Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
18:10
MAMITA (квартон)
"Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
2026.08.23
13:27
Барва знамена і тло
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
хоче землі наші всі.
Крила в леті, хижий птах,
чар кінець, останній
2026.08.23
13:23
Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Мазур (1961) /
Проза
Маленький олов’яний солдатик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маленький олов’яний солдатик
Олеся побачила його ще здалеку, на підході до багатоповерхівки, що хизувалася своїм зростом перед розквітлими яблунями передмістя. Він стояв біля під’їзду і нагадував маленького олов’яного солдатика із казки. Був одягнений в парадний зелений мундир, підігнаний до його худорлявої статури. На сонці виблискували жовті ґудзики із зірочками. На погонах теж були маленькі жовті зірочки.
«Маленький, худенький, старенький ветеран війни минулого сторіччя у формі неіснуючої держави», - подумала Олеся.
- Чому ж він не на параді у центрі міста? – не вгавав розум.
- Може у нього не має сили йти десять хвилин до найближчої маршрутки пішки, а потім ще пів години їхати до центру, - озвався внутрішній голос.
- То чому ж йому вдома не сидиться? – затявся розум.
- Бо сьогодні дев’яте травня. От він і витяг із шафи святковий мундир, який раз в рік дістає, і одягнув його. Бо коли б ще мав одягти? А біля під’їзду став у надії, що його хтось привітає, - розкладав усе по поличках внутрішній голос.
- Дев’яте травня – то не веселощі, не музика, а панахида і молитва, - не здавався розум.
- Йому цього не зрозуміти, - по паузі відповів внутрішній голос. Усе життя про ветеранів згадували саме цього дня. Вручали квіти, наливали сто грамів, давали гречану кашу безкоштовно.
Олеся сповільнила ходу. Їй потрібно було саме у той під’їзд, біля якого, немов на варті, струнко стояв ветеран. Дівчині раптом стало соромно. Вона згадала травень минулого року, море і Крим.
Згадала білий іноземний лайнер в порту української тоді ще Ялти і німецьких туристів, які поважно сходили трапом. Усі сивочолі. Спиралися на ціпки чи ходулі. Біля них снували стюарди, допомагаючи зійти. «Круїз для німців по Чорному морю», - поширився поголос поміж людей на пірсі. Усі зупинялися. Милувалися білосніжним лайнером, розглядали німецьких туристів, що переходили до автобуса, аби їхати в Лівадію.
У білих шортах та капелюшках німецькі пенсіонери виглядали незвично. Та вони особливої уваги на портових зівак і не звертали. Радісно гелготали один з одним, готуючи фото та кінокамери для зйомок.
Чи бачив цей ветеран хоча б раз лайнер? - подумала Олеся. - Коли він в останнє відпочивав на морі? - І чи був на морі взагалі? Питання сипалися одне за одним. Дівчина похилила голову.
Їй було соромно перед цим «маленьким олов’яним солдатиком». Соромно за свою країну, яка нічого, окрім патріотичних пісень на свято не давала ветеранам.
Було соромно за цього старенького дідуся у зеленому мундирі. Соромно за його засліплену віру. Бо чоловічки у зеленій формі зараз шматують її країну і вбивають українців.
Олеся відвела погляд, зіщулилася, опустила голову і пройшла повз ветерана у двері під’їзду.
А вже десь по обіді, сидячи із подругою на лавочці під білопінною яблунею, дівчина побачила схиленого старичка в потертій штурмовці, заяложеному кепчику і розношених капцях. Дідок човгав ногами і прямував до хлібного кіоску. Олеся впізнала ранкового ветерана і їй стало соромно… за себе.
14.05.2014 р.
«Маленький, худенький, старенький ветеран війни минулого сторіччя у формі неіснуючої держави», - подумала Олеся.
- Чому ж він не на параді у центрі міста? – не вгавав розум.
- Може у нього не має сили йти десять хвилин до найближчої маршрутки пішки, а потім ще пів години їхати до центру, - озвався внутрішній голос.
- То чому ж йому вдома не сидиться? – затявся розум.
- Бо сьогодні дев’яте травня. От він і витяг із шафи святковий мундир, який раз в рік дістає, і одягнув його. Бо коли б ще мав одягти? А біля під’їзду став у надії, що його хтось привітає, - розкладав усе по поличках внутрішній голос.
- Дев’яте травня – то не веселощі, не музика, а панахида і молитва, - не здавався розум.
- Йому цього не зрозуміти, - по паузі відповів внутрішній голос. Усе життя про ветеранів згадували саме цього дня. Вручали квіти, наливали сто грамів, давали гречану кашу безкоштовно.
Олеся сповільнила ходу. Їй потрібно було саме у той під’їзд, біля якого, немов на варті, струнко стояв ветеран. Дівчині раптом стало соромно. Вона згадала травень минулого року, море і Крим.
Згадала білий іноземний лайнер в порту української тоді ще Ялти і німецьких туристів, які поважно сходили трапом. Усі сивочолі. Спиралися на ціпки чи ходулі. Біля них снували стюарди, допомагаючи зійти. «Круїз для німців по Чорному морю», - поширився поголос поміж людей на пірсі. Усі зупинялися. Милувалися білосніжним лайнером, розглядали німецьких туристів, що переходили до автобуса, аби їхати в Лівадію.
У білих шортах та капелюшках німецькі пенсіонери виглядали незвично. Та вони особливої уваги на портових зівак і не звертали. Радісно гелготали один з одним, готуючи фото та кінокамери для зйомок.
Чи бачив цей ветеран хоча б раз лайнер? - подумала Олеся. - Коли він в останнє відпочивав на морі? - І чи був на морі взагалі? Питання сипалися одне за одним. Дівчина похилила голову.
Їй було соромно перед цим «маленьким олов’яним солдатиком». Соромно за свою країну, яка нічого, окрім патріотичних пісень на свято не давала ветеранам.
Було соромно за цього старенького дідуся у зеленому мундирі. Соромно за його засліплену віру. Бо чоловічки у зеленій формі зараз шматують її країну і вбивають українців.
Олеся відвела погляд, зіщулилася, опустила голову і пройшла повз ветерана у двері під’їзду.
А вже десь по обіді, сидячи із подругою на лавочці під білопінною яблунею, дівчина побачила схиленого старичка в потертій штурмовці, заяложеному кепчику і розношених капцях. Дідок човгав ногами і прямував до хлібного кіоску. Олеся впізнала ранкового ветерана і їй стало соромно… за себе.
14.05.2014 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
