Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Інтермецо снів
Тетяна Винник. Прокинусь живою: Поезії, переклади. – Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2014. – 134 с.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтермецо снів
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
