ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Костянтин Паустовський. «Старий кухар» («Незнайомець»)

Майже 200 років тому на околиці Відня (столиці Австрії) в маленькому дерев’яному будинку помирав сліпий старець – колишній кухар графині Тун. Він осліп від жару печей. Усе вбрання кімнати становили: ліжко, кульгаві лавки, грубий стіл, фаянсовий посуд, укритий тріщинами, і, нарешті, клавесин – єдине багатство його 18-річної дочки Марії, що мешкала разом із кухарем.
Коли Марія вмила вмираючого і наділа на нього чисту сорочку, старий мовив: «Я ніколи не любив священиків і монахів, але мені потрібно перед смертю очистити своє сумління. Попроси першого стрічного зайти в наш дім, аби сповідати вмираючого. Тобі ніхто не відмовить».
Марія накинула хустку, побігла через сад і зупинилася на вулиці. Довго вона чекала перехожого. Нарешті повернулася додому. Разом із нею до кімнати ввійшов дуже молодий, худий, маленький чоловік. Зовсім по-хлопчачому він тріпнув головою, поправив напудрену перуку, швидко присунув до ліжка табурет і, нахилившись, пильно подивився в обличчя вмираючого. «Говоріть! – сказав він. – Можливо, владою, даною мені від мистецтва, якому служу, я полегшу ваші останні хвилини й зніму тягар із вашої душі».
І старий кухар пошепки розповів незнайомцеві про те, як колись, коли його дружина Марта тяжко захворіла, і лікар прописав їй дорогі ліки й наказав годувати її вершками та винними ягодами, поїти гарячим червоним вином, він украв із сервізу графині Тун маленьке золоте блюдо, розбив його на шматки й продав. «Мені тяжко тепер згадувати про це і приховувати від дочки: я навчив її не чіпати ані пилинки з чужого столу».
Старий заплакав: «Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я міг би вкрасти!» – «Те, що ви скоїли, не є гріх і не є крадіжка, – мовив незнайомець, – а навпаки, може бути залічене вам як подвиг любові. А тепер скажіть мені вашу останню волю».
«Я хочу, аби хто-небудь подбав про Марію!» – «Я зроблю це. А ще чого ви хочете?» Тоді вмираючий несподівано всміхнувся і гучно мовив: «Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів її в молодості. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте навесні. Але це неможливо, пане. Не сердьтеся на мене за дурні слова».
«Добре, – сказав незнайомець і встав, підійшов до клавесина і сів перед ним на табурет. – Добре, – повторив він, – слухайте і дивіться». І він заграв.
(Звучить музика.)
Незнайомець перестав грати. Він сидів біля клавесина не рухаючись, немовби зачарований власною музикою. Марія скрикнула. Незнайомець встав і підійшов до ліжка. Старий мовив, задихаючись: «Я бачив усе так ясно, як багато років тому, але я не хотів би помирати, не дізнавшись імені… Імені!»
«Мене звуть Вольфґанґ-Амадей Моцарт», – відповів незнайомець…





Переклав Василь Білоцерківський




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-08-12 19:59:43
Переглядів сторінки твору 6354
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2025.06.24 19:22
Автор у цю хвилину відсутній