Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Інтермецо снів
Тетяна Винник. Прокинусь живою: Поезії, переклади. – Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2014. – 134 с.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтермецо снів
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
