ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.04.24 05:35
Втомилась ластівко? Лягай,
Зроблю масаж тобі й котові.
Опісля виборів розмай,
А настрій просто пречудовий.

Життя, неначе той квартал
Веселий, дев'яносто п'ятий.
Дебелі блохи є в кота,

Шон Маклех
2019.04.23 22:55
Хороші міцні двері,
Що не пускають до хати чужинців,
Що дозволяють піти нескінченною дорогою,
Що ставлять межу між схованкою спогадів
І полем, де росте важкими зернами хліб,
Завжди майструють з мертвого дерева:
Дерева, що бачило юрми прочан,
Збігов

Шон Маклех
2019.04.23 22:09
Замуровую вікна
У моєму домі,
Що збудований з каменю
Жовтого, як помаранчеве сонце,
Білого, як вицвіле небо,
Сірого, як падолистові будні,
Темного, як глибини моєї свідомості.

Ніна Виноградська
2019.04.23 21:30
Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Вже не втримають їх ні снігів, ні дощів походеньки,
Бо ведуть за собою мій зболений рідний народ.

Щоб устав із колін і сльозу пересолену витер,
На о

Вікторія Лимарівна
2019.04.23 20:36
Здійснює Ранок промову до Ночі:
Тільки думки її на шкереберть!
У пересерді, заплющивши очі,
Зникне так хутко, втікатиме геть:
Встигнути треба, часУ ж бо – ледь-ледь.

Нерви напружені, у єйфоріі!
Голос до вищих сягає октав!

Марія Дем'янюк
2019.04.23 18:03
Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають

Ігор Герасименко
2019.04.23 14:08
Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа

Світлана Майя Залізняк
2019.04.23 13:50
Є художник моторний - віхтем
намалює оте й оце.
Ще й тримає: не варто бігти!
Грію вишпортане слівце...

Придивлюся... протру єдвабом.
Не хвалю ті ерзаци, ні.
Кіміфуса чи Кобо Абе

Тетяна Левицька
2019.04.23 12:20
Ти шукаєш в мені тихий шепіт дібров,
пелюсткову чарівність лілеї,
Мавку в озері мрій, божевільну любов
і картату краватку від Неї.

Я шукаю в тобі теплий промінь очей,
трепіт серця, цілунку хмільного.
Птаха сильне крило в хмарнім небі, а ще

Ярослав Чорногуз
2019.04.23 11:42
Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,

Олександр Сушко
2019.04.23 10:47
Хто сказав, що любов - це дурман,
Той зневаги та осуду вартий.
Від лебідок відбою нема,
Не встигаю красунь цілувати.

Щойно пані сумній догодив,
Встала з ложа, неначе з похмілля.
Дарував їй солодкі меди,

Любов Бенедишин
2019.04.23 08:59
Тулюсь до крила німоти:
Не злюсь, не благаю, не плачу…
Бували й меткіші кати,
А цей – ще вагається, наче.

Згасивши сумління вогні,
Вигадує – як покарати.
Так легко й спокійно мені

Юрій Сидорів
2019.04.23 07:39
гукаю небо на розмову
і шлю Творцю земний уклін
за цю красу життя казкову
доби покращення та змін
і в молитвах шаную знову
Його не в церкві а з колін
я попри виправку військову
природні лінощі та сплін

Олександр Сушко
2019.04.23 06:47
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збіг

Віктор Кучерук
2019.04.23 06:29
Лоскоче ніздрі запах пряний
Розквітлих дружно абрикос, –
Манливі пахощі дурманять
Мене і збуджують чогось.
Здається, в юності лиш пахли
Так терпко й солодко вони, –
Вдихаю жадібно і спрагло
Цілющі подуви весни.

Іван Потьомкін
2019.04.22 21:48
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Людвіґ ван Бетговен. Гайліґенштадтський заповіт
Моїм братам Карлові та [Йоганнові] Бетговенам [1].

О ви, люди, котрі вважаєте або звете мене капосним, упертим або мізантропічним – як ви несправедливі до мене, адже ви не знаєте потаємної причини того, що вам здається. Моє серце й розум від дитячих літ були схильні до ніжного почуття доброти, і я навіть завжди був готовий до вчинення великих справ. Та лишень подумайте: от уже 6 років [2] я перебуваю в безнадійному стані, який ускладнили лікарі-невігласи. З року в рік обманюючись надією на одужання, змушений я визнати, що мене спостигла тривала недуга (її вилікування може забрати роки або взагалі виявиться неможливим).
Маючи від природи палкий і жвавий темперамент і навіть плекаючи схильність до світських розваг, я мусив рано усамітнитися і вести одиноке життя. А якщо іноді я зважувався знехтувати все це – о, як жорстоко заганяв мене назад мій ослаблений слух, змушуючи тужити подвійно. І все-таки я не міг сказати людям: «говоріть гучніше, кричіть, адже я глухий», – ох, хіба мислимо мені було признатися у слабкості того почуття, котрим я мусив би володіти в більшій досконалості за будь-кого іншого, почуття, котрим я колись володів у найвищому ступені досконалості, такої досконалості, якою, я певен, є або були обдаровані лише небагато людей моєї професії. О ні, це понад мої сили, і тому вибачте мені, якщо я віддаляюся од вас, коли хотів би побути у вашому колі.
Моє нещастя завдає мені подвійного болю, оскільки за ним хибно судять про мене. Для мене не повинно існувати відпочинку в людському товаристві, розумних бесід, взаємного щиросердя; я приречений майже на повну самотність, з’являючись на людях лише в разі крайньої потреби; я вимушений жити наче парія. Адже, тільки-но я наближуся до якого-небудь товариства, мене охоплює пекучий страх: я жахливо боюся, що мій стан помітять. Так було і ці півроку, що їх я провів у селі. На вимогу мого розважливого лікаря я повинен був наскільки можливо щадити мій слух. Це сливе збіглося з моєю теперішньою природною схильністю – тягнучись за потребою в товаристві, я дозволяв собі поступитися спокусі. Але ж яке приниження я відчував, коли хто-небудь, стоячи біля мене, чув у далині звук флейти, а я нічого не чув, або він чув спів півня, а я знов-таки нічого не чув [3].
Такі випадки доводили мене до відчаю, і бракувало небагато, аби я наклав на себе руки. Лише воно, мистецтво, воно мене утримало. Ох, мені здавалося немислимим покинути світ раніше, ніж я виконаю все те, до чого відчував своє призначення. І так я далі провадив це мізерне життя – воістину мізерне для такої вразливої істоти; адже будь-яка несподівана переміна була здатна перетворити найліпший стан мого духу в найгірший. Терпіння – так віднині зветься те, чим я повинен керуватися. Я його маю. Сподіваюся, що я можу надовго утвердитися в моїй рішучості, доки невблаганні Парки не забажають перетнути нитку. Можливо, стане ліпше, можливо, ні – я готовий до всього. Вже на 28-му році життя я змушений стати філософом [4]; це нелегко, а артистові тяжче, ніж комусь іншому.
Божество! Ти дивишся з висоти в моє серце, ти знаєш його, тобі відомо, що воно сповнене людинолюбства і прагнення чесноти. О люди, якщо коли-небудь ви це прочитаєте, то зрозумійте, що ви були несправедливі до мене; а нещасний нехай втішиться, знайшовши побратима по нещастю, який, усупереч усім перешкодам, що звела природа, зробив усе від нього залежне, аби стати в один шерег із достойними артистами й людьми.
Ви, брати мої Карл і [Йоганн], щойно я помру, попросіть від мого імені професора Шмідта, якщо він ще буде живий, аби він описав мою хворобу, і прикладіть до історії моєї хвороби цього листа, написаного тут, аби суспільство, хоч би тією мірою, якою це можливо, примирилося зі мною по моїй смерті [5]. Заразом оголошую вас обох спадкоємцями мого маленького багатства (якщо його можна так назвати). Поділіть його чесно, за взаємною згодою, і допомагайте один одному; усе, що ви робили наперекір мені, вже давно вам вибачено, ви це знаєте. Тобі, брате Карле, дякую ще особливо за відданість, яку ти виявив у цей останній час [6]. Бажаю вам ліпшого і спокійнішого життя, ніж моє; навчайте ваших дітей чесноті. Лишень вона, а не гроші, здатна принести щастя – говорю це з власного досвіду. Саме вона допомогла мені вистояти навіть у біді, і я зобов’язаний їй так само, як своєму мистецтву, тим, що не скінчив життя самогубством. – Прощавайте і любіть один одного. – Я дякую всім друзям, особливо князеві Ліхновському і професорові Шмідтові. – Я хочу, аби інструменти князя Л[іхновського] зберігалися в кого-небудь із вас, аби тільки не виникла через це чвара між вами [7]. А щойно вони зможуть послужити вам більш корисно, продайте їх. Як я радий, що і зійшовши в могилу, зможу ще бути вам корисним.
Отже, вирішено. – Я з радістю поспішаю назустріч смерті. – Якщо вона прийде раніше, ніж мені випаде нагода повністю розкрити свої здібності в мистецтві, то, попри жорстокість моєї долі, її прихід буде все-таки передчасним, і я волів би, аби вона прийшла пізніше. – Але і тоді я буду задоволений: хіба вона не позбавить мене моїх нескінченних страждань? – Приходь, коли хочеш, я зустріну тебе мужньо. – Прощавайте і не забудьте мене зовсім по моїй смерті, я заслужив це перед вами, бо протягом свого життя часто думав про вас і про те, як зробити вас щасливими; нехай буде так.

Людвіґ ван Бетговен
[Печатка.]

Гайліґенштадт,
6 жовтня 1802

[На звороті]:
Гайліґенштадт, 10 жовтня 1802

Отже, я покидаю тебе – і покидаю зі смутком. Так, надія, котру я виплекав і приніс сюди з собою, надія на хоч би часткове зцілення – тепер вона мусить покинути мене. Як падає з дерев зів’яле листя, так і вона для мене зів’яла. Я йду майже в такому ж стані, в якому прибув сюди. Навіть висока мужність, що надихала мене у чудові літні дні, зійшла в небуття. О Провидіння, пошли мені хоч би один день чистої радості – адже так давно істинна радість не знаходить у мені жодного внутрішнього відгуку. О коли, коли – о Божество – я знову зможу відчути його в храмі природи і людства? Ніколи? Ні, це було б надто жорстоко.

[На лівому березі того ж аркуша]:
Моїм братам Карлові та [Йоганнові] по моїй смерті прочитати й виконати.





Переклав Василь Білоцерківський

Коментарі

1. Замість імені молодшого брата Бетговена в автографі був пропуск. Графологічний аналіз показує, що спершу пропуск фігурував також замість імені Карла. Це дозволяє думати, що Бетговен сумнівався, які імена треба вписати: у Бонні брати йменувалися Каспаром і Ніколаусом, а у Відні – Карлом і Йоганном. Стосунки Бетговена з Йоганном ніколи не були приязні, тому композитор міг тут мати психологічні вагання. (Текст Заповіту див.: Beethoven L.v. Briefwechsel: Gesamtausgabe: In 8 Bde./ Hrsg. von S.Brandenburg. – Muenchen, 1996-98. – Bd.1. – N 106.)
2. Отож, якщо брати до уваги 1802 рік, який закінчувався на момент написання цього заповіту, то Бетговен відносить початок хвороби до 1797 року. Хоча точних даних стосовно цього немає, наявні свідчення, що влітку того року він хворів на тиф, який міг дати тяжкі ускладнення.
3. Пор. зі спогадом Фердинанда Ріса, який навідував учителя в Гайліґенштадті: «Я звернув його увагу на пастуха, котрий дуже вправно грав у лісі на флейті, виструганій з бузини. Бетговен добрих півгодини не міг нічого почути, і хоча я декілька разів запевняв його, що теж більше нічого не чую (це було неправдою), він зробився надзвичайно мовчазний і понурий». (Див. англ. вид.: Remembering Beethoven: the biographical notes of Franz Wegeler and Ferdinand Ries. – Great Ocean Publishers, 1987.).
4. Schon in meinem 28 Jahre gezwungen Philosoph zu werden. Цю фразу можна перекласти і як «Вже від 28-ми років я був вимушений стати філософом» (Таку інтерпретацію цієї фрази прийнято в англійському перекладі Е.Андерсон.) Якщо брати до уваги, що композитор вважав себе на два роки молодшим, ніж був насправді, й гадав, що 1802 року йому йшов тридцятий рік, тоді тут мова йде про 1800 рік.
5. Йоганн-Адам Шмідт (1759–1808) – лікар Бетговена від 1801 року.
6. Зокрема, Карл до 1806 року допомагав братові провадити ділове листування з видавцями.
7. Йдеться про дві скрипки, альт і віолончель роботи Дж. Ґварнері, Н. Аматі, В. Руджеро та А. Ґварнері, які подарував Бетговенові князь Ліхновський. Нині ці інструменти зберігаються в боннському Будинку Бетговена. Карл Ліхновський (1756–1814) до 1806 року був найщедрішим меценатом Бетговена, щороку виплачуючи йому 600 флоринів.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-07-29 18:19:17
Переглядів сторінки твору 1236
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.03.28 01:08
Автор у цю хвилину відсутній