опиниться в тому ’’товаришевому ящику’’. Скільки там уже таких лежить речей? Абсурдних, хоч і досконалих… А скільки подібних атрибутів лежить у музеях?..
- А!!!
Втративши логічну нитку і щоб не заплакати… він тепер навчився ставати ’’горобчиком моїм’’ і уявляв дружину свою…
- А як вона відучила мене курити? – блаженно усміхнений, лежачи на тому рятівному масажері, пригадував - а воно таки варто того…
Курити він навчився у війську, вірніше обставини змусили: служив радистом… Уявіть: доба в наряді в невеличкій кімнаті з двома курящими товаришами… Тут вже не допомогло, як зазвичай, сказати собі: курити не логічно!.. Залишалось зверхньо мудрувати: сама звичка - це шкідлива річ, і не тому, що шкідлива, а тому що… шкідлива, – усміхнувся такому логічно-абсурдному висновку. Подібний абсурд добряче муляє свідомість не одного курця та п’янички – колись покину пити-курити, потім… І аж з’явилось у його парубоцькому житті те ’’потім’’, із задертим догори носиком.
- Не лізь до мене, бо від тебе сигаретним димом смердить. Фу!!!
І те ’’фу’’ спрацювало в одну мить.
- А таки не буде цілуватись, бо смердить – логічно? Логічно!
І мов відрізало - покинув курити в одну мить.
Худ. Я Саландяк .
" Абсурдологія (ілюстрована проза)"
• Перейти на сторінку •
"Абсурдологія. Частина третя"
…тепер, лежачи горілиць на тепленькому корейському масажері, Ано мав предосить часу на роздуми, як він сам собі казав, на мандри в космосі, бо все життя гнав кудись свою свідомість… Наздоганяючи логіку! – додавав зверхньо.
То впадаючи в дрімоту, то… нараз, мов вітерцем здувало той легкий туман напівсну та відкривало оголену свідомість і він, насолоджуючись своєю самотністю, гортав ті сторіночки життя, які ще залишилися в його свідомості… дивуючись: якою ж вибірковою може бути людська пам'ять!
З тих пір, як дружина, доклавши величезних зусиль та витративши чимало грошей, поставила його трохи на ноги… Один небагатослівний лікар сказав, що ті падіння, час від часу, подібні на епілептичні… і виписав таблетки - повинні допомогти, а що до поганої ходи та напруження в тілі – це щось із хребтом… Другий, уже надміру говіркий, пояснив, роздивляючись рентгенівські знімки, що це міжхребцеві грижі ель чотири та ель п’ять хребців, що відповідають за стопу ноги. Коротше кажучи, - параліч стопи, а від запалення самих хребців напруження в усьому тілі… Здалося, наче його багатослів’я, насправді, мало на увазі, що зробити щось уже неможливо. Добрі люди порадили корейський масажер… І сусідки, знаючи, що він не п’є, тепер казали:
- Ото нещасний… і за що його Бог покарав…Така правильна людина, - і додавали після скрушного зітхання, – був. Наче він уже справді помер.
Дружина знову поїхала в Іспанію.
- А ти зможеш, горобчику мій, без мене… дивись, я можу залишитись.
Та через брак грошей… але насправді через бажання побути самому Ано напористо казав:
- Я вже можу сам себе обходити – їдь, що ти будеш тут робити? І грошей треба… - додавав фальшиво, бо гроші турбували його менше усього.
І от тепер, лежачи самотньо, частенько аналізував логічно цю дивну та вибіркову втрату пам’яті. Виглядало так, наче хтось повитирав там, у свідомості, усі погані спогади.
- Чуєш, Іннуню? - запитав він одного разу, понизивши голос, у братової дружини, - а стрийко Михайло (батьків брат) помер?
- Та вже два роки як…
- А я на похорон ходив?
- А як же ж…
Ця дивна втрата пам’яті - ’’тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю’’ позначилась і на щоденних справах. Найбільше потерпала його схильність до порядку: він ніяк не міг віднайти деяких речей. Добре знав, що кожна річ у його хаті має якесь логічне місце знаходження, а тепер окремі з них, мовби випали з пам’яті, - він шукав наче навпомацки… Ано запідозрив, що у його свідомості згубились ті речі, які у логічному ланцюжку мали якийсь неприємний спогад. Нарешті відшукавши потрібний предмет, дивуючись місцем його віднайдення, ламав голову над тим, якою ж логікою він колись керувався, ставлячи його туди. І саме тоді він утвердився в думці, що світ влаштований якось по-іншому і що рацію мав його товариш, коли казав:
- Я завжди дивувався, навіщо це ти так усе складаєш - цвяшки до цвяшків, гаєчки до гаєчок… у мене все в одному ящику.
Тепер реальний світ був, мов той товаришів ящик – усе гамузом… Але ж логіка!? Діалектика світобудови… Ано собі думав, що усе вже давно поскладано людиною: філософія, математика, хімія, біологія… І справді так є - світ має логіку: з заліза зроблено сокиру, сокира рубає дрова, дрова горять в кузні, нагріваючи залізо, коваль кує сокиру… А якщо коваль попече руку, і йому якоїсь миті відбере пам'ять… як ото мені… і усім так станеться, бо вони уже палять газом, а не дровами… і світ втратить логіку у цьому питанні, то сокира опиниться в тому ’’товаришевому ящику’’. Скільки там уже таких лежить речей? Абсурдних, хоч і досконалих… А скільки подібних атрибутів лежить у музеях?..
- А!!!
Втративши логічну нитку і щоб не заплакати… він тепер навчився ставати ’’горобчиком моїм’’ і уявляв дружину свою…
- А як вона відучила мене курити? – блаженно усміхнений, лежачи на тому рятівному масажері, пригадував - а воно таки варто того…
Курити він навчився у війську, вірніше обставини змусили: служив радистом… Уявіть: доба в наряді в невеличкій кімнаті з двома курящими товаришами… Тут вже не допомогло, як зазвичай, сказати собі: курити не логічно!.. Залишалось зверхньо мудрувати: сама звичка - це шкідлива річ, і не тому, що шкідлива, а тому що… шкідлива, – усміхнувся такому логічно-абсурдному висновку. Подібний абсурд добряче муляє свідомість не одного курця та п’янички – колись покину пити-курити, потім… І аж з’явилось у його парубоцькому житті те ’’потім’’, із задертим догори носиком.
- Не лізь до мене, бо від тебе сигаретним димом смердить. Фу!!!
І те ’’фу’’ спрацювало в одну мить.
- А таки не буде цілуватись, бо смердить – логічно? Логічно!
І мов відрізало - покинув курити в одну мить.
Худ. Я Саландяк .
" Абсурдологія (ілюстрована проза)"
• Перейти на сторінку •
"Абсурдологія. Частина третя"
Про публікацію