Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Маестро, туш!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маестро, туш!
Вересень дістає сопілку і грає мелодію осені, жовтогарячий блюз,
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
