ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Інтермецо снів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтермецо снів
Тетяна Винник. Прокинусь живою: Поезії, переклади. – Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2014. – 134 с.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Поезія поступово доводить істинність християнських заповідей. Безумовно, Біблія – це скарбниця, з якої можна черпати й черпати. Не випадково письменниця густо нашарувала сторінки видання біблійними цитатами–мотто. Напевне, це свідчить про її готовність на глибинну сповідальність перед читачем. Вірші – нові й давніші – відібрані таким чином, що в них нема рокованої завершеності; ключові слова (тіні, сни, сльози), мотиви (кохання, пам’ять) кочують з вірша у вірш, іноді повторюючись (а, можливо, відображаючись одне в одному, подібно ряду дзеркал). Ніжність та сердечність сусідять з емоційним надривом, а трохи надмірний, хоч і зрозумілий пафос, із щирою імпульсивністю.
Письменниця пізнає світ на чуттєвому рівні. Вона вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього за принципом сюрреалістичної поетики сну, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах («сон стоїть на нозі – на розірваній білій струні – / обвиває змією артерії білих дубів (...) І руни летять, мов гарячі комети, / У сон, що пролазить у вушко голки...»)
Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка плюс чоловік. Багато що переживається на наших очах – з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю – творчість авторки явно живиться співчуттям до пережитого. Світ наповнений стражданням, і прокляттям сучасної людини є самоув’язнення в камері «его», котра щедро наповнена втраченими ілюзіями та невтраченими страхіттями, проте крапку по надії ставити не хочеться. Врешті решт, подолати цей екзістенційний глухий кут не так вже й просто, тому й «Дорога слизька із порожніми віхами, / І шиби у синіх ракурсах. / У ніч ось таку хочеться їхати, / Їхати і не повертатися» та « Навхрест біжать через душу сльози соснові»;
Суґестивність поезії Тетяни Винник – форма існування її ліричної героїні, яка дивится на сучасну дійсність через світлофільтр свого внутрішнього життя («Це тому до життя спрагла / Бо душа дорожча мені за воду / У спеку»). Ми дещо звикли до того, що більшість сучасних текстів сьогодні – вода каламутна, а тут і сердце, і сенс...
. Ти поруч сидиш. Я у човник складаю долоні
І дихаю рівно, неначе свійська русалка.
І погляд пожухлий шукає загублене місто,
Де вулиць не видно в заметах і холодно псові.
Я вийду в минуле, і очі засліплює зблизька
Свобода моя на зворотньому боці любові.
Моє завдання – зауваги обернути на компліменти, а компліменти – на зауваги. Поетичне мислення письменниці спокушає демон миттєвого актуального відгуку, проте творчість конче потребує своєрідного ефекту відсторонення; ліричне висловлення ускладнилося, воно має пройти через опосередкування з надією на відповідні зусилля читача. Поезія, як спосіб ірраціонального, алогічного пізнання світу, не відкидає проблем існування індивіду; не все, але багато з того, що пережито, може бути приводом до написання віршів. Зрештою, зрозуміле прагнення поетки швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це власне художнім якостям? З іншого боку, егоцентричність поетичної манери Тетяни Винник свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у своєму бутті-житті.
Інтонація та ритміка, як правило, спираються на численні алітераційні повтори та медитативну мелодику; експресивні вислови, фантасмагоричні мікрофраґменти, спалахи публічної приватності – поетична мова авторки уникає банальностей. Через контрастні метафори ( сніг...побілений снами чорними (...) я спускалась до тебе вгору (...) я із солі це свято місила) панує концентроване поетичне висловлювання, що розгортається у метафізичний сюжет, несприйнятний з погляду раціо і недоступний досвідові.
Рима не зникає, а трансформується у смислову, асоціативну, каламбурну (віддалення - додала б я, політ цей - тобі в лице), деколи гра з римою виглядає штучною (ніби свою – шенгенською), хоча це не виключає обережної роботи зі словом; інколи відсутня пунктуація, трапляються лексичні прозаїзми (...день, мов пакет поліетиленовий, / Котиться по тротуару).
Урбаністичні пейзажі в авангардному виконанні мерехтять смугами мислячих ланцюжків, що рухаються і/або літають по колу («Перекреслене місто у тебе спроможне врости – / сірі привиди знаків, вечірніх доріг беззмістовність, / і абсурдних театрів полярні нічні полюси, / українські пісні, і не менш українська бездомність. / Забувай цю площинність, оцей потойбічний плин – / у калюжах, свічадах, в очах, що любила безтямно. / В цьому місті літати не можна, хіба старий млин – / у тривимірних снах, перемелених каяттями»)
Синтезований образ реальності доповнюють ілюстрації – чорно-білі фото (Stanislav Odyagailo, Hossein Zare), автопортрети (Lissy Laricchia, Tim Walker), обкладинка (Vasily Vasilenko).
Час змінює оцінки, передбачає можливості подальшого вдосконалення, проте вічні питання залишаються незмінними:
Що тобі, мій земний, коли Бог навіть Сина
На страждання прирік, аби ми зберегли
Й у собі народили, як Бога, Людину?!
Божий син не зламався і нам так велів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію