ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Сказка для взрослых детей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для взрослых детей
Однажды рабочие, которые меняли трубы в царском дворе, заметили, что и трубы, и сантехника во дворце – из чистого золота. Им стало обидно, так как в их домах трубы и сантехника были из серебра невысокой пробы. «Так здоровее», - объяснял им Царь, никак, правда, не комментируя материал своей сантехники.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію