ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі і душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що ц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Костянтин Паустовський. «Старий кухар» («Незнайомець»)

Майже 200 років тому на околиці Відня (столиці Австрії) в маленькому дерев’яному будинку помирав сліпий старець – колишній кухар графині Тун. Він осліп від жару печей. Усе вбрання кімнати становили: ліжко, кульгаві лавки, грубий стіл, фаянсовий посуд, укритий тріщинами, і, нарешті, клавесин – єдине багатство його 18-річної дочки Марії, що мешкала разом із кухарем.
Коли Марія вмила вмираючого і наділа на нього чисту сорочку, старий мовив: «Я ніколи не любив священиків і монахів, але мені потрібно перед смертю очистити своє сумління. Попроси першого стрічного зайти в наш дім, аби сповідати вмираючого. Тобі ніхто не відмовить».
Марія накинула хустку, побігла через сад і зупинилася на вулиці. Довго вона чекала перехожого. Нарешті повернулася додому. Разом із нею до кімнати ввійшов дуже молодий, худий, маленький чоловік. Зовсім по-хлопчачому він тріпнув головою, поправив напудрену перуку, швидко присунув до ліжка табурет і, нахилившись, пильно подивився в обличчя вмираючого. «Говоріть! – сказав він. – Можливо, владою, даною мені від мистецтва, якому служу, я полегшу ваші останні хвилини й зніму тягар із вашої душі».
І старий кухар пошепки розповів незнайомцеві про те, як колись, коли його дружина Марта тяжко захворіла, і лікар прописав їй дорогі ліки й наказав годувати її вершками та винними ягодами, поїти гарячим червоним вином, він украв із сервізу графині Тун маленьке золоте блюдо, розбив його на шматки й продав. «Мені тяжко тепер згадувати про це і приховувати від дочки: я навчив її не чіпати ані пилинки з чужого столу».
Старий заплакав: «Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я міг би вкрасти!» – «Те, що ви скоїли, не є гріх і не є крадіжка, – мовив незнайомець, – а навпаки, може бути залічене вам як подвиг любові. А тепер скажіть мені вашу останню волю».
«Я хочу, аби хто-небудь подбав про Марію!» – «Я зроблю це. А ще чого ви хочете?» Тоді вмираючий несподівано всміхнувся і гучно мовив: «Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів її в молодості. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте навесні. Але це неможливо, пане. Не сердьтеся на мене за дурні слова».
«Добре, – сказав незнайомець і встав, підійшов до клавесина і сів перед ним на табурет. – Добре, – повторив він, – слухайте і дивіться». І він заграв.
(Звучить музика.)
Незнайомець перестав грати. Він сидів біля клавесина не рухаючись, немовби зачарований власною музикою. Марія скрикнула. Незнайомець встав і підійшов до ліжка. Старий мовив, задихаючись: «Я бачив усе так ясно, як багато років тому, але я не хотів би помирати, не дізнавшись імені… Імені!»
«Мене звуть Вольфґанґ-Амадей Моцарт», – відповів незнайомець…





Переклав Василь Білоцерківський




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-08-12 19:59:43
Переглядів сторінки твору 3871
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.08.09 04:51
Автор у цю хвилину відсутній