Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Інтермецо снів
Тетяна Винник. Прокинусь живою: Поезії, переклади. – Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2014. – 134 с.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтермецо снів
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
