ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Семен Санніков
2019.11.11 20:59
Повтори випусків новин,
Шансони радіобояна
Уніс подій природний плин.
А нам залишилась маньяна.

Ось так - поділені живем,
І не поєднує трабахо.
Вкурив таки: маньяна - мем,

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Олена Побийголод
2019.11.11 18:44
Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

Олександр Сушко
2019.11.11 17:37
На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Микола Дудар
2019.11.11 17:12
Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Сергій Губерначук
2019.11.11 15:48
Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.

Тетяна Левицька
2019.11.11 11:06
Фантастичні гіацинти
уночі мара пряде.
Я повинна знати з ким ти,
в скільки прийдеш, зараз - де?

Хочу душу розпізнати,
про що мрієш, мислиш теж?
Що тобі співала мати,

Олександр Сушко
2019.11.11 10:18
Командує ординець зграї "Плі!".
Умер без болю. Мабуть, пощастило.
Мене згребли підпилі москалі
У вириту для ангелів могилу.

Між бути і не бути - грань тонка...
Увись лечу не сам, а з вірним другом.
Та небеса гукнули" - Зачекай!"

Ярослав Чорногуз
2019.11.11 08:16
Нечутно місяць у імлі ступав –
Туман по саду й небесах розвозив.
Натомлений, змарнілий листопад
Виплакував останні жовті сльози.

Білявка осінь? Що за дивина?
Як марево, розвіяла волосся.
І огорнула косами сповна…

Тамара Шкіндер
2019.11.11 07:42
Ти приходиш у сни.
Легкий вітер торкає волосся.
І немає вини.
Все, що мріялось, вже відбулося.

Погасили свічу.
За вікном забриніло світання.
Я покірно мовчу.

Іван Потьомкін
2019.11.11 07:02
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані,врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощ понищать їх несамовито...
Дивлюс

Віктор Кучерук
2019.11.11 06:51
Не спиню болів плину
і не знижу в ціні
правд усяких ужинок,
що дістався мені.
Адже так засмутила
люта доля мене,
що терпіти несила
існування земне.

Сонце Місяць
2019.11.10 23:04
із тобою займатись гумором
у червневому різнобою
анічого не маючи спільного
бо навіщо нам із тобою

ген апостоли волхви ангели
давншіфтери & ковбої
ієрархії тіней муарових

Олександр Сушко
2019.11.10 17:12
Зоп'яну бовкнув кум, що геній я.
Насправді - бевзь. Не вірите? Даремно.
Кому потрібен гумору маяк?
В ціні корито й ложка здоровенна.

І помисли в сатирика брудні -
Виштовхує на глум святе і грішне.
Пронос летальний вам потрібен? Ні.

Сергій Губерначук
2019.11.10 15:48
Як циган, живу я в барвистому таборі осені.
Вітри приручаю, мов коней, – краду й продаю
за скинуті гори її безкоштовного золота,
за опади листя і тиху свободу мою.

Огуда людська тільки зміцнює дану окремішність.
На хліб свій озимий я повного снігу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Костянтин Паустовський. «Старий кухар» («Незнайомець»)

Майже 200 років тому на околиці Відня (столиці Австрії) в маленькому дерев’яному будинку помирав сліпий старець – колишній кухар графині Тун. Він осліп від жару печей. Усе вбрання кімнати становили: ліжко, кульгаві лавки, грубий стіл, фаянсовий посуд, укритий тріщинами, і, нарешті, клавесин – єдине багатство його 18-річної дочки Марії, що мешкала разом із кухарем.
Коли Марія вмила вмираючого і наділа на нього чисту сорочку, старий мовив: «Я ніколи не любив священиків і монахів, але мені потрібно перед смертю очистити своє сумління. Попроси першого стрічного зайти в наш дім, аби сповідати вмираючого. Тобі ніхто не відмовить».
Марія накинула хустку, побігла через сад і зупинилася на вулиці. Довго вона чекала перехожого. Нарешті повернулася додому. Разом із нею до кімнати ввійшов дуже молодий, худий, маленький чоловік. Зовсім по-хлопчачому він тріпнув головою, поправив напудрену перуку, швидко присунув до ліжка табурет і, нахилившись, пильно подивився в обличчя вмираючого. «Говоріть! – сказав він. – Можливо, владою, даною мені від мистецтва, якому служу, я полегшу ваші останні хвилини й зніму тягар із вашої душі».
І старий кухар пошепки розповів незнайомцеві про те, як колись, коли його дружина Марта тяжко захворіла, і лікар прописав їй дорогі ліки й наказав годувати її вершками та винними ягодами, поїти гарячим червоним вином, він украв із сервізу графині Тун маленьке золоте блюдо, розбив його на шматки й продав. «Мені тяжко тепер згадувати про це і приховувати від дочки: я навчив її не чіпати ані пилинки з чужого столу».
Старий заплакав: «Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я міг би вкрасти!» – «Те, що ви скоїли, не є гріх і не є крадіжка, – мовив незнайомець, – а навпаки, може бути залічене вам як подвиг любові. А тепер скажіть мені вашу останню волю».
«Я хочу, аби хто-небудь подбав про Марію!» – «Я зроблю це. А ще чого ви хочете?» Тоді вмираючий несподівано всміхнувся і гучно мовив: «Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів її в молодості. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте навесні. Але це неможливо, пане. Не сердьтеся на мене за дурні слова».
«Добре, – сказав незнайомець і встав, підійшов до клавесина і сів перед ним на табурет. – Добре, – повторив він, – слухайте і дивіться». І він заграв.
(Звучить музика.)
Незнайомець перестав грати. Він сидів біля клавесина не рухаючись, немовби зачарований власною музикою. Марія скрикнула. Незнайомець встав і підійшов до ліжка. Старий мовив, задихаючись: «Я бачив усе так ясно, як багато років тому, але я не хотів би помирати, не дізнавшись імені… Імені!»
«Мене звуть Вольфґанґ-Амадей Моцарт», – відповів незнайомець…





Переклав Василь Білоцерківський




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-08-12 19:59:43
Переглядів сторінки твору 3999
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.10.19 08:54
Автор у цю хвилину відсутній