Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Людвіґ ван Бетговен. Лист «Невмирущій коханій»
Сторінки 1–4:
«6-го липня. Вранці.
Ангеле мій, життя моє, моє друге я – пишу сьогодні лише декілька слів і то олівцем – повинен від завтра шукати собі помешкання; як це незручно саме тепер. – Навіщо цей глибокий сум перед неминучим? Хіба кохання може існувати без жертв, без самозречення; хіба ти можеш зробити так, аби я цілковито належав тобі, ти – мені, Боже мій! У навколишній прекрасній природі шукай зміцнення і сили підкоритися неминучому. Кохання вимагає всього і має на це право; я тут відчуваю те саме, що й ти; лишень ти надто легко забуваєш, що я повинен жити для двох, – для тебе і для себе; якби ми зовсім поєдналися, ми б не страждали – ні один, ні другий. – Моя мандрівка була жахлива: я прибув сюди вчора лиш о четвертій годині ранку; оскільки було замало коней, пошта простувала іншою дорогою, але яка жахлива дорога! На останній станції мені радили не їхати вночі, розповідали про небезпеки, що їх можна зазнати в такому-то лісі, але це мене лише підбадьорило; я, одначе, не мав рації: екіпаж міг зламатися на цій жахливій польовій дорозі; якби трапилися не такі два візники, я мав би залишитися серед дороги. – Естергазі вирушив іншою звичайною дорогою на 8-ми конях і зазнав тих самих неприємностей, що і я, котрий мав лише 4-х коней; утім, як завжди, подолавши перешкоду, я відчув задоволення. Та облишмо це, перейдімо до іншого. Ми, ймовірно, скоро побачимося; і сьогодні я не можу повідомити тобі висновків, що їх зробив я стосовно свого життя; якби наші серця билися разом, імовірно, я б не робив їх. Душа переповнена всім, що хочеться сказати тобі. Ох, бувають хвилини, коли мені здається, що наша мова безсила. Звеселися, будь і далі моїм незмінним, єдиним скарбом, як і я твоїм; про решту, що повинно з нами бути і буде, подбають боги.
Твій вірний Людвіґ».
Сторінки 4–7:
«Увечері в понеділок, 6-го липня.
Ти страждаєш, ти, мій скарбе! Лиш тепер я зрозумів, що листи слід відправляти рано-вранці. Понеділок і четвер – єдині дні, коли пошта йде сюди в К. Ти страждаєш; ох, де я, там і ти зі мною; знаючи, що ти моя, я доможуся того, що ми поєднаємося; яке ж то буде життя!!!! Так!!!! А без тебе я житиму, переслідуваний прихильністю людей, якої я, на мою думку, не заслуговую, та й не бажаю заслуговувати; а приниження однієї людини перед іншою мені тяжко бачити. А якщо погляну на себе з боку, через зв*язок зі всесвітом, що значу я? Що значить той, кого називають найбільшим? Але саме в цій свідомості й прихована божественна іскра людини. Я плачу, коли думаю, що ти не раніше суботи отримаєш звістку від мене. Як би ти не кохала мене, все ж я кохаю тебе сильніше. Доброї ночі! Оскільки я лікуюся ваннами, то мушу вчасно йти спати (тут три або чотири слова закреслено так, що їх неможливо розібрати. – Перекл.). Боже мій! Почуватись одночасно так близько один від одного і так далеко. Чи не ціле небо відкриває нам наше кохання – і чи не так само воно непохитне, як небесне склепіння».
Сторінки 7–10:
«Доброго ранку, 7-го липня.
Здрастуй! Заледве прокинувся, як думки мої летять до тебе, невмируще кохання моє! Мене охоплюють то радість, то смуток на думку про те, що готує нам доля. Я можу жити тільки з тобою, не інакше; я вирішив до тієї пори блукати в далині від тебе, доки не зможу прилетіти, аби кинутись у твої обійми, відчувати тебе цілковито своєю і насолоджуватися цим блаженством. На жаль, це треба; ти згодишся на це тим більше, що ти не сумніваєшся в моїй вірності тобі; ніколи інша не оволодіє моїм серцем, ніколи, ніколи. О Боже, навіщо покидати те, що так кохаєш! Життя, котре я проваджу тепер у В., тяжке: твоє кохання робить мене найщасливішою і найбільш нещасною людиною водночас; у мої роки вже вимагається певна одноманітність, сталість життя, а хіба вони можливі при наших стосунках? Ангеле мій, щойно тепер я довідався, що пошта відходить щоденно, мушу закінчувати, аби ти отримала листа. Будь спокійна; тільки спокійним ставленням до нашого життя ми зможемо досягнути нашої мети – жити разом; будь спокійна, кохай мене сьогодні – завтра – о, яке пристрасне бажання бачити тебе – тебе – тебе, душе моя – прощавай – о, кохай мене так само – ніколи не сумнівайся у вірності твого коханого Л.
Кохай навіки
тебе,
мене,
нас».
Переклав Василь Білоцерківський
Цього листа (іноді його частини розглядають як три окремі листи) було знайдено в шухляді письмового столу Бетговена по його смерті, разом із мініатюрними портретами Джульєтти Ґвіччарді й графині Ердеді. Листа датовано понеділком, 6 липня, тому, попри відсутність року, можна припустити, що Бетговен написав послання 1812 р., перебуваючи в Теплицях (нині – Чехія). На цей рік також вказує аналіз водяних знаків паперу, який виконано в 50-х рр. Невідомо, чи листа було відправлено і чи отримував його адресат, і якщо так, то як він опинився знову в Бетговена. Не встановлено й самого адресата цього послання, серед претендентів називали:
Джульєтту Ґвіччарді, Антонію і Беттіну Бретано, Жозефіну і Терезу Брунсвік, Анну-Марію Ердеді й навіть Йоганну ван Бетговен – невістку композитора, дружину його брата Каспара-Карла. Саме останню визначено як об*єкт послання у відомому американському кінофільмі «Невмируща кохана». присвяченому цьому листові та подіям довкола нього.
Лист являє собою тричастинний текст, написаний олівцем на десяти сторінках.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Людвіґ ван Бетговен. Гайліґенштадтський заповіт"
