Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Людвіґ ван Бетговен. Лист «Невмирущій коханій»
Сторінки 1–4:
«6-го липня. Вранці.
Ангеле мій, життя моє, моє друге я – пишу сьогодні лише декілька слів і то олівцем – повинен від завтра шукати собі помешкання; як це незручно саме тепер. – Навіщо цей глибокий сум перед неминучим? Хіба кохання може існувати без жертв, без самозречення; хіба ти можеш зробити так, аби я цілковито належав тобі, ти – мені, Боже мій! У навколишній прекрасній природі шукай зміцнення і сили підкоритися неминучому. Кохання вимагає всього і має на це право; я тут відчуваю те саме, що й ти; лишень ти надто легко забуваєш, що я повинен жити для двох, – для тебе і для себе; якби ми зовсім поєдналися, ми б не страждали – ні один, ні другий. – Моя мандрівка була жахлива: я прибув сюди вчора лиш о четвертій годині ранку; оскільки було замало коней, пошта простувала іншою дорогою, але яка жахлива дорога! На останній станції мені радили не їхати вночі, розповідали про небезпеки, що їх можна зазнати в такому-то лісі, але це мене лише підбадьорило; я, одначе, не мав рації: екіпаж міг зламатися на цій жахливій польовій дорозі; якби трапилися не такі два візники, я мав би залишитися серед дороги. – Естергазі вирушив іншою звичайною дорогою на 8-ми конях і зазнав тих самих неприємностей, що і я, котрий мав лише 4-х коней; утім, як завжди, подолавши перешкоду, я відчув задоволення. Та облишмо це, перейдімо до іншого. Ми, ймовірно, скоро побачимося; і сьогодні я не можу повідомити тобі висновків, що їх зробив я стосовно свого життя; якби наші серця билися разом, імовірно, я б не робив їх. Душа переповнена всім, що хочеться сказати тобі. Ох, бувають хвилини, коли мені здається, що наша мова безсила. Звеселися, будь і далі моїм незмінним, єдиним скарбом, як і я твоїм; про решту, що повинно з нами бути і буде, подбають боги.
Твій вірний Людвіґ».
Сторінки 4–7:
«Увечері в понеділок, 6-го липня.
Ти страждаєш, ти, мій скарбе! Лиш тепер я зрозумів, що листи слід відправляти рано-вранці. Понеділок і четвер – єдині дні, коли пошта йде сюди в К. Ти страждаєш; ох, де я, там і ти зі мною; знаючи, що ти моя, я доможуся того, що ми поєднаємося; яке ж то буде життя!!!! Так!!!! А без тебе я житиму, переслідуваний прихильністю людей, якої я, на мою думку, не заслуговую, та й не бажаю заслуговувати; а приниження однієї людини перед іншою мені тяжко бачити. А якщо погляну на себе з боку, через зв*язок зі всесвітом, що значу я? Що значить той, кого називають найбільшим? Але саме в цій свідомості й прихована божественна іскра людини. Я плачу, коли думаю, що ти не раніше суботи отримаєш звістку від мене. Як би ти не кохала мене, все ж я кохаю тебе сильніше. Доброї ночі! Оскільки я лікуюся ваннами, то мушу вчасно йти спати (тут три або чотири слова закреслено так, що їх неможливо розібрати. – Перекл.). Боже мій! Почуватись одночасно так близько один від одного і так далеко. Чи не ціле небо відкриває нам наше кохання – і чи не так само воно непохитне, як небесне склепіння».
Сторінки 7–10:
«Доброго ранку, 7-го липня.
Здрастуй! Заледве прокинувся, як думки мої летять до тебе, невмируще кохання моє! Мене охоплюють то радість, то смуток на думку про те, що готує нам доля. Я можу жити тільки з тобою, не інакше; я вирішив до тієї пори блукати в далині від тебе, доки не зможу прилетіти, аби кинутись у твої обійми, відчувати тебе цілковито своєю і насолоджуватися цим блаженством. На жаль, це треба; ти згодишся на це тим більше, що ти не сумніваєшся в моїй вірності тобі; ніколи інша не оволодіє моїм серцем, ніколи, ніколи. О Боже, навіщо покидати те, що так кохаєш! Життя, котре я проваджу тепер у В., тяжке: твоє кохання робить мене найщасливішою і найбільш нещасною людиною водночас; у мої роки вже вимагається певна одноманітність, сталість життя, а хіба вони можливі при наших стосунках? Ангеле мій, щойно тепер я довідався, що пошта відходить щоденно, мушу закінчувати, аби ти отримала листа. Будь спокійна; тільки спокійним ставленням до нашого життя ми зможемо досягнути нашої мети – жити разом; будь спокійна, кохай мене сьогодні – завтра – о, яке пристрасне бажання бачити тебе – тебе – тебе, душе моя – прощавай – о, кохай мене так само – ніколи не сумнівайся у вірності твого коханого Л.
Кохай навіки
тебе,
мене,
нас».
Переклав Василь Білоцерківський
Цього листа (іноді його частини розглядають як три окремі листи) було знайдено в шухляді письмового столу Бетговена по його смерті, разом із мініатюрними портретами Джульєтти Ґвіччарді й графині Ердеді. Листа датовано понеділком, 6 липня, тому, попри відсутність року, можна припустити, що Бетговен написав послання 1812 р., перебуваючи в Теплицях (нині – Чехія). На цей рік також вказує аналіз водяних знаків паперу, який виконано в 50-х рр. Невідомо, чи листа було відправлено і чи отримував його адресат, і якщо так, то як він опинився знову в Бетговена. Не встановлено й самого адресата цього послання, серед претендентів називали:
Джульєтту Ґвіччарді, Антонію і Беттіну Бретано, Жозефіну і Терезу Брунсвік, Анну-Марію Ердеді й навіть Йоганну ван Бетговен – невістку композитора, дружину його брата Каспара-Карла. Саме останню визначено як об*єкт послання у відомому американському кінофільмі «Невмируща кохана». присвяченому цьому листові та подіям довкола нього.
Лист являє собою тричастинний текст, написаний олівцем на десяти сторінках.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Людвіґ ван Бетговен. Гайліґенштадтський заповіт"
