Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Мазур (1961) /
Проза
Маленький олов’яний солдатик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маленький олов’яний солдатик
Олеся побачила його ще здалеку, на підході до багатоповерхівки, що хизувалася своїм зростом перед розквітлими яблунями передмістя. Він стояв біля під’їзду і нагадував маленького олов’яного солдатика із казки. Був одягнений в парадний зелений мундир, підігнаний до його худорлявої статури. На сонці виблискували жовті ґудзики із зірочками. На погонах теж були маленькі жовті зірочки.
«Маленький, худенький, старенький ветеран війни минулого сторіччя у формі неіснуючої держави», - подумала Олеся.
- Чому ж він не на параді у центрі міста? – не вгавав розум.
- Може у нього не має сили йти десять хвилин до найближчої маршрутки пішки, а потім ще пів години їхати до центру, - озвався внутрішній голос.
- То чому ж йому вдома не сидиться? – затявся розум.
- Бо сьогодні дев’яте травня. От він і витяг із шафи святковий мундир, який раз в рік дістає, і одягнув його. Бо коли б ще мав одягти? А біля під’їзду став у надії, що його хтось привітає, - розкладав усе по поличках внутрішній голос.
- Дев’яте травня – то не веселощі, не музика, а панахида і молитва, - не здавався розум.
- Йому цього не зрозуміти, - по паузі відповів внутрішній голос. Усе життя про ветеранів згадували саме цього дня. Вручали квіти, наливали сто грамів, давали гречану кашу безкоштовно.
Олеся сповільнила ходу. Їй потрібно було саме у той під’їзд, біля якого, немов на варті, струнко стояв ветеран. Дівчині раптом стало соромно. Вона згадала травень минулого року, море і Крим.
Згадала білий іноземний лайнер в порту української тоді ще Ялти і німецьких туристів, які поважно сходили трапом. Усі сивочолі. Спиралися на ціпки чи ходулі. Біля них снували стюарди, допомагаючи зійти. «Круїз для німців по Чорному морю», - поширився поголос поміж людей на пірсі. Усі зупинялися. Милувалися білосніжним лайнером, розглядали німецьких туристів, що переходили до автобуса, аби їхати в Лівадію.
У білих шортах та капелюшках німецькі пенсіонери виглядали незвично. Та вони особливої уваги на портових зівак і не звертали. Радісно гелготали один з одним, готуючи фото та кінокамери для зйомок.
Чи бачив цей ветеран хоча б раз лайнер? - подумала Олеся. - Коли він в останнє відпочивав на морі? - І чи був на морі взагалі? Питання сипалися одне за одним. Дівчина похилила голову.
Їй було соромно перед цим «маленьким олов’яним солдатиком». Соромно за свою країну, яка нічого, окрім патріотичних пісень на свято не давала ветеранам.
Було соромно за цього старенького дідуся у зеленому мундирі. Соромно за його засліплену віру. Бо чоловічки у зеленій формі зараз шматують її країну і вбивають українців.
Олеся відвела погляд, зіщулилася, опустила голову і пройшла повз ветерана у двері під’їзду.
А вже десь по обіді, сидячи із подругою на лавочці під білопінною яблунею, дівчина побачила схиленого старичка в потертій штурмовці, заяложеному кепчику і розношених капцях. Дідок човгав ногами і прямував до хлібного кіоску. Олеся впізнала ранкового ветерана і їй стало соромно… за себе.
14.05.2014 р.
«Маленький, худенький, старенький ветеран війни минулого сторіччя у формі неіснуючої держави», - подумала Олеся.
- Чому ж він не на параді у центрі міста? – не вгавав розум.
- Може у нього не має сили йти десять хвилин до найближчої маршрутки пішки, а потім ще пів години їхати до центру, - озвався внутрішній голос.
- То чому ж йому вдома не сидиться? – затявся розум.
- Бо сьогодні дев’яте травня. От він і витяг із шафи святковий мундир, який раз в рік дістає, і одягнув його. Бо коли б ще мав одягти? А біля під’їзду став у надії, що його хтось привітає, - розкладав усе по поличках внутрішній голос.
- Дев’яте травня – то не веселощі, не музика, а панахида і молитва, - не здавався розум.
- Йому цього не зрозуміти, - по паузі відповів внутрішній голос. Усе життя про ветеранів згадували саме цього дня. Вручали квіти, наливали сто грамів, давали гречану кашу безкоштовно.
Олеся сповільнила ходу. Їй потрібно було саме у той під’їзд, біля якого, немов на варті, струнко стояв ветеран. Дівчині раптом стало соромно. Вона згадала травень минулого року, море і Крим.
Згадала білий іноземний лайнер в порту української тоді ще Ялти і німецьких туристів, які поважно сходили трапом. Усі сивочолі. Спиралися на ціпки чи ходулі. Біля них снували стюарди, допомагаючи зійти. «Круїз для німців по Чорному морю», - поширився поголос поміж людей на пірсі. Усі зупинялися. Милувалися білосніжним лайнером, розглядали німецьких туристів, що переходили до автобуса, аби їхати в Лівадію.
У білих шортах та капелюшках німецькі пенсіонери виглядали незвично. Та вони особливої уваги на портових зівак і не звертали. Радісно гелготали один з одним, готуючи фото та кінокамери для зйомок.
Чи бачив цей ветеран хоча б раз лайнер? - подумала Олеся. - Коли він в останнє відпочивав на морі? - І чи був на морі взагалі? Питання сипалися одне за одним. Дівчина похилила голову.
Їй було соромно перед цим «маленьким олов’яним солдатиком». Соромно за свою країну, яка нічого, окрім патріотичних пісень на свято не давала ветеранам.
Було соромно за цього старенького дідуся у зеленому мундирі. Соромно за його засліплену віру. Бо чоловічки у зеленій формі зараз шматують її країну і вбивають українців.
Олеся відвела погляд, зіщулилася, опустила голову і пройшла повз ветерана у двері під’їзду.
А вже десь по обіді, сидячи із подругою на лавочці під білопінною яблунею, дівчина побачила схиленого старичка в потертій штурмовці, заяложеному кепчику і розношених капцях. Дідок човгав ногами і прямував до хлібного кіоску. Олеся впізнала ранкового ветерана і їй стало соромно… за себе.
14.05.2014 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
