ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Фест то є фест! або Нафестивалились )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фест то є фест! або Нафестивалились )
Ранок виявився метушливим — звечора не було світла, тож костюми самодіяльних артистів були непопрасовані.
Втім, якось спакувавшись, всілися у свій транспортний засіб і поїхали. Погода того дня виявилась чудесною — нічого не нагадувало про вчорашню зливу. Розпогодилося, сонце усміхалося крізь вікно автомобіля, мандрівні музики зітхнули з полегшенням — їдуть...
На найближчому перехресті машина зупинилася, аякже — червоне світло! Перехожі, не поспішаючи, переходили дорогу. Зелене...
Та що ж це, лишенько! Автомобіль стоїть як на виставці — ані руш з місця! Що тут почалося — звуки автомобільних клаксонів розлилися голосними переспівами, а водії, повихилявшись з вікон своїх авт, доповнювали навколишній гамір словесними бравадами. Зрозумівши, що треба щось робити, водій скомандував, щоб усі вийшли та допомогли йому відкотитити машину на узбіччя. Потім, трішки покопирсавшись під капотом та усунувши проблему, скомандував: “Усі по місцях!”. Автомобільчик весело загуркотів мотором і заторохтів вулицею. Та втрапивши раз під “червоне” світло, воно супроводжуватиме усю дорогу. Тож машину і штовхали, і підпихали доти, поки не приїхала аварійка.
Сівши при дорозі на свої пакунки, подорожні задумалися. Посхилявши голови докупки, тихо радилися, часом хтось більш зденервований мандрівкою вигукував голосніше за інших. Вирішили кликати на допомогу друзів. За деякий час новеньке імпортне авто без пригод відвезло мандрівних артистів на місце їхнього виступу.
А там вже вирувало море людей — багато з них було у вишиванках. Обабіч невисокого дерев'яного помосту, що мав слугувати сценою, стояли прості селянські вози, а на них розкладено усілякого добра, як на виставці. Позаду них козаки запалили багаття і варили куліш, пахощі якого лоскотали носи поважних дядьків та їхніх дружин. Свято щойно розпочалось, а небо знову підступно захмарилось. За годину вже й дощик почав накрапати. Ще за мить — влило як “з відра”. Хто приїхав власною машиною, мав можливість сховатися у салоні авта. Власники підвод швидко позбирались та поїхали. Козаки шукали, де б сховати від дощу майже зварений куліш, а хто не мав де бігти, рятувався від негоди на імпровізованій сцені. Ненадійне перекриття, набравши дощової води, не витримало і завалилося. Високі чоловіки руками підпирали балки, як міфічні атланти небо. Простоявши так мало не годину, усі зрозуміли, що свята вже не буде. Тож кожен став подумувати про те, як вибиратися із цієї завороженої на дощ місцевості. Декілька машин, що залишились, не могли умістити всіх бажаючих поїхати, тож люди вирушили у дорогу пішки.
Мандрівні музики прибилися до гурту козаків і напросилися на козацьку юшку, приправлену чим'сь міцненьким. Розігрівши горлянки, заспівали української пісні: “Ой на, ой на горі там женці жнуть. Ой на, ой на горі там женці жнуть. А попід горою, яром-долиною козаки йдуть”. Десь за годину рятівного спілкування, приїхало новеньке імпортне авто.
Дорога м'яко стелилася під колесами машини, заколисуючи втомлених подорожніх. Світлофори вмикали тільки зелене світло — червоного на нині було досить )
27. 09. 2014
Втім, якось спакувавшись, всілися у свій транспортний засіб і поїхали. Погода того дня виявилась чудесною — нічого не нагадувало про вчорашню зливу. Розпогодилося, сонце усміхалося крізь вікно автомобіля, мандрівні музики зітхнули з полегшенням — їдуть...
На найближчому перехресті машина зупинилася, аякже — червоне світло! Перехожі, не поспішаючи, переходили дорогу. Зелене...
Та що ж це, лишенько! Автомобіль стоїть як на виставці — ані руш з місця! Що тут почалося — звуки автомобільних клаксонів розлилися голосними переспівами, а водії, повихилявшись з вікон своїх авт, доповнювали навколишній гамір словесними бравадами. Зрозумівши, що треба щось робити, водій скомандував, щоб усі вийшли та допомогли йому відкотитити машину на узбіччя. Потім, трішки покопирсавшись під капотом та усунувши проблему, скомандував: “Усі по місцях!”. Автомобільчик весело загуркотів мотором і заторохтів вулицею. Та втрапивши раз під “червоне” світло, воно супроводжуватиме усю дорогу. Тож машину і штовхали, і підпихали доти, поки не приїхала аварійка.
Сівши при дорозі на свої пакунки, подорожні задумалися. Посхилявши голови докупки, тихо радилися, часом хтось більш зденервований мандрівкою вигукував голосніше за інших. Вирішили кликати на допомогу друзів. За деякий час новеньке імпортне авто без пригод відвезло мандрівних артистів на місце їхнього виступу.
А там вже вирувало море людей — багато з них було у вишиванках. Обабіч невисокого дерев'яного помосту, що мав слугувати сценою, стояли прості селянські вози, а на них розкладено усілякого добра, як на виставці. Позаду них козаки запалили багаття і варили куліш, пахощі якого лоскотали носи поважних дядьків та їхніх дружин. Свято щойно розпочалось, а небо знову підступно захмарилось. За годину вже й дощик почав накрапати. Ще за мить — влило як “з відра”. Хто приїхав власною машиною, мав можливість сховатися у салоні авта. Власники підвод швидко позбирались та поїхали. Козаки шукали, де б сховати від дощу майже зварений куліш, а хто не мав де бігти, рятувався від негоди на імпровізованій сцені. Ненадійне перекриття, набравши дощової води, не витримало і завалилося. Високі чоловіки руками підпирали балки, як міфічні атланти небо. Простоявши так мало не годину, усі зрозуміли, що свята вже не буде. Тож кожен став подумувати про те, як вибиратися із цієї завороженої на дощ місцевості. Декілька машин, що залишились, не могли умістити всіх бажаючих поїхати, тож люди вирушили у дорогу пішки.
Мандрівні музики прибилися до гурту козаків і напросилися на козацьку юшку, приправлену чим'сь міцненьким. Розігрівши горлянки, заспівали української пісні: “Ой на, ой на горі там женці жнуть. Ой на, ой на горі там женці жнуть. А попід горою, яром-долиною козаки йдуть”. Десь за годину рятівного спілкування, приїхало новеньке імпортне авто.
Дорога м'яко стелилася під колесами машини, заколисуючи втомлених подорожніх. Світлофори вмикали тільки зелене світло — червоного на нині було досить )
27. 09. 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію