Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.09
03:55
Летовиська душа - наскрізний протяг,
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
2026.07.07
21:15
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Маестро, туш!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маестро, туш!
Вересень дістає сопілку і грає мелодію осені, жовтогарячий блюз,
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
