Сторінки 1–4:

«6-го липня. Вранці.
Ангеле мій, життя моє, моє друге я – пишу сьогодні лише декілька слів і то олівцем – повинен від завтра шукати собі помешкання; як це незручно саме тепер. – Навіщо цей глибокий сум перед неминучим? Хіба кохання може існувати без жертв, без самозречення; хіба ти можеш зробити так, аби я цілковито належав тобі, ти – мені, Боже мій! У навколишній прекрасній природі шукай зміцнення і сили підкоритися неминучому. Кохання вимагає всього і має на це право; я тут відчуваю те саме, що й ти; лишень ти надто легко забуваєш, що я повинен жити для двох, – для тебе і для себе; якби ми зовсім поєдналися, ми б не страждали – ні один, ні другий. – Моя мандрівка була жахлива: я прибув сюди вчора лиш о четвертій годині ранку; оскільки було замало коней, пошта простувала іншою дорогою, але яка жахлива дорога! На останній станції мені радили не їхати вночі, розповідали про небезпеки, що їх можна зазнати в такому-то лісі, але це мене лише підбадьорило; я, одначе, не мав рації: екіпаж міг зламатися на цій жахливій польовій дорозі; якби трапилися не такі два візники, я мав би залишитися серед дороги. – Естергазі вирушив іншою звичайною дорогою на 8-ми конях і зазнав тих самих неприємностей, що і я, котрий мав лише 4-х коней; утім, як завжди, подолавши перешкоду, я відчув задоволення. Та облишмо це, перейдімо до іншого. Ми, ймовірно, скоро побачимося; і сьогодні я не можу повідомити тобі висновків, що їх зробив я стосовно свого життя; якби наші серця билися разом, імовірно, я б не робив їх. Душа переповнена всім, що хочеться сказати тобі. Ох, бувають хвилини, коли мені здається, що наша мова безсила. Звеселися, будь і далі моїм незмінним, єдиним скарбом, як і я твоїм; про решту, що повинно з нами бути і буде, подбають боги.
Твій вірний Людвіґ».

Сторінки 4–7:

«Увечері в понеділок, 6-го липня.
Ти страждаєш, ти, мій скарбе! Лиш тепер я зрозумів, що листи слід відправляти рано-вранці. Понеділок і четвер – єдині дні, коли пошта йде сюди в К. Ти страждаєш; ох, де я, там і ти зі мною; знаючи, що ти моя, я доможуся того, що ми поєднаємося; яке ж то буде життя!!!! Так!!!! А без тебе я житиму, переслідуваний прихильністю людей, якої я, на мою думку, не заслуговую, та й не бажаю заслуговувати; а приниження однієї людини перед іншою мені тяжко бачити. А якщо погляну на себе з боку, через зв*язок зі всесвітом, що значу я? Що значить той, кого називають найбільшим? Але саме в цій свідомості й прихована божественна іскра людини. Я плачу, коли думаю, що ти не раніше суботи отримаєш звістку від мене. Як би ти не кохала мене, все ж я кохаю тебе сильніше. Доброї ночі! Оскільки я лікуюся ваннами, то мушу вчасно йти спати (тут три або чотири слова закреслено так, що їх неможливо розібрати. – Перекл.). Боже мій! Почуватись одночасно так близько один від одного і так далеко. Чи не ціле небо відкриває нам наше кохання – і чи не так само воно непохитне, як небесне склепіння».

Сторінки 7–10:

«Доброго ранку, 7-го липня.
Здрастуй! Заледве прокинувся, як думки мої летять до тебе, невмируще кохання моє! Мене охоплюють то радість, то смуток на думку про те, що готує нам доля. Я можу жити тільки з тобою, не інакше; я вирішив до тієї пори блукати в далині від тебе, доки не зможу прилетіти, аби кинутись у твої обійми, відчувати тебе цілковито своєю і насолоджуватися цим блаженством. На жаль, це треба; ти згодишся на це тим більше, що ти не сумніваєшся в моїй вірності тобі; ніколи інша не оволодіє моїм серцем, ніколи, ніколи. О Боже, навіщо покидати те, що так кохаєш! Життя, котре я проваджу тепер у В., тяжке: твоє кохання робить мене найщасливішою і найбільш нещасною людиною водночас; у мої роки вже вимагається певна одноманітність, сталість життя, а хіба вони можливі при наших стосунках? Ангеле мій, щойно тепер я довідався, що пошта відходить щоденно, мушу закінчувати, аби ти отримала листа. Будь спокійна; тільки спокійним ставленням до нашого життя ми зможемо досягнути нашої мети – жити разом; будь спокійна, кохай мене сьогодні – завтра – о, яке пристрасне бажання бачити тебе – тебе – тебе, душе моя – прощавай – о, кохай мене так само – ніколи не сумнівайся у вірності твого коханого Л.
Кохай навіки
тебе,
мене,
нас».




Переклав Василь Білоцерківський

Цього листа (іноді його частини розглядають як три окремі листи) було знайдено в шухляді письмового столу Бетговена по його смерті, разом із мініатюрними портретами Джульєтти Ґвіччарді й графині Ердеді. Листа датовано понеділком, 6 липня, тому, попри відсутність року, можна припустити, що Бетговен написав послання 1812 р., перебуваючи в Теплицях (нині – Чехія). На цей рік також вказує аналіз водяних знаків паперу, який виконано в 50-х рр. Невідомо, чи листа було відправлено і чи отримував його адресат, і якщо так, то як він опинився знову в Бетговена. Не встановлено й самого адресата цього послання, серед претендентів називали:
Джульєтту Ґвіччарді, Антонію і Беттіну Бретано, Жозефіну і Терезу Брунсвік, Анну-Марію Ердеді й навіть Йоганну ван Бетговен – невістку композитора, дружину його брата Каспара-Карла. Саме останню визначено як об*єкт послання у відомому американському кінофільмі «Невмируща кохана». присвяченому цьому листові та подіям довкола нього.

Лист являє собою тричастинний текст, написаний олівцем на десяти сторінках.