
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Костянтин Паустовський. «Старий кухар» («Незнайомець»)
Майже 200 років тому на околиці Відня (столиці Австрії) в маленькому дерев’яному будинку помирав сліпий старець – колишній кухар графині Тун. Він осліп від жару печей. Усе вбрання кімнати становили: ліжко, кульгаві лавки, грубий стіл, фаянсовий посуд, укритий тріщинами, і, нарешті, клавесин – єдине багатство його 18-річної дочки Марії, що мешкала разом із кухарем.
Коли Марія вмила вмираючого і наділа на нього чисту сорочку, старий мовив: «Я ніколи не любив священиків і монахів, але мені потрібно перед смертю очистити своє сумління. Попроси першого стрічного зайти в наш дім, аби сповідати вмираючого. Тобі ніхто не відмовить».
Марія накинула хустку, побігла через сад і зупинилася на вулиці. Довго вона чекала перехожого. Нарешті повернулася додому. Разом із нею до кімнати ввійшов дуже молодий, худий, маленький чоловік. Зовсім по-хлопчачому він тріпнув головою, поправив напудрену перуку, швидко присунув до ліжка табурет і, нахилившись, пильно подивився в обличчя вмираючого. «Говоріть! – сказав він. – Можливо, владою, даною мені від мистецтва, якому служу, я полегшу ваші останні хвилини й зніму тягар із вашої душі».
І старий кухар пошепки розповів незнайомцеві про те, як колись, коли його дружина Марта тяжко захворіла, і лікар прописав їй дорогі ліки й наказав годувати її вершками та винними ягодами, поїти гарячим червоним вином, він украв із сервізу графині Тун маленьке золоте блюдо, розбив його на шматки й продав. «Мені тяжко тепер згадувати про це і приховувати від дочки: я навчив її не чіпати ані пилинки з чужого столу».
Старий заплакав: «Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я міг би вкрасти!» – «Те, що ви скоїли, не є гріх і не є крадіжка, – мовив незнайомець, – а навпаки, може бути залічене вам як подвиг любові. А тепер скажіть мені вашу останню волю».
«Я хочу, аби хто-небудь подбав про Марію!» – «Я зроблю це. А ще чого ви хочете?» Тоді вмираючий несподівано всміхнувся і гучно мовив: «Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів її в молодості. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте навесні. Але це неможливо, пане. Не сердьтеся на мене за дурні слова».
«Добре, – сказав незнайомець і встав, підійшов до клавесина і сів перед ним на табурет. – Добре, – повторив він, – слухайте і дивіться». І він заграв.
(Звучить музика.)
Незнайомець перестав грати. Він сидів біля клавесина не рухаючись, немовби зачарований власною музикою. Марія скрикнула. Незнайомець встав і підійшов до ліжка. Старий мовив, задихаючись: «Я бачив усе так ясно, як багато років тому, але я не хотів би помирати, не дізнавшись імені… Імені!»
«Мене звуть Вольфґанґ-Амадей Моцарт», – відповів незнайомець…
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Костянтин Паустовський. «Старий кухар» («Незнайомець»)
Майже 200 років тому на околиці Відня (столиці Австрії) в маленькому дерев’яному будинку помирав сліпий старець – колишній кухар графині Тун. Він осліп від жару печей. Усе вбрання кімнати становили: ліжко, кульгаві лавки, грубий стіл, фаянсовий посуд, укритий тріщинами, і, нарешті, клавесин – єдине багатство його 18-річної дочки Марії, що мешкала разом із кухарем.
Коли Марія вмила вмираючого і наділа на нього чисту сорочку, старий мовив: «Я ніколи не любив священиків і монахів, але мені потрібно перед смертю очистити своє сумління. Попроси першого стрічного зайти в наш дім, аби сповідати вмираючого. Тобі ніхто не відмовить».
Марія накинула хустку, побігла через сад і зупинилася на вулиці. Довго вона чекала перехожого. Нарешті повернулася додому. Разом із нею до кімнати ввійшов дуже молодий, худий, маленький чоловік. Зовсім по-хлопчачому він тріпнув головою, поправив напудрену перуку, швидко присунув до ліжка табурет і, нахилившись, пильно подивився в обличчя вмираючого. «Говоріть! – сказав він. – Можливо, владою, даною мені від мистецтва, якому служу, я полегшу ваші останні хвилини й зніму тягар із вашої душі».
І старий кухар пошепки розповів незнайомцеві про те, як колись, коли його дружина Марта тяжко захворіла, і лікар прописав їй дорогі ліки й наказав годувати її вершками та винними ягодами, поїти гарячим червоним вином, він украв із сервізу графині Тун маленьке золоте блюдо, розбив його на шматки й продав. «Мені тяжко тепер згадувати про це і приховувати від дочки: я навчив її не чіпати ані пилинки з чужого столу».
Старий заплакав: «Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я міг би вкрасти!» – «Те, що ви скоїли, не є гріх і не є крадіжка, – мовив незнайомець, – а навпаки, може бути залічене вам як подвиг любові. А тепер скажіть мені вашу останню волю».
«Я хочу, аби хто-небудь подбав про Марію!» – «Я зроблю це. А ще чого ви хочете?» Тоді вмираючий несподівано всміхнувся і гучно мовив: «Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів її в молодості. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте навесні. Але це неможливо, пане. Не сердьтеся на мене за дурні слова».
«Добре, – сказав незнайомець і встав, підійшов до клавесина і сів перед ним на табурет. – Добре, – повторив він, – слухайте і дивіться». І він заграв.
(Звучить музика.)
Незнайомець перестав грати. Він сидів біля клавесина не рухаючись, немовби зачарований власною музикою. Марія скрикнула. Незнайомець встав і підійшов до ліжка. Старий мовив, задихаючись: «Я бачив усе так ясно, як багато років тому, але я не хотів би помирати, не дізнавшись імені… Імені!»
«Мене звуть Вольфґанґ-Амадей Моцарт», – відповів незнайомець…
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ісмаїл Кадаре. Генерал мертвої армії"
• Перейти на сторінку •
"Людвіґ ван Бетговен. Лист «Невмирущій коханій»"
• Перейти на сторінку •
"Людвіґ ван Бетговен. Лист «Невмирущій коханій»"
Про публікацію