ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Історія однієї світлини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історія однієї світлини
Жахливі сталінські репресії не оминули і нашу родину, хоч батько з 1941 по 1946рр. служив у Радянській Армії, з кровопролитними боями відступав до Москви, а потім дійшов до Берліна, був поранений, мав урядові нагороди. Та ніякі його заслуги не допомогли врятувати від Сибіру його стареньку матір – Галайко Пелагею, яку депортували у Хабаровський край на лісоповал з донькою Марією у жовтні 1949 року. Було моїй бабусі на той час сімдесят років, мала вона вісім дітей і дванадцять онуків. Троє найменшеньких свої діток народила уже після сорока років, коли дід мій - Микита повернувся із заробітків з далекої Канади з порожньою торбинкою за плечима.
Моя бабуся Палажка була дуже шанованою людиною не тільки у своєму селі , але і у всіх навколишніх селах, бо ні одна жінка, яка народжувала немовля, не обходилась без її,
Богом даного таланту повитухи. Дві її найменші доньки були в УПА зв’язковими і за це бабусю висилали.
Десятого жовтня 1944 року їх обох забрали у НКВД – Надію і Тетяну. Надії було двадцять три роки, а Тетяні – двадцять один. У той день заарештували семеро дівчат у селі. Усіх їх утримували у казематах замку князів Чарторийських у сусідньому м. Клевань 1 і піддавали нелюдським тортурам. Допитували уночі, моторошні крики, зойки розносились по всій окрузі. Чула і моя баба, як катують її дітей, бо від її хати до замку – півкілометра, не більше. Люди у селі вночі боялися виходити з домівок, бо чути нелюдські зойки було понад силу. Надію катували з особливою жорстокістю, бо у них була уже інформація, що вона кохає Перцова Володимира (брата моєї мами), а він очолював службу безпеки боївки і попри усі засідки, які вони на нього влаштовували, впіймати його не могли. Тетяну били менше, бо була маленька, худенька і їй вдалося зменшити собі вік, у них вона проходила, як неповнолітня. Потім дівчат катували у тюрмах мм..Дубно, Рівне, Дніпропетровськ, Херсон. Під час таких нелюдських знущань Надії відбили нирки. Померла вона у тюрмі у м. Херсоні. Коли батько після демобілізації у 1946 році приїхав до неї у тюрму на побачення, то йому на тюремному кладовищі показали спільну могилу і металеве табличку з номером. Тетяна була засуджена на десять років і відбувала покарання у Магадані, а після виходу на волю не мала права залишати Магаданську область ще десять років.
Посадили у тюрми і вислали до Сибіру майже увесь наш куток, це були великі сім’ї де було багато дітей і тільки одиниці з них повернулися через десятки років назад, у рідне село.
Трагедія батькової родини і його самого це тільки невеликий епізод, а скільки ні в чому неповинних сімей перемолола репресивна сталінська машина, скільки покалічила душ і приписала злочинів, яких вони ніколи не робили.
Ось історична світлина, її надіслала моєму батькові із заслання сестра Марія у 1955 році. Сестрі Тетяні після звільнення дозволили провідати у Хабаровському краї стареньку матір, і з приводу цієї радісної події і була зроблена світлина.
Мені було шість років, але я добре пам’ятаю, як усі сусіди позбігались до нас у хату,щоб побачити,своїх рідних і сусідів, які у засланні у далекому і холодному Сибіру .
У центрі другого ряду сидить моя бабуся, зліва її дочка Тетяна, справа майбутній чоловік Тетяни – донський козак – Лебедєв Іван (познайомилися у тюрмі). Біля Івана – чоловік моєї тітки Марії – Оверко Середа. У першому ряду у центрі у вишиванці – найшанованіший чоловік у нашому селі на той час – кавалер трьох орденів Слави Нечипорів Андрій, якого односельчани вибрали церковним старостою, а через короткий проміжок часу НКВД звинуватило його у допомозі УПА і з дружиною Ольгою і сином Сергієм вислали. Від образи, уже після повної реабілітації, він у рідне село не повернувся, так і помер на чужині. Андрій і Ольга були найближчі мамині друзі. Зліва від Андрія сидить ще одна мамина подруга Кравець Віра, справа моя тітка Марія(Мариська), а біля неї донька Віри – Галина. У верхньому ряду справа – дружина Андрія Ольга і син Сергій. І Галину і Сергія вивези малолітніми дітьми. У тому ж верхньому ряду, тільки зліва, третя – рідна сестра моєї другої бабусі - Дуня Прокопчук з дітьми. Її також вивезли з двома малолітніми доньками – Ольгою і Софією, сина Олександра засудили, старший син підірвався на міні , а чоловіка Макара убили.
На цій світлині, окрім двох жінок зліва у першому і другому ряду, усі з нашого села, але не усіх я, на превеликий жаль, можу нині згадати, хоч мама про усіх розповідала. Ось вони – бандерівці з мого села, якими і досі наші вороги залякують несвідомих українців, які уперто не хочуть знати правду про ті часи – геноциду нашого народу. Окрім Магадану і Хабаровська мої односельчани були вислані у Караганду і Якутію.
Отака вона сумна, історія однієї світлини, як і сумна історія мого розтерзаного села, та його героїчних жителів, нащадки яких тепер розкидані по цілому світові.
2012р. Надія Таршин
Моя бабуся Палажка була дуже шанованою людиною не тільки у своєму селі , але і у всіх навколишніх селах, бо ні одна жінка, яка народжувала немовля, не обходилась без її,
Богом даного таланту повитухи. Дві її найменші доньки були в УПА зв’язковими і за це бабусю висилали.
Десятого жовтня 1944 року їх обох забрали у НКВД – Надію і Тетяну. Надії було двадцять три роки, а Тетяні – двадцять один. У той день заарештували семеро дівчат у селі. Усіх їх утримували у казематах замку князів Чарторийських у сусідньому м. Клевань 1 і піддавали нелюдським тортурам. Допитували уночі, моторошні крики, зойки розносились по всій окрузі. Чула і моя баба, як катують її дітей, бо від її хати до замку – півкілометра, не більше. Люди у селі вночі боялися виходити з домівок, бо чути нелюдські зойки було понад силу. Надію катували з особливою жорстокістю, бо у них була уже інформація, що вона кохає Перцова Володимира (брата моєї мами), а він очолював службу безпеки боївки і попри усі засідки, які вони на нього влаштовували, впіймати його не могли. Тетяну били менше, бо була маленька, худенька і їй вдалося зменшити собі вік, у них вона проходила, як неповнолітня. Потім дівчат катували у тюрмах мм..Дубно, Рівне, Дніпропетровськ, Херсон. Під час таких нелюдських знущань Надії відбили нирки. Померла вона у тюрмі у м. Херсоні. Коли батько після демобілізації у 1946 році приїхав до неї у тюрму на побачення, то йому на тюремному кладовищі показали спільну могилу і металеве табличку з номером. Тетяна була засуджена на десять років і відбувала покарання у Магадані, а після виходу на волю не мала права залишати Магаданську область ще десять років.
Посадили у тюрми і вислали до Сибіру майже увесь наш куток, це були великі сім’ї де було багато дітей і тільки одиниці з них повернулися через десятки років назад, у рідне село.
Трагедія батькової родини і його самого це тільки невеликий епізод, а скільки ні в чому неповинних сімей перемолола репресивна сталінська машина, скільки покалічила душ і приписала злочинів, яких вони ніколи не робили.
Ось історична світлина, її надіслала моєму батькові із заслання сестра Марія у 1955 році. Сестрі Тетяні після звільнення дозволили провідати у Хабаровському краї стареньку матір, і з приводу цієї радісної події і була зроблена світлина.
Мені було шість років, але я добре пам’ятаю, як усі сусіди позбігались до нас у хату,щоб побачити,своїх рідних і сусідів, які у засланні у далекому і холодному Сибіру .
У центрі другого ряду сидить моя бабуся, зліва її дочка Тетяна, справа майбутній чоловік Тетяни – донський козак – Лебедєв Іван (познайомилися у тюрмі). Біля Івана – чоловік моєї тітки Марії – Оверко Середа. У першому ряду у центрі у вишиванці – найшанованіший чоловік у нашому селі на той час – кавалер трьох орденів Слави Нечипорів Андрій, якого односельчани вибрали церковним старостою, а через короткий проміжок часу НКВД звинуватило його у допомозі УПА і з дружиною Ольгою і сином Сергієм вислали. Від образи, уже після повної реабілітації, він у рідне село не повернувся, так і помер на чужині. Андрій і Ольга були найближчі мамині друзі. Зліва від Андрія сидить ще одна мамина подруга Кравець Віра, справа моя тітка Марія(Мариська), а біля неї донька Віри – Галина. У верхньому ряду справа – дружина Андрія Ольга і син Сергій. І Галину і Сергія вивези малолітніми дітьми. У тому ж верхньому ряду, тільки зліва, третя – рідна сестра моєї другої бабусі - Дуня Прокопчук з дітьми. Її також вивезли з двома малолітніми доньками – Ольгою і Софією, сина Олександра засудили, старший син підірвався на міні , а чоловіка Макара убили.
На цій світлині, окрім двох жінок зліва у першому і другому ряду, усі з нашого села, але не усіх я, на превеликий жаль, можу нині згадати, хоч мама про усіх розповідала. Ось вони – бандерівці з мого села, якими і досі наші вороги залякують несвідомих українців, які уперто не хочуть знати правду про ті часи – геноциду нашого народу. Окрім Магадану і Хабаровська мої односельчани були вислані у Караганду і Якутію.
Отака вона сумна, історія однієї світлини, як і сумна історія мого розтерзаного села, та його героїчних жителів, нащадки яких тепер розкидані по цілому світові.
2012р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію